Постанова № 74573345, 07.06.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2018 рокуЛьвів№ 876/3523/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Коваля Р.Й., Макарика В.Я.,

за участю секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 22 березня 2018 року, ухвалене суддею Бачун О.І. у м. Миколаєві Львівської області о 14:20, повний текст якого складений 26 березня 2018 року, у справі №447/2211/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Тростянецької сільської ради Тростянецької об'єднаної територіальної громади Миколаївського району Львівської області про скасування рішень, -

ВСТАНОВИВ:

08 жовтня 2017 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача - Тростянецької сільської ради Тростянецької об'єднаної територіальної громади Миколаївського району Львівської області, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення № 1123 від 24 травня 2017 року «Про відмову ОСОБА_1 у виділенні земельної ділянки для садівництва» та №1124 від 24 травня 2017 року «Про відмову ОСОБА_1 у виділенні земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» та повторно розглянути клопотання від 02 березня 2017 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,12 га в с.Тростянець та від 02 березня 2017 року про надання дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 1 га в с.Тростянець напроти заправки «Формула» у строки, порядку та у спосіб, передбачений ст.118 Земельного кодексу України, та прийняти належне у відповідності до чинного законодавства України рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за наслідками розгляду заявлених клопотань від 02 березня 2017 року відповідачем прийняті рішення № 1123 від 24 травня 2017 року «Про відмову ОСОБА_1 у виділенні земельної ділянки для садівництва» та №1124 від 24 травня 2017 року «Про відмову ОСОБА_1 у виділенні земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» у зв'язку з невідповідністю місця розташування земельних ділянок генеральному плату с.Тростянець. Вважає рішення Тростянецької сільської ради Тростянецької об'єднаної територіальної громади Миколаївського району Львівської області № 1123 від 24 травня 2017 року та № 1124 від 24 травня 2017 року протиправними, оскільки такі не містять обґрунтувань у чому саме полягає невідповідність розташування земельних ділянок генеральному плану села та зазначає, що до отримання проекту землеустрою відповідач позбавлений можливості встановити ідентичність земельних ділянок та невідповідність зазначених земельних ділянок генеральному плану.

Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 22 березня 2018 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що рішеннями Тростянецької сільської ради Тростянецької об'єднаної територіальної громади Миколаївського району Львівської області відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведеня земельних ділянок з підстав, передбачених ч.7 ст.118 ЗК України, а саме невідповідність місця розташування земельних ділянок генеральному плану села Тростянець. Наданими відповідачем на розгляд суду доказами підтверджується, що місце розташування земельних ділянок, про виділення яких просив позивач, не відповідає генеральному плану с.Тростянець, який був затверджений у 2013 році, оскільки у 2016 році зазначені земельні ділянки виділено для продажу права оренди на земельних торгах і прийнято рішення про виготовлення проектів землеустрою щодо них.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з'ясуванням обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що покликання відповідача в оскаржуваних рішеннях на невідповідність місця розташування бажаних земельних ділянок генеральному плану с.Тростянець як на підставу для відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є безпідставними та невмотивованими.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що рішенням ХІХ сесії VI скликання Бродківської сільської ради Миколаївського району Львівської області від 30.05.2013 №462 затверджено генеральний план села Тростянець з основними техніко-економічними показниками згідно додатку (а.с.17).

Пунтом 2 даного рішення з метою забезпечення сталого розвитку села, організації комплексної забудови та благоустрою, охорони довкілля, розвитку виробництва, житла та соціальної сфери реалізацію генерального плану вирішено здійснити поетапно, для чого визнано за необхідне першочергове фінансування розроблення проекту землеустрою щодо зміни меж села, розроблення плану зонування села, детальних планів виробничих територій, комплексів придорожнього сервісу, громадського центру, житлових кварталів, нового кладовища, санітарних паспортів виробничих об'єктів.

17 червня 2016 року на VI сесії VII скликання Тростянецькою сільською радою Тростянецької об'єднаної територіальної громади Миколаївського району Львівської області прийнято рішення від №355 «Про визначення переліку земельних ділянок для прожажу прав на них на земельних торгах у формі аукціону та надання дозволу на виготовлення відповідної землевпорядної документаці, пунктом першим якого включено до переліку земельних ділянок для продажу права оренди (з правом викупу і без права викупу) на них на земельних торгах у формі аукціону земельні ділянки на території Тростянецької сільської ради (в межах населеного пункту) Миколаївського району Львівської області, зокрема земельних ділянок у селі Тростянець для розміщення зони придорожнього сервісу орієнтовною площею 1,8362 га, 1,5210 га та 1,5675 га; пунктом другим якого надано дозвіл на розробку детальних планів та проектів землеустрою щодо відведення вище зазначених земельних ділянок (а.с.23).

Відповідно до рішень Тростянецької сільської ради Тростянецької об'єднаної територіальної громади Миколаївського району Львівської області від 21.12.2016 №824, №825 і №828 затверджено детальні плани території для придорожнього сервісу площею: 1,5210 га, 1,5675 га та 0,2894 га відповідно (а.с.24-26).

27 лютого 2017 року позивач звернувся до відповідача із заявами, що зареєстровані за вх.№181/К від 02.03.2017 та №182/К від 02.03.2017, про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,12 га в с.Тростянець та про надання дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 1 га в с.Тростянець напроти заправки «Формула».

За наслідками розгляду цих заяв ХVI сесією VII скликання Тростянецької сільської ради Тростянецької об'єднаної територіальної громади Миколаївського району Львівської області прийнято рішення №1124 від 24.05.2017 «Про відмову ОСОБА_1 у виділенні земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» та №1123 від 24.05.2017 «Про відмову ОСОБА_1 у виділенні земельної ділянки для садівництва» (а.с.8,9).

Позивач, вважаючи рішення суб»єкта владних повноважень за наслідками розгляду його клопотань протиправними, звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють їх відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям.

Статтею 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч.6 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

В свою чергу, із положень статті 79-1 Земельного кодексу України слідує, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави колегії суддів дійти до висновку, що розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки необхідне для формування земельної ділянки.

Такий висновок також узгоджується з положеннями статті 50 Закону України «Про землеустрій», відповідно до якої проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Стаття 25 Закону України «Про землеустрій» визначає види документації із землеустрою, до яких, крім проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, належать, зокрема, технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.

Частиною другою статті 55 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відповідно до частини першої статті 123 Земельного кодексу України надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР) виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської Ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Разом з тим, виходячи з положень ст.122 ЗК України та п.34 ч.1 ст. 26 Закону №280/97-ВР повноваженнями щодо розпорядження землями комунальної власності наділені сільські, селищні, міські ради, які вирішують ці питання виключно на пленарних засіданнях

Відповідно до частин 1 і 2 ст. 59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Тобто, способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади, з регулювання земельних відносин, є прийняття рішення сесією.

Відтак, приписами чинного законодавства встановлено, що розгляд клопотання заінтересованої особи у вирішенні зазначеного питання повинно прийматися у формі рішення, що є виключною компетенцією органів місцевого самоврядування чи органів виконавчої влади.

Водночас Земельним кодексом України визначено чіткий алгоритм розгляду заяв громадян про відведення у власність земельних ділянок та вичерпний перелік підстав для відмови особі у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Відповідач за результатами розгляду заяв позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення конкретної земельної ділянки зобов'язаний був прийняти рішення, яким надати дозвіл на розроблення такого проекту землеустрою або надати позивачу вмотивовану (із зазначенням конкретних причин) відмову у його наданні.

Таким чином, в межах спірних правовідносин дослідженню підлягають обставини щодо правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, зокрема дотримання відповідачем при їх прийнятті встановленої процедури.

Слід зазначити, відповідно до статті 118 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за результатами розгляду яких визначені в статті 118 ЗК органи приймають одне з відповідних рішень. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Як слідує з матеріалів справи, за наслідками розгляду заявлених позивачем клопотань Тростянецькою сільською радою Тростянецької об'єднаної територіальної громади Миколаївського району Львівської області прийняті оскаржувані рішення №1123 від 24.05.2017 та 1124 від 24.05.201, якими в порушення визначеної ст.118 Земельного кодексу України процедури (послідовності) відмовлено у виділенні земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства та для садівництва. Недодержання даної процедури є порушенням закону.

При цьому слід зазначити, що оскаржуваними рішеннями всупереч ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України не надано вмотивованої відмови, такі лише містять покликання на формальну підставу відмови - невідповідність розташування земельної ділянки генеральному плану с.Тростянець.

Оскільки оскаржувані рішення Тростянецької сільської ради Тростянецької об'єднаної територіальної громади Миколаївського району Львівської області не ґрунтуються на нормах закону, вони є протиправними, що є належною підставою для задоволення позовних вимог позивача про їх скасування.

Наведені обставини в своїй сукупності під час прийняття рішення залишилися поза увагою суду першої інстанції, що має наслідком скасування рішення суду першої інстанції.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові особисте суб»єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту.

З огляду на положення ст.ст.5, 21, 245 КАС України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання протиправними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов'язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішенням, дією або бездіяльністю.

Водночас, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень за межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективного державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади.

Відтак, до компетенції суду не входить зобов'язання відповідача приймати на сесії конкретне рішення за наслідками розгляду заявлених ОСОБА_1 клопотань, оскільки відповідно до чинного законодавства України суд не має права перебирати на себе повноваження, віднесені до компетенції органів місцевого самоврядування.

Суд може за наявності достатніх правових підстав визнати неправомірними дії відповідача або визнати неправомірним необґрунтоване зволікання з розглядом питання, однак не може приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції суб'єкта владних повноважень.

Відповідно до частини 2 ст. 6, частин 1, 2 ст.7 КАС України суд при вирішенні справи застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейський суд з прав людини, вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Європейського суду з прав людини вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа №30210/96).

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в межах спірних правовідносин вірним способом відновлення порушеного права позивача є вчинення кореспондуючих цьому праву дій, а саме слід зобов'язати Тростянецьку сільську раду Тростянецької об'єднаної територіальної громади Миколаївського району Львівської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 02 березня 2017 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,12 га в с.Тростянець та від 02 березня 2017 року про надання дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 1 га в с.Тростянець напроти заправки «Формула» з прийняттям обґрунтованих та законних рішень.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції не виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин не вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яке підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 242, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, а рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 22 березня 2018 року у справі №447/2211/17 - скасувати.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Тростянецької сільської ради Тростянецької об'єднаної територіальної громади Миколаївського району Львівської області про скасування рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення Тростянецької сільської ради Тростянецької об'єднаної територіальної громади Миколаївського району Львівської області № 1123 від 24 травня 2017 року «Про відмову ОСОБА_1 у виділенні земельної ділянки для садівництва» та №1124 від 24 травня 2017 року «Про відмову ОСОБА_1 у виділенні земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства».

Зобов»язати Тростянецьку сільську раду Тростянецької об'єднаної територіальної громади Миколаївського району Львівської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 02 березня 2017 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,12 га в с.Тростянець та від 02 березня 2017 року про надання дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 1 га в с.Тростянець напроти заправки «Формула» з прийняттям обґрунтованих та законних рішень.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя І. В. Глушко судді Р. Й. Коваль В. Я. Макарик Постанова складена в повному обсязі 11.06.2018.