Постанова № 74573337, 07.06.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2018 рокуЛьвів№ 876/3591/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Коваля Р.Й., Макарика В.Я.,

за участю секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу громадянина Еритреї ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22 березня 2018 року, ухвалене суддею Сорока Ю.Ю. у м.Луцьку Волинської області, повний текст якого складений 26 березня 2018 року, у справі №803/118/18 за адміністративним позовом громадянина Еритреї ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

26 січня 2018 року позивач - громадянин Еритреї ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідачів - Державної міграційної служби України, Управління Державної міграційної служби України, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №507-17 від 28.12.2017 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та зобов'язати Державну міграційну службу України визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; визнати протиправними дії Управління Державної міграційної служби України у Волинській області в частині нероз»яснення причин відмови та порядку оскарження рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що підставою відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у оскаржуваному рішенні зазначено п.6 ч.1 ст.6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Позивач, покликаючись на неналежне виконання відповідачем обов'язку всебічно та ґрунтовно оцінити всі обставини, що мають значення для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, вважає рішення протиправним. Зазначає, що у випадку його повернення до країни громадянської належності його життю, здоров»ю та свободі загрожуватиме небезпека. Тому у зв'язку з побоюванням стати жертвою переслідувань за ознаками віросповідання та політичні переконання, систематичним порушенням прав людини в Еритреї, та за неможливості отримати захист у країні походження, позивач звернувся до Державної міграційної служби України у Волинській обласної з відповідною анкетою.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 22 березня 2018 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що УДМС України у Волинській області при розгляді заяви позивача та прийнятті оскаржуваного рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, дотримано встановлену процедуру попереднього розгляду заяви, провівши співбесіди, оформлені протоколами, розглянувши з достатньою повнотою відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, підготувавши письмовий висновок, у якому є посилання на використану інформацію про країну походження заявника з актуальних джерел.

Судом також не встановлено порушень УДМС України у Волинській області вимог законодавства щодо не роз'яснення причин відмови та порядку оскарження рішення.

З урахуванням наведеного, суд дійшовдо висновку, що УДМС України у Волинській області, де розглядалася заява позивача, було належним чином проаналізовані всі подані відомості про його особу та причини звернення за захистом, інформація по країні походження і на підставі статті 6 Закону № 3671-VI, у зв'язку з тим, що заявник до прибуття в Україну був визнаний біженцем в іншій країні, прийняте законне і обґрунтоване рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відтак, відсутні підстави для його скасування.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з'ясуванням обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, зокрема, зазначає, що судом першої інстанції та відповідачами у справі не було надано належного аналізу безпечності його проживання в Російській Федерації, а факт отримання притулку у 2011 році не гарантує ефективного користування та можливості захисту базових прав людини у ситуації суспільного остракізму груп расових, етнічних, релігійних та інших меншин, дискримінація щодо яких схвалюється політичними елітами. На думку скаржника, відмова від надання притулку особі, яка відповідає критеріям цього статусу в Україні, означатиме примусове повернення особи до Російської Федерації - країни, що не взмозі забезпечити ефективні засоби захисту прав особи неслов'янської зовнішності від расово мотивованих злочинів та яка вчинятиме заходи із подальшої депортації позивача до країни його походження - Еритреї, де існує реальна загроза його життю та здоров»ю.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач є громадянином Еритреї, ІНФОРМАЦІЯ_1, за національністю - еритреєць, за релігійним переконанням - п'ятидесятник, освіта - середня, офіційно не одружений, перебуває у церковному шлюбі, має сина, цивільна дружина та син проживають в Ефіопії. З документів, що посвідчують особу, у заявника присутні особиста медична книжка, копія посвідчення біженця, виданого Російською Федерацією, та на даний час знаходиться у Волинському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України.

Згідно постанови Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області 04.05.2017 ОСОБА_1 був затриманий на ділянці відділення інспекторів прикордонної служби «Велика Бийгань» відділу прикордонної служби «Косино» Мукачівського прикордонного загону, в напрямку 231 прикордонного знаку, територія Косинської сільської ради Берегівського району Закарпатської області під час спроби незаконного, поза пунктом пропуску, перетину державного кордону з України в Угорщину.

14.08.2017 позивач подав заяву-анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т.1 а.с.130-130 зворот), яка супровідним листом Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України від 02.08.2017 №04-01/679 була скерована до УДМСУ у Волинській області та отримана останнім 14.08.2017 за вх. №8144. (т.1 а.с.129).

Рішенням ДМСУ від 28.12.2017 №507-17 «Про відмову в визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» відповідно до ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» за результатами розгляду особової справи громадянина Еритреї на підставі всебічного вивчення документів та матеріалів, підтримуючи письмовий висновок Управління ДМС України у Волинській області громадянину Еритреї ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ( т.1 а.с.218)

УДМСУ у Волинській області направило позивачу повідомлення від 18.01.2018 №0704/03 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зміст повідомлення позивачу прочитано, перекладено та роз'яснено можливість оскарження рішення про відмову до суду протягом п'яти днів з дня отримання повідомлення (т.1 а.с.219-220).

Позивач, вважаючи рішення суб»єкта владних повноважень протиправним, звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закону 3671-VI).

В розумінні п.1 ч.1 ст.1 цього Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з п.13 ч.1 ст.1 Закону 3671-VI особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання.

Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року, поняття "біженець" включає підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться:

1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів.

4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Згідно з п.п.45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців, особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Відповідно до Позиції УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у біженців" 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права, обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження.

Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Обов'язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Практичні рекомендації "Судовий захист біженців і осіб, що прибули в Україну в пошуках притулку", видані 2000 року за допомогою Представництва УВКБ ООН по справі біженців в Україні і Центра досліджень проблем міграції, доповідають, що при зверненні до органу міграційної служби за наданням статусу біженця в Україні, як доказ необхідно пред'явити документи або їх копії, що підтверджують обґрунтованість побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Підтвердженням фактів стати жертвою переслідувань можуть бути документи офіційних органів влади, суду, прокуратури, державної безпеки про притягнення до відповідальності в країні цивільної належності або держави постійного місця проживання.

Згідно з ч.7 ст.7 Закону 3671-VI до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Таким чином, колегія суддів звертає увагу на те, що при зверненні до органу міграційної служби за наданням статусу біженця в Україні, як доказ необхідно пред'явити документи або їх копії, що підтверджують обґрунтованість побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Підтвердженням фактів стати жертвою переслідувань можуть бути документи офіційних органів влади, суду, прокуратури, державної безпеки про притягнення до відповідальності в країні цивільної належності або держави постійного місця проживання.

Відповідно до положень Закону України "Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу є досягнення відповідності правової системи України acquis соттunautairе з урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом (ЄС) до держав, які мають намір вступити до нього. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС є пріоритетною складовою процесу інтеграції України до Європейського Союзу, що в свою чергу є пріоритетним напрямом української зовнішньої політики.

Згідно з Директивою Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів кваліфікації громадян третіх країни та осіб без громадянств, біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту іншими причинами, а також суті захисту, що надається", яка використовується у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними не суперечать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутні поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Частина 1 ст.7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачає, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника.

При цьому статтею 5 Закону 3671-VI визначено порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (ч.1 ст.5 Закону 3671-VI).

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (ч.2 ст.5 Закону 3671-VI).

Згідно з ч.4 ст.8 Закону 3671-VI рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Відповідно до ч.6 ст.8 цього Закону рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені п.1 чи п.13 ч.1 ст.1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених п.1 чи п.13 ч.1 ст.1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Згідно з п.7 ст.8 Закону 3671-VI у разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.

Водночас в силу приписів ст.6 Закону 3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду (ч. 2 ст. 12 Закону № 3671-VI).

Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють їх відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям.

Таким чином, в межах спірних правовідносин дослідженню підлягають обставини щодо правомірності відмови у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та дотримання встановленої процедури при розгляді заяви позивача та прийнятті оскаржуваного рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст. 90 КАС України).

Так, судом встановлено, що до приїзду на територію України громадянин Еритреї ОСОБА_1 перебував на території Російської Федерації, де звертався за захистом. З 2011 року йому було надано статус біженця та видано проїзний документ. На підставі даних документів громадянин Еритреї ОСОБА_1 був легально працевлаштований, зокрема: 3-4 місяці кальянщиком в ресторані; до 2015 року барменом в ефіопському ресторані та до 2017 року барменом в ресторані. Також встановлено факт перетину кордон Російської Федерації, а саме: в 2014 році у Ефіопію на 1 місяць (в цей час одружився) та в травні 2017 року перетнув кордон України.

При цьому, судом встановлено, що спроба незаконного перетину державного кордону України обумовлена наміром позивача потрапити до країн Західної Європи з метою пошуку кращого життя, що позивачем не заперечується.

Водночас звернення до відповідних органів з метою отримання статусу біження або особи, яка потребує додаткового захисту, мало місце під час перебування особи у Волинському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України, до якого позивач був поміщений після затримання у зв'язку із спробою незаконного, поза пунктом пропуску, перетину державного кордону України з України в Угорщину, що не узгоджується з передумовами визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, визначеними Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Відповідно до статті 4 Конвенції 1951 року про статус біженців (до якої приєдналася Російська Федерація 02.02.1993 року) - договірні Держави надаватимуть біженцям, які знаходяться на їхніх територіях, принаймні таке ж сприятливе становище, як і своїм власним громадянам, щодо свободи сповідувати свою релігію і свободи надавати своїм дітям релігійне виховання.

З врахуванням наведеного, колегія суддів не бере до уваги доводів позивача щодо відсутності можливості працевлаштування та навчання в Російській Федерації за ознаками віросповідання, раси, кольору, оскільки такі спростовуються відомостями, зазначеними в особовій справі №2017LT 0018. Зокрема із з протоколів співбесіди слідує, що позивач з 2010 році перебував у Російській Федерації, де йому було надано статус біженця, притулок, був працевлаштований, що підтверджується записами особистої медичної книжки ОСОБА_1, виданої 18.06.2012. Проживаючи в даній країні сповідував свою релігію та безперешкодно відвідував релігійні зібрання п'ятидесятників. Крім того відсутні відомомості щодо зазнання позивачем утисків у Російській Федерації з боку релігійних організацій.

Зазначеними обставинами спростовуються покликання позивача про невиконання країною, в якій ОСОБА_1 отримав притулок, зобов'язань, передбачених міжнародними договорами.

З метою організації прийняття заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, Наказом Міністерства внутрішніх справ України №649 від 07.09.2011 затверджено Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зареєстровано в Міністретсві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884 (далі - Правила №649).

Відповідно до пункту 4.1 розділу IV «Попередній розгляд заяв» Правил №649 під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу) протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви:

а) проводить співбесіду із заявником з дотриманням правил, встановлених частинами другою та третьою статті 8 Закону. У разі залучення перекладача для участі в співбесіді, у тому числі через систему відеоконференц-зв'язку, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС перед початком співбесіди попереджає перекладача про необхідність дотримання умов конфіденційності, що оформлюється розпискою про нерозголошення відомостей, що містяться в особовій справі заявника. Результати співбесіди оформлюються відповідним протоколом співбесіди з особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що підписується цією особою або її законним представником, перекладачем, адвокатом, психологом, педагогом (за наявності);

б) розглядає відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та інші документи, вимагає додаткові відомості, що можуть підтверджувати наявність чи відсутність підстав для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

в) готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У висновку обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.

Слід зазначити, що наявними в матеріалах доказами підтверджується дотримання встановленої законом процедури при розгляді заяви позивача та прийнятті оскаржуваного рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зокрема УДМС України у Волинській області проведено співбесіди, оформлені протоколами, за наслідками розгляду з достатньою повнотою відомостей, наведених в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, підготовлено письмовий висновок з покликанням на використану інформацію про країну походження заявника з актуальних джерел.

Водночас під час вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідачем виявлені докази на підтвердження обґрунтованості побоювань стати жертвою переслідувань в країні громадянської належності, зокрема, за ознаками віросповідання, однак, в силу ч.1 ст.6 Закону 3671-VI особа, яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, виключає можливість визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

Аналізуючи вищенаведені правові норми та фактичні обставини справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Керуючись статтями 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу громадянина Еритреї ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22 березня 2018 року у справі № 803/118/18 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя І. В. Глушко судді Р. Й. Коваль В. Я. Макарик Постанова складена в повному обсязі 11.06.2018.