Ухвала суду № 74565457, 06.06.2018, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 608/1381/17Головуючий у 1-й інстанції Квятковської Л.Й. Провадження № 11-кп/789/125/18 Доповідач - Ваврів І.З.Категорія - ч.1 ст.289 КК України

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 червня 2018 р. Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:

Головуючого - Вавріва І.З.

Суддів - Стадник О. Б., Сарновський В. Я.,

при секретарі Рожук О.О.

за участі:

прокурора — ОСОБА_1

захисника — ОСОБА_2

обвинуваченого — ОСОБА_3

потерпілого — ОСОБА_4

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Тернополі кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017210190000390 від 25 липня 2017 року, за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_2, на вирок Чортківського районного суду Тернопільської області від 03 березня 2018 року, яким

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, не одруженого, не працюючого, раніше судимого 14 березня 2012 року Чортківським районним судом Тернопільської області за ч.3 ст.189 КК України до позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців; звільнений 09 березня 2016 року на підставі ухвали Миколаївського районного суду Львівської області від 26 лютого 2016 року відпоідно ст.81 КК України на невідбутий термін 1 рік 9 місяців 22 дні

визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1статті 289 КК України та призначено покарання у виді 3 (тьох) років позбавлення волі.

На підставі ст.71 КК України частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Чортківським районним судом Тернопільської області від 14 березня 2012 року та остаточно визначено ОСОБА_3 покарання у виді 3 (трьох) років 1 (одного) місяця позбавлення волі.

Запобіжний захід у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 залишено без змін.

Строк відбуття покарання рахується з 25 липня 2017 року.

Вирішено питання речових доказів та судових витрат.

Як визнав суд, 25 липня 2017 року близько 13 години ОСОБА_3 разом із ОСОБА_4, на належному останньому автомобілі НОМЕР_1 приїхали до господарства ОСОБА_5 що в с. Джурин, Чортківського району. В ході проведення господарських робіт із скошування трави на подвір'ї господарства ОСОБА_5, ОСОБА_3, побачив, що автомобіль ОСОБА_4, припаркорваний на вулиці перед брамою вищевказаного господарства без нагляду та із ключами в замку запалювання і у нього одразу виник злочинний умисел на незаконне заволодіння даного автомобіля. Реалізовуючи свій злочинний умисел, з метою поїздки в магазин, ОСОБА_3 вийшов з подвір'я та без дозволу власника сів у вищевказаний автомобіль та діючи умисно, незаконно заволодів автомобілем марки «Ауді 100», сріблясюго кольору д.н.з. НОМЕР_2, яким поїхав в напрямку с. Полівці Чортківського району.

В подальшому вищевказаний автомобіль ОСОБА_3 не повернув власнику, а близько двох годин проїздив між сусідніми селами, після чого покинув автомобіль на узбіччі польової дороги між с. Полівці та с. Стара Ягільниця Чортківського району, чим спричинив власнику автомобіля матеріальний збиток, з врахуванням амортизаційного зносу, на суму 10 984 (десять тисяч, дев'ятсот вісімдесят чотири) грн. 08 коп.

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_2 вважає вирок незаконним та необґрунтованим з тих підстав, що висновок суду, викладений у вироку щодо доведеності вини обвинуваченого не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження.

В обґрунтування поданої апеляційної скарги зазначає, що суд неправильно оцінив показання потерпілого ОСОБА_4 та обвинуваченого ОСОБА_3 щодо обставин, за яких ОСОБА_3 взяв автомобіль ОСОБА_4

Зазначає, що судом не враховано того, що обвинувачений ОСОБА_3 попередив потерпілого ОСОБА_4, що скористається його автомобілем для поїздки в магазин і мав усі підстави вважати, що отримав на це згоду останнього.

На думку апелянта в обвинуваченого ОСОБА_3 відсутній умисел на незаконне заволодіння транспортним засобом і сторона обвинувачення не довела його винуватість.

Вважає, що Чортківський районний суд при винесенні вироку неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, оскільки визнавши винним його підзахисного за ч.1 ст.289 КК України, не врахував, що в його діях відсутній умисел, а також відсутні такі ознаки даного складу злочину як протиправність вилучення та незаконність заволодіння транспортним засобом.

Просить вирок Чортківського районного суду від 03 березня 2018 року відносно ОСОБА_3 скасувати та ухвалити новий вирок, яким виправдати ОСОБА_3 за ч.1 ст.289 КК України.

Заслухавши доповідача — суддю апеляційного суду; адвоката ОСОБА_2 і обвинуваченого ОСОБА_3, які підтримали подану апеляційну скаргу та, навівши аналогічні викладеним у ній мотиви, просять її задовольнити, скасувати вирок суду та закрити провадження за відсутністю в діях ОСОБА_3 складу злочину; потерпілого ОСОБА_4, який просить суворо не карати ОСОБА_3; прокурора, який заперечив щодо задоволення апеляційної скарги, оскільки вважає вирок суду першої інстанції законним та обґрунтованим; перевіривши матеріали кримінального провадження та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Як встановлено перевіркою матеріалів провадження, досудове та судове слідство проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Таких порушень цього закону, які були б істотними та потягли за собою скасування судового рішення, у справі не допущено, а висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому злочину суд зробив на підставі ретельно досліджених в судовому засіданні і детально викладених у вироку доказів.

Обґрунтовуючи свої висновки щодо доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_3 у незаконному заволодінні транспортним засобом, суд у вироку належним чином проаналізував показання допитаного в судовому засіданні обвинуваченого, потерпілого ОСОБА_4, свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, протоколи слідчих дій і експертні висновки, які, у своїй сукупності, доводять винність обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.289 КК України.

Так, з показань потерпілого ОСОБА_4 суд першої інстанції встановив, що 25.07.2017 р. близько 12 години він зустрів ОСОБА_3, з яким поїхав до господарства ОСОБА_5 косити траву, а коли він закінчував роботу, то ні ОСОБА_3, ні його автомобіля на території господарства не було. При цьому, потерпілий ствердив, що дозволу на користування належним йому автомобілем ОСОБА_3 він не давав, оскільки взагалі не чув, щоб останній його про щось запитував. Про факт заволодіння його автомобілем він відразу ж повідомив поліцію.

Свідчення потерпілого ОСОБА_4 про те, що в поліцію він звернувся, переживаючи, щоб ОСОБА_3 щось не натворив, користуючись його автомобілем, що він підтвердив в суді апеляційної інстанції, на думку колегії суддів, також правильно оцінені місцевим судом як відсутність його дозволу ОСОБА_3 використовувати транспортний засіб.

Зі змісту показань обвинуваченого ОСОБА_3 в суді першої інстанції слідує, що певної вираженої форми згоди на користування автомобілем зі сторони потерпілого ОСОБА_4 не було. За таку форму згоди він сприйняв лише погляд ОСОБА_4, що, в свою чергу, останнім заперечувалось.

Допитаний судом першої інстанції свідок ОСОБА_5 ствердила, що ОСОБА_8 та ОСОБА_3 25.07.2017 р. косили у нього на подвір'ї траву і через деякий час ОСОБА_4 зателефонував їй та повідомив про крадіжку ОСОБА_9 належного йому автомобіля.

З протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 25.07.2017 р., який був предметом дослідження судом першої інстанції, встановлено, що потерпілий ОСОБА_4 того ж дня звернувся до органів поліції із заявою про крадіжку належного йому транспортного засобу.

Характер дій потерпілого після виявлення крадіжки його автомобіля, а саме — звернення із заявою в поліцію, підтверджує відсутність його згоди ОСОБА_10 на користування належним йому транспортним засобом.

Також, аналіз дій обвинуваченого, пов'язаних з використанням автомобіля НОМЕР_3, що належить ОСОБА_4, не дає підстав для сумніву у спрямованості його умислу на незаконне заволодіння ним даним транспортним засобом.

Про це свідчить відсутність згоди потерпілого ОСОБА_4 на користування його автомобілем; поведінка обвинуваченого ОСОБА_10 як до, так і після заволодіння автомобілем, яка полягала в тому, що він не переконався в отриманні дозволу на використання автомобіля від його власника, тривалий час використовував вказаний автомобіль і навіть вчинивши ДТП не повідомив про це потерпілого.

Таким чином, судом першої інстанції встановлено, що заволодіння ОСОБА_3 транспортним засобом, належним на праві власності ОСОБА_4, відбулося всупереч волі останнього, шляхом запуску двигуна та приведення його у рух, яке було припинено лише після вчинення обвинуваченим дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої викрадений ним автомобіль отримав механічні пошкодження, що перешкоджали його подальшому руху.

За змістом ст.289 КК України під незаконним заволодінням транспортним засобом у цій статті слід розуміти вчинене умисно, з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом транспортного засобу у власника чи користувача всупереч їх волі.

Відповідно до Постанови Пленум Верховного Суду України, від 23.12.2005 р. № 14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" незаконне заволодіння транспортним засобом (ст. 289 КК) слід розуміти як умисне, протиправне вилучення його з будь-якою метою у власника або законного користувача всупереч їх волі (з місця стоянки чи під час руху) шляхом запуску двигуна, буксирування, завантажування на інший транспортний засіб, примусового відсторонення зазначених осіб від керування, примушування їх до початку чи продовження руху тощо. Таке заволодіння може бути вчинене таємно або відкрито, шляхом обману чи зловживання довірою, із застосуванням насильства або погроз.

Цей злочин визнається закінченим з моменту, коли транспортний засіб почав рухатись унаслідок запуску двигуна чи буксирування, а якщо заволодіння відбувається під час руху транспортного засобу, - з моменту встановлення контролю над ним.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що досліджені судом першої інстанції докази, у своїй сукупності, свідчать про те, що місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_3 у незаконному заволодінні транспортним засобом,

Тому, підстав для сумніву в правильності оцінки зібраних досудовим слідством та досліджених судом першої інстанції доказів щодо доведеності вини ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч.1 ст.289 КК України, в колегії суддів немає. Обґрунтованих доводів з цього приводу не наведено як в апеляційній скарзі, так і безпосередньо під час перегляду вироку в апеляційному порядку.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що вирок суду першої інстанції є обґрунтованим і законним. Будь-яких передбачених ст.ст.408,409 КПК України підстав до його зміни чи скасування, про що ставить питання апелянт, не виявлено при перевірці справи в апеляційному порядку, а тому в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, —

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок Чортківського районного суду Тернопільської області від 03 березня 2018 року відносно ОСОБА_3 — без зміни.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою — в той самий строк з дня вручення їм копії судового рішення.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області ОСОБА_11