Рішення № 74572263, 11.06.2018, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2018 року м. ПолтаваСправа № 536/1381/17

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Сич С.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, третя особа: Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області про визнання розпорядження протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

07 серпня 2017 року ОСОБА_1 /надалі - позивач; ОСОБА_1/ звернувся до Кременчуцького районного суду Полтавської області з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області /надалі - відповідач; ГУ ПФУ в Полтавській області/, третя особа: Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області /надалі - третя особа, УМВС України в Полтавській області/, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 29.09.2017 /а.с. 50-53/, про визнання протиправним та скасування розпорядження Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 19.06.2017 №03-48/466 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити пенсію за вислугу років ОСОБА_1 довічно з моменту звернення за пенсією з відповідною заявою та за 12 місяців, що передують такому зверненню.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що розпорядженням ГУ ПФУ в Полтавській області від 19.06.2017 № 03-48/466 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», оскільки позивач на момент звільнення не мав вислуги років в календарному обчисленні тривалістю 21 років 6 місяців, не досяг 45-річного віку, дані про надання статусу інваліда війни відсутні, крім того, в наданих для призначення пенсії документах відсутня відповідна заява встановленого зразка. Позивач посилається та те, що достатність вислуги років для призначення пенсії ОСОБА_1 встановлена судовим рішенням, а тому не потребує доказування. Зазначає, що УМВС України в Полтавській області повинно було допомогти ОСОБА_1 скласти заяву про призначення пенсії, адже саме цей орган було зобов'язано судом оформити та подати всі необхідні документи для призначення пенсії ОСОБА_1 Вважає, що оскільки він не звертався до органів Пенсійного фонду з належною заявою про призначення пенсії, відповідач не мав підстав для вирішення питання про призначення пенсії у встановленому порядку.

Ухвалою Кременчуцького районного суду Полтавської області від 10 серпня 2017 року позовну заяву залишено без руху /а.с. 21/.

Ухвалою Кременчуцького районного суду Полтавської області від 23 серпня 2017 року відкрито провадження у даній справі та справу призначено до судового розгляду /а.с. 26/.

Ухвалою Кременчуцького районного суду Полтавської області від 19 грудня 2017 року заяву ОСОБА_1 про відвід судді Клименко Світлани Миколаївни задоволено /а.с. 84/.

Ухвалою Кременчуцького районного суду Полтавської області від 21 березня 2018 року справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, третя особа: Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області про визнання розпорядження протиправним та зобов'язання вчинити певні дії - передано на розгляд Полтавському окружному адміністративному суду /а.с. 108-109/.

Дана справа № 536/1381/17 надійшла до Полтавського окружного адміністративного суду 13 квітня 2018 року, що підтверджується даними реєстрації на вхідному штампі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року адміністративну справу прийнято до провадження, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 10:00 год. 15 травня 2018 року /а.с. 114-116/.

27 квітня 2018 року до суду надійшли заперечення ГУ ПФУ в Полтавській області /а.с. 120-122/, у яких представник відповідача просить у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю, посилаючись на те, що позивачем порушено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затверджений постановою правління пенсійного фонду України від 30.01.2007 № 3-1, оскільки серед документів була відсутня відповідна заява встановленого зразка. Зазначає, що розпорядженням відповідача від 19.06.2017 № 03-48/466 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років у зв'язку з відсутністю права на призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», оскільки вислуга років ОСОБА_1 у календарному обчисленні становить 19 років 01 місяць 00 днів, на час звільнення ОСОБА_1 зі служби (25.04.2014) вік позивача становив 44 роки, що є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років у відповідності до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», який підлягає застосуванню до спірних правовідносини, оскільки має вищу юридичну силу по відношенню до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393.

07 травня 2018 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив /а.с. 136-141/, у якій ОСОБА_1 зазначено, що УМВС України в Полтавській області мало допомогти йому скласти заяву про призначення пенсії, адже саме цей орган було зобов'язано судом оформити та подати всі необхідні документи для призначення пенсії позивачу. Вважає, що ГУ ПФУ в Полтавській області не мало підстав для вирішення питання про призначення пенсії у встановленому порядку за відсутності заяви позивача, яка направлена ОСОБА_1 21.09.2017 поштою на адресу відповідача до раніше поданих документів. Пояснює, що аналогічну заяву 21.09.2017 він направив до УМВС України в Полтавській області. 06.10.2017 за вих. № 5473/03-24/1 відповідач повернув заяву позивача про призначення пенсії без виконання. Зазначає, що достатність вислуги років для призначення йому пенсії встановлена судовим рішенням та не потребує доказування, та вважає, що до спірних правовідносин слід застосовувати приписи постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 15 травня 2018 року розгляд справи відкладено до 15:00 год. 31 травня 2018 року.

Позивач у судове засідання 31 травня 2018 року не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки в судове засідання не повідомив, надіслав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, у якій зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити /а.с. 177-178/.

Представники відповідача та третьої особи у судове засідання 31 травня 2018 року не з'явився, хоча у матеріалах справи наявні докази, що вони належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання /а.с. 155-156/, про причини неявки у судове засідання не повідомили.

Відповідно до частини 1 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Пунктом 1 частини 3 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Згідно частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на вищевикладене, суд вирішив розглядати справу за відсутності учасників справи у письмовому провадженні.

Відповідно до частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши письмові докази, встановив наступні обставини та спірні правовідносини.

Постановою Кременчуцького районного суду Полтавської області від 30 листопада 2016 року у справі №816/892/16-а позов ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ в Полтавській області, треті особи: Головне управління Національної поліції, Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Кременчуцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задоволено. Визнано протиправною відмову Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області у формі листа № 39/140 від 04.08.2016 року в оформленні документів для призначення пенсії за вислугою років ОСОБА_1. Зобов'язано Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області оформити та подати до територіальних органів Пенсійного фонду України документи для призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 /а.с. 11-14/.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2017 року у справі № 816/892/16-а у задоволенні заяви Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області про продовження строку для усунення недоліків апеляційної скарги по сплаті судового збору до 20.03.2017 року та відстрочення сплати судового збору - відмовлено. Апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області на постанову Кременчуцького районного суду Полтавської області від 30.11.2016р. по справі № 816/892/16-а за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, треті особи: Головне управління Національної поліції в Полтавській області, Головне Управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Кременчуцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії повернуто відповідачу /а.с. 15-16/.

07 червня 2017 року УМВС України в Полтавській області оформлено подання про призначення пенсії №316115/39/01-17-2674 /а.с. 48, 159/ про представлення до призначення пенсії за вислугу років відповідно до постанови Кременчуцького районного суду Полтавської області від 30 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2017 року, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає за адресою: АДРЕСА_1. Дата звільнення зі служби, що дає право на пенсію за вислугу років 25.04.2014 року. Розрахунок вислуги років на пенсію складено за матеріалами особової справи ОСОБА_1 Відповідно до наказу УМВС України в Полтавській області від 25 квітня 2014 року № 150 о/с капітан міліції ОСОБА_1 - дільничний інспектор міліції сектору ДІМ Кременчуцького РВ УМВС України в Полтавській області, звільнений відповідно до пункту 66 (у запас за скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС. Вислуга років станом на 25 квітня 2014 року для призначення пенсії складає 22 роки 05 місяців 26 днів, календарна вислуга 19 років 01 місяць 00 днів.

Як вбачається зі списку документів для призначення пенсії, що додаються /зворот а.с. 159/ до вказаного подання було додано: анкету /а.с. 160/, заяву на індексацію /а.с. 172/, грошовий атестат /а.с. 164/, довідку про додаткові види грошового забезпечення /а.с. 167/, ксерокопію паспорта та довідки про присвоєння ідентифікаційного коду /а.с. 163/, довідку про склад сім'ї /а.с. 166/, картку реквізитів банку, копію військового квитка /а.с. 173-174/, копію трудової книжки /а.с. 168-171/.

ГУ ПФУ в Полтавській області розглянуто подання та документи на гр. ОСОБА_1, звільненого зі служби 25.04.2014, подані УМВС України в Полтавській області на виконання постанови Кременчуцького районного суду Полтавської області від 30 листопада 2016 року Ліквідаційною комісією УМВС України в Полтавській області до ГУ ПФУ в Полтавській області для призначення пенсії за вислугу років (зареєстровані в Головному управлінні 09.06.2017) та за результатами їх розгляду прийнято розпорядження №03-48/466 від 19.06.2017 /а.с. 124-125/, яким керуючись статтею 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», відмовлено гр. ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років.

Вказане розпорядження обґрунтовано тим, що гр. ОСОБА_1 на момент звільнення не мав вислуги років в календарному обчисленні тривалістю 21 років 6 місяців, не досяг 45-річного віку, дані про надання йому статусу інваліда війни відсутні. А також зазначено, що в наданих для призначення пенсії документах відсутня відповідна заява встановленого зразка.

Позивач не погодився з розпорядження ГУ ПФУ у Полтавській області від 19.06.2017 № 03-48/466 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною 5 статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV встановлено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом визначає Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-XII /надалі - Закон № 2262-XII/.

Пунктом "б" частини 1 статті 1-2 Закону № 2262-XII /у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин/ передбачено, що право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п'ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби): особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.

Відповідно до приписів пункту "а" частини 1 статті 12 Закону № 2262-XII пенсія за вислугу років призначається: а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б" - "д", "ж" статті 1 - 2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: по 30 вересня 2011 року і на день звільнення мають вислугу 20 років і більше; з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року і на день звільнення мають вислугу 20 календарних років та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік і більше; з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки і більше; з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки і більше; з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки і більше; з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше. До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону.

Таким чином, оскільки календарна вислуга років позивача станом на день його звільнення (25.04.2014) становить 19 років 01 місяць 00 дні - це не є достатнім для призначення пенсії за вислугу років у відповідності до Закону № 2262-XII.

Посилання позивача на те, що в даному випадку, для призначення йому пенсії за вислугу років підлягає застосуванню саме постанова Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей" від 17 липня 1992 р. N 393, якою позивачу на його думку для призначення пенсії вислугу років має зараховуватися пільговий стаж є безпідставними, оскільки згідно частини 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Відтак, зважаючи на те, що приписи пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. N 393 суперечать приписам пункту "а" частини 1 статті 12 Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-XII застосуванню підлягає саме Закон України, оскільки у відповідності до частини 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України він має вищу юридичну силу у ієрархії нормативно-правових актів.

У Законі України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-XII не вказано, що пенсію за вислугу років можна призначати особам при наявності 22 років 5 місяців 26 днів, як зазначено у поданні, або 23 років 01 місяць 01 день, як вважає позивач, вислуги, обчисленої на пільгових умовах; вказаним Законом чітко передбачено, що пенсія за вислугу років призначається при наявності 21 календарних років та 6 місяців, та міститься виключний перелік періодів служби, які враховуються в календарну вислугу років.

За таких обставин у позивача відсутнє право на призначення пенсії за вислугою років з урахуванням пільгової вислуги років, оскільки позивач не має встановленої пунктом «а» частини першої "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-XII календарної вислуги років, що складала 19 років 01 місяць 00 дні.

Аналогічний правовий висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 27.03.2018 у справі № 295/6301/17 (адміністративне провадження №К/9901/2268/18).

Суд не бере до уваги доводи позивача про те, що достатність вислуги років для призначення пенсії ОСОБА_1 встановлена судовим рішенням, а тому не потребує доказування, оскільки відповідно до частини 7 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду. Слід також зазначити, що постановою Кременчуцького районного суду Полтавської області від 30 листопада 2016 року у справі №816/892/16-а зобов'язано Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області оформити та подати до територіальних органів Пенсійного фонду України документи для призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 /а.с. 11-14/. Водночас, резолютивна частина вказаного судового рішення не містить зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області прийняти рішення про призначення пенсії ОСОБА_1

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№23759/03 та №37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач, відмовляючи в призначенні пенсії ОСОБА_1, діяв в межах повноважень та відповідно законів України, тому оскаржуваним розпорядженням № 03-48/466 від 19.06.2017 не порушено прав позивача, оскільки останній не має права на призначення пенсії за вислугу років у зв'язку з тим, що не має встановленої пунктом «а» частини першої статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-XII календарної вислуги років.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що чинним законодавством України визначено, що пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Важливою умовою для призначення пенсії за вислугу років є певний стаж роботи за спеціальністю. Однак умови призначення пенсії за вислугу років неоднакові. В одних випадках вони призначаються незалежно від віку, в інших - встановлюється вік і стаж.

Тривалість стажу роботи розраховується з урахуванням загальної тривалості роботи в календарному вирахуванні або загальній тривалості роботи в пільговому вирахуванні.

Для призначення пенсії за віком позивачу Закон № 2262-XII визначає, як обов'язкову вимогу наявність саме календарної вислуги, а не її загальну тривалість у пільговому обрахуванні.

Законодавець розмежовує такі поняття як "вислуга років" та "календарна вислуга років".

При цьому, до вислуги років є можливим зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні і цей стаж теж враховується при призначенні пенсії (як правило впливає на розмір пенсії).

В той же час для отримання права на призначення пенсії обов'язковою умовою є наявність саме календарної вислуги років у мінімально визначеному законом розмірі. До цієї вислуги зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні законом не передбачено.

Календарна вислуга років не залежить від пільгового обчислення стажу і враховується окрім випадків отримання права на призначення пенсії для отримання права на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні (стаття 9).

Єдиний виняток щодо можливості зарахування до календарної вислуги років певного періоду встановлений у абзаці 13 пункту "а" частини 1 статті 12 Закону № 2262-XII, яким передбачено, що до календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону.

Правомірність висновків суду щодо різного підходу законодавця до понять "календарна вислуга років" та "вислуга років" підтверджується і положеннями статті 17 Закону № 2262-XII, якою передбачено можливість зарахування певних видів стажу саме до "вислуги років". Так, до такої вислуги зараховуються періоди, визначені частини 1 та частини 3 статті 17 Закону № 2262-XII, однак ці ж періоди не зараховуються до календарної вислуги з підстав зазначених судом раніше.

При цьому законодавець у назві статті 17 Закону № 2262-XII використовує формулювання: види служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років "для призначення пенсії". Наведене також підтверджує попередні висновки суду, що всі періоди служби враховуються для призначення пенсії.

Однак саме календарна вислуга років є визначальною для набуття права на призначення такої пенсії.

Позивач такої вислуги у мінімально-визначеному законодавством розмірі не має, а тому права на призначення пенсії за вислугу років не здобув.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування розпорядження Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 19.06.2017 №03-48/466 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1, а також похідна від неї позовна вимога про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити пенсію за вислугу років ОСОБА_1 довічно з моменту звернення за пенсією з відповідною заявою та за 12 місяців, що передують такому зверненню, - необґрунтовані та задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 3, 6-10, 205, 229, 241-245, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, АДРЕСА_1) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (ідентифікаційний код 13967927, вул. Соборності, 66, м. Полтава, 36000), третя особа: Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області (ідентифікаційний код 08592276, вул. Пушкіна, 83, м. Полтава, 36000) про визнання розпорядження протиправним та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.

Суддя С.С. Сич