Постанова № 74562006, 07.06.2018, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

7 червня 2018 року м. Чернівці

справа № 727/9974/17

Апеляційний суд Чернівецької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Одинака О. О.

суддів: Кулянди М.І., Половінкіної Н.Ю.

секретар Конецька Д.Г.

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2 міська рада

апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 16 березня 2018 року,

головуючий в суді першої інстанції суддя Смотрицький В.Г.

встановив:

В жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом.

Просив визнати за ним право власності на садовий будинок літера «Б» площею 79,10 кв.м., сарай літера «В» площею 11,7 кв.м. та гараж літера «Г» площею 15,9 кв.м., які знаходяться на земельній ділянці № 125 по вулиці Заставнянська в місті Чернівці.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 16 березня 2018 року в позові відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Посилається на те, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

Так, згідно статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 331 ЦК України встановлено порядок набуття права власності на новостворене майно та об'єкти незавершеного будівництва

Статтею 375 ЦК України визначено право власника на забудову земельної ділянки.

Статтею 376 ЦК України визначено поняття самочинне будівництво, підстави та порядок набуття права власності на таке майно за рішенням суду.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України визначено питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи 29 березня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0668 га, кадастровий номер 7310136300:24:001:1842, № 125, яка розташована у садівничому товаристві «Трикотажник» по вулиці Заставнянська в місті Чернівці з цільовим призначенням - для ведення садівництва (а.с.6-7).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності від 30 березня 2017 року позивач є власником земельної ділянки №125 площею 0,0668 га для ведення садівництва (а.с.13).

Згідно витягу з Державного реєстру земельного кадастру про земельну ділянку вбачається, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки №29, площею 0,0547 га, у садівничому товаристві «Трикотажник» по вулиці Заставнянська в місті Чернівці з цільовим призначенням - для ведення садівництва (а.с.94).

На вищезазначених земельних ділянках позивач самочинно побудував садовий будинок літера «Б» площею 79,10 кв.м., сарай літера «В» площею 11,7 кв.м. та гараж літера «Г» площею 15,9 кв.м., що підтверджується технічним паспортом від 21 червня 2017 року, виготовленим КВП «Трейд Кволіті енд Консалтінг» (а.с.8-12).

З технічного висновку, складеного товариством з обмеженою відповідальністю Проектро-вимушуквальним інститутом «Чернівціаргопроект» вбачається, що основні несучі конструкції збутового садового будинку літера «Б», сараю літера «В», гаража літера «Г» в садовому товаристві «Трикотажник» на ділянках, №29, 125 по вулиці Заставнянській в місті Чернівці знаходяться в задовільному санітарно-технічному стані та придатні для подальшої експлуатації (а.с.3-5).

З висновку експерта №18022 від 23 лютого 2018 року вбачається, що вбачається, що сарай літера «В» на земельній ділянці №125, яка розташована в садовому товаристві «Трикотажник» по вулиці Заставнянській в місті Чернівці відповідає вимогам пункту 3,25 ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» щодо відстані до межі сусідньої земельної ділянки від найбільш виступної конструкції стіни та не порушують прав власників суміжних земельних ділянок (а.с.66-72).

Суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відмову в позові з тих підстав, що будинок побудований позивачем на земельній ділянці з цільовими призначенням для садівництва та вказане цільове призначення не було змінено відповідно до порядку, встановленого законом.

З мотивувальної частини рішення суду першої інстанції вбачається, що судом встановлено, що позивач на земельній ділянці, яка належить йому на праві власності самочинно побудував садовий будинок позначений літерою «Б», сарай літера «В», гараж літера «Г».

Ухвалюючи рішення у справі суд першої інстанції не врахував, що відповідно до частини 3 статті 35 ЗК України земельні ділянки, призначені для садівництва, можуть використовуватись для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведення необхідних будинків, господарських споруд тощо.

Вирішуючи позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно судом не враховано наступне.

У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97?ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з частиною першою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Аналіз норм ЦК України вказує на те, що право власності - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усунення третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов'язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на окремі об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України об'єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї з наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; немає належного дозволу на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.

Згідно із частиною другою цієї статті право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Згідно зі статтею 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» забудова територій здійснюється шляхом розміщення об'єктів будівництва. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Відповідно до статті 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» проектна документація на будівництво об'єктів розробляється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, з урахуванням вимог містобудівної документації та вихідних даних і дотриманням вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил та затверджується замовником. Експертиза проектів будівництва проводиться в установленому Кабінетом Міністрів України порядку експертними організаціями.

Статтею 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що замовник має право виконувати будівельні роботи після: подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю; видачі органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт.

Зазначені у частині першій цієї статті документи, що надають право на виконання будівельних робіт, є чинними до завершення будівництва. Контроль за виконанням підготовчих та будівельних робіт здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю.

Виконання будівельних робіт без відповідного документа, передбаченого цією статтею, вважається самочинним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» виконувати будівельні роботи без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт забороняється.

Право на початок виконання будівельних робіт, набуте на підставі поданого повідомлення, може бути скасовано відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю у разі встановлення під час перевірки порушень вимог містобудівної документації, містобудівних умов та обмежень, невідповідності об'єкта будівництва проектній документації на будівництво такого об'єкта, вимогам будівельних норм, стандартів і правил, порушень містобудівного законодавства у разі невиконання вимог приписів посадових осіб органів державного архітектурно-будівельного контролю.

Аналіз норм ч. 3ст. 376 ЦК України дає підстави для висновку про те, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки забудовнику власником та користувачем, якщо такий є та не являється забудовником.

При цьому слід ураховувати положення ч. 1ст. 376 ЦК України, а саме: наявність в особи, що здійснила будівництво, належного дозволу та належно затвердженого проекту, а також відсутність істотних порушень будівельних норм і правил у збудованому об'єкті нерухомості.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15 .

Відповідно до пункту 21 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» від 30 березня 2012 року, № 6 при вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачених статтями 27, 29 - 31 Закону № 3038-VI, а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті 34, 37 цього Закону).

Проект не є належно затвердженим за умови відсутності погодження архітектурно-планувальної частини проекту місцевим органом містобудування та архітектури і позитивного висновку державної експертизи у випадку, коли її проведення є обов'язковим (стаття 7 Закону № 687-XIV, стаття 31 Закону № 3038-VI).

Згідно Переліку об’єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466 будівництво садового будинку не вище двох поверхів (без урахування мансардного поверху) площею до 300 квадратних метрів може здійснювати на підставі будівельного паспорта.

З матеріалів справи вбачається, що у позивача відсутні дозволи видані органом державного архітектурно-будівельного контролю на виконання будівельних робіт та належно затверджені проекти або будівельні паспорти на спірні самочинно збудовані об’єкти.

З матеріалів справи також вбачається, що 6 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_4 державного архітектурного будівельного контролю ОСОБА_2 міської ради з заявою про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта та видачу сертифіката (а.с.46).

ОСОБА_4 державного архітектурного будівельного контролю ОСОБА_2 міської ради від 27 жовтня 2017 року №Р-459/181/153-17 у прийняття в експлуатацію спірних приміщень відмовлено (а.с.48).

Згідно пункту 12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» від 30 березня 2012 року, № 6 вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов'язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними.

Відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Положення про державну архітектурно-будівельну інспекцію України, затвердженого постановою КМУ № 294 від 9 липня 2014 року, Порядку здійснення державного архітектурно - будівельного контролю, затвердженого постановою КМУ №553 від 23 травня 2011 року, Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою КМУ від 13 квітня 2011 року №461, у редакції постанови №750 від 08 вересня 2015 року, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснюють органи державного архітектурно-будівельного контролю.

Зокрема, відповідно до пункту 3, 4 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою КМУ від 13 квітня 2011 року №461 (далі - Порядку)прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об’єктів з незначними наслідками (СС1), та об’єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об’єкта до експлуатації (далі - декларація).

Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об’єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, а також комплексів (будов), до складу яких входять об’єкти з різними класами наслідків (відповідальності), здійснюється на підставі акта готовності об’єкта до експлуатації шляхом видачі відповідними органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката.

Надання (реєстрація), повернення (відмова у видачі) чи скасування реєстрації документів, що підтверджують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю, визначеними статтею 7 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності”.

Згідно пункту 11 Порядку датою прийняття в експлуатацію об’єкта є дата реєстрації декларації або видачі сертифіката.

Відповідно до пункту 13 Порядку зареєстрована декларація або сертифікат є підставою для укладення договорів про постачання на прийнятий в експлуатацію об’єкт необхідних для його функціонування ресурсів - води, газу, тепла, електроенергії, включення даних про такий об’єкт до державної статистичної звітності та оформлення права власності на нього.

Пунктом 21 Порядку встановлено, що рішення про реєстрацію або повернення декларації може бути розглянуто у порядку нагляду (без права реєстрації декларації) Держархбудінспекцією або оскаржено до суду.

З матеріалів справи вбачається, що декларація про готовність спірних об’єктів до експлуатації органом державного архітектурно-будівельного контролю не розглядалася та не приймалось рішення про її реєстрацію або повернення.

За таких обставин позов про визнання права власності за позивачем на спірне нерухоме майно є безпідставним та задоволенню не підлягає.

Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові з підстав, які зазначені вище.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 16 березня 2018 року скасувати.

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 міської ради про визнання права власності на самочинне будівництво відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти з дня складання повної постанови.

Дата складання повної постанови 8 червня 2018 року.

Головуючий О.О. Одинак

Судді: М.І. Кулянда

ОСОБА_5