Постанова № 74587852, 11.06.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Є.У.№ 324/837/17 Головуючий у 1 інстанції: Іванченко М.В.

№ 22-ц/778/1731/18 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Крилової О.В.

суддів: Кухаря С.В.

ОСОБА_2

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 02 лютого 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2017 ОСОБА_3 звернувся до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що він проходив військову службу у Збройних Силах СРСР та в період з 06.04.1988 року по 03.02.1989 року приймав участь у бойових діях на території Афганістану, про що свідчить довідка Пологівсько-Чернігівського об’єднаного районного військового комісаріату Запорізької області №1/256 від 19.02.2015 року та запис у військовому квитку позивача серія НО №4543641. Указом Президента України від 10.10.2014 року №765 позивач був нагороджений відзнакою Президента України - пам’ятною медаллю «25 років виведення військ з Афганістану». У червні 1988 року під час виконання інтернаціонального обов’язку на території Афганістану, позивач отримав множинні вогнепальні осколкові поранення голови, контузія головного мозку). Це підтверджується висновком спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи №6 від 03.02.2015 року, в якому встановлено наявність у позивача слідів загоєння ран, отриманих у 1988 році при перебуванні в Демократичній Республіці Афганістан. Після звільнення з військової служби позивача впродовж тривалого часу турбували головні болі. З часом скарги на головні болі стали мати постійний характер, посилилась їх частота та інтенсивність. У 2015 році стан здоров’я позивача суттєво погіршився, з’явилися скарги на запаморочення, безсоння, похитування при ходьбі, загальна слабкість. На засіданні Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв’язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців (Протокол №364 від 05.02.2015 р.) було встановлено, що отримані позивачем поранення, контузія, захворювання. ТАК, пов’язані з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні у країнах, де велися бойові дії. Також зазначено, що в подальшому отримані позивачем поранення призвели до розвитку негативних наслідків. 31.03.2015 року за результатами огляду медико-соціальної експертної комісії позивачу було первинно встановлено III групу інвалідності. Як зазначено у довідці до акту огляду МСЕК від 31.03.2015 року серії АВ №0280833, причиною інвалідності визнано поранення, контузія, захворювання, ТАК, пов’язані з виконанням обов’язку військової служби при перебуванні у країнах, де велися бойові дії. Окрім того, позивачу було встановлено обмеження щодо умов і характеру праці, рекомендовано нагляд та лікування у невропатолога, терапевта, окуліста, санаторно-курортне лікування. 04.04.2017 року за результатами повторного огляду МСЕК позивачу було підтверджено III групу інвалідності. Як зазначено у виписці з акту огляду МСЕК від 04.04.2017 року серії АВ №0825626, причиною інвалідності визнано поранення, контузія, захворювання. ТАК, пов’язані з виконанням обов’язку військової служби при перебуванні у країнах, де велися бойові дії. Також, позивачу було підтверджено обмеження щодо умов і характеру праці, рекомендовано «Д» (диспансерний) нагляд та лікування у невропатолога, кардіолога, психолога, сімейного лікаря, стаціонарне лікування. Позивач неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні у госпітальному відділенні для інвалідів та ветеранів війни КУ «Запорізька обласна клінічна лікарня» ЗОР, зокрема: з 23.02.2015 року по 06.03.2015 року (виписка з медичної карти №3580), з 06.11.2015 року по 18.11.2015 року (виписка з медичної карти №19241), з 04.10.2016 року по 13.10.2016 року (виписка з медичної карти №17288), з 13.02.2017 року по 23.02.2017 року (виписка з медичної карти № 2830). У зв’язку з інвалідністю позивач відчуває глибокі моральні переживання та страждання, що зумовлені ушкодженням його здоров’я. Звичні життєві зв’язки позивача порушені, адже, він вимушений багато часу витрачати на амбулаторне та стаціонарне лікування. МСЕК вже не передбачає повного відновлення здоров’я позивача та лише надає рекомендації, що направлені на запобігання його погіршення. Про цей факт свідчать данні індивідуальної програми реабілітації позивача №245 від 04.04.2017 року, де зазначено, що реабілітаційний потенціал позивача середній, а метою реабілітації є лише часткове відновлення обмеження життєдіяльності, соціально-побутового стану, професійної та трудової діяльності. Позивач постійно відчуває душевний дискомфорт, оскільки не може у звичному для нього режимі спілкуватися з родиною та друзями, він вимушений займатися реабілітацією тоді як бажав би приділяти свій час близьким людям. Моральну шкоду, спричинену позивачу, не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевних переживань та страждань. Будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною його дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати лише суто умовний вираз. Враховуючи зазначене, позивач оцінює моральну шкоду, що йому спричинено, у розмірі 50000грн. та вважає зазначену суму справедливою та адекватною глибині його душевних страждань. Відповідно до посвідчення, виданого Управлінням соціального захисту населення Пологівської райдержадміністрації Запорізької області 31.03.2015 року, серії Є №119749, позивач має статус інваліда війни. Так як інвалідність позивача пов’язана з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, на нього розповсюджується сфера дії Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до ст.17 Закону відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної та матеріальної шкоди провадиться у встановленому законом порядку. Датою виникнення права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Міністерства оборони України у позивача є дата, коли йому було первинно було встановлено інвалідність, причиною якої є поранення, контузія і захворювання пов’язані з виконанням обов’язків військової служби перебуванні в країнах, де велися бойові дії, а саме 31.03.2015 року.

Посилаючись на зазначені обставини просив суд,стягнути з стягнути з Міністерства оборони України (ЄДРПОУ 00034022) на користь позивача 50000 грн. у якості відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров’я (встановленням інвалідності), що пов’язано з виконанням обов’язків військової служби.

Рішенням Пологівського районного суду Запорізької області від 02 лютого 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

За ст. 375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_3 проходив військову службу у Збройних Силах СРСР з 05.05.1987 року по 28.04.1989 року, що підтверджується військовим квитком серії НО №4543641, виданим 20.03.1989 року. В період з 06.04.1988 року по 03.02.1989 року приймав участь в бойових діях в Афганістані, що підтверджується довідкою Пологівсько-Чернігівського об’єднаного районного військового комісаріату від 19.02.2015 року №1/256.

Відповідно до переліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №63 від 08.02.1994 року, на території Афганістану у період з квітня 1978 року по грудень 1989 року велися бойові дії.

Причиною виникнення інвалідності у позивача стали травми, які пов’язанні з проходженням ним військової служби. У 1988 року при виконанні військового службового обов'язку у Демократичній Республіці Афганістан він отримав множинні вогнепальні осколкові поранення голови (контузію головного мозку) та кінцівок, що підтверджується висновком спеціаліста №6 від 03.02.2015 року.

З копії витягу з протоколу Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв’язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв №364 від 05.02.2015 року, вбачається, що отримані колишнім військовослужбовцем ОСОБА_3 множинні вогнепальні осколкові поранення голови (контузія головного мозку) та захворювання, пов’язані з виконанням ним обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії. Також у вказаному протоколі зазначено, що у подальшому отримані ним ушкодження здоров’я призвели до розвитку стійких залишкових явищ перенесеної ЗЧМТ (контузії головного мозку 1988р.) у вигляді післятравматичної та дисциркулярної енцефалопатії II ст. з двобічною пірамідною недостатністю, помірною вестибулоатаксією, стійким цефалгічним, лікворно-гіпертензивним, астено-невротичним синдромами, лікворно-динамічними порушеннями, емоційно-вольовим, когнітивним зниженням, вираженим вегето-судинним синдромом, диссомією Нейросенсорна туговухість І-ІІ ст. Післятравматичний церебральний арахноїдит з вираженими лікворно-динамічними кризами, стійкою цефалгією, центральною вестибулярною дисфункцією ІІ-ІІІ ст. ГХ ІІ ст., кризовий перебіг. ІХС, стенокардія напруги ІІФК, атеросклеротичний кардіосклероз, СН-ІІА. Ангіопатія сітківки обох очей. Розповсюджений остеохондроз хребта.

За результатами огляду за висновками медико-соціальної експертної комісії позивачу була встановлена ІІІ група інвалідності, яка пов’язана з виконанням ним обов’язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії АВ №0280833 від 31.03.2015 року, випискою та довідкою до акта огляду МСЕК серії АВ №0825626 від 04.04.2017 року.

Позивач має статус інваліда війни, що підтверджується копією безтермінового посвідчення, виданого Управлінням соціального захисту населення Пологівської районної державної адміністрації Запорізької області 31.03.2015 року серії Є №119749.

Погіршення здоров’я позивача зумовило його тривале перебування на стаціонарному лікуванні в КУ «Запорізька обласна клінічна лікарня» ЗОР, що підтверджується копіями виписок із медичної карти стаціонарного хворого.

Тож судом констатовано та не заперечується сторонами, що позивач отримав інвалідність внаслідок бойових дій під час перебування на військовій службі.

Не заперечуючи наявність моральних страждань, завданих позивачеві отриманням поранень та розвитком хвороб, суд першої інстанції разом з тим виходив з того, що підстав для покладення відповідальності за завдану шкоду на Міністерство оборони України немає.

Так, за ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз’яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», із змінами та доповненнями, відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди провадиться у встановленому законом порядку.

Таким чином, наявність шкоди ще не породжує обов’язку її компенсації, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб’єкта такої відповідальності.

Також у п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз’яснено, що оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з’ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Відповідно до п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам слід мати на увазі, що на правовідносини, які виникли до набрання чинності відповідним законодавчим актом про відшкодування моральної шкоди, обов’язок по її відшкодуванню не поширюється, в тому числі й на ті випадки, коли позивач після набрання чинності цим актом ще зазнає моральних чи фізичних страждань від раніше вчинених неправомірних дій. Однак моральна шкода підлягає відшкодуванню, якщо неправомірні дії (бездіяльність) відповідача, що завдають позивачеві моральних або фізичних страждань, почалися до набрання законної сили актом законодавства, яким встановлена відповідальність за заподіяння такої шкоди, і продовжуються після набрання цим актом чинності.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що у позивача захворювання виникли внаслідок виконання службових обов’язків у Демократичній Республіці Афганістан у 1988 році, тобто до набрання чинності Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який набув чинності 20.12.1991 року, та Цивільного кодексу України 2003 року, який набув чинності 01.01.2014 року, коли діючим законодавством взагалі не передбачалось регулювання правовідносин з відшкодування моральної шкоди.

У відповідності із п. 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення ч.1 ст.58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч.1 ст.58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Недоведеність протиправності дій або бездіяльності Міністерства оборони України, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діями Міністерства оборони України, шкоди та вини відповідача в її завданні, стали підставою для відмови у задоволенні позову.

Також судом першої інстанції зазначено, що військова служба пов’язана із захистом Вітчизни, тому військовослужбовцям визначені законами пільги та гарантії, та в такий спосіб їх моральні страждання вже враховані чинним законодавством. Зокрема, за положеннями Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці, військовозобов’язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, мають право на безоплатну кваліфіковану медичну допомогу у військово-медичних закладах охорони здоров’я. Військовослужбовці щорічно проходять медичний огляд, щодо них проводяться лікувально-профілактичні заходи.

Військовослужбовці, звільнені з військової служби внаслідок захворювання, пов’язаного з виконанням обов’язків військової служби, члени сімей військовослужбовців приймаються на обстеження і лікування до військово-медичних закладів охорони здоров’я в порядку, встановленому Міністерством оборони України, іншими утвореннями відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами тощо.

Також, окрім Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» були прийняті і діють Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідно до ст.4 якого ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Також судом першої інстанції було враховано, що позивач отримав поранення у 1988 році, перебуваючи на службі у лавах Збройних Сил Союзу РСР, які підпорядковувались Міністерству оброни Союзу РСР, в той час як з 24.08.1991 року на підставі постанови Верховної Ради України «Про військові формування» утворено Міністерств оборони України та відбулось створення нових Збройних Сил України, якою не передбачено відповідальності Міністерства оборони України за спричинену шкоду під час проходження військової служби у Збройних Силах Союзу РСР. Не встановлено такої відповідальності і в Законі України «Про правонаступництво України» від 12.09.1991 року.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, виходив з наявних у матеріалах справи доказів, наданих позивачем у відповідності із процесуальним законом, і керувався принципами змагальності та диспозитивності цивільного судочинства.

Наведені вище обставини свідчать про те, що суд першої інстанції, мотивуючи своє рішення, вірно проаналізував норми закону та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог .

Доводи скарги зводяться до переоцінки висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 02 лютого 2018 року по цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 11.06.2018р.

Головуючий:

Судді: