Постанова № 74579584, 22.05.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2157/18

Номер справи місцевого суду: 509/4029/16-ц

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Погорєлова С. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.05.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Калараш А.А., Заїкіна А.П.,

за участю секретаря: Томашевської К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до Київського відділу державної виконавчої служби м. Одеси ГТУЮ в Одеській області, третя особа ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звільнення майна з-під арешту, на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області, ухваленого під головуванням судді Кириченко П.Л. 26 липня 2017 року в смт Овідіополь Одеської області,-

встановила:

У квітні 2016 року представник ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулась до суду з позовом про звільнення майна з-під арешту.

В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що 22 вересня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» (який змінив форму власності на ПАТ «ОТП Банк») та ОСОБА_2 був укладений Кредитний договір № ML-501/232/2008, за умовами якого ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 23 345 дол. США. В забезпечення виконання своїх зобов'язань по погашенню кредиту, 22 вересня 2008 року між Банком та ОСОБА_3 був укладений Іпотечний договір №PML-501/232/2008, за яким Банку було передано в іпотеку земельну ділянку кадастровий № 5123755800:01:003:1646, площею 0,034 га., що розташована за адресою: масив №21, ділянка №16/12, смт. Таїрове Овідіопольського району Одеської області.

26 листопада 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» був укладений договір про відступлення права вимоги, згідно до умов якого до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшло право вимоги за іпотечним договором.

Позивач посилався на те, що Банку стало відомо, що іпотечне майно обтяжено арештами, а саме: арештом нерухомого майна №13108930, накладеним постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, винесеної 25 грудня 2015 р. державним виконавцем Київського ВДВС Одеського МУЮ, ОСОБА_4; арештом нерухомого майна №10021374, накладеним постановою про відкриття виконавчого провадження від 02.07.2010 р., винесеної державним виконавцем Другого Київського ВДВС Одеського МУЮ, В-9; арештом нерухомого майна №12667493, накладеним постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, винесеної 15 червня 2012 р. державним виконавцем Другого Київського ВДВС Одеського МУЮ, ОСОБА_5

Позивач посилався на те, що наявність арешту на іпотечне майно перешкоджає Банку реалізувати іпотечне майно, оскільки Банк має першочергове право на реалізацію іпотечного майна, а тому позивач просив суд припинити обтяження (арешт нерухомого майна), накладеного вищезазначеними постановами, винесеними державними виконавцями Київського ВДВС Одеського МУЮ (а.с.1-2).

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 26 липня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі апелянт просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на його необґрунтованість, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права (а. с. 140-142).

Відмовляючи у задоволенні позову ТОВ «ОТП Факторинг», суд першої інстанції виходив із того, що позивач не зміг обґрунтувати свої вимоги щодо відповідача в особі компетентних установ ДВС України, якого суд вважав неналежним відповідачем.

З таким висновком суду слід погодитись, оскільки він відповідає матеріалам справи і вимогам закону.

Відповідно до ст. 11 ч.1 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Так судом встановлено, що 22 вересня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», який змінив форму власності на ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № МL501/232/2008 відповідно до умов якого був наданий кредит в розмірі 23 345,00 доларів США. В забезпечення належного виконання зобов’язань третьої особи за кредитним договором від 22 вересня 2008 року між Банком та ОСОБА_3 був укладений іпотечний договір, згідно якого банку була передана земельна ділянка площею 0.034 га для ведення садівництва, яка розташована за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Таїрове, масив № 21, ділянка №16/12 (а.с. 3-16).

Згідно з умовами договору про відступлення права вимоги №б/н від 26 листопада 2010 року ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за іпотечним договором (а.с. 37- 40).

Арешти з майна боржника та оголошення заборони його відчуження, які просив зняти позивач, були здійснені державним виконавцем Київського ВДВС Одеського МУЮ від 02 липня 2010 року, від 15 червня 2012 року та від 25 грудня 2015 року в рамках виконавчого провадження № 32462807 № 47436205.

Також в ході розгляду справи судом було з’ясовано, що виконавче провадження № 32462807 було відкрито на підставі виконавчого листа № 2-5639/11 виданого Київським райсудом м. Одеси від 09 квітня 2012 року про стягнення грошей в розмірі 553 435,54 гривень з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Родовід Банк» (а.с. 112-113); що виконавче провадження № 47436205 було відкрито на підставі виконавчого листа № 2-5639/11 виданого Київським райсудом м. Одеси від 09 квітня 2012 року про стягнення грошей в розмірі 105 461,51 грн. з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Родовід Банк» (а.с. 115-116).

Належних та допустимих доказів з боку позивача щодо арешту майна боржника, які були здійснені в рамках виконавчого провадження на підставі постанови державного виконавця Другого Київського ВДВС Одеського МУЮ від 02 липня 2010 року, під час судового розгляду надані не були.

Частиною 1 статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини 2 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до ст. 33 ч.1 ЦПК України суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Відповідно до ст. 212 ч.3 обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що позивач просить фактично звільнити з-під арешту нерухоме майно, яке було накладено на підставі процесуальних рішень держаних виконавців, які виконували свої повноваження в рамках діючого законодавства, щодо примусового виконання виконавчих документів, які здійснювались на підставі заяв стягувача, виходячи з того, що рішення повинно бути прийнято на підставі повного і всебічного з’ясування обставин, на які сторони посилаються.

Довід апеляційної скарги про те, що між кредитором та боржником досягнуто попередньої домовленості щодо добровільного продажу іпотечного майна, не спростовують правильних висновків суду.

За змістом ст. 512 ЦК України, ст. 378 ЦПК України, ст.8 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття кредитора в зобов’язанні він замінюється правонаступником. Виходячи з цих норм, а саме, п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 512 ЦК України, у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення чи ліквідації, спадкування тощо) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора. Така заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги.

У зв’язку з такою заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв’язку із чим припиняється її статус сторони виконавчого провадження і її заміна належним кредитором проводиться відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 378 ЦПК України за заявою заінтересованою сторони зобов’язання, якою є правонаступник, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов’язки в зобов’язанні, у тому числі й право бути стороною виконавчого провадження. За таких обставин звернення правонаступника кредитора із заявою про надання йому статусу сторони виконавчого провадження відповідає змісту ст. 512, 514 ЦК України та ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження».

Іншими словами, правова позиція найвищої судової інстанції полягає в тому, що передання кредитором своїх прав іншій особі за договором відступлення права вимоги (договір цесії) є правонаступництвом і такий правонаступник кредитора має право звертатись до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження з наданням йому статусу сторони виконавчого провадження (Постанова Верховного Суду України від 20 листопада 2013р.)

Інших доводів правового характеру, які б спростували правильні висновки суду першої інстанції, апеляційна скарга представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» не містить.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив матеріали справи, надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 26 липня 2017 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 383, 384, 390 ЦПК України, -

постановила:

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» – залишити без задоволення.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 26 липня 2017 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 08.06.2018 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді А.П. Заїкін

ОСОБА_6