Постанова № 74583281, 29.05.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/3426/18 Справа № 175/222/18 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Максюта Ж.І.

Категорія

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2018 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Максюти Ж.І.,

суддів: Ткаченко І.Ю., Куценко Т.Р.

за участю секретаря - Гречишникової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро

апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

на ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05 березня 2018 року

у справі за скаргою ОСОБА_2 на неправомірне рішення директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_3 у виконавчому провадженні № 44936256 ,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з вищевказаною скаргою, згідно уточнених вимог просив суд визнати неправомірним рішення директора Департаменту ДВС Міністерства юстиції України ОСОБА_3 від 29.12.2017 за вих. №51191/Л-30456/20.4 про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_2 від 07.12.2017, поданої у виконавчому провадженні №44936256, зобов'язати директора Департаменту ДВС Міністерства юстиції України ОСОБА_4 повторно розглянути скаргу ОСОБА_2 від 07.12.2017, подану у виконавчому провадженні №44936256.

Уточнені вимоги скарги обґрунтовані тим, що 02.10.2014 на підставі виконавчого листа №26522/2011, який надійшов із Кіровського ВДВС Дніпропетровського районного управління юстиції, постановою державного виконавця Дніпропетровського районного управління юстиції ОСОБА_5 відкрито виконавче провадження №44936256 із примусового виконання рішення Дніпропетровського районного у Дніпропетровської області від 17.07.2012 по справі №2-6522/2011 про зобов'язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 повторно виконати роботи з виготовлення та монтажу металопластикових виробів відповідно до Договору №ДК 05/12-10 від 02.12.2010 та чинного на момент виконання сертифікату відповідності таких виробів. У виконавчому провадженні №44936256 прокурор не був і не є стороною чи представником сторони цього виконавчого провадження. Отже, відповідно до положень п.2 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» (№1404-VIII), прокурор не мав права на ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження №44936256 та не мав права на отримання копій документів вказаного виконавчого провадження, усупереч вимогам п. 2 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» (№1404-УІ11), у жовтні 2017 начальник Дніпровського районного ВДВС ОСОБА_7 безпідставно надав (направив) прокурору Дніпропетровської місцевої прокуратури №3 ОСОБА_8 копії документів виконавчого провадження №44936256. Таким чином, рішення та дії начальника Дніпровського районного ВДВС ОСОБА_7 щодо надання прокурору Дніпропетровської місцевої прокуратури №3 для ознайомлення та направлення до Дніпропетровської місцевої прокуратури №3 копій вищезазначених документів виконавчого провадження №44936256 - є неправомірними, оскільки прямо суперечать вимогам п. 2 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» (№1404-УІІІ). 13.11.2017 скаржник звернувся до заступника Міністра юстиції України з питань виконавчої служби ОСОБА_9 зі скаргою «На умисне ігнорування начальником управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області ОСОБА_10 положення ч. 4 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» щодо не направлення йому постанови, яка була прийнята за результатами розгляду його скарги від 23.10.2017. В вказаній скарзі він просив заступника Міністерства юстиції України ОСОБА_9 зобов'язати начальника Управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області ОСОБА_11 виконати вимоги ч. 4 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження».

Листом від 06.12.2017 за вих. №28241/20.4 директор Департаменту ДВС Міністерства юстиції країни ОСОБА_3 у задоволенні скарги від 13.11.2017 відмовив у повному обсязі.

Таким чином, із урахуванням інформації, викладеній в листі начальника управління ДВС ОСОБА_10 від 03.11.2017 за вих. №26828/02-64/5356 та в листі директора Департаменту ДВС ОСОБА_3 від 06.12.2017 за вих. №28241/20.4, станом на 06.12.2017 скаржнику стало відомо про те, що за результатами розгляду його скарги від 23.10.2017 у виконавчому провадженні №44936256 начальник управління ДВС ОСОБА_10 прийняв постанову №147/8/1/2017 від 02.11.2017, якою дії начальника Дніпровського районного ВДВС ОСОБА_7 щодо надання документів виконавчого провадження прокурору визнані такими, що вчинені відповідно до вимог чинного законодавства.

Заявник зазначає, щодо неправомірності прийнятих рішень у виконавчому провадженні, та звернувся до суду щодо захисту своїх порушених прав.

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05 березня 2018 року скаргу ОСОБА_2, заінтересована особа: ОСОБА_3 на неправомірне рішення директора Департаменту ДВС ОСОБА_3 у виконавчому провадженні №44936256 – задоволено.

Визнано неправомірним рішення директора Департаменту ДВС Міністерства юстиції України ОСОБА_3 від 29.12.2017 за вих. №51191/Л-30456/20.4 про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_2 від 07.12.2017, поданої у виконавчому провадженні №44936256.

Зобов'язано директора Департаменту ДВС Міністерства юстиції України ОСОБА_4 повторно розглянути скаргу ОСОБА_2 від 07.12.2017, подану у виконавчому провадженні №44936256.

З вказаною ухвалою не погодився Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, та ухвалити нову, якою відмовити в задоволені скарги ОСОБА_2

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що апелянт вважає ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05.03.2018 по справі №175/222/2018-ц незаконною, такою, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, та неправильним встановленням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи.

На підтвердження своєї заяви, апелянт стверджує, що копії матеріалів виконавчого провадження №44936256 були направлені начальником Дніпровського районного ВДВС ОСОБА_7 до Дніпропетровської місцевої прокуратури №3 не в порядку ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», а як докази по кримінальному провадженню №12013040670001123.

На думку апелянта порушення судом першої інстанції норм матеріального права полягає в незастосуванні судом першої інстанції пункту 11 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012, та ст. 2 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів.»

Неправильне тлумачення судом першої інстанції норм матеріального права полягає в неправильному тлумаченні судом положень ст.ст. 36, 93 КПК України.

Порушення судом першої інстанції норм процесуального права, на думку апелянта, полягає в порушенні положень ч. 4 ст. 10 ЦПК України.

Указом Президента України № 452/2017 від 29.12.2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» ліквідовано апеляційний суд Дніпропетровскої області та утворено Дніпровський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_12.

У відповідності до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно- територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Пунктом 8 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції, яка діє з 15.12.2017) передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв’язку з цим справа підлягає розгляду апеляційним судом Дніпропетровської області.

В судове засідання апеляційного суду сторони з’явились, надали суду пояснення по суті спору.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначив, що апеляційну скаргу вважає безпідставною та просив залишити її без задоволення,а оскаржувану апелянтом ухвалу – без змін.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За правилами статті 447 Цивільного процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до частини 1 статті 448 Цивільного процесуального кодексу України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Відповідно до ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Законом України «Про виконавче провадження «Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії». Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи скаржник є стягувачем у виконавчому провадженні №44936256, яке перебуває на виконанні в Дніпровському районному ВДВС Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області.

У жовтні 2017 начальник Дніпровського районного ВДВС Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області ОСОБА_7 надав (направив) прокурору Дніпропетровської місцевої прокуратури №3 ОСОБА_8 копії документів виконавчого провадження №44936256.

Вищезазначені рішення та дії начальника Дніпровського районного ВДВС ОСОБА_7 були оскаржені ОСОБА_2 до начальника управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області ОСОБА_10

Так, 23.10.2017, ОСОБА_2 як стягувач у виконавчому провадженні №44936256, на підставі ч. З ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» (№1404-\/ІІІ) звернувся до начальника управління ДВС ОСОБА_10 зі скаргою «На рішення та дії начальника Дніпровського районного ВДВС Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області ОСОБА_7 у виконавчому провадженні №44936256».

Постановою начальника управління ДВС ОСОБА_10 №147/8/1/2017 від 02.11.2017 у задоволенні скарги ОСОБА_2 від 23.10.2017 відмовлено в повному обсязі.

07.12.2017, ОСОБА_2, як стягувач у виконавчому провадженні №44936256, на підставі ч. З ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» (№1404-\/ІІІ) звернувся до директора Департаменту ДВС Міністерства юстиції України ОСОБА_3 зі скаргою «На постанову начальника управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області ОСОБА_10 №147/8/1/2017 від 02.11.2017 у виконавчому провадженні №44936256».

Листом від 29.12.2017 за вих. №51191/Л-30456/20.4 за підписом заступника Міністра юстиції України з питань виконавчої служби ОСОБА_9 ОСОБА_2 повідомлено про те, що йому відмовлено в задоволенні скарги в повному обсязі на його скаргу від 07.12.2017 на постанову начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області ОСОБА_10 від 02.11.2017 №147/8/1/2017.

Таким чином, ОСОБА_2 оскаржує неправомірне рішення директора Департаменту ДВС Міністерства юстиції України ОСОБА_3 від 29.12.2017 за вих. №51191/Л-3045б/20.4 про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_2 від 07.12.2017, поданої у виконавчому провадженні №44936256.

Відповідно до положень п. 2 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» (№1404-УІІІ), прокурор не мав права на ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження №44936256, та не мав права на отримання копій документів вказаного виконавчого провадження.

Посилання директора Департаменту ДВС Міністерства юстиції України ОСОБА_3 на положення ст.ст. 36, 93 КПК України, ст. 25 Закону України «Про прокуратуру», як на підстави для надання прокурору для ознайомлення виконавчого провадження №44936256 та надання копій документів цього виконавчого провадження, є абсолютно безпідставними, оскільки зазначені норми права регламентують: повноваження прокурора у кримінальному процесі (ст. 36 КПК України), порядок збирання доказів у кримінальному процесі (ст. 93 КПК України), порядок здійснення нагляду за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство (ст. 25 Закону України «Про прокуратуру»).

Такий висновок районного суду є законним та обґрунтованим, колегія суддів погоджується з ним з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України - органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи Дніпровський районний ВДВС Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області не був стороною у кримінальному провадженні №12013040670001123, а тому правових підстав для видачі копій матеріалів виконавчого провадження №44936256 прокурору начальник Дніпровського районного ВДВС ОСОБА_7 не мав.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції неправильно витлумачені вимоги ст.ст. 36, 93 КПК України,не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки положення ст.ст. 36, 93 КПК України не регулюють діяльність органу державної виконавчої служби та його посадових осіб, а тому, за таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що посадові особи державної виконавчої служби не можуть у своїй діяльності керуватися положеннями ст.ст. 36, 93 КПК України.

Також безпідставними є доводи апелянта, про те,що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, які полягають в незастосуванні судом пункту 11 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012, та ст. 2 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до вимог викладених в пункті 11 Інструкції з організації примусового виконання рішень передбачений порядок ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження сторін виконавчого провадження (або їх представників) або прокурора як учасника виконавчого провадження.

Як правильно встановив суд першої інстанції та не заперечується апелянтом, прокурор Дніпропетровської місцевої прокуратури №3 не був учасником виконавчого провадження №44936256, а тому він не мав права на ознайомлення з цими матеріалами виконавчого провадження.

Щодо заяви апелянта про те, що суд першої інстанції не застосував положення ст. 2 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», то колегія суддів вважає за необхідно зазначити наступне.

Статтею 2 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» передбачено, що правовою основою діяльності органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є Конституція України, цей Закон, міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_7 України, інші закони, нормативно-правові акти, прийняті на їх виконання.

Але, як вже було зазначено вище положення ст.ст. 36, 93 КПК України не регулюють діяльність органу державної виконавчої служби та його посадових осіб, а тому, посадові особи державної виконавчої служби не можуть у своїй діяльності керуватися положення ст.ст. 36, 93 КПК України.

Із урахуванням вищезазначених обставин, твердження Апелянта про неправомірне незастосування судом першої інстанції положення ст. 2 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» - є безпідставним та надуманим.

Положення ст.ст. 36, 93 КПК України не регулюють діяльність органу державної виконавчої служби та його посадових осіб, а тому, за таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що посадові особи державної виконавчої служби не можуть у своїй діяльності керуватися положення ст.ст. 36, 93 КПК України.

Таким чином, оскаржувані дії державного виконавця були вчинені не у відповідності до Закону, та призвели до порушення прав та засад виконавчого провадження, закріплені у статті 2 Закону № 1404-УПІ, відповідно до якої виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, засад справедливості, неупередженості та об'єктивності, а також співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями, про що правильно зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні.

Рішення та дії начальника ВДВС ОСОБА_7 про надання Дніпропетровській місцевій прокуратурі №3 для ознайомлення та направлення до Дніпропетровської місцевої прокуратури №3 копій документів виконавчого провадження №44936256, суперечать вимогам п. 2 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» (№1404-УШ).

Отже, постанова начальника управління ДВС ОСОБА_10 №147/8/1/2017 від 12.11.2017 також суперечать п. 2 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» (№1404-УШ).

Із урахуванням вищезазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права,підстави для її скасування відсутні.

керуючись ст.ст. 367, 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України – залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05 березня 2018 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 08 червня 2018 року.

Головуючий: Ж.І. Максюта

Судді: І.Ю.Ткаченко

ОСОБА_13