Постанова № 74570674, 05.06.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" червня 2018 р. Справа № 920/286/18

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі судового засідання Новіковій Ю.В.

за участю представників:

позивачів - Лаврик С.В.,

відповідача - Рижков А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу першого позивача вх. №818 С/1-7 на ухвалу господарського суду Сумської області від 24.04.2018 року, постановлену суддею Коваленко О.В. у приміщенні вказаного суду у справі

за позовом:

1) ФО-П Бойко Андрій Олександрович, м. Суми,

2) ФО-П Бойко Сергій Олександрович, м. Суми,

3) ТОВ "АС Трейд компані", м. Суми,

до ТОВ "Завод "ЕКО-Продукт", с. Іволжанське,

про витребування майна із чужого незаконного володіння та присудження до виконання обов'язку в натурі

ВСТАНОВИЛА:

Позивачі звернулись в господарський суд з позовом до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Еко-продукт», в якому просять суд витребувати від товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАВОД «ЕКО - ПРОДУКТ» на свою користь нерухоме майно та виселити відповідача з нежитлових приміщень, будівель та споруд, за адреса: Сумська область, Сумській район, с. Іволжанське, вул. Заводська, буд. 4.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 24.04.2018 року у відкритті провадження у справі відмовлено.

В обґрунтування наведеної ухвали місцевий господарський суд вказав, що власниками 64/100 частин нежитлових приміщень, будівель та споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, є фізичні особи - Бойко Андрій Олександрович і Бойко Сергій Олександрович, які є спадкоємцями за законом попереднього власника такого майна - їх батька ОСОБА_5, а тому - позовна заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, а спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства місцевим загальним судом.

Першим позивачем подано апеляційну скаргу на ухвалу місцевого господарського суду від 24.04.2018 року.

Як вказує перший позивач, поза увагою господарського суду першої інстанції залишились обставини того, що ФО-П Бойко Андрій Олександрович, м. Суми та ФО-П Бойко Сергій Олександрович є фізичними особами - підприємцями, основним видом діяльності яких є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого майна.

В той же час, чинне законодавство передбачає, що спадкоємцями за законом можуть були лише фізичні особи, а не юридичні особи чи фізичні особи підприємці.

Перший позивач зазначає, що з огляду на те, що спір виник з орендних відносин, які на переконання позивача є господарськими, а сторонами у такому спорі є суб'єкти господарювання - позовна заява підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

В судовому засіданні представник позивачів апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив її задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.

Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p.

З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено застосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&е рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Як було зазначено вище, в обґрунтування оскаржуваної ухвали, місцевий господарський суд вказав, що власниками 64/100 частин нежитлових приміщень, будівель та споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, є фізичні особи - Бойко Андрій Олександрович і Бойко Сергій Олександрович, які є спадкоємцями за законом попереднього власника такого майна - їх батька ОСОБА_5, а тому - позовна заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, а спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства місцевим загальним судом.

З такими висновками місцевого господарського суду колегія суддів погодитись не може та зазначає наступне.

Так, як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивачі Бойко Андрій Олександрович та Бойко Сергій Олександрович, є фізичними особами - підприємцями, що підтверджується відповідними витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, основним видом економічної діяльності яких є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Власниками 64/100 частин нежитлових приміщень, будівель та споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, є фізичні особи - Бойко Андрій Олександрович і Бойко Сергій Олександрович, які є спадкоємцями за законом попереднього власника такого майна - їх батька ОСОБА_5.

Відповідно до частини 1 статті 128 Господарського кодексу України, громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Згідно з положеннями частини 1 статті 320 Цивільного кодексу України, власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Приймаючи до уваги те, що позивачі зареєстровані як фізичні особи - підприємці, враховуючи те, що даний господарський спір виник з орендних правовідносин де позивачі виступають орендодавцями свого майна, а також враховуючи положення пункту 6 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), яке (права на яке) є предметом спору, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов передчасного висновку про відмову у відкритті провадження у справі, а спір не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

За викладеного, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги обґрунтованими, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала місцевого господарського суду - скасуванню, оскільки постановлена на умов порушення норм процесуального права, що призвело постановлення помилкової ухвали.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 280, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Ухвалу господарського суду Сумської області від 24.04.2018 року скасувати та передати справу на розгляд суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом 20 днів з дня складення повного тексту до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 11.06.2018 року.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Слободін М.М.