Рішення № 74572168, 11.06.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/1746/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2018 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Завальнюка І.В.,

за участю секретаря - Маковейчук Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати наказ № 64 від 03.04.2018 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язати відповідача прийняти рішення відносно позивача про оформлення документів для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області не прийняло до уваги реальні побоювання позивача за власне життя у разі повернення до країни громадянської належності - Сенегалу. У випадку повернення життю та свободі позивача буде загрожувати небезпека, що суперечить ст.3 Європейської Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод». Будь-яких конкретних обставин, які унеможливлюють повернення позивача до Сенегалу в адміністративному позові не зазначено, натомість позов складається з переліку принципів розгляду справ зазначеної категорії.

Ухвалою судді від 23.04.2018 відкрито провадження у справі та призначено розгляд в порядку спрощеного провадження на 17.05.2018 о 10:00 год.

04.05.2018 до суду надійшов відзив на позовну заяву.

17.05.2018 розгляд справи відкладено задля забезпечення явки представника позивача, який повідомив про неможливість бути присутнім в судовому засіданні, на 05.06.2018 о 10:00 год.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги із викладених у позовній заяві підстав підтримав та просив задовольнити позов, додатково пояснивши, що у Сенегалі позивача переслідує чорна магія, що й утворює небезпеку та унеможливлює повернення до країни громадянської належності.

Представник Головного управління ДМС в Одеській області в судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та зважаючи на те, що заяву позивача обґрунтовано залишено без задоволення, так як останній має на меті лише легалізацію на території України, що свідчить про зловживання процедурою звернення за захистом.

Вислухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Сенегалу, уродженцем м. Каолан, до виїзду з країни проживав у районі Леона. Етнічна група сонінке, за віросповіданням мусульманин-суніт. Рідна мова волоф. За сімейним станом неодружений. Освіти не має. Невійськовозобов'язаний. У Сенегалі працював механіком на СТО, в Україні не працює. Зі слів заявника, ні він, ні члени його родини ніколи не було членами жодних політичних, релігійних, військових або громадських організацій.

З Сенегалу позивач виїхав 06.09.2017 автобусом з м. Казаманс (Сенегал) до м. Дакар (Сенегал). Далі авіарейсом з м. Дакар (Сенегал) дістався Марокко, де перебував у готелі 4 дні, очікуючи наступного рейсу. В подальшому направився авіарейсом Марокко - Стамбул (Туреччина) - Бориспіль (Україна). До України позивач потрапив 11.09.2017 легально, на підставі паспортного документу серії НОМЕР_2 та оформленої візи типу С серії НОМЕР_1, термін легального перебування за якою сплинув 22.10.2017.

22.03.2018, тобто через більш як 7 місяців з дати перетинання кордону України, ОСОБА_1 звернувся за захистом до ГУ ДМС в Одеській області з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування заяви позивач зазначив про застосування до нього ритуалів магічного характеру, що створюють загрозу його життю. Зокрема, його батько всупереч традиціям, не бажав приносити щорічні жертви, в результаті чого мудреці племені магічним шляхом вбили батьків позивача та попередили позивача про те, що його очікує така ж доля, якщо він не буди приносити жертви. Позивач дуже злякався за своє життя та одразу покинув Сенегал.

За результатами розгляду особової справи заявника, Управління дійшло висновку, що громадянин Сенегалу ОСОБА_1 не підпадає під критерії визначення біженця та особи, яка потребує додаткового захисту у відповідності статті 1 Закону, що оформлено Висновком про відмову у визнанні біженцем та особою, яка потребує додаткового захисту від 03.04.2018 (а.с. 101-105).

Вказаний висновок Управління обґрунтований тим, що за результатами розгляду встановлено відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання заявникові статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження. Також не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до заявника нелюдського поводження або катування у разі повернення на Батьківщину. Крім того, у висновку зазначено, що виїзд позивача за межі країни громадянського походження пов'язаний з метою пошуку роботи та легалізації на території України.

Наказом ГУ ДМС в Одеській області № 64 від 03.04.2018 ОСОБА_1 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає зазначене рішення обґрунтованим, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню у зв'язку з наступним.

З огляду на матеріали справи, перевіркою ГУ ДМС України в Одеській області підтверджено відсутність умов, передбачених п.13 ч.1 ст.1 Закону, які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Так, виїзд позивача з Сенегалу не пов'язаний з переслідуванням за конвенційними ознаками визначення статусу біженця або ж побоювання зазнати серйозної шкоди. Позивач не зазнавав переслідувань за ознаками громадянства, національності, етнічної належності або віросповідання (арк. 6 співбесіди 28.03.2018). Позивач також не був членом жодних політичних, громадських чи інших організацій в країні громадянської належності (арк. 5 співбесіди 28.03.2018), переслідувань з боку влади Сенегалу не зазнавав (арк. 6 співбесіди 28.03.2018). Позивачу не загрожує смертна кара, тортури або нелюдське поводження чи покарання у випадку повернення до Сенегалу (арк.7 співбесіди 28.03.2018). На момент проживання в країні громадської належності основоположні права та свободи позивача не порушувались (арк. 6 співбесіди від 28.03.2018), будь-які докази ймовірних загроз життю, свободі чи безпеці позивача відсутні (арк. 4 співбесіди 28.03.2018).

Елемент смерті батьків через накладення на його сім'ю «чорної магії» у зв'язку з порушенням традицій головою родини (арк. 3 анкети від 26.03.2018) не розглядались в контексті причини виїзду з країни громадянської належності. Так, після смерті батьків позивач проживав в Сенегалі протягом чотирьох років та продовжувати працювати (арк. 3 анкети від 26.03.2018).

В якості причини власного виїзду позивач зазначив про побоювання «чорної магії» та бажання кращого і безпечного життя за межами Сенегалу, де зазначена «магія» не розповсюджується (арк. 7 співбесіди 28.03.2018), що не є ознаками для визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту відповідно до норм міжнародного та національного законодавства.

При цьому позивач стверджує, що не володіє інформацією стосовно зазначених магічних ритуалів, так як його батько нічого не розповідав і позивачу було нецікаво, а також що позивач в це не вірує (протокол від 28.03.2018, арк. 8). Позивач не може надати розгорнуті відповіді на поставлені запитання, відповідаючи, що не володіє відповідною інформацією, тобто його твердження є загальними та сумнівними. Побоювання зазнати переслідування через так звану «чорну магію» вбачаються очевидно необґрунтованими та неправдоподібними.

Вирішуючи спір, суд враховує, що головні релігії держави Сенегал: іслам - 94 % населення, католицтво - 2 %, решта - анімізм (сповідується у віддалених сільських районах). При цьому позивач сповідує іслам (мусульманин-суніт) і тому неправдоподібним вбачається взагалі посилання на магічні ритуальні традиції в місті Каолак, яке є адміністративним центром області. Крім цього, відповідні документи для виїзду із Сенегалу позивачем оформлені ще 2013 році і легальний виїзд позивача відбувся без будь-яких перешкод та переслідувань.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон).

Відповідно до ч.5 ст.5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Вирішуючи спір, суд враховує, що ані під час анкетування, ані при проведенні інтерв'ю, рівно як і в адміністративному позові, позивач не змогла довести існування погроз, небезпеки, переслідування тощо; не було надано жодних додаткових пояснень до управління міграційної служби, які б могли якимось чином вплинути на розгляд її особової справи в площині надання додаткового захисту в Україні.

Крім того, відповідним доводам та обґрунтуванням вже була надана оцінка управлінням міграційної служби під час першого звернення позивача за захистом і правомірність якої підтримана в ході судового розгляду справи № 815/1703/16. При цьому передбачене ч.4 ст.78 КАС України звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні встановлює обов'язок суду враховувати такі обставини при вирішенні даної справи.

Згідно з п.1 ч.1 ст.1 Закону біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. Закону додатковий захист - це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.

Пунктом 13 статті 1 вищезгаданого Закону встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Статтею 6 вказаного Закону визначено умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Згідно з статтею 4 Директиви Ради Європейського Союзу Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Згідно з ч.6 ст.8 Закону рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Згідно з п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Пункт 37 Керівництва визначає, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.

Аналіз матеріалів особової справи з точки зору оцінки тверджень позивача в контексті ситуації в країні її громадянської належності дозволяє зробити висновок, що позивач не обґрунтував неможливість повернення до країни громадянської належності через індивідуальні побоювання стати жертвою переслідувань за критеріями, визначеними пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». З оцінки ситуації по країні громадянської належності та аналізу матеріалів особової справи позивача випливає, що реальними обставинами звернення позивача до міграційної служби є мета легалізувати своє перебування на території України та влаштований побут.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що доводи позивача є надуманими, останній не навів фактів та обставин, які можна розцінювати як переконливі докази обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань та які впливають на наслідки прийнятого відповідачем рішення при розгляді його заяви про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. В той же час відповідач, в силу ч.2 ст.77 КАС України, довів суду необґрунтованість та безпідставність позовних вимог і правомірність свого рішення.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги відсутність будь-яких доказів існування переслідувань стосовно позивача, з урахуванням покладених в основу звернення «побоювань «чорної магії», суд дійшов висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення № 64 від 03.04.2018, яким позивачу було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже суд приходить до висновку про те, що заявлені в даному адміністративному позові позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки є безпідставними та не ґрунтуються на приписах законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Керуючись ст.ст. 242-246 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (65045, м. Одеса, вул. Преображенська, 44; ЄДРПОУ 37811384) про визнання про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 11.06.2018.

Суддя І.В. Завальнюк