Ухвала суду № 74576778, 06.06.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №480/2679/16-к 06.06.2018

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

“ 6 ” червня 2018 року м. Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області

в складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

за участю секретаря Тимошенка О.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, зареєстрованого в ЄРДР за №12016150260000914

за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_4 на вирок Миколаївського районного суду Миколаївської області від 4 жовтня 2017 року у відношенні

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, червня місяця, 28 числа, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, раніше судимого 12.03.2015 р. Миколаївським районним судом Миколаївської області за ч. 1 ст. 259 КК України до 3 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання звільнений з іспитовим строком 3 роки, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3,

- обвинуваченого ч.1 ст.286 КК України, -

Учасники судового провадження:

прокурор Телечкан Д.З.

обвинувачений ОСОБА_4

захисник ОСОБА_5

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Вироком Миколаївського районного суду Миколаївської області від 4 жовтня 2017 року ОСОБА_4 засуджений за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді чотирьох місяців арешту.

На підставі ч. 4 ст. 70, та ч. 1 ст. 72 КК України до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Миколаївського районного суду Миколаївської області від 12 березня 2015 року та остаточно призначено ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на строк три роки та один місяць з позбавленням права керування транспортними засобами на строк два роки.

Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 13 жовтня 2017 року виправлена описка у вироку від 04.10.2017 р. та зазначено, що у резолютивній частині вироку слід вважати ОСОБА_4 засудженим на підставі ст.ст. 71, 72 КК України, якими до призначеного покарання частково приєднати покарання ОСОБА_4 за вироком Миколаївського районного суду Миколаївської області від 12 березня 2015 року та остаточно призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 1 місяць з позбавленням права керування транспортними засобами на строк два роки.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг.

Обвинувачений ОСОБА_4 просить вирок змінити та призначити йому покарання у виді штрафу. Застосувати до нього Закон України «Про амністію у 2016 році» та звільнити від відбування покарання.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Обвинувачений ОСОБА_4, не оспорюючи висновків суду щодо фактичних обставин вчинення ним кримінального правопорушення та доведеності його вини у вчиненому, вважає, що вирок є занадто суворим та таким, що не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі врахував пом’якшуючі обставини, а саме: активне сприяння розкриттю злочину, визнання вини та щире каяття у вчиненому.

Апелянт вважає, що при ухваленні вироку не враховано, що він вчинив злочин, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії злочинів невеликої тяжкості, має позитивну характеристику, заяв та скарг від жителів села відносно нього не надходило, перебуває у скрутному матеріальному становищі та доглядає за своїми батьками, які є пенсіонерами.

Зазначає, що хворіє на тяжкі хвороби енцефалопатію та епілепсію, що є тяжкими хворобами, тому має право на амністію.

Встановлені судом першої інстанції обставини.

07.10.2016 року о 19 годині 00 хвилин ОСОБА_4, в порушення вимог п. 2.1 «а», «г», 2.9 «а», 31.4.5 «а», «б», 31.4.3 “г”, 31.1, 31.3 “а” Правил дорожнього руху України, тобто перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, без посвідчення на право керування транспортними засобами та поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, керуючи технічно несправним мотоциклом марки “Днепр 11” реєстраційний номер НОМЕР_1, зі швидкістю біля 50-60 км/год., здійснюючи рух в темний час доби, по вул. Степовій с. Зелений Яр Миколаївського району Миколаївської області, грубо порушив п. 1.3, 2.3 «б», «г», 12.1, 12.2, 12.3, 21.1 Правил дорожнього руху України, виїхав на зустрічну смугу, де втратив контроль над керованим транспортним засобом, внаслідок чого допустив з'їзд мотоциклу до лівого узбіччя, з послідуючим його контактуванням з перешкодою у вигляді дерева.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир мотоцикла ОСОБА_6 отримав тілесні ушкодження, які відносяться до категорії середнього ступеня тяжкості, за ознакою тривалості розладу здоров'я.

Судом першої інстанції ОСОБА_4 визнаний винним у порушенні правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження, та його дії кваліфіковані ч. 1 ст. 286 КК України.

Позиції інших учасників процесу.

В запереченнях на апеляційну скаргу прокурор просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а вирок без змін.Зазначає, що ОСОБА_4 вчинив злочин під час іспитового строку. Томусуд правильно призначив йому покарання за правилами ст. 71, 72 КК України та приєднав невідбуту частину покарання за попереднім вироком. Призначення покарання без застосування ст. 71, 72 КК України, а саме, у виді штрафу, як того просить апелянт є незаконним. Також вказує на відсутність підстав для застосування до ОСОБА_4 Закону України «Про амністію у 2016 році»

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини.

Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_4 та його захисника на підтримку апеляційної скарги, думку прокурора про залишення вироку без змін, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши викладені в апеляційній скарзі доводи, апеляційній суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Висновки суду першої інстанції щодо доведеності вини ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого злочину при обставинах, викладених у вироку, є обґрунтованими. В цій частині апелянтом вирок не оспорюється, а також не оспорюється кваліфікація дій ОСОБА_4 за ч.1 ст. 286 КК України, яка є вірною.

Призначаючи ОСОБА_4 покарання, суд першої інстанції врахував дані про особу винного, який раніше судимий, за місцем проживання характеризується посередньо.

Судом враховано щире каяття обвинуваченого та активне сприяння розкриттю злочину, що є обставинами, які пом’якшують покарання. Тобто враховані обставини, на які посилається апелянт.

Обставиною, що обтяжує покарання, визнано вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння.

Хоча ОСОБА_4 вчинив злочин з необережності, який за ступенем тяжкості відноситься до злочинів невеликої тяжкості, але відсутні підстави вважати призначене йому покарання занадто суворим, про що зазначає апелянт. Призначене обвинуваченому покарання у виді арешту передбачено санкцією ч.1 ст. 286 КК України, та за видом не є найсуворішим, оскільки санкцією цієї статті передбачено за видом більш суворий вид покарання. Окрім того, за розміром покарання у виді арешту теж не є максимальним.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що вироком Миколаївського районного суду Миколаївської області від 12.03.2015 р. ОСОБА_4 засуджений за ч. 1 ст. 259 КК України до 3 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання звільнений з іспитовим строком 3 роки.

Оскільки, ОСОБА_4 вчинив злочин під час іспитового строку, суд правильно призначив йому покарання у виді позбавлення волі, на підставі вимог ст. ст. 71, 72 КК України та приєднав невідбуту частину покарання за попереднім вироком. Призначення покарання без застосування ст. 71, 72 КК України, як того просить апелянт, є неможливим.

На думку апеляційного суду, призначене ОСОБА_4 покарання є необхідне й достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів. Тому підстав для його пом’якшення, про що просить апелянт, немає.

Твердження ОСОБА_4, що він підпадає під дію ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» у зв’язку з наявністю тяжких хвороб та непрацездатних батьків, не є слушними, з огляду на наступне.

Відповідно до п. г ч.1 ст.1 Закону України «Про амністію у 2016 році», підлягають звільненню від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, особи, визнані винними у вчиненні умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, осіб, визнаних винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, а також осіб, кримінальні справи стосовно яких за зазначеними злочинами розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили, яких на день набрання чинності цим Законом в установленому порядку визнано інвалідами першої, другої чи третьої групи, а також хворими на активну форму туберкульозу (диспансерні категорії 1 - 4), онкологічні захворювання (III, IV стадії за міжнародною класифікацією TNM), СНІД (III, IV клінічні стадії за класифікацією ВООЗ) та інші тяжкі хвороби, що перешкоджають відбуванню покарання та підпадають під визначення Переліку захворювань, які є підставою для подання до суду матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, затвердженого у додатку 12 до Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров'я України від 15 серпня 2014 року N 1348/5/572 (далі – Переліку захворювань).

Як передбачено ч.2 розділу 6 зазначеного Переліку захворювань, до захворювань, які є підставою для подання до суду матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, є, зокрема, амнестичний синдром органічного походження, не обумовлений алкоголем або іншими психоактивними речовинами, у зв'язку з епілепсією.

Між тим, з наданих обвинуваченим довідок Миколаївської ЦРБ вбачається, що ОСОБА_4 страждає епілепсією та токсичною енцефалопатією (алкогольною).

Таким чином, обвинувачений має психічний розлад здоров’я, що обумовлений алкоголем.

Отже, захворювання обвинуваченого ОСОБА_4 не входить до Переліку захворювань, які є підставою для подання до суду матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання.

Згідно пенсійних посвідчень батьків обвинуваченого – ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не досягли 70-річного віку, тому до нього неможливо застосувати п.є ст.1 Закону України «Про амністію у 2016 році», про що просить апелянт.

З огляду на наведене, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення поданої апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 404, 407,532 КПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_4 залишити без задоволення, а вирок Миколаївського районного суду Миколаївської області від 4 жовтня 2017 року у відношенні ОСОБА_4, - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_9