Вирок № 74591927, 31.05.2018, Подільський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Полтави)

Ленінський районний суд м.Полтави

Справа № 553/3487/16-к

Провадження № 1-кп/553/9/2018

В И Р О К

Іменем України

31.05.2018м. Полтава

Ленінський районний суд м.Полтави в складі:

головуючої судді - Крючко Н.І.,

при секретарі - Заяц А.В.,

за участю прокурора - Корнієнка Є.В.,

обвинуваченого - ОСОБА_1,

захисника обвинуваченого ОСОБА_1 – адвоката ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві кримінальне провадження № 12016170030001205 від 07.08.2016 року відносно:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, одруженого, маючого чотирьох неповнолітніх дітей, які зареєстровані у ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, проживаючого у ІНФОРМАЦІЯ_6, раніше судимого:

-09.09.1997 року Полтавським районним судом Полтавської області за ч.3 ст. 81, ст. 45 КК України до 3 років позбавлення волі з іспитовим строком на 2 роки зі сплатою штрафу у розмірі 680 грн.;

-22.07.2002 року Полтавським районним судом Полтавської області за ч.2 ст. 140, ст. 46-1 КК України до 1 року позбавлення волі з випробуванням на 2 роки. Постановою Полтавського районного суду Полтавської області випробування скасовано, засуджений направлений для відбування покарання. Постановою Полтавського районного суду Полтавської області від 30.08.2004 року, звільнений умовно – достроково;

-12.07.2005 року Полтавським районним судом Полтавської області за ч.2 ст. 185, ч.3 ст. 185, ч.3 ст. 186 ч.3, ст. 357, ст. 70, ст. 71 КК України до 5 років 9 місяців позбавлення волі. Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області визнаний засудженим за ч.3 ст. ст. 185, ч.3 ст. 186, ст. 70, 71 КК України до 5 років 9 місяців позбавлення волі, вирок в частині обвинувачення за ч.3 ст. 185, ч. 3 ст. 357 КК України скасований та направлений на додаткове розслідування. Постановою Комсомольського міського суду Полтавської області від 05.05.2009 року звільнений умовно – достроково;

-01.10.2009 року Полтавським районним судом Полтавської області за ч.3 ст. 185, ст. 71 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі, звільнений 01.04.2013 року за відбуттям строку покарання;

-24.03.2014 року Октябрським районним судом м. Полтави за ч.2 ст. 289 КК України до 5 років позбавлення волі;

-10.11.2015 року Октябрським районним судом м. Полтави за ч.2 ст. 289, ст.69 КК України до 1 року позбавлення волі;

-09.12.2015 року Ленінським районним судом м. Полтави за ч.2 ст. 289, ст.. 71 КК України до 1 року 5 днів позбавлення волі, 28.12.2015 року, звільнений по відбуттю покарання,

-03.07.2017 року Октябрським районним судом м. полтави за ч.2 ст. 186, ч.3 ст. 15, ч.2 ст. 289, ст. 69 , ч.1 ст. 70 КК України у вигляді 1 року 5 місяців 15 днів позбавленння волі,

за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 289 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

Обвинувачений ОСОБА_1 вчинив умисні дії, які виразились у незаконному заволодінні транспортним засобом, вчиненим повторно, які він вчинив за наступних обставин.

Так, обвинувачений ОСОБА_1, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діянні, передбачаючи його суспільно – небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, перебуваючи у м. Полтава по ОСОБА_3Хмельницького, 18/12, в період часу з з 03 год. 00 хв. до 05 год. 00 хв. 07 серпня 2016 року зі стоянки автотранспорту повторно незаконно заволодів автомобілем НОМЕР_1, кольору «коріда», 1980 року випуску, шляхом з’єднання дротів для запуску двигуна, який належить на праві власності ОСОБА_4.

Надалі, близько 05 год. 00 хв. 07.08.2016 року біля будинку № 25, що по вул. Зеленій у м. Полтава інспекторами роти №3 батальйону УПП у м. Полтава був зупинений вищезазначений автомобіль, під керуванням ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який перебував за кермом у стані алкогольного сп’яніння та не мав при собі посвідчення водія. На підставі чого працівниками поліції відносно ОСОБА_1 було складено адміністративний протокол за ч.1 ст. 126 та винесено постанову ПС2 № 874577 за керування автомобілем, не маючи при собі посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, та полісу ОСЦПВ, та протокол за ч.1 ст. 130 КУпАП.

В результаті умисних, протиправний дій обвинуваченого ОСОБА_1 було завдано матеріальної шкоди на суму 13140 грн. 41 коп., згідно висновку експертизи № 121 від 18.08.2016 року.

Дії ОСОБА_1 суд кваліфікує, як умисні дії, які виразились у незаконному заволодінні транспортним засобом, вчиненим повторно та кваліфікуються за ч.2 ст. 289 КК України.

Виходячи з аналізу ч.1 ст. 368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити такі питання, в тому числі: чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа; чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений; чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення; чи підлягає обвинувачений покаранню за вчинене ним кримінальне правопорушення; чи є обставини, що обтяжують або пом’якшують покарання обвинуваченого, і які саме; яка міра покарання має бути призначена обвинуваченому і чи повинен він її відбувати.

Згідно із ст. 8 Конституції України діє принцип верховенства права.

Кримінальне провадження здійснюється за додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави ч.1 ст. 8 КПК України.

Так, статтею 2 КПК України визначено, що завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Виходячи з аналізу ч.2 ст. 9 КПК України, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов’язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують чи обтяжують його покарання надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію процесуальних прав, передбачених цим кодексом.

Суд зберігаючи об’єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків, що визначено ч.6 ст. 22 КПК України.

Зберігаючи об’єктивність та неупередженість, створюючи необхідні умови для реалізації сторонами кримінального провадження їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків, судом досліджено, проаналізовано всі докази у їх сукупності та взаємозв’язку, у відповідності критерію доведення ними обставин, що підлягають доказуванню у цьому кримінальному провадженні, поза розумним сумнівом, що відповідає положенням ч.2 ст. 17 КПК України.

Так, під час судового розгляду кримінального провадження були допитані обвинувачений, потерпілий, свідки, досліджені докази, зібрані стороною обвинувачення. Стороною захисту було заявлено клопотання про повторний допит свідка ОСОБА_5, з метою його допиту в присутності потерпілого ОСОБА_4 котрий з’явився повторно на виклик до суду , з метою усунення суперечностей в показаннях останніх, але явка свідка ОСОБА_5 не була забезпечена до суду стороною захисту на проведення перехресного допиту з потерпілим ОСОБА_4.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 вину у інкримінованому йому кримінальному проступку не визнав повністю, заперечуючи фактичні обставини справи, посилаючись на те, що 07 червня 2016 року він був цілий день на роботі. По закінченню роботи після 20 год. вечора, перебуваючи у м. Полтава по вул. Б.Хмельницького він вирішив зі своїм колегою поїхати до смт. Котельва, де він проживає разом з своєю сім’єю, та зайти до продуктового магазину, що на мікрорайоні «Левада», що у м. Полтава. Так, перебуваючи в магазині вони з товаришем купили пиво та горілку, та вийшовши з магазину зустріли його знайомого (потерпілого) з яким вирішили розпити спиртні напої. Обвинуваченим вказувалось про те, що він зі своїми знайомими розпивав спиртні напої в період з 07.08.2016 року по 08.08.2016 року з 19 год. 00 хв. вечора по 05 год. 00 хв. ранку, а потім він за своєю власною ініціативою поїхав за горілкою на «Шашличку», що у м. Полтава на а/д Київ-Харків, на автомобілі ВАЗ 2101, ключі від якого йому дав особисто його знайомий ОСОБА_4, з яким вони і розпивали спиртні напої.

В своїх поясненнях обвинуваченим вказувалось про те, що ОСОБА_4 є його знайомий, якого він знає протягом тривалого часу по роботі, оскільки до 2009 року торгував на Центральному ринку у м. Полтава картоплею, та з яким час від часу спілкувався.

В той вечір між ними відбулась розмова з потерпілим ОСОБА_4, в якій останній йому повідомив, що має намір продати свій автомобіль ВАЗ 2101, на що обвинувачений погодився. При цьому, в той вечір між ними сума, за яку ОСОБА_4 хотів би продати автомобіль, не визначалася, оскільки вони в той вечір її не обговорювали, просто розпивали спиртні напої, поблизу школи, що метрів за 300 від супермаркету «Сільпо» на мікрайоні «Левада». Коли вони випили все пиво та горілку, тоді обвинувачений запропонував з’їздити за горілкою на «Шашличку», що у м. Полтава на а/д Київ-Харків, в цей час коли він поїхав за горілкою , потерпілий ОСОБА_4 пішов, додому за продуктами харчування, а колега по роботі залишився чекати їх на місці розпиття спиртних напоїв.

При цьому, обвинуваченим в ході судового розгляду вказувалось про те, що даний транспортний засіб, який належить ОСОБА_4 ним був заведений ключем, який йому дав безпосередньо сам потерпілий та, рухаючись з мікрорайону «Левада», що у м. Полтава в бік «Шашлички» у м. Полтава, він був зупинений працівниками поліції, перед «Шашличкою» з причини, що він не включив сигнал повороту в зв’язку з чим на нього було складено протокол за керування транспортним засобом в стані алкогольного сп’яніння.

В момент зупинки транспортного засобу поліцейськими, обвинуваченим не заперечувалось того, що в нього технічних документів на даний транспортний засіб, страхового полісу та посвідчення на керування транспортними засобами не було.

Обвуваченим ОСОБА_1 в судовому засіданні вказувалось про те, що після складання протоколів про адміністративні правопорушення працівниками поліції він пішов пішки на «Леваду» до свого іншого знайомого та о 09 год. 00 хв. ранку поїхав додому до смт. Котельва.

Суд, заслухавши показання обвинуваченого, потерпілого, свідків, дослідивши всі обставини та матеріали кримінального провадження, оцінивши кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність доказів – з точки зору достатності та взаємозв»язку, приходить до висновку про доведеність вини ОСОБА_1 та у вчиненні дій, які кваліфікуються, як умисні дії, які виразились в незаконному заволодіння транспортним засобом, вчиненому повторно, та кваліфікуються за ч.2 ст. 289 КК України.

Дане підтверджується сукупністю наступних доказів.

Надаючи оцінку доказам та вирішуючи питання щодо доведеності вини обвинуваченого у скоєнні даних кримінальних правопорушень, судом перш за все враховано вимоги ст.ст. 28,62 Конституції України, ст. 370 КПК України, ст.ст. 3,13 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини 1950 року, практику Європейського суду з прав людини , якими передбачено, що вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише національним і європейським законодавством, як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства.

Відповідно до ч.4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 255 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатись на них.

Стаття 16-1 КПК України передбачає, що розгляд справ у судах відбувається на засадах змагальності.

Судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_1 вчинив протиправні умисні дії, які фактично виразились у вчиненні кримінального правопорушення, яке виразилось у незаконному заволодінні транспортним засобом ВАЗ 2101, д.н.з. НОМЕР_2, що належить ОСОБА_4, за усіх кваліфікуючих обставин, зазначених у даному вироку, вина обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, підтверджується наступними доказами.

Показаннями потерпілого ОСОБА_4, який вказав та підтвердив факт незаконного заволодіння транспортним засобом ВАЗ 2101, д.н.з. НОМЕР_2, що належить йому на праві власності. Потерпілим ОСОБА_4 заперечувалась та обставина, що вони з обвинуваченим знайомі певний проміжок часу та при цьому, також останнім категорично заперечувався факт розпиття спиртних напоїв разом з обвинуваченим та його знайомим з вечора 06 серпня 2016 року до ранку 07 серпня 2016 року. Більше того, потерпілим вказувалось про те, що він ввечері 06 серпня 2016 року з дружиною приїхали з дачі та весь вечір перебували вдома, автомобіль був припаркований на стоянці під під’їздом його будинку, ще о 03 год. 00 хв. ночі він виходив на балкон і автомобіль стояв, але вранці, вийшовши на балкон, він з’ясував його відсутність, після чого дружина одразу повідомила в поліцію. Більше того, мови про намір продажу даного автомобіля він взагалі не мав ні з ким не обговорювала та ключів від свого автомобіля він теж нікому не давав, оскільки вони постійно були у нього з собою.

Факт вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим ОСОБА_1 в період часу з 03 год. 00 хв. по 05 год. 00 хв. 07 серпня 2016 року незаконно заволодів транспортним засобом, який належить ОСОБА_4 , підтверджується протоколом огляду місця події проведеного 07 серпня 2016 року в період часу з 07 год. 20 хв. до 08 год. 00 хв., в якому встановлено місце огляду транспортного засобу ВАЗ 2101, д.н.з. НОМЕР_2, м. Полтава вул. Зелена, 25 напроти будинку поряд з а/д Київ-Харків. Протоколом огляду місця події встановлено спосіб запуску двигуна транспортного засобу шляхом з’єднання дротів ( т.1 а.с.202-205), що в свою чергу спростовує показання обвинуваченого про те, що вказаним транспортним засобом він керував з дозволу його власника.

Таким чином, встановленим в ході досудового розслідування способом запуску двигуна викраденого автомобіля, наявність ввімкненого сигналу заднього ходу, котрий був додатково встановлений власником транспортного засобу, та випадково і помилково був увімкнений ОСОБА_1 під час незаконного ним заволодіння, відсутністю відповідних документів на транспортний засіб, на право ним керування, які в свою чергу не були спростовані в ході судового розгляду обвинуваченим та його захисником, повністю спростовуються показання обвинуваченого ОСОБА_1 про те, що він тривалий час з вечора 07.08.2016 року та до 05 год. ранку 08 серпня 2016 року розпивав спиртні напої з потерпілим та своїм знайомим, мав намір придбати у потерпілого викрадений автомобіль, та з дозволу власника сів за кермо автомобіля для придбання алкогольних напоїв.

Більше того, в судовому засіданні обвинувачений повідомив, що він саме ключем від замка запалювання двигуна, який знаходився на зв’язці з іншими одним чи двома ключами без будь-яких брелкі, завів вказаний автомобіль. Дані показання були спростовані потерпілим ОСОБА_4 , який в залі судового засіданні продемострував велику зв’язку ключів більше 10 шт. разом з великим об’ємним брелком, де поряд з іншими ключами і знаходився ключ від замка запалювання двигуна його автомобіля, та який весь час знаходився в нього, в його помешканні а також фото таблицею до протоколу огляду місця події від 07.08.2016 року, відповідно до якої автомобіль був заведений саме шляхом скрутки дротів, а не за допомогою ключа від замка запалювання.

При цьому, факт перебування обвинуваченого ОСОБА_1 в стані алкогольного сп’яніння за кермом автомобіля НОМЕР_1, та відсутність у останнього посвідчення водія, підтверджується матеріали та відеозаписом з боді-камер поліцейських, якими проведено зупинку транспортного засобу та складено протоколи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 126, ч. 1 ст. 130 КУпАП ( т. 1 а.с.207-209).

Даний факт перебування в стані алкогольного сп’яніння за кермом автомобіля НОМЕР_1 під час його зупинки працівниками поліції в ході судового розгляду провадження визнавався обвинуваченим.

Вказані вище факти були підтвердженні свідками ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 - поліцейськими, якими проводилась зупинка автомобіля НОМЕР_1, та складання протоколів за керування транспортним засобом ОСОБА_1 в стані алкогольного сп’яніння та за відсутності необхідних документів.

Так, в судовому засіданні свідками підтверджено факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом в стані алкогольного сп’яніння та без посвідчення водія на право керування транспортним засобом. В ході оформлення матеріалів про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності останнім не заперечувався факт його перебування в стані алкогольного сп’яніння та керування транспортним засобом ВАЗ 2101, д.н.з. НОМЕР_2, без права на керування транспортним засобом за відсутності техпаспорта на автомобіль і страхового поліса. При цьому, в своїх поясненнях свідком ОСОБА_7 вказувалось про те, що першою підставою для зупинки даного автомобіля був ввімкнений додаткових ліхтар заднього ходу. При цьому, даними свідками було вказано, що о 06 год. 30 хв. ними було закінчено оформлення та складення протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 130 КУпАП, та після закінчення зміни черговим УПП у м. Полтава було повідомлено про факт викрадення автомобіля НОМЕР_1, що належить ОСОБА_4. Більше того, свідком ОСОБА_7 вказувалось про те, що патрулем поліції, в складі якого він ніс службу, переслідувався даний транспортний засіб, починаючи з мікрайону «Левада» у м. Полтава та на вимогу поліцейських водій даного автомобіля зупинився, але при цьому на вимогу поліцейських зупинитись- водій виконав не одразу, тривалий час ще рухався, та навіть коли водій вийшов з автомобіля, то даний автомобіль ще продовжував котитися. При цьому, свідками вказувалось про те, що після оформлення на останнього протоколу про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП даний автомобіль ОСОБА_1 не зачинив на ключ, та пішов пішки по трасі Київ – Харків в бік напрямку мікрорайону «Левада» у м. Полтава.

Дані обставини затримання працівниками поліції ОСОБА_1, котрий намагався вирватися та втекти від працівників правоохоронних органів, підтверджуються і відеозаписом з боді- камер, працівників поліції відтвореним в ході судового розгляду даної справи.

Твердження захисника обвинуваченого про неналежність даного відеозапису , як доказу, не приймаються судом до уваги, оскільки наявність надання оригіналу носія даних технічних засобів не передбачено внутрішніми нормативними документами, що регламентують роботу патрульних поліцейських.

Будь-яких сумнівів у їх достовірності у суду не виникає.

Більше того, події зафіксовані боді-камерами поліцейських будь-яким чином не спростовувалися самим обвинуваченим та були ним визнані в повному обсязі, що вкотре підтверджує вище наведені висновки суду з приводу причетності ОСОБА_1 до скоєння даного злочину та спрямованості його умислу на умисне заволодіння транспортним засобом потерпілого ОСОБА_4.

В ході проведення обшуку 07 вересня 2016 року у с. Сердюки по вул. Шолохова, 5, Полтавського району, проведеного на підставі ухвали про проведення обшуку від 12 серпня 2016 року, виявлено та вилучено номерний знак НОМЕР_3, талон проходження технічного огляду серії ЖВ № 571305, д.н.з. НОМЕР_4 автомобіля ВАЗ 1111, № шасі кузова 0005989, дата проведення 15.12.2011 року, страховий поліс АА 6339487 та викрутку з ручкою зеленого кольору ( т.1 а.с.212-219).

Матеріалами кримінального провадження, а саме свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу встановлено, що предметом кримінального правопорушення вчиненого ОСОБА_1, є автомобіль НОМЕР_1, який належить ОСОБА_4 ( т. 1 а.с. 231-232, 235).

Більше того, судом достеменно встановлено та не заперечувалось обвинуваченим факт керування транспортним засобом ВАЗ 2101, д.н.з. НОМЕР_2, (предметом кримінального правопорушення) без посвідчення водія на право керування транспортним засобом , що підтверджується постановою у справі про адміністративне правопорушення серія ПС2№874577 від 07 серпня 2016 року ( т. 1 а.с.239).

Згідно висновку експерта № 121 від 18 серпня 2016 року , визначено ринкову вартість автомобіля НОМЕР_1, ідентифікаційний номер (VIN) 21013560057 , котра на 06.08.2006 року складає 13 140 грн. 41 коп..

При цьому, суд не приймає до уваги показання свідка захисту – ОСОБА_5, який був допитаний в ході судового розгляду справи, котрий підтвердив факт та місце розпиття спиртних напоїв з обвинуваченим ОСОБА_1 з потерпілим ОСОБА_4, при цьому, останнім стверджувалось про те, що потерпілий ОСОБА_4 запропонував продати обвинуваченому автомобіль НОМЕР_1, та віддавши ОСОБА_1 ключі від автомобіля та документи на автомобіль останній поїхав для придбання спиртних напоїв.

Дані показання свідка не узгоджуються безпосередньо з показаннями самого обвинуваченого ОСОБА_1, яким вказувалось про те, що сума вартості автомобіля для продажу він з потерпілим ОСОБА_4 не обговорювалася. При цьому, дані показання є неспроможними в тій частині, що в момент зупинення ОСОБА_1 працівниками поліції документів на транспортний засіб та ключів від замка запалювання в салоні автомобіля та при собі у обвинуваченого виявлено не було, що підтверджується зібраними в ході досудового та судового слідства доказами.

Будь-яких об»єктивних обставин чи належних і допустимих доказів на спростування зазначених встановлених судом обставин, обвинуваченим суду зазначено і надано не було та судом не встановлено.

Вина обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні умисних дій, що виразилися у незаконному заволодінні транспортним засобом, вчиненого повторно, доведена, протиправність дій обвинуваченого охоплюється складом кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 289 КК України, а тому кваліфікацію дій обвинуваченого за вказаними статтями суд визнає вірною.

При цьому, судом не приймаються до уваги твердження захисника обвинуваченого про невірність кваліфікації дій обвинуваченого та вчинення останнім незакінченого злочину, оскільки з моменту незаконного заволодіння транспортним засобом ОСОБА_1 проїхав значну відстань з мікрорайону «Левада» і до місця зупинки транспортного засобу працівниками поліції на автодорозі Харків – Київ, що вказує про те, що останній мав реальну можливість розпорядитися вказаним автомобілем на власний розсуд, чим і скористався.

Виходячи з положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч.1 ст.9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року «Про ратифікації Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України, кожен (…) при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом… Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не було доведено згідно із законом.

Відповідно до ч.6 ст. 22 КПК України, суд, зберігаючи об’єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків, сприяв змагальності сторін, які мали можливість самостійно обстоювати їхні правові позиції, права, свободи, законні інтереси, передбачені КПК України, сторони не були позбавлені права та можливості подавати до суду документи, докази, заявляти клопотання, а також реалізувати інші права, сприяв рівності сторін у їх процесуальних правах, виходячи також із правових позицій, висловлених Європейським судом з прав людини у п. 24 рішення у справі «Надточій проти України» та в п. 23 рішення у справі «Гурепка проти України №», в яких наголошується на принципі рівності сторін – одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище, порівняно з опонентом.

Вирішуючи питання про призначення міри покарання обвинуваченому, суд, виходячи з вимог ст.65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, конкретні обставини справи, всі данні про особу винного, а також обставини, що обтяжують та пом’якшують його покарання.

При призначенні покарання суд, виходячи з вимог ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, конкретні обставини справи, данні про особу винного, а також обставини, що обтяжують та пом’якшують покарання.

ОСОБА_1 скоїв тяжкий злочин.

Згідно довідки Полтавської центральної районної клінічної лікарні ОСОБА_1 на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває.

Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_1 відповідно до ст. 67 КК України, є рецидив злочину, вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння та вчинення протиправних дій відносно особи похилого віку.

Обставинами, що пом’якшують покарання відповідно до ст. 66 КК України ОСОБА_1 судом не встановлено.

Суд не визнає твердження захисника обвинуваченого щодо наявності обставин, які істотно впливають на міру покарання останнього та знижують його суспільну небезпечність, а саме: наявність на утриманні ОСОБА_1 4-х дітей, перебування матері у безоплатній лікувальній відпустці, оскільки суду не були надані відповідні документи на підтвердження зазначених суду обставин. Факт наявності у ОСОБА_1 4-х дітей не вказує про те, що саме він є єдиним утриманцем даних дітей та хворої матері.

Не приймаються судом до уваги і твердження обвинуваченого ОСОБА_1 про наявність у нього високооплачуваної та відповідальної роботи, оскільки дані обставини є голослівними та не підтверджені допустимими доказами перед судом, що в свою чергу не може бути враховано судом, як обставини, що істотно знижують ступінь вини останнього та впливають на міру покарання останнього.

В свою чергу суд не може приймати до уваги визнання обвинуваченим своєї вини, так як дане визнання є формальним, висловлене лише в судових дебатах після промови прокурора, який просив призначити реальну міру покарання у вигляді 6 років позбавлення волі, а тому таке визнання не є дієвим, без зазначення способу та обставин скоєння даного злочину, та розцінюються судом виключно, як спосіб захисту з метою пом’якшення судом міри покарання обвинуваченому.

Дані висновки суду підтверджуються тим, що суд тривалий час викликав свідка захисту для перехресного допиту з потерпілим, а також відтворював відеозапис з боді-камер поліцейських в судовому засіданні від 23 травня 2018 року в ході якого ОСОБА_1 не зміг пояснити суду чому він не вказав поліцейським, що він не є власником вказаного транспортного засобу, не зазначив його дійсного власника та не наполягав на його виклику на місце зупинки, що прямо вказує про невизнання останнім фактичних обставин даного кримінального правопорушення та своєї причетності до його скоєння.

Відсутність реальної майнової шкоди обумовлено лише привінтивними діями працівників поліції, котрі затримали транспортний засіб, в зв’язку з вчинення ОСОБА_1 ряду адміністративних правопорушень, а не діями обвинуваченого спрямованими на відшкодування даної шкоди. Більше того, будь-яких дій по відшкодуванню шкоди завданої зломом замка запалювання та інших пошкоджень, а також моральної шкоди потерпілому ОСОБА_1 вчинено не було, що достеменно було підтверджено в судовому засіданні ОСОБА_4 та не заперечувалось самим обвинуваченим.

Поряд з цим, судом при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_1 враховується насамперед наявність у нього 4-х дітей, вчинення останнім аналогічного злочину за яким судом було призначене реальне покарання з застосуванням вимог ст. 69 КК України у вигляді 1 року 5 днів позбавлення волі, котре останній відбув повністю, але належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став, в зв’язку з чим вчинив даний злочин, а тому будь-яких законних підстав для застосування ст. 69 КК України чи призначення покарання з іспитовим строком суд не вбачає, а матеріали кримінального провадження не містять, на підставі чого суд приходить до переконливого висновку про можливість призначення ОСОБА_1 покарання у вигляді позбавлення волі в межах санкції ч.2 ст. 289 КК України.

Більше того, дані висновки суду ґрунтуються на позиції потерпілого, котрий вважав за необхідне призначити сувору міру покарання обвинуваченому, а також судом враховується зухвала поведінка самого обвинуваченого в залі суду відносно потерпілого, а також сама особа потерпілого, яка є людиною похилого віку і дані протиправні дії носять невідворотні негативні наслідки для здоров’я останнього.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.

Судові витрати у кримінальному провадженні за проведення експертиз становлять 1363,98 грн., які підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави.

Речові докази по кримінальному провадженню, а саме:

- автомобіль НОМЕР_1, який переданий на відповідальне зберігання потерпілому ОСОБА_4, підлягає поверненню за належністю потерпілому ОСОБА_4;

- поліс обов’язкового страхування, талон техогляду, державний номерний знак, викрутку, які зберігаються в камері схову речових доказів ВП №2 Полтавського ВП ГУ НП в Полтавській області, відповідно до положень ч. 9 ст. 100 КПК України - підлягає знищенню;

- ксерокопія технічного паспорту на автомобіль НОМЕР_1, кольору «коріда», 1980 року випуску, який належить потерпілому ОСОБА_4, який зберігається в матеріалах кримінального провадження, підлягає зберіганню в матеріалах кримінального провадження.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 369-370, 373-374 КПК України, суд –

З А С У Д И В :

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 289 КК України та призначити йому покарання у вигляді - 5 (п’яти) років позбавлення волі без конфіскації майна.

Обрати ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, взявши його під варту в залі суду.

Строк покарання ОСОБА_1 рахувати з моменту затримання.

Зарахувати ОСОБА_1 в строк покарання час його попереднього ув’язнення з 23 серпня 2016 року по 07 вересня 2016 року.

Стягнути з ОСОБА_1 судові витрати по справі за проведення експертиз в сумі 1363,98 грн. на користь держави.

Речові докази по кримінальному провадженню, а саме:

- автомобіль НОМЕР_1, який переданий на відповідальне зберігання потерпілому ОСОБА_4, повернути за належністю потерпілому ОСОБА_4;

- поліс обов’язкового страхування, талон техогляду, державний номерний знак, викрутку, які зберігаються в камері схову речових доказів ВП №2 Полтавського ВП ГУ НП в Полтавській області, відповідно до положень ч. 9 ст. 100 КПК України - знищити;

- ксерокопію технічного паспорту на автомобіль НОМЕР_1, кольору «коріда», 1980 року випуску, який належить потерпілому ОСОБА_4, який зберігається в матеріалах кримінального провадження, - зберігати в матеріалах кримінального провадження.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Полтавської області через Ленінський районний суд міста Полтави протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя Ленінського районного суду м.Полтави ОСОБА_9