Ухвала суду № 74561286, 07.06.2018, Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/1546/18

6/703/68/18

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2018 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого – судді Прилуцького В.О.

з секретарем судового засідання Захарченко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Смілі заяву ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

В обґрунтування заяви зазначив, що рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 7 грудня 2009 року по справі № 2-3225/2009 з нього на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання дочок ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та Софії, ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку, починаючи з 20 листопада 2009 року і до їх повноліття.

1 квітня 2010 року він та ОСОБА_2 уклали мирову угоду про поділ спільного майна подружжя та вирішили питання щодо сплати аліментів на дітей. За умовами цієї угоди він відмовився від своєї частки в квартирі, а також залишив все майно, яке було придбано ними за час шлюбу. ОСОБА_2 в свою чергу відмовилась від стягнення аліментів на утримання дітей.

Незважаючи на це, ОСОБА_1 стверджує, що продовжував утримувати дітей, надавав їм матеріальну допомогу.

Проте, в кінці 2017 року стягувач пред’явила виконавчий лист до примусового виконання, що суперечить укладеним між ними домовленостям.

А тому просив визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню.

В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав свою заяву в повному обсязі і просив задоволити її з наведених в ній підстав.

Стягувач та державний виконавець на розгляд заяви не з’явились, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

У відповідності до ч. 3 ст. 432 ЦПК України неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви.

Державний виконавець в направленій до суду заяві своєї позиції щодо можливості задоволення заяви не висловив, залишив вирішення питання на розсуд суду.

ОСОБА_2 направила до суду відзив, у якому заперечувала проти задоволення заяви. Вказала, що під час поділу спільного майна подружжя не вирішувалось питання щодо сплати аліментів. Умови мирової угоди були рівнозначними, оскільки боржнику було виділено автомобіль і мопед, а їй квартира і гараж. Договору про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно вони не укладали, як і не укладалась відповідна мирова угода під час виконання рішення суду щодо стягнення аліментів.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши думку стягувача, суд вважає, що в заяві належить відмовити з наступних підстав.

Рішенням Смілянського міськрайонного суду від 7 грудня 2009 року по справі № 2-3225/09 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання дочок ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та Софії, ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку, починаючи з 20 листопада 2009 року і до їх повноліття.

На підставі рішення суду було виписано виконавчий лист, який 22 грудня 2009 року було видано стягувачу для пред’явлення до виконання.

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду від 25 жовтня 2017 року по справі № 703/2661/17 задоволено заяву ОСОБА_2 та вирішено видати дублікат цього виконавчого листа у зв’язку з його втратою.

На підставі цієї ухвали 6 листопада 2017 року було виписано дублікат виконавчого листа.

29 грудня 2017 року головним державним виконавцем Смілянського МВ ДВС ОСОБА_4 було відкрите виконавче провадженні № 55447601 з виконання рішення суду про стягнення аліментів.

Відповідно до ч.1 ст. 431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.

Частиною 2 наведеної статті визначено, що суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов’язок боржника відсутній повністю чи частково у зв’язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Отже, закон передбачає можливість визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом, однак наявними є обставини, які виключають необхідність проведення виконавчих дій за цим виконавчим документом.

Звертаючись до суду з наведеною заявою боржник зазначає, що його обов’язок по сплаті аліментів відсутній, оскільки в рахунок аліментів він відступився від своєї частки у спільному майні подружжя, а саме від квартири АДРЕСА_1.

Доказом цього ОСОБА_1 зазначає ухвалу суду про затвердження мирової угоди між ним і ОСОБА_5 та написану власноруч розписку стягувача, про те що вона не матиме претензій з приводу сплати аліментів до повноліття дітей.

Судом оглянуто документи, на які посилається ОСОБА_1 як на докази викладених у заяві обставин і приходить до наступного.

Дійсно ухвалою Смілянського міськрайонного суду від 1 квітня 2010 року по справі № 2-581/2010 затверджено мирову угоду між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, за умовами якої ОСОБА_1 було виділено автомобіль «Мітцубісі», 2008 року випуску та мопед. В свою чергу, ОСОБА_2 було виділено квартира АДРЕСА_1 та металевий гараж. Питання щодо сплати аліментів цією мировою угодою не визначено. Будь-яких відомостей щодо передачі майна в рахунок сплати аліментів ця мирова угода також не мітить.

Суд відхиляє цей доказ як підтвердження відсутності обов’язку боржника щодо сплати аліментів на утримання дітей, оскільки питання, які вирішувались мировою угодою, стосуються лише майнових прав подружжя, а не обов’язків батьків щодо утримання дітей.

Не є належним доказом відсутності обов’язку боржника на утримання дітей і розписка ОСОБА_2

У відповідності з ч. 1 ст. 190 ЦПК України той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо). Такий договір нотаріально посвідчується. Право власності на нерухоме майно за таким договором виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону.

Згідно з ч. 2 наведеної статті набувачем права власності на нерухоме майно є сама дитина або дитина і той із батьків, з ким вона проживає, на праві спільної часткової власності на це майно.

Як вбачається з ч. 1 ст. 219 ЦК України у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.

Враховуючи, що законом передбачена певна форма передачі нерухомого майна для припинення права на аліменти, розписка стягувача не є належним доказом на підтвердження вимог заявника.

ОСОБА_1 також стверджує, що в рахунок аліментів залишив ОСОБА_2 предмети домашнього вжитку та побутову техніку, а також він не вимагав витрат по поверненню витрат на ремонт квартири. На підтвердження цього надав власноруч складений розрахунок, в якому вказав перелік майна та його вартість і який сам же посвідчив своїм підписом.

Однак, цей доказ не ґрунтується на вимогах закону, нічим не підтверджений і відхиляється судом як належний.

У відповідності до ст. 8 ЗУ "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення умов необхідних для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України.

Згідно з положенням ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ч. 7, 8 ст. 7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дитини.

Аналогічнй норми містяться і в п. 1 ст. 9 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, у відповідності з якими в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Враховуючи наведена, а також те, що інтереси дітей є приорітетними, заява ОСОБА_1 до задоволення не підлягає.

На підставі наведеного, керуючись ст. 258-261, 432 ЦПК України,

ухвалив:

Відмовити ОСОБА_1 в заяві про визнання виконавчого листа № 703/2661/17, виданого 6 листопада 2017 року Смілянським міськрайонним судом Черкаської області, таким, що не підлягає виконанню.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційний суд Черкаської області через Смілянський міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом 15 днів з дня її складання.

Суддя : В.О. Прилуцький