Постанова № 74590134, 30.05.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 456/840/17 Головуючий у 1 інстанції: Янко Б.Я.

Провадження № 22-ц/783/7414/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1О.

Категорія: 48

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря:ОСОБА_2

з участю: ОСОБА_3, ОСОБА_4 – ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 – ОСОБА_6 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 06 листопада 2017 року, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_4 звернулась з позовом до ОСОБА_3 про розірвання укладеного між ними шлюбу, який зареєстровано 04.08.2007 року в Моршинській міській раді Львівської області, актовий запис № 19; визначення місця проживання дітей ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3 разом з позивачкою за адресою: Рівненська область, м. Кузнецовськ, вул. майдан ПеремогиАДРЕСА_1; поділ спільного майна – нежитлового приміщення, загальною площею 41,0 кв.м., яке розташоване за адресою: Львівська область м. Моршин, вул. Вокзальна, 18Е, реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна: 861335946107, виділивши позивачці 4/5 частин даного приміщення, а відповідачу 1/5 частину.

Оскаржуваним рішенням позов задоволено частково, розірвано шлюб між ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, зареєстрований 04.08.2007 року в Моршинській міській раді, Львівської області, актовий запис № 19. Визначено місце проживання дітей: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3 разом з матір’ю, ОСОБА_4 за адресою: Рівненська область, м. Кузнецовськ, вул. майдан ПеремогиАДРЕСА_1. Поділено спірне майно – нежитлове приміщення, загальною площею 41, 0 кв.м, яке розташоване за адресою: Львівська область м. Моршин, вул. Вокзальна, 18Е, реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна: 861335946107, виділено ОСОБА_4 та визнано за нею право власності з урахуванням інтересів дітей на 60% даного нежитлового приміщення, а за ОСОБА_3 виділено та визнано за ним право власності на 40% даного нежитлового приміщення. Після розірвання шлюбу залишено позивачці дошлюбне прізвище «Масюк». Стягнуто з ОСОБА_3 в користь держави судовий збір в сумі 640,00 грн. Судові витрати задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 витрати, пов’язані з явкою до суду в сумі 1 215.94 грн.

Рішення судув апеляційному порядку оскаржив представник ОСОБА_4 – ОСОБА_6,вважає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповно з'ясованих обставинах, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, не врахував всіх обставин справи, а саме те, що діти потребують систематичного профілактичного лікування, під час проживання в шлюбі відповідач не працював та не забезпечував сім’ю, в той час, як позивачка, виховуючи дітей намагалася по можливості працювати, відповідач не займався вихованням дітей і негативно впливав на них своєю аморальною поведінкою, застосовуючи в присутності дітей, силу, психологічний тиск та ображав позивачку. Після припинення спільного проживання відповідач використовує отриманий прибуток від здачі в оренду спільної нерухомості на власний розсуд, а визначений розмір аліментів на дітей недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування, а тому вважає, що на підставі ч. 2, 3 ст. 70 СК України слід збільшити частку позивачки у спірному майні до 4/5 (80%). Крім цього, зазначає, що представник позивача подав заяву про відшкодування судових витрат в сумі 4788,99 грн., з врахуванням добових, які розраховані у відповідності до положень пункту 170.9.1. Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ, витрат позивача та представника позивача на оплату вартості проїзду до суду, суду було надано документи, що підтверджують суми таких витрат, однак суд першої інстанції не взяв їх до уваги. З вищенаведених підстав апелянт просить рішення суду змінити, задовольнивши позовні вимоги у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_4 – ОСОБА_5 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення ОСОБА_3 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Оскільки рішення суду оскаржується ОСОБА_4 лише в частині поділу спільного подружнього майна, та частково розміру судових витрат, його законність та обґрунтованість в іншій частині позовних вимог судом апеляційної інстанції не перевіряється.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_4 щодо поділу спільного майна подружжя, суд першої інстанції визнав нежитлове приміщення, загальною площею 41, 0 кв.м, яке розташоване за адресою: Львівська область м. Моршин, вул. Вокзальна, 18Е, реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна: 861335946107 спільним майном подружжя, та відійшовши від принципу рівності часток подружжя, виділив ОСОБА_4 та визнав за нею право власності з урахуванням інтересів дітей на 60% даного нежитлового приміщення, а за ОСОБА_3 виділив та визнав за ним право власності на 40% нежитлового приміщення.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ч.1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 СК України якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Частина 2 ст. 372 ЦК передбачає, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Відповідно до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засад рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім»ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав,знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім»ї. З а рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують недостатній для забезпечення їх фізичного,духовного розвитку та лікування.

Згідно з роз»ясненнями п.30 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», при вирішенні спору про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування).

Згідно правового висновку Верховного Суду України, що міститься у постанові від 01 липня 2015 року, за результатами розгляду справи №6-612цс15, для визнання майна спільною сумісною власністю, суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_10, 04.08.2007 року зареєстрували шлюб в Моршинській міській раді Львівської області, актовий запис № 19, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії 1-СГ № 070103.

За час перебування у шлюбі в сторін народилось троє дітей: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження серії 1-СГ № 173535, актовий запис № 33; ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується свідоцтвом про народження серії 1-СГ № 255684, актовий запис № 48 та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується свідоцтвом про народження серії І-СГ № 380559, актовий запис № 38, копії яких наявні в матеріалах справи.

Рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 15.05.2017 року, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 стягуються аліменти на утримання дітей: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_6, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_7, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_8 в розмірі 1/3 частини від заробітку (доходу) ОСОБА_3 щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку.

Судом першої інстанції встановлено і це підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек,Єдиного реєстру заборон відчуження об»єктів нерухомого майна від 15.03.2017 року, що спірне нежитлове приміщення за адресою: Львівська область м. Моршин, вул. Вокзальна, 18Е, реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна: 861335946107, набуте сторонами 27.05.2016 року, тобто, за час перебування у шлюбі та за спільні кошти позивача та відповідача, що ними не заперечувалося.

Дане нежитлове приміщення зареєстровано на праві приватної власності за ОСОБА_3, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек,Єдиного реєстру заборон відчуження об»єктів нерухомого майна від 15.03.2017 року.

Задовольняючи частково позовні вимоги про поділ спільного майна подружжя, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки спірне нерухоме майно, а саме, нежитлове приміщення за адресою: Львівська область м. Моршин, вул. Вокзальна, 18Е, набуте сторонами під час шлюбу, а відтак таке є їх спільною сумісною власністю.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який враховуючи інтереси трьох малолітніх дітей, котрі після розірвання шлюбу залишились проживати разом з матір»ю дійшов до вірного висновку про необхідність відступлення від засад рівності часток подружжя, і поділив спірне приміщення наступним чином: виділив ОСОБА_4 та визнав за нею право власності на 60% даного нежитлового приміщення, а ОСОБА_3 виділив та визнав за ним право власності на 40% згаданого нежитлового приміщення.

Збільшивши частку позивачки у нежитловому приміщенні за адресою: Львівська область м. Моршин, вул. Вокзальна, 18Е, суд першої інстанції врахував інтереси їхніх трьох неповнолітніх дітей, які залишаються проживати разом з матір»ю.

Відповідач ОСОБА_3 погодився з таким поділом нежитлового приміщення, про що ствердив в суді апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 обґрунтовує тим, що такий розмір частки, належної їй у спільному майні подружжя у нежитловому приміщенні за адресою: Львівська область м. Моршин, вул. Вокзальна, 18 Е, суд першої інстанції визначав без врахування фактичних обставин справи, якими, на думку апелянта, є те, що діти хворіють; що відповідач за час перебування у шлюбі не працював та сім»ю матеріально не забезпечував; не займався вихованням дітей, своєю аморальною поведінкою негативно впливав на дітей; прибуток, отриманий від здачі нежитлового приміщення в оренду, використовує на власний розсуд, а не в інтересах дітей; аліменти, які сплачує відповідач на трьох дітей є недостатнім для належного фізичного, духовного розвитку та лікування дітей; несвоєчасність сплати аліментів; неможливість працевлаштування позивачки, оскільки діти проживають разом з нею.

На думку колегії суддів доводи апелянта про те, що відповідач не дбав про матеріальне забезпечення сім»ї, ухилявся від участі в утриманні дітей, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім»ї, які відповідно до ч.2 ст. 70 СК України можуть бути обставинами для відступлення від засад рівності часток подружжя, позивачкою, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не підтверджені належними та допустимими доказами, є голослівними, а відповідно до ст. 81 доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З матеріалів справи вбачається, що з позовом про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей, позивачка звернулася лише в травні 2017 року, що спростовує доводи апелянта про те, що відповідач не дбав про матеріальне забезпечення сім»ї, ухилявся від участі в утриманні дітей.

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_4 ствердив про відсутність у відповідача заборгованості по сплаті аліментів, які стягуються з відповідача на підставі рішення Кузнєцовського міського суду Рівненської області від 15.05.2017 року.

Доказів на підтвердження приховування,знищення чи пошкодження відповідачем спільного майна, витрачання його на шкоду інтересам сім»ї, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, позивачка суду не надала. Не заслуговують на увагу доводи апелянта про те, що кошти від оренди спірного нежитлового приміщення відповідач використовував на власний розсуд, оскільки такі також не є підтверджені належними доказами.

Що стосується потреби в коштах для лікування дітей у зв»язку з їх захворюваннями, то позивачка вправі звернутися до суду з позовом про стягнення з відповідача додаткових витрат, пов»язаних з лікуванням їхніх дітей.

Окрім цього, позивачка, за наявності підстав, передбачених ст. 192 СК України, вправі звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів.

Встановивши фактичні обставини справи, відсутність інших, передбачених ст. 70 СК України обставин для відступлення від засад рівності при поділі майна між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який збільшивши частку позивачки у нежитловому приміщенні за адресою: Львівська область м. Моршин, вул. Вокзальна, 18Е, та визначивши таку у розмірі 60 %, врахував інтереси їхніх трьох неповнолітніх дітей, які залишаються проживати разом з матір»ю.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про стягнення з відповідача ОСОБА_3 на користь позивачки ОСОБА_4 понесених позивачкою 1215.94 грн. судових витрат, а саме, витрат, пов»язаних з розглядом справи, оскільки саме такий розмір є підтверджений належними та допустимими доказами і відповідає вимогам ч. 3 ст. 79 ЦПК України 2004 року.

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що оскаржуване рішення суду постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 – ОСОБА_6 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 – ОСОБА_6 –залишити без задоволення.

Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 06 листопада 2017 року –залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 11.06.2018 року.

Головуючий: Шеремета Н.О.

Судді: Ванівський О.М.

ОСОБА_11