Рішення № 74588151, 11.06.2018, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

243/3821/18

№ 2/243/1605/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2018 року Слов’янський міськрайонний суд Донецької області у складі

головуючого судді Гусинського М.О.,

при секретарі Мірошниченко В.В.,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду № 12 у м. Слов’янську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Содовий завод» про стягнення індексації заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

В С Т А Н О В И В:

8.05.2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ВАТ «Содовий завод» про стягнення індексації заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, мотивуючи свої вимоги тими обставинами, що вона з 3.09.1996 року по 18.04.2000 року працювала у відповідача. З 1997 року відповідач припинив виплачувати заробітну плату, на неодноразові звернення виплатити заробітну плату вона отримувала відмови з посиланням на відсутність коштів. Рішеннями Слов'янського міського суду від 5.04.1999 року та 28.08.2000 року з відповідача на її користь було стягнуто заборгованість по заробітній платі у сумі 1 283,35 грн. та 938,88 грн. відповідно, але рішення суду до теперішнього часу залишаються невиконаними. Вважає, що невиплата індексації заробітної плати є обмеженням її права на майно, що є незаконним. Крім того, у відповідності до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Вважає, що відповідач повинен їй виплатити середній заробіток за увесь час затримки виплати розрахунку при звільненні, який складає 19 108,00 грн., з розрахунку 89,56 грн. (середньоденний заробіток) х на 4496 (кількість робочих днів за весь час затримки виплати розрахунку при звільненні) = 19 108,00 грн. Просить стягнути з відповідача індексацію заробітної плати у сумі 16 717,12 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 19 108,00 грн.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з’явилася, але надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутністю, позовні вимоги підтримала у повному обсязі.

Представник відповідача ВАТ «Содовий завод» - ліквідатор ОСОБА_2 у судове засідання не з’явилася, надала заяву, в якій просять розглянути справу без участі представника ВАТ «Содовий завод». Відповідно до даної заяви, позовні вимоги ОСОБА_1 ВАТ «Содовий завод» не визнає у повному обсязі. Будь-яке збільшення суми у ліквідаційній процедурі по справі № 5/174Б про банкрутство ВАТ «Содовий завод» в частині застосування КЗпП України та інших нормативно-правових актів прийнятих до набрання чинності Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не можуть суперечити вищевказаному Закону України (ч. 2 ст. 23 розділу VII Прикінцевих положень Закону № 2343-ХІІ від 14.05.1992 року, ч. 1 ст. 38 Закону № 4212-VI від 22.10.2011 року «у банкрута не виникають ніяких додаткових зобов’язань»). Тому ВАТ «Содовий завод» не може визнавати індексації та інші додаткові вимоги, крім основних заборгованостей по заробітній платі, яка на момент відкриття ліквідаційної процедури рахується за даними бухгалтерського обліку. Ліквідатор за законом не може збільшити реєстр кредиторів, які з моменту затвердження господарським судом не змінюються. Будь-які зміни сум у ліквідаційній процедурі не передбачені. На підставі викладеного, крім дійсної заробітної плати всі інші вимоги ВАТ «Содовий завод», який знаходиться в ліквідаційній процедурі, не визнає за законом. надала заяву про розгляд справи за її відсутності, просила у задоволенні позовних вимог відмовити

Суд, вивчивши письмові докази, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав:

Як встановлено у судовому засіданні, позивач з 3.09.1996 року по 18.04.2000 року працювала у відповідача на різних посадах та 18.04.2000 року вона була звільнена з роботи за п. 5 ст. 36 КЗпП України (а.с.10-11, 12).

Із довідки № 01-23/76б від 6.02.2018 року слідує, що нарахована заробітна плата ОСОБА_1 за останні два місяці роботи: березень 2000 року – 84,6 грн., за лютий 2000 року – 89,56 грн., фактично відпрацьовано годин: в березні 2000 року – 168 годин, в лютому 2000 року – 160 годин, середня заробітна плата за останні місяці роботи складає 87,08 грн. (а.с.12).

Суд, розглядаючи справу, виходив з наступного чинного законодавства України:

Частиною першої ст. 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України.

Згідно ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

З аналізу ч. 6, ч. 7 ст. 12 зазначеного Закону видно, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, на невикористані та своєчасно не повернуті кошти Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Дія мораторію не поширюється на задоволення вимог кредиторів, що здійснюється боржником у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону, або керуючим санацією згідно з планом санації, затвердженим господарським судом, або ліквідатором у ліквідаційній процедурі в порядку черговості, встановленому статтею 31 цього Закону. Дія мораторію припиняється з дня припинення провадження у справі про банкрутство.

Таким чином суд вважає, що вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку входять до переліку зобов'язань, на які не поширюється дія мораторію відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", тому зазначені вимоги підлягають задоволенню.

Зазначена правова позиція стосовно того, що вимоги про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку входять до переліку зобов'язань, на які не поширюється дія мораторію відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" зазначена у Постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 17 жовтня 2012 року у справі 6-121цс12 і обов'язкова для застосування судами під час розгляду справ за аналогічними позовами.

Згідно ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною 5 ст. 95 КЗпП України визначено, що заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Згідно з ч.1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 3.07.1991р.у № 1282-XII з наступними змінами (далі Закон № 1282-XII) індексація грошових доходів населення встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожання споживчих товарів і послуг. Частинами 1,4 статті 2 цього закону визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення), індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно із ст. 4 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсоток (у редакції закону України від 07.02.2002р. № 3027-III), 103 відсотка (в редакції Закону України від 24.12.2015р. № 911-VIII). Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв’язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Відповідно до ст. 6 Закону 1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації і межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. порядок проведення індексації грошових доходів населення визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003р. № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі-Порядок). Цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.(п.1).

Пунктом 1-1 вказаного Порядку визначено, що підвищення грошових доходів громадян у звязку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітнім, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003р. місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003р. 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Згідно з п.2 Порядку індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі.

Пунктом 4 порядку визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімумі, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення).

Частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягають.

Сума індексації грошових доходів громадян визначаються як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Згідно з п.6 Порядку виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні виплати населенню: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв’язку з індексацією за рахунок власних коштів.

Підприємство відповідача перебуває у стані ліквідації. Невизнання відповідачем позовних вимог з посиланням на положення ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, оскільки зазначеною нормою передбачено зупинення нарахування будь-яких економічних санкцій, а в даному випадку відповідачем порушені норми трудового законодавства, спрямовані на забезпечення фізичної особи реальною заробітною платою, тобто грошовою винагородою за виконану роботу як еквівалент вартості спожитих товарів і послуг. Стягнення індексації заробітної плати не є економічною санкцією.

З наданих позивачем письмових доказів слідує, що ОСОБА_1 з 18.04.2000 року була звільнена з ВАТ «Содовий завод» і з цього часу відповідачем у трудових стосунках не знаходилася.

Таким чином, на підставі викладеного, суд приходить до висновку про можливість задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ВАТ «Содовий завод» про стягнення індексації заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Згідно п. 1 ч. 1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір», від сплати судового збору звільняються позивачі - за подання позовів про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Виходячи з цього, на підставі ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судові витрати, а саме судовий збір в сумі 704 грн. 80 коп.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 115, 116, 233, 2371 КЗпП України, Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 34 Закону України «Про оплату праці», ст.ст. 12, 13, 141, 269, 262, 264-265, 268 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Содовий завод» про стягнення індексації заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Содовий завод», яке розташоване за адресою: м. Слов'янськ, вул. Світлодарська (Чубаря), буд. 91, р/р № 263103 у АК ПІБ, МФО 334561, свідоцтво (КОД ЗКПО) № 00204895):

-на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_2, яка зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 19 108 грн. 00 коп. та індексацію заробітної плати у розмірі 16 717 грн. 12 коп., а усього 35 825 грн. 12 коп. (Тридцять п’ять тисяч вісімсот двадцять п’ять гривень 12 копійок);

-на користь держави судовий збір у сумі 704 грн. 80 коп. (Сімсот чотири гривні 80 копійок) на р/р 31215256700001 у ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, ЄДРПОУ: 37993783, код банку отримувача 820019, отримувач Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, код класифікації доходів бюджету 22030106.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Донецької області через Слов’янський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Суддя Слов'янського міськрайонного суду М. О. Гусинський