Рішення № 74590445, 12.04.2018, Нетішинський міський суд Хмельницької області

Провадження № 2/679/44/2018

Справа № 679/1610/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2018 року м. Нетішин

Нетішинський міський суд Хмельницької області у складі:

головуючого судді Базарника Б.І.,

при секретарі Ясенчук С.Ю.,

за участі представника позивача ОСОБА_1,

відповідачки ОСОБА_2,

представника відповідачки ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Нетішин цивільну справу №679/1610/16-ц за позовом Комунального підприємства Нетішинської міської ради «Житлово-комунальне об’єднання»(код ЄДРПОУ 31345419, місцезнаходження: 30100, Хмельницька область, м.Нетішин, пр-т.Незалежності, 31) до ОСОБА_2 (адреса місця проживаня: 30100, АДРЕСА_1, паспорт серії НА №283539, РНОКПП НОМЕР_1), ОСОБА_4 (адреса місця проживаня: 30100, АДРЕСА_2, паспорт серії НА №165205), ОСОБА_5 (адреса місця проживаня: 30100, АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_2), про відшкодування збитків, завданих порушенням зобов’язання, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_6 підприємство Нетішинської міської ради «Житлово-комунальне об’єднання» (надалі по тексту – КП НМР «ЖКО» або позивач) 07.11.2016 року звернулося до суду із вказаним позовом до відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, в якому просить суд стягнути з відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь позивача 5193,66 гривень боргу та 1378,00 гривень судових витрат.

11.11.2017 року позивачем подано до суду заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідачів на його користь 7978,48 гривень боргу та 1378,00 гривень судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 11.11.2017 року позивач посилається на наступні обставини.

Відповідно до рішення сесії Нетішинської міської ради №12 від 15.02.2001 року КП НМР «ЖКО» створено з метою забезпечення належного утримання та ефективної експлуатації житлового фонду та інших об’єктів житлово-комунального господарства, що перебувають у власності територіальної громади м.Нетішин.

На даний час КП НМР «ЖКО» надає послуги відповідно до норм Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого Постановою КМУ №869 від 01.06.2011 року, та рішення Нетішинської міської ради №388 від 28.12.2011 року «Про встановлення тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» та відповідно здійснює нарахування споживачам плати за надані послуги.

Відповідачі зареєстровані у ІНФОРМАЦІЯ_1 та є споживачами житлово-комунальних послуг, що надаються КП НМР «ЖКО». Між КП НМР «ЖКО» та відповідачами встановилися зобов’язальні правовідносини з приводу надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території. Станом на 01.10.2016 року по особовому рахунку квартири АДРЕСА_3 наявна заборгованість за надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території у сумі 10735,25 гривень. Враховуючи той факт, що рішенням Нетішинського міського суду було стягнуто з відповідачів заборгованість у сумі 5714,35 гривень, що виникла станом на 01.09.2013 року, на момент подачі позову до суду заборгованість за надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території, яка підлягає стягненню за період починаючи з 01.09.2013 року, складає 5193,66 гривень.

В ході розгляду справи позивач уточнив та збільшив свої позовні вимоги, подавши до суду відповідні заяви від 20.02.2017 року (а.с.22) та від 11.11.2017 року (а.с. 66). З урахуванням вказаних заяв позивач просить стягнути з відповідачів на його користь заборгованість за надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території у сумі 7978,48 гривень за період починаючи з 01.09.2013 року по включно жовтень 2017 року, врахувавши те, що вказана у виписках по особовому рахунку сплата коштів за житлово-комунальні послуги з утримання будинку та прибудинкової території в період 2014-2017 років була здійснена у зв’язку із стягненням органами ДВС заборгованості, що виникла до 01.09.2013 року та на підставі раніше винесеного судом рішення про стягнення цієї заборгованості.

Представник позивача в судовому засіданні позов КП НМР «ЖКО» підтримала, позовні вимоги просила задоволити у повному обсязі, заяву представника відповідача ОСОБА_3 про застосування до позовних вимог строку позовної давності визнала, проти розгляду справи за відсутності відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не заперечувала.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 в судовому засіданні позов КП НМР «ЖКО» не визнали, проти задоволення позовних вимог заперечували, просили суд відмовити у задоволенні позову з підстав, наведених у письмових запереченнях проти позову (а.с. 55), та застосувати строк позовної давності до позовних вимог позивача про стягнення заборгованості за вересень 2013 року, проти розгляду справи за відсутності відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не заперечували.

Обгрунтовуючи свої заперечення проти позову, відповідач ОСОБА_2 та її представник посилаються на те, що у позивача відсутнє право вимоги про стягнення боргу з відповідача ОСОБА_2, оскільки ОСОБА_2 є лише власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_4, інша частка квартири належить на праві власності відповідачу ОСОБА_4, який разом з дружиною ОСОБА_5 та дітьми зареєстровані та проживають у вказаній квартирі. При цьому, відповідач ОСОБА_2 у вказаній квартирі не зареєстрована та не проживає, а тому не користується послугами, що надаються позивачем.

Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у визначені судом дату та час в судове засідання не з’явилися, своїх заперечень або відзиву на позов до суду не надали, про причини неявки в судове засідання суду не повідомили, хоча про дату, час та місце розгляду справи ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було повідомлено судом у встановленому законом порядку шляхом розміщення оголошення про їх виклик на сайті суду, заяви про розгляд справи за його відсутністю до суду не надходило.

Відповідно до ч.2 ст.280 ЦПК України у разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши наявні у справі письмові докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що наявні передбачені законом підстави для часткового задоволення позовних вимог позивача, зважаючи на наступні обставини.

В ході судового розгляду справи судом встановлено, що позивач КП НМР «ЖКО» надає послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій відповідно до норм Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого Постановою КМУ №869 від 01.06.2011 року та рішення Нетішинської міської ради №388 від 28.12.2011 року «Про встановлення тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» та відповідно здійснює нарахування споживачам плати за надані послуги.

Співвласниками квартири АДРЕСА_4 є відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4, яким належить на праві власності по 1/2 частці зазначеної квартири.

У спірній квартирі зареєстровані та проживають відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а також їх діти ОСОБА_7 (1995 р.н.) та ОСОБА_8 (2002 р.н.). Відповідачка ОСОБА_2 у спірній квартирі не зареєстрована та не проживає.

Вказані обставини не заперечувались сторонами спору в ході судового розгляду справи та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, а саме: довідкою виконавчого комітету Нетішинської міської ради №10071 від 21.10.2016 року (а.с.4), довідкою виконавчого комітету Нетішинської міської ради №11565 від 13.11.2016 року (а.с.13), довідкою виконавчого комітету Нетішинської міської ради №2781 від 15.03.2017 року (а.с.56), копією паспорта ОСОБА_2 (а.с.57), свідоцтвом про право на спадщину за заповітом (а.с.59), витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 26.01.2006 року (а.с.58).

Статтею 13 Конституції України встановлено що «власність зобов’язує».

Статтею 322 ЦК України передбачено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.322 ЦК України власник зобов’язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (ч.1 ст.355 ЦК України) та залежно від положень закону або домовленості між співвласниками може належати їм на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності (ч.2 ст.355 цього кодексу). При цьому спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно (ч.4 ст.355 цього кодексу).

Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов’язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов’язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов’язаннями, пов’язаними зі спільним майном.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизовані житлові приміщення передавались у спільну часткову або спільну сумісну власність, а утримання приватизованих житлових приміщень здійснюється за рахунок коштів їх власників згідно з Правилами користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів, незалежно від форм власності на них.

Правовідносини між співвласниками майна як суб’єктами цивільних правовідносин та іншими особами регулюються законами та договорами, укладеними власниками (співвласниками) майна та іншими особами.

Отже, правовідносини власників житлових приміщень з утримання житлового приміщення регулюються нормами ЦК України та законодавства, яке регулює користування житловими будинками та прибудинковими територіями.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 04.11.2015 року по справі №6-734цс15.

Як вбачається з Преамбули Закону України «Про житлово-комунальні послуги», цей Закон визначає лише основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.

За визначенням, наданим у ст. 1 Закону, житлово-комунальні послуги – це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг. Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг (ст. 3).

Відповідно до ч.1 ст.4 зазначеного Закону законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

Згідно з ч.2 ст.4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України.

З огляду на те, що в процесі прийняття спеціального закону – Закону України «Про житлово-комунальні послуги» – зміни до ЦК України Верховною Радою України не розглядалися та не приймалися, стосовно спірних правовідносин норми спеціального закону не можуть конкурувати з нормами основного акту цивільного законодавства.

Разом із тим, відповідно до загальних умов виконання зобов'язання, установлених статтею 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.

Згідно із ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом ч.1 ст.901, ч.1 ст.903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а . замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.

З огляду на викладене слід дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, в якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (ч.1 ст.509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.

Вищевикладене узгоджується із правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року в справі № 6-59цс13.

Аналіз змісту ч.3 ст.6, ч.1 ст.630 ЦК України, статей 19-21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», постанови Кабінету Міністрів України №529 від 20 травня 2009 року «Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» свідчить, що умови типового договору, що набули юридично обов'язкового значення як акта цивільного законодавства, є обов'язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень і врегульовувати свої відносини на власний розсуд.

Таким чином, укладення договору про надання житлово-комунальних послуг є обов'язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам ч.3 ст.6, ст.ст. 627, 630 ЦК України та ст.ст.19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Такий правовий висновок зробив Верховний Суд України в постановах від 10 жовтня 2012 року у справі №6-110цс12, від 01.02.2018 року у справі №661/3272/15-ц.

Хоч у ч.1 ст.19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте, відповідно до п.1 ч.1 ст.20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву відповідає визначений п.5 ч.3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»обов'язок споживача сплачувати за житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати вартості послуг у повномуобсязі.

Наведене повною мірою узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладених у постановах від 20 квітня 2016 року у справі №6-2951цс15, від 01.02.2018 року у справі № 661/3272/15-ц.

В ході судового розгляду справи представником відповідача ОСОБА_3 заявлено застосування до позовних вимог строку позовної давності, яка в судовому засіданні була визнана представником позивача.

Так, позивачем подано до суду позовну заяву 07.11.2016 року, в якій він просить стягнути з відповідачів на його користь заборгованість з оплати житлово-комунальних послуг за утримання будинку та прибудинкової території з урахуванням заяви від 11.12.2017 року про збільшення позовних вимог за період, починаючи з 01.09.2013 року по 01.11.2017 року в сумі 7978,48 гривень.

Відповідно до ст.ст.256, 257, ч.1 ст.260 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

За правилами ст.253, ч.3 ст.254 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Відповідно до ч.1 ст.32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.5 ч.3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до Типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №529 від 20 травня 2009 року, розрахунковим періодом є календарний місяць. У разі застосування щомісячної системи оплати послуг платежі вносяться не пізніше ніж до визначеного договором числа місяця, що настає за розрахунковим.

Застосовуючи норми ЦК України та Закону України «Про житлово-комунальні послуги» суд приходить до висновку про те, що у цьому випадку строк обраховується місяцями, плата за користування житлово-комунальними послугами вноситься в наступному місяці, що слідує за розрахунковим, а отже, право позивача звертатись до суду з позовом про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги існує протягом трьох років з моменту невиконання споживачем своїх обов'язків з внесення плати за користування послугами, тобто з наступного місяця, що настає за розрахунковим.

З урахуванням наведеного, приймаючи до уваги факт визнання позивачем заяви представника відповідачки ОСОБА_2 про застосування до позовних вимог строку позовної давності, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню і стягненню підлягає нарахована та несплачена в межах трирічного строку позовної давності заборгованість з оплати житлово-комунальних послуг з утримання будинку та прибудинкової території за період починаючи включно з жовтня 2013 року по включно жовтень 2017 року.

Згідно наявних у матеріалах справи Виписок по особовому рахунку №3081101901 позивачем нараховано плату за житлово-комунальні послуги з утримання будинку та прибудинкової території за період починаючи включно з жовтня 2013 року по включно жовтень 2017 року у сумі 8266,63 грн. (2774,57 грн. (за 19 місяців включно з жовтня 2013 року по включно квітень 2015 року по 146,03 грн. за місяць)+ 158,90 грн. (за травень 2015 року) + 2764,16 грн. (за 16 місяців включно з червня 2015 року по включно вересень 2016 року по 172,76 грн. за місяць) + 194,98 грн. (за жовтень 2016 року) + 2374,02 грн. (за 11 місяців за період включно з листопада 2016 року по включно жовтень 2017 року).

При визначенні зазначеної суми заборгованості за вказаний період судом прийнято до уваги та враховано посилання позивача на те, що вказана у виписках по особовому рахунку сплата коштів за житлово-комунальні послуги з утримання будинку та прибудинкової території у сумі 3678,41 грн. (200 грн. (у квітні 2014 року) + 150 грн. (у червні 2014 року)+ 150 грн. (у липні 2014 року) + 150 грн. (у січні 2015 року) + 1382,84 грн. (у червні 2017 року) + 613,90 грн. (у серпні 2017 року) + 508,80 грн. (у вересні 2017 року) +522,87 грн. (у жовтні 2017 року)) була здійснена у зв’язку із стягненням органами ДВС заборгованості, що виникла до 01.09.2013 року та на підставі раніше винесеного судом рішення про стягнення цієї заборгованості, оскільки зазначене в ході судового розгляду справи відповідачами не заперечувалось та не спростовувалось доказами. У зв’язку з наведеним, зазначена сплата коштів не врахована судом в якості сплати заборгованості, що виникла за період включно з жовтня 2013 року по включно жовтень 2017 року.

Зважаючи на вищенаведене, та виходячи з того, що в ході судового розгляду справи встановлено, що співвласниками квартири АДРЕСА_4 є відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_2, враховуючи раніше викладене судом обґрунтування щодо застосування до спірних правовідносин положень Цивільного кодексу України та Закону України «Про житлово-комунальні послуги», суд вважає, що заявлена позивачем для стягнення із відповідачів заборгованість з оплати житлово-комунальних послуг з утримання будинку та прибудинкової території за період починаючи включно з жовтня 2013 року по включно жовтень 2017 року підлягає стягненню по 1/2 частині заборгованості з відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_2 як із співвласників вказаної квартири, яким на праві власності належить по 1/2 частині вказаної квартири, тобто солідарно по 3989,24 гривні з відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_2

Відповідно до ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання про те, як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При подачі до суду позовної заяви позивачем було сплачено судовий збір у сумі 1378 гривень. Суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення солідарно з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь позивача судового збору в сумі по 689 гривень.

Європейський суд з прав людини вказав, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 133, 141, 258, 259, 263-265, 280-289 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов Комунального підприємства Нетішинської міської ради «Житлово-комунальне об’єднання» (код ЄДРПОУ 31345419, місцезнаходження: 30100, Хмельницька область, м.Нетішин, пр-т.Незалежності, 31) до ОСОБА_2 (адреса місця проживаня: 30100, АДРЕСА_1, паспорт серії НА №283539, РНОКПП НОМЕР_1), ОСОБА_4 (адреса місця реєстрації проживаня: 30100, АДРЕСА_2, паспорт серії НА №165205), ОСОБА_5 (адреса місця реєстрації проживаня: 30100, АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_2), про відшкодування збитків, завданих порушенням зобов’язання - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 солідарно на користь Комунального підприємства Нетішинської міської ради «Житлово-комунальне об’єднання» по 3989 (три тисячі дев’ятсот вісімдесят дев’ять) гривень 24 копійки заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг з утримання будинку та прибудинкової території по квартирі АДРЕСА_4 за період починаючи включно з жовтня 2013 року по включно жовтень 2017 року.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 солідарно на користь Комунального підприємства Нетішинської міської ради «Житлово-комунальне об’єднання» по 689 (шістсот вісімдесят дев’ять) гривень судового збору.

У решті позовних вимог Комунального підприємства Нетішинської міської ради «Житлово-комунальне об’єднання» до ОСОБА_5 – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Хмельницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення виготовлено 16 квітня 2018 року.

Суддя Б.І. Базарник