Постанова № 74583286, 07.06.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 212/401/18 22-ц/774/1277/К/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2018 року м. Кривий Ріг

Справа № 212/401/18

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.

сторони:

позивач – ОСОБА_1,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат»,

розглянув у спрощеному позовному провадженні у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу ОСОБА_2 акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 19 березня 2018 року, яке ухвалено суддею Пустовітом О.Г. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 21 березня 2018 року, -

ВСТАНОВИВ :

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (надалі – ПРАТ «ЦГЗК») про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю чоловіка внаслідок нещасного випадку на виробництві, посилаючись на те, що 07.12.1997 року з її чоловіком - ОСОБА_3 під час виконання трудових обов’язків водія автомобіля БелАЗ – 751210 стався нещасний випадок, внаслідок чого він загинув, про що складено акт форми Н-1 № 23 від 19.12.1997 року, яким вказаний нещасний випадок визнано таким, що пов'язаний з виробництвом.

Посилаючись на те, що внаслідок смерті чоловіка, їй завдано моральної шкоди, суттєвих незворотних негативних змін, які відбулися у її особистому житті, просила суд стягнути з відповідача на свою користь в рахунок відшкодування моральної шкоди, завдану загибеллю чоловіка, розмір якої вона визначила у 176 000,00 гривен.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 19 березня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ПРАТ «ЦГЗК»на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 90000 грн. без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб. Стягнуто з ПРАТ «ЦГЗК»на користь держави судовий збір в розмірі 704,80 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представник відповідача ПРАТ «ЦГЗК», посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Вважає, що нещасний випадок стався, в тому числі, і з вини загиблого. Крім того, матеріали справи не містять жодних медичних документів, щодо підтвердження моральних страждань позивача, визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди є необґрунтованим.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Указом Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» №452 від 29 грудня 2017 року ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський Апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_4.

Згідно пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до пункту 8 Розділу ХІІІ Цивільного процесуального кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Таким чином, Апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи Дніпровського Апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_4.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_5 «ЦГЗК» підлягаєчастковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач є дружиною ОСОБА_3 (а.с. 9).

07.12.1997 року при виконанні трудових обов'язків з ОСОБА_3 стався нещасний випадок, в результаті якого він загинув.

Відповідно до свідоцтва про смерть, виданого відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Жовтневої районної ради м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 грудня 1997 року, актовий запис № 2089, ОСОБА_3 помер у віці 24 років, причина смерті – відкрита черепно-мозкова травма (а.с.3).

По факту нещасного випадку було складено акт № 23 про нещасний випадок на підприємстві від 19 грудня 1997 року, відповідно до висновку якого нещасний випадок стався 07 грудня 1997 року о 00 годині 30 хвилин, смерть ОСОБА_3 наступила внаслідок раптового обрушення гірничої маси, що потягло за собою падіння автомобіля з висоти. В пункті 13 зазначеного акту вказано вину осіб підприємства, які допустили порушення законодавства про охорону праці, що призвели до смерті ОСОБА_3 (а.с. 4-7)

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції керувався нормами ЦК України в редакції 2004 року.

Колегія суддів не може погодитись з даним висновком суду з огляду на наступне.

Так, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскільки, смерть чоловіка позивача настала на виробництві під час виконання трудових обов’язків внаслідок нещасного випадку на виробництві в 1997 році, тобто встановлено що смерть ОСОБА_3 пов’язана з виробництвом, що надало його дружині право відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися положення статті 440-1 ЦК Української РСР ( в редакції 1963 року).

Разом з тим, суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та не з’ясував належним чином, які правові норми підлягають застосуванню до правовідносин сторін, вирішивши спір на підставі положень ст.ст. 153 КЗпП України, 1167,1168 ЦК України (в редакції 2004 року).

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Згідно ж ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування рішення суду на підставі ч. 4 ст. 367, п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України та ухвалити нове рішення та застосувати норми матеріального права, які регулюють правовідносини сторін та не були застосовані судом першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками Конституційного Суду України закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Події, які стали підставою на відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 мали місце до 01 січня 2004 року, тобто до набрання чинності ЦК України, тому з огляду на вищезазначені вимоги в указаній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР ( в редакції 1963 року).

Згідно зі статтею 440-1 ЦК Української РСР моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діянням іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Необхідною умовою виникнення зобов’язання по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди, є заподіяння цієї шкоди. Під шкодою в праві прийнято розуміти всяке применшення блага, що охороняється правом. Благо, що охороняється правом, може бути майновим або особистим немайновим. Внаслідок цього і шкода, що заподіюється благам, що охороняються, може бути майновою і моральною (немайновою). Вказуючи на моральну (немайнову) шкоду, що підлягає відшкодуванню, частина перша статті 440-1 ЦК Української РСР не визначає її поняття. Визначення цього поняття міститься в правових нормах спеціальних законів, що регулюють певні види суспільних відносин і передбачають право громадян та організацій на відшкодування моральної (немайнової) шкоди (наприклад, статті 1, 33, 34 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність», стаття 10 Закону «Про режим іноземного інвестування», стаття 24 Закону «Про захист прав споживачів», стаття 44 Закону «Про авторське право і суміжні права», стаття 12 Закону «Про охорону праці» та ін.). Разом з тим, враховуючи особливості правового регулювання суспільних відносин цими законодавчими актами, у відповідних нормах про поняття моральної (немайнової) шкоди, встановлюються і різні її критерії. Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.

Стаття 440-1 ЦК Української РСР не містить будь-яких обмежень відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Отже, відповідно до статті 440-1 ЦК Української РСР фізична або юридична особа має право вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди у разі порушення її прав неправомірними діями в будь-яких цивільних та інших правовідносинах. У вказаній статті міститься пряма вказівка на те, що моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянинові або організації діяннями іншої особи, і порушила їх законні права, відшкодовується особою, що заподіяла шкоду. Порушення законних прав, указаних в законі осіб, завжди є протиправним. Отже, неправомірна поведінка заподіювача моральної (немайнової) шкоди є необхідною умовою відповідальності, тому суд при розгляді справ цієї категорії зобов’язаний з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних або фізичних страждань, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони заподіянні. У статті 440-1 ЦК Української РСР виявляється дія принципу генерального делікту, закріпленого в статті 440 ЦК Української РСР, в силу якого заподіяння шкоди признається протиправним, якщо особа не була управоважена на її заподіяння.

Стаття 440-1 ЦК Української РСР є загальною нормою, такою, що регулює деліктні правовідносини. Оскільки моральна шкода, завдана позивачу у зв’язку зі смертю її чоловіка в результаті нещасного випадку на виробництві, не відшкодовується ні на підставі Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», ні на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», ні Правилами відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов'язаним із виконанням ним трудових обов'язків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 427, така моральна шкода за наявності для цього підстав повинна виплачуватись особою, яка її заподіяла, на підставі статті 440-1 чинного на час виникнення спірних правовідносин ЦК Української РСР 1963 року.

Як роз'яснено в пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», а розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому судмає виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень, у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 Цивільного кодексу Української РСР та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди, а тому колегією суддів відхиляються доводи апеляційної скарги про те, що нормами 440-1 Цивільного кодексу Української РСР не було передбачено право позивача на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю чоловіка від професійного захворювання.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов’язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.

Як вбачається з матеріалів справи чоловік ОСОБА_1 загинув на виробництві, під час виконання трудових обов’язків, внаслідок його смерті позивачу завдано моральної шкоди, суттєвих незворотних негативних змін, які відбулися у її особистому житті. Крім того, смерть чоловіка змусила її корінним чином змінити своє життя, оскільки після його загибелі вона змушена була самостійно заробляти собі на життя, самостійно облаштовувати свій побут, самостійно виховувати та утримувати малолітню дитину.

Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачці ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і вона має право на її відшкодування.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що втрата чоловіка завдає позивачці фізичного болю та душевних страждань, яка виникла з вини відповідача, яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності вини відповідача, колегією суддів відхиляються, оскільки, нещасний випадок з ОСОБА_3 - чоловіком позивачки стався виключно з вини підприємства, зокрема у зв’язку з порушенням трудової та виробничої дисципліни з боку посадових осіб підприємства, про що зазначено у розділі 13 Акту № 23 «Про нещасний випадок, пов’язаний з виробництвом» від 19.12.1997 року.

Посилання відповідача на те, що позивачем не надано жодного доказу, яким би підтверджувався факт спричинення їй моральної шкоди у зв'язку з втратою чоловіка, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки позивач після смерті чоловіка зазнала глибоких моральних переживань, переносила та переносить моральні страждання, усвідомлюючи, що в неї немає чоловіка, залишившись без моральної та матеріальної підтримки, що позбавляє їх нормальних життєвих зв'язків та вимагає додаткових зусиль для організації свого життя. Крім того, завдано глибоких моральних страждань, з огляду на незворотні негативні наслідки, які настали для позивача внаслідок смерті чоловіка.

Колегія суддів, вважає що розмір моральної шкоди до стягнення з відповідача на користь позивача необхідно визначити з урахуванням роз’яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

Таким чином, колегія суддів, виходячи із засад розумності та справедливості, беручи до уваги конкретні обставини по справі, а саме обставини смерті чоловіка позивача – ОСОБА_3, беручи до уваги характер і тривалість моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у її життєвих стосунках, яка назавжди втратила турботу та підтримку близької людини, наслідки, що наступили, та їх невідворотність, вважає, що справедливою компенсацією перенесених позивачем моральних страждань, пов’язаних із втратою близької людини та зміною звичного ритму життя, буде стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 60 000,00 грн.

За таких обставин, колегія суддів частково задовольняє позовні вимоги ОСОБА_1 та стягує з ПРАТ «ЦГЗК» на її користь 60 000 (шістдесят тисяч) гривень 00 копійок в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої смертю чоловіка внаслідок нещасного випадку на виробництві, без утримання податку з доходів фізичних осіб.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, колегія суддів стягує з ПРАТ «ЦГЗК на користь держави судовий збір в розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Керуючись ч. 4 ст. 367, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» - задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 19 березня 2018 рокускасувати та ухвалити нове.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю чоловіка внаслідок нещасного випадку на виробництві - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 60 000 (шістдесят тисяч) гривень 00 копійок в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої смертю чоловіка внаслідок нещасного випадку на виробництві, без утримання податку з доходів фізичних осіб.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави судовий збір в розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 07 червня 2018 року.

Головуючий:

Судді: