Постанова № 74586560, 07.06.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/402/2018(м)

263/4483/18

Головуючий у 1 інстанції Кулик С.В.

Доповідач Принцевська В.П.

Категорія 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 червня 2018 року місто Маріуполь

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Принцевської В.П.,

суддів Биліни Т.І., Лопатіної М.Ю

секретар Зал Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФГП Металпромресурс» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання правочину фіктивним за апеляційною скаргою ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Жовтневого районного суду міста Маріуполь Донецької області від 17 квітня 2018 року про забезпечення позову

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «ФПГ Металпромресурс», звернулось до Жовтневого районного суду міста Маріуполя з позовом про визнання недійсним договору позики укладеного 03.07.2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на загальну суму 1088550 грн.

Разом із вказаним позовом подано заяву про забезпечення позову.

В обґрунтування вказаної заяви зазначено, що 04.08.2006 року між ЗАТ «Донгорбанк», правонаступником якого є ПАТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 було укладено кредитним договір № 39, відповідно до умов якого ОСОБА_1 було надано кредит у сумі 1 200 000 доларів США, які останній зобов'язався повернути, сплативши проценти за користування кредитом, в строк до 30.07.2021 року, здійснюючи погашення заборгованості відповідно до умов договору. Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 26.02.2016 року з ОСОБА_1, було стягнуто заборгованість за кредитним договором в сумі 604839,35 доларів США, в наслідок не виконання ОСОБА_1 своїх зобов’язань за кредитинм договором.

Згідно договору про відступлення права вимоги від 18.11.2016 року № 39/2016, укладеного між ПАТ «ПУМБ» та ТОВ «ФК «Алькор Інвест» до фінансової компанії перейшло право вимоги, що належало ПАТ «ПУМБ» на підставі кредитного договору № 39 від 04.08.2006 року та іпотечного договору № 39/1 від 04.08.2006 року, стосовно ОСОБА_1

18.11.2016 року між ТОВ «ФК «Алькор Інвест» та ТОВ «ФПГ Металпромресурс» було укладено договір про відступлення права вимоги № 39/2016/1. Відповідно до п. 2.2 вказаного договору до нового кредитора перейшли всі права первісного кредитора – ТОВ «ФК «Алькор Інвест» у зобов'язаннях, що виникли із кредитного договору та договору іпотеки в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, в тому числі, але не обмежуючись, право на отримання основної суми кредиту, процентів за користування кредитом, пені та штрафних санкцій відповідно до кредитного договору, стосовно ОСОБА_1 На теперішній час, заборгованість за кредитинм договором не виплачується та ОСОБА_1 не здійснює погашення існуючої заборгованості.

03.07.2008 року, між ОСОБА_1 та його дружиною ОСОБА_2 було укладено договір позики на загальну суму 1088550 грн. В подальшому між сторонами було укладено мирову угоду, яка була затверджена ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 16.12.2014 року, на підстав якої ОСОБА_2 стала власницею: - 1/4 частки двоповерхового нежитлового приміщення (магазину) літ.А-2, загальною площею (приміщення)3905,7 квадратних метрів, яке розташоване за адресою:м. Маріуполь, вул..Енгельса (Архітектора Нільсена), 28; - 49/400 частки нежитлового приміщення загальною площею 1603 квадратних метра, яке розташоване за адресою:м. Маріуполь пр.Нахімова, 43; - 35/100 частки нежитлового приміщення –бази відпочинку «Строитель-3», загальною площею 3924,3 квадратних метра, яке знаходиться за адресою: Донецька область, с. Білосарайська Коса, вул. Безуха,39. Раніше зазначене майно перебувало у власності ОСОБА_1

Відповідно до інформаційних довідок з Реєстру речових прав на нерухоме майно перелічені вище частки в об'єктах нерухомого майна зареєстровані за ОСОБА_2

ТОВ «ФПГ Металпромресурс», звернулось до суду з позовом по визнанню фіктивним договору позики укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 03.07.2008 року. Саме з метою врегулювання виниклої на підставі зазначеного договору позики заборгованості, було укладено мирову угоду в наслідок якої ОСОБА_2, стала власницею вказаного майна. Вважає, що цей договір позики було укладено з єдиною метою подальшого відчуження та незаконного поділу належних ОСОБА_1 вищевказаних об'єктів нерухомого майна, та уникнення ОСОБА_1 відповідальності за реальним існуючим борговим зобов'язанням за кредитним договором № 39, укладеного між ЗАТ «Донгорбанк» та ОСОБА_1, право вимоги за яким на теперішній час належить ТОВ «ФПГ Металпромресурс».

Заявник просить забезпечити заявлені позовні вимоги, шляхом накладення арешту на майно яке було отримано у власність ОСОБА_2 в наслідок оскаржуваного правочину, а саме ? частки двоповерхового нежитлового приміщення, загальною площею 3905,7 квадратних метрів, яке розташоване за адресою:м. Маріуполь, вул.Енгельса (Архітектора Нільсена), 28; 49/400 частки нежитлового приміщення загальною площею 1603 квадратних метра, яке розташоване за адресою: м. Маріуполь пр. Нахімова, 43; 35/100 частки нежитлового приміщення –бази відпочинку «Строитель-3», загальною площею 3924,3 квадратних метра, яке знаходиться за адресою: Донецька область, с. Білосарайська Коса, вул. Безуха,39, та яке раніше перебувало у власності ОСОБА_1 Вважає, що невжиття заходів забезпечення позову в подальшому може утруднити чи зробити неможливим виконання можливого судового рішення по справі, оскільки вказане майно, може бути відчужене на користь інших осіб.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполь Донецької області від 17 квітня 2018 року задоволено вказану заяву частково. Накладено арешт:

- на 1/4 частку нежитлового приміщення літ. «А-2», загальною площею, (приміщення) 3905,7 кв. метрів, яке знаходиться за адресою: м. Маріуполь, вул. Енгельса (Архітектора Нільсена), 28 та належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі ухвали Жлвтневого районного суду міста Маріуполя №6/263/446/2014; 263/11247/14-ц, від 16.12.2014 року;

- на 49/400 частки нежитлової будівлі ресторану, загальною площею (будівлі) 1603,8 кв. метрів, яке знаходиться за адресою м. Маріуполь, пр. Нахімова, 43, належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі ухвали Жовтневого районного суду міста Маріуполя №6/263/446/2014; 263/11247/14-ц, від 16.12.2014 року. В задоволенні решти вимог заяви про забезпечення позову відмовлено.

З даною ухвалою не погодилася ОСОБА_2 та оскаржила її в апеляційному порядку. Вона посилається на те, що суд постановив ухвалу з порушенням вимог процесуального Закону. Просила скасувати вказану ухвалу суду та відмовити в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

ОСОБА_2 до суду не з’явилася, повідомлена про час і місце судового засідання судовою повісткою.

ОСОБА_1 в судове засідання не з’явився, звернувся з заявою про розгляд справи без його присутності.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 повністю підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник позивача до суду не з’явився, повідомлений про час і місце судового засідання судовою повісткою та телефонограмою, яка зареєстрована в журналі телефонограм № 1 за № 1003. Представник позивача також звернувся з заявою про розгляд справи без його присутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає необхідним задовольнити апеляційну скаргу з наступних підстав.

Відповідно до частини першої пункту першого статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, умовою застосування забезпечення позову, як сукупності процесуальних дій, є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Такі заходи гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Як роз’яснено в пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Ухвала про забезпечення позову постановляється в порядку, визначеному статтями 259, 260, 153 ЦПК України, і повинна включати мотивувальну частину, де поряд із зазначенням мотивів, із яких суд (суддя) дійшов висновку про обґрунтованість припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, наводиться посилання на Закон, яким суд керувався при постановленні ухвали.

Задовольняючи заяву позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача ОСОБА_2 суд посилався на те, що позивач просить визнати фіктивним правочин укладений між відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі якого, між відповідачами було укладено мирову угоду, яка була затверджена ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 16.12.2014 року, на підстав якої ОСОБА_2 стала власницею: - 1/4 частки двоповерхового нежитлового приміщення (магазину) літ.А-2, загальною площею (приміщення)3905,7 квадратних метрів, яке розташоване за адресою:м. Маріуполь, вул..Енгельса (Архітектора Нільсена), 28; - 49/400 частки нежитлового приміщення загальною площею 1603 квадратних метра, яке розташоване за адресою:м. Маріуполь пр.Нахімова, 43; - 35/100 частки нежитлового приміщення –бази відпочинку «Строитель-3», загальною площею 3924,3 квадратних метра, яке знаходиться за адресою: Донецька область, с. Білосарайська Коса, вул. Безуха,39. Раніше зазначене майно перебувало у власності ОСОБА_1

Статтею 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд задовольняючи заяву позивача про забезпечення позову не звернув увагу на те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФГП Металпромресурс» не є майновими, вони носять немайновий характер.

Посилання позивача в заяві про забезпечення позову на те, що перед Товариством з обмеженою відповідальністю «ФГП Металпромресурс» у відповідача ОСОБА_1 існує зобов’язання, яке встановлене рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 26 лютого 2016 року, яким з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФГП Металпромресурс», було стягнуто заборгованість за кредитним договором в сумі 604839,35 доларів США, є безпідставним. Позивач просив забезпечити позов про визнання договору позики недійсним, а не забезпечити виконання рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 26 лютого 2016 року.

Згідно з вимогами ч.1 п. 5 ст. 151 ЦПК України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити ціну позову, про забезпечення якого просить заявник.

Сам позивач визначає свої позовні вимоги як немайнові, а тому він не вказує ціну позову в позовній заяві та в заяві про забезпечення даного позову, що не відповідає вимогам ч.1 п. 5 ст. 151 ЦПК України. Також матеріали справи не містять доказів в підтвердження вартості майна, на яке позивач просить накласти арешт. На дані обставини суд також не звернув увагу при постановленні ухвали про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно ОСОБА_2

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити, ухвалу Жовтневого районного суду міста Маріуполь Донецької області від 17 квітня 2018 року скасувати, в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ФГП Металпромресурс» про забезпечення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ФГП Металпромресурс» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання правочину фіктивним шляхом накладення арешту на майно відповідача відмовити.

Керуючись ст.ст. 376, 382 ЦПК України

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_2, задовольнити.

Ухвалу Жовтневого районного суду міста Маріуполь Донецької області від 17 квітня 2018 року скасувати.

В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ФГП Металпромресурс» про забезпечення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ФГП Металпромресурс» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання правочину фіктивним шляхом накладення арешту на майно відповідача відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді