Рішення № 74595965, 04.06.2018, Кіцманський районний суд Чернівецької області

Справа №718/114/18

Провадження №2/718/47/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повне)

04.06.2018 року

Кіцманський районний суд Чернівецької області у складі: головуючого - судді Олексюк Т.І.

секретаря - Пітак О.В.

з участю: позивача – ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

представника третьої особи – ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, третіх осіб: Прокуратури Чернівецької області, УМВС України в Чернівецькій області про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органу досудового розслідування, прокуратури та суду, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 09.10.2012 року вона була затримана за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України та 11.10.2012 року їй було пред'явлено обвинувачення. Постановою Шевченківського районного суду м.Чернівці від 12.10.2012 року їй обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Запобіжний захід у вигляді тримання її під вартою судами продовжувався неодноразово, зокрема ухвалами від 25.04.2013р., 14.05.2013р., 11.06.2013р., 06.08.2013р., 09.10.2013р. Вироком Кіцманського районного суду Чернівецької області від 02.12.2013р. її визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, «за двома епізодами злочинної діяльності» та призначено покарання із застосуванням ст.69 КК України у виді 3 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 17.03.2014р. вирок Кіцманського районного суду від 02.12.2013р. змінено, виключено з обвинувачення епізод незаконного виготовлення, зберігання з метою збуту та незаконний збут особливо небезпечного наркотичного засобу 09.10.2012 року та кримінальне провадження у цій частині закрито. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 17.03.2014р. скасовано, а справу направлено до апеляційного суду чернівецької області для нового апеляційного розгляду. Ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 20.01.2015р. вирок Кіцманського районного суду від 02.122013р. року скасовано та кримінальне провадження закрито на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України у зв’язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримати. Рішення суду апеляційної інстанції від 20.01.2015р. залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.07.2015р. Вона незаконного перебувала під вартою на протязі понад 2 років 3 місяців 12 днів і її цивільні права були обмежені запобіжним заходом. Незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, оголошення про підозру, застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а в подальшому - незаконне засудження, призвело до порушення її прав та, як наслідок, принизило її честь та гідність, негативно вплинуло на її соціальну репутацію, позбавило її можливостей реалізації своїх звичок і бажань, погіршило відносини з оточуючими людьми та призвело до інших негативних наслідків морального характеру, нормальних життєвих зв'язків і вимагають додаткових зусиль для організації життя, чим і було спричинено моральну шкоду. Під час вказаних подій вона та її сім’я пережили сильний нервовий стрес, що негативно вплинуло на стан її здоров'я. 09.10.2012 року на підставі постанови Шевченківського районного суду м.Чернівці від 25.09.2012р. у її помешканні в с.Глиниця Кіцманського району, в присутності сусідів та односельців було проведено обшук, що принижувало її в їх очах, та створювало у них помилкову думку про її антисоціальне життя. Судом щодо неї неодноразово обирались найбільш суворі запобіжні заходи - тримання під вартою, що повністю руйнували її соціальні зв'язки та звички, порушували її усталений спосіб життя. Під варту її було взято у період, коли вона вже перебувала на пенсії, а всього під вартою вона перебувала понад 2 роки і 3 місяці, а тому цей час фактично був викреслений з її життя. За період утримання її у Чернівецькому слідчому ізоляторі у період слідства та суду був повністю знищений посаджений нею урожай, живність (кури та качки) також відсутня, однак заходів для збереження її майна та праці орган досудового слідства не вжив. Вважаю, що внаслідок незаконного перебування під вартою під час слідства та суду, а також незаконного «відбування покарання» за не вчинений нею злочин, зусиль, які нею були затрачені для захисту своїх порушених прав, знищення сформованого на пенсії побуту та добробуту, тривалості порушення цих прав, заподіяну їй моральну шкоду оцінює у 500 000 гривень, яку, посилаючись на ст.ст.56, 62 Конституції України, ст.ст.16, 23, 1167, 1176 ЦК України, просила стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 підтримали заявлені вимоги з наведених підстав.

Представник третьої особи – прокуратури Чернівецької області ОСОБА_3 заявлені вимоги визнала частково, визнавши факт спричинення позивачці моральної шкоди, не погоджуючись із визначеним нею розміром такої шкоди.

Заслухавши пояснення позивачки та її представника, представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Встановлено, що 09 жовтня 2012 року ОСОБА_1 була затримана за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України і 11 жовтня 2012 року їй було пред'явлено обвинувачення за ч.2 ст.307 КК України.

09.10.2012 року на підставі постанови Шевченківського районного суду м.Чернівці від 25.09.2012р. у помешканні ОСОБА_1 в с.Глиниця Кіцманського району було проведено обшук.

Постановою Шевченківського районного суду м.Чернівці від 12 жовтня 2012 року відносно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Вказаний запобіжний захід продовжувався згідно ухвал суді від 25.04.2013р., 14.05.2013р., 11.06.2013р., 06.08.2013р., 09.10.2013р.

Вироком Кіцманського районного суду Чернівецької області від 02.12.2013 року ОСОБА_1, визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України та призначено покарання із застосуванням ст..69 КК України у виді трьох років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 17.03.2014 року вирок Кіцманського районного суду Чернівецької області від 02 грудня 2013 року змінено, виключено з обвинувачення епізод незаконного виготовлення, зберігання з метою збуту та незаконний збут особливо небезпечного наркотичного засобу 09 жовтня 2012 року та кримінальне провадження у цій частині закрито. Решта вироку залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 17 березня 2014 року скасовано, а справу направлено до апеляційного суду чернівецької області для нового апеляційного розгляду.

Ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 20.01.2015 року вирок Кіцманського районного суду чернівецької області від 02 грудня 2013 року скасовано та кримінальне провадження закрито на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України у зв’язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримати.

Ухвалою Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 липня 2015 року ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 20.01.2015 року залишено без змін.

ОСОБА_1 перебувала під вартою протягом 2 років 3 місяців 12 днів і суд приходить до висновку, що перебування її під вартою було незаконним та що це беззаперечно спричинило їй моральні страждання, а отже моральну шкоду.

Як передбачено п.9 ч.2 ст.16 ЦК способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди у разі скасування вироку суду як неправосудного, передбачено ч. 4 ст. 62 Конституції України.

Згідно ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст.1167 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади, відшкодовується державою, незалежно від вини цього органу.

Згідно ч.1 ст.1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом ( ч.2 ст.1176 ЦК України).

Відповідно до ст.ст.1,2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства, - відшкодовується у повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: 1) постановления виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення. відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримання; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

Згідно ст.3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Згідно ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Як визначено у п.2 ч.2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, який її завдав, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

Згідно ч.ч.5,6 ст.4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Розмір моральної шкоди визначається судом з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством та, відповідно до положень ст. 13 цього Закону, не може бути меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Як зазначено у п.3З постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.1995 року № 4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Суд враховує положення статей 21, 28 КПК України, у яких закріплено право кожного на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено обов`язок судів застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зміст права на справедливий суд, в силу п. 1 ст. 6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод, полягає у праві кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відтак, ст. 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно, за приписами ст. 17 Конвенції жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах «Маруценко проти України», «Шаповалова проти України», «Волчкова проти України», «Соболев проти України», «Омеляненко проти України», «Скороход проти України», «Щуров проти України», «Жужа проти України», «Пономаренко проти України», «Махонько проти України», «Сверчков та Сверкова проти України», «Ларіонов проти України», «Черниш проти України», «Паламарчук проти України» та «Крижанівський проти України» встановлено порушення пункту 1 статті 6 «Право на справедливий суд» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв'язку з незабезпеченням національними судами розгляду справи в розумний строк.

У справі «Маруценко проти України» Європейський суд з прав людини констатував порушення статті 13 «Право на ефективний засіб юридичного захисту» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв'язку з відсутністю у заявника ефективного засобу юридичного захисту від порушення його права на розгляд справи протягом розумного строку.

Аналізуючи встановлені у даній справі обставини, застосовуючи Конвецію про захист прав і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права, суд приходить до висновку, що підлягає захисту порушені права позивача саме в обраний нею спосіб, з врахуванням правових підстав, визначених статтею 1176 ЦК України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду».

Також, суд вважає, що розмір моральної шкоди слід визначити у відповідності до ч.3 ст.13 вказаного Закону, з врахуванням розміру мінімальної заробітної плати на час відшкодування (3723грн.) та часу перебування під слідством і судом (повних 27 місяців), в сумі 100521 гривень.

Враховуючи викладене, ст.ст.56, 62 Конституції України, ст.ст.16, 23, 1167, 1176 ЦК України, керуючись ст.ст. 3, 4, 5, 6, 7, 10, 11, 12, 13, 17, 18, 76-81, 141, 223, 259, 263, 264, 265 268, 352, 354 ЦПК України суд, -

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканки ІНФОРМАЦІЯ_2, 100521 гривень моральної шкоди.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 11.06.2018 року.

Суддя: