Рішення № 74569792, 11.06.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.06.2018

Справа № 910/4922/18

Суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Приватного акціонерного товариства “АХА Страхування” (04070, м. Київ, вул. Іллінська , 8)

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Індустріальні рішення” (03680, м. Київ, вул. Машинобудівна, 46)

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Приватного підприємства “ПВКФ “Євротранс-Н” (73000, м. Херсон, вул. 9 січня, буд.15, оф. 530)

про стягнення 4 402, 16 грн.

Представники: без повідомлення представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Приватне акціонерне товариство “АХА Страхування” (надалі також - «Позивач») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Індустріальні рішення” (надалі також - «Відповідач») про стягнення 4 402,16 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач, передавши в оренду вагон № 29046828 за Договором оренди вагонів № 5 від 21.02.2017, без попередження Приватного підприємства “ПВКФ “Євротранс-Н” як орендаря про недоліки об’єкту оренди, повинно нести відповідальність за шкоду, завдану вантажу внаслідок таких недоліків під час перевезення. На підставі Генерального договору добровільного страхування вантажів №00510г6я від 25.08.2016 внаслідок настання страхової події з указаним вантажем позивачем було здійснено виплату страхового відшкодування вигодонабувачу у розмірі 4 402,16 грн. Оскільки вина у пошкодженні застрахованого майну була спричинена неправомірними діями відповідача, який не повідомив про наявність у вагоні № 29046828 прихованих дефектів, тому позивач вказує, що обов'язок з відшкодування збитків покладається на відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу Україниё залучено до участі у справі Приватне підприємство “ПВКФ “Євротранс-Н” у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

11.05.2018 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позов.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Ухвала про відкриття провадження у справі від 24.04.2018 була надіслана на адреси сторін рекомендованим листом та отримана відповідачем 27.04.2018 та третьою особою – 10.03.2018, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення.

Як встановлено Судом з відомостей офіційного веб-сайту Укрпошти за наслідками відстеження поштового відправлення за номером 0103046490472, ухвала про відкриття провадження у справі від 24.04.2018 була отримана позивачем 26.04.2018.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, Суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ

25.08.2016 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АХА Страхування» (Страховик) та Приватним підприємством «ПВКФ «Євротранс-Н» (Страхувальник) було укладено Генеральний договір добровільного страхування вантажів №00510г6я (далі – Договір), предметом якого є майнові інтереси, пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням заявленими на страхування вантажами.

Вигодонабувачем, відповідно до умов вказаного Договору, значиться ПАТ «Дунапак Таврія».

Згідно з п. 3.1 Договору, застрахованим вантажем є папір гофрований, картон облицювальний.

21.02.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Індустріальні рішення» (орендодавець) та Приватним підприємством «ПВКФ «Євротранс-Н» (орендар) укладено Договір оренди вагонів № 5, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування (оренду) залізничні криті вагони (надалі - вагони), які є власністю орендодавця, для перевезень вантажів відповідно до Інструкції по експлуатації заводу – виготовлювача вагонів.

На виконання умов Договору оренди вагонів № 5 за актом № 1 прийому-передачі від 01.03.2017 орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду порожні залізничні криті вагони в кількості 15 одиниць, зокрема, вагон № 29046828.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що 23.06.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Дунапак Гаврія» (Україна) та Hamburger Containerboard GmbH (Австрія) укладено контракт № 2306/2015, згідно з умовами якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Дунапак Таврія» отримує від постачальника на умовах FCA товар – папір. З метою доставки товару за договором № 2306/2015 Товариство з обмеженою відповідальністю «Дунапакт Таврія» (Замовник) та Приватне підприємство «ПВКФ «Євротранс - Н» (Експедитор) уклали договір транспортно - експедиційних послуг, за умовами якого Приватне підприємство «ПВКФ «Євротранс - Н» зобов'язалось організувати перевезення вантажу, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Дунапак Таврія». Для організації перевезення вантажу Приватним підприємством «ПВКФ «Євротранс-Н» було укладено вказаний Договір оренди вагонів № 5 від 21.02.2017 з Товариством з обмеженою відповідальністю «Індустріальні рішення», яке надало для перевезення вагон № 29046828. Як вказує позивач, 19.04.2017 в місці розвантаження вагону № 29046828 (Україна, Херсонська область, м. Олешки, вул. Гвардійська 103, ТОВ «Дунапак Таврія») вантажоотримувачем було виявлено пошкодження частини вантажу, вартість якого становить 12 676,26 грн. На підставі Генерального договору добровільного страхування вантажів №00510г6я від 25.08.2016 внаслідок настання страхової події з указаним вантажем позивачем було здійснено виплату страхового відшкодування вигодонабувачу у розмірі 4 402,16 грн. Оскільки вина у пошкодженні застрахованого майну була спричинена неправомірними діями відповідача, який не повідомив про наявність у вагоні № 29046828 прихованих дефектів, тому позивач вказує, що обов'язок з відшкодування збитків покладається на відповідача.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначає, що під час передачі Приватному підприємству «ПВКФ «Євротранс – Н» вагон № 29046828 знаходився у справному технічному стані, про приховані дефекти відповідач не знав та не міг знати. Також відповідач вказує, що його вина у виникненні страхового випадку встановлена не була, відповідальність за пошкодження вантажу відповідач не несе.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства “АХА Страхування” є необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2,3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, юридичні особи мають право звертатись до господарського суду за захистом своїх оспорюваних або порушених прав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Як встановлено у ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Положення статті 22 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Також, статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно зі ст. ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.

Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування», відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов’язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов’язанні.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов’язків свого попередника. Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов’язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов’язок із відшкодування шкоди не виконала.

Натомість, твердження позивача про здійснення ним страхового відшкодування у розмірі 4 402,16 грн не відповідають дійсності, оскільки ним не подано до суду жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження виплати страхового відшкодування (платіжних документів, банківських виписок тощо) за Генеральним договором добровільного страхування вантажів №00510г6я від 25.08.2016 а ні вигодонабувачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «Дунапак Гаврія», а ні страхувальнику - Приватному підприємству «ПВКФ «Євротранс-Н» за Генеральним договором добровільного страхування вантажів №00510г6я від 25.08.2016 за наслідками настання страхового випадку з застрахованим вантажем.

Отже, Суд зазначає, що за браком відповідних доказів у даному випадку відсутні правові підстави стверджувати, що до позивача перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов’язанні є потерпілий) до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

З огляду на положення статей 22, 1166 Цивільного кодексу України для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача шкоди та збитками, вини.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо).

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Суд зазначає, що саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Поряд з викладеним, Суд зазначає, що позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами жодного елементу складу цивільного правопорушення, вчиненого відповідачем, як необхідної умови для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків.

Так, проаналізувавши подані позивачем документи, Суд не вбачає серед них таких, які б підтверджували протиправність дій відповідача, а саме, передання Приватному підприємству «ПВКФ «Євротранс – Н» в оренду вагону № 29046828 із прихованими дефектами.

Натомість, в Акті № 1 прийому-передачі від 01.03.2017 до Договору оренди вагонів № 5 від 21.02.2017 зазначено, що вагони знаходяться в технічно і комерційно справному стані.

Окрім того, поданими документами також жодним чином не підтверджується, що вказана протиправна дія відповідача є причиною, а пошкодження вантажу у вагоні № 29046828 під час перевезення - наслідок такої протиправної поведінки.

Більше того, в матеріалах справи відсутні належні докази, які підтверджують вказану позивачем причину пошкодження вантажу – затікання води через штики швів на даху вагону № 29046828. При цьому, акт огляду пошкодженого засобу від 19.04.2017, складений, аварійним комісаром ПрАТ «Корис», Суд таким доказом не вважає.

Суд також звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні документи, які в обов’язковому порядку складаються залізницею, та засвідчують факти пошкодження вантажів або вагонів.

Окрім викладеного вище Суд враховує, що п. 2.1.7 Договору оренди вагонів № 5 від 21.02.2017 вказано, що всі ризики, пов’язані з руйнуванням, втратою та/або розкраданням вагонів (або їх частин), претензіями та/або позовами третіх осіб та іншими ризиками, якщо збиток заподіяно до моменту повернення вагонів з оренди, несе орендар. При втраті, пошкодженні вагонів/вагона та/або їх частин, орендар вирішує питання про повернення або заміни вагонів/вагона, їх ремонту, відшкодування збитків, сплату штрафів.

Відтак, в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, що свідчать про вину відповідача у заподіянні збитків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, Суд відмовляє в задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства “АХА Страхування” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Індустріальні рішення” про стягнення 4 402,16 грн. вартості сплаченого страхового відшкодування у повному обсязі з підстав їх недоведеності.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т.Ю. Трофименко