Постанова № 74558445, 05.06.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №488/4059/16-ц 05.06.2018

Провадження №22-ц/784/794/18

Провадження 22ц/784/794/18 Доповідач апеляційного суду ОСОБА_1

Категорія 7

Постанова

Іменем України

05 червня 2018 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Кушнірової Т.Б.,

суддів: Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

із секретарем Горенко Ю.В.,

за участю:

- прокурора Цвікілевич Н.В.,

- представника Миколаївської ОДА ОСОБА_2,

- відповідача ОСОБА_3,

- представника відповідача ОСОБА_4,

- третьої особи ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_6 – ОСОБА_4 на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва ухвалене 12 березня 2018 року о 16.41 год. суддею цього ж суду Селіщевою Л.І., у справі № 488/4059/16-ц , за позовом керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до Миколаївської міської ради, ОСОБА_6, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Державне підприємство «Миколаївське лісове господарство», ОСОБА_5 про скасування рішень міської ради, визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2016 року прокурор звернувся в суд з позовом до Миколаївської міської ради, ОСОБА_6, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Державне підприємство «Миколаївське лісове господарство» про скасування рішень міської ради, визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки.

Прокурор зазначав, що 08 листопада 2007 року пунктом 41 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради № 17/40 ОСОБА_6 було надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за рахунок земель ДП «Миколаївське лісове господарство» площею 1000 кв.м для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд по пров. Менделєєва, 23 в м. Миколаєві.

Пунктами 22, 22.2 рішення Миколаївської міської ради № 22/57 від 14 березня 2008 року затверджено проект землеустрою та передано вказану земельну ділянку у власність ОСОБА_6 з віднесенням її до земель житлової та громадської забудови - для будівництва житлового будинку.

04 листопада 2008 року ОСОБА_6 отримав державний акт на право власності на вказану земельну ділянку серія ЯЗ № 139489 з кадастровим номером 4810136600:05:001:0027.

05 червня 2014 року на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі –продажу продав спірну земельну ділянку ОСОБА_3, у зв'язку з чим до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис за № 5920554 про право власності останнього на земельну ділянку по пров. Менделєєва, 23 в м. Миколаєві з кадастровим номером 4810136600:05:001:0027.

Посилаючись на порушення вимог земельного законодавства щодо передачі земельної ділянки неповноважним органом, без попереднього її вилучення у попереднього землекористувача - ДП «Миколаївське лісове господарство», порушення встановленої процедури зміни цільового призначення землі, непогодження проекту відведення з органом виконавчої влади з питань лісового господарства та за відсутності державної експертизи проекту землеустрою, прокурор, просив про задоволення позову.

До участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору 21 березня 2017 року залучено ОСОБА_7

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 12 березня 2018 року позов прокурора задоволено.

Визнано незаконним та скасовано п.41 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради № 17/40 від 08 листопада 2007 року.

Визнано незаконним та скасовано п.22 та п. 22.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради № 22/57 від 14 березня 2008 року.

Визнано недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 139489, виданий ОСОБА_6 04 листопада 2008 року,

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на вказану земельну ділянку, видане ОСОБА_6 за № 19801462.

Витребувано із незаконного володіння ОСОБА_3 спірну земельну ділянку.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на невірну оцінку судом доказів у справі, порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, стверджував, що суд необгрунтовано не застосував при розгляді даної справи наслідки спливу позовної давності, не прийняв до уваги висновок Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства від 13 грудня 2007 року, який підтверджує згоду останнього на відведення ОСОБА_6 спірної земельної ділянки та зміну її цільового призначення. Також суд залишив поза увагою, що ОСОБА_6 було отримано висновок державної експертизи землевпорядної документації Головного управління земельних ресурсів у Миколаївській області. Судом також не враховано відсутність доказів віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, визначення на момент прийняття оскаржуваних рішень меж земельних ділянок ДП « Миколаївське лісове господарство». Крім того, у суду були відсутні правові підстави для витребування спірної земельної ділянки від добросовісного набувача.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, прокурор вважав її доводи необґрунтованими.

Перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню із наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до пункту 41 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради № 17/40 від 08 листопада 2007 року ОСОБА_6 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за рахунок земель ДП «Миколаївське лісове господарство» площею 1000 кв.м для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд по пров. Менделєєва, 23 в м. Миколаєві.

Відповідно до пунктів 22, 22.2 рішення Миколаївської міської ради № 22/57 від 14 березня 2008 року затверджено проект землеустрою та ОСОБА_6 передано у власність вказану земельну ділянку площею 1000 кв.м для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель по пров. Менделєєва, 23 в Корабельному районі м. Миколаєва з віднесенням її до земель житлової та громадської забудови.

На підставі вказаних рішень міської ради, а також рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06 жовтня 2008 року, яке в подальшому було скасовано, ОСОБА_6 отримав державний акт про право власності на земельну ділянку серії серія ЯЗ № 139489 з кадастровим номером 4810136600:05:001:0027, який зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010800101843.

Після отримання ОСОБА_6 державного акта про право власності на спірну земельну ділянку між ним та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу від 05 червня 2014 року.

На підставі цього договору приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області 05 червня 2014 року внесено запис № 5920554 про право власності ОСОБА_3 на вказану земельну ділянку.

Згідно з частиною 2 статті 3 Земельного кодексу України (в чинній редакції і в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) земельні відносини, що виникають при використанні лісів регулюються цим кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Відповідно до Конституції України та норм земельного законодавства всі землі за формою власності поділяються на земельні ділянки, що перебувають у власності держави (в особі органів державної влади), у комунальній власності (в особі органів місцевого самоврядування) та у приватній власності (громадян та юридичних осіб).

За статтею 7 Лісового кодексу України (в чинній редакції і в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Відповідно до статті 8 ЛК України та статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

За статтею 9 ЛК України у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

Положеннями ст. 11 ЛК визначено, що право комунальної власності на ліси набувається при розмежуванні в установленому законом порядку земель державної і комунальної власності, а також шляхом передачі земельних ділянок з державної власності в комунальну та з інших підстав, не заборонених законом.

Порядок розмежування земель державної та комунальної власності був визначений Законом України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» № 1457-ІУ від 5 лютого 2004 року, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, та передбачав здійснення певних організаційно-правових заходів щодо розподілу земель державної власності на землі територіальних громад і землі держави, а також визначення і встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок державної та комунальної власності.

Відповідно до статті 19 ЗК України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

Згідно з частинами 1, 2 та 4 статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 55 ЗК України).

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (стаття 57 ЗК України; частина 1 статті 17 ЛК України).

За змістом статті 31 ЛК України та статті 21 Закону України від 9 квітня 1999 року № 586-XIV «Про місцеві державні адміністрації» (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин віднесено, у тому числі передачу у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення, та припинення права користування ними.

Відповідно до п. 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Отже, виходячи з аналізу діючого тоді законодавства, документами, які підтверджують право лісогосподарських підприємств на земельні ділянки, є державні акти на право постійного користування земельними лісовими ділянками або планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 грудня 2014 р. у справі № 6-212цс14.

Судом встановлено, що зазначена земельна ділянка надана ОСОБА_6 за рахунок земель державного лісового фонду, які перебувають у користуванні ДП «Миколаївське лісове господарство» та розташовані в урочище "Жовтневе" квартал 43, що підтверджується наявними в проекті землеустрою текстовими та графічними матеріалами, кадастровим планом земельної ділянки, висновком Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Миколаївській області № 01-04/11-05 від 09 січня 2008 року, відділу охорони культурної спадщини управління Миколаївської міської ради № 80/3 від 14 січня 2008 року, управління земельних ресурсів у м. Миколаєві № 1528 від 21 грудня 207 року, які погоджуючи проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_6 спірної земельної ділянки зазначали про виділ цієї земельної ділянки за рахунок земель ДП «Миколаївське лісове господарство».

Крім того, про належність спірної земельної ділянки до земель державного лісового фонду також свідчить інформація Державного агентства лісових ресурсів України Українське державне проектне лісовпорядне виробниче об’єднання ВО «Укрдержліспроект» №299 від 04 вересня 2014 року, Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства № 138 від 15 лютого 2016 року.

Відомостей, станом на 2008 рік, про розподіл земель державної власності на території міста на землі територіальних громад і землі держави, а також визначення і встановлення в натурі меж земельних ділянок державної та комунальної власності, матеріали справи не містять.

Оскільки на час виникнення спірних правовідносин розмежування державної та комунальної власності у встановленому порядку проведено не було, то відповідно до статей 8-10 ЛК України спірна ділянка не набула статусу комунальної власності.

Отже, встановлені обставини свідчать про те, що станом на 2008 рік спірна земельна ділянка площею 1000 кв. м мала статус земельної ділянки державної власності лісогосподарського призначення та перебувала в постійному користуванні Державного підприємства «Миколаївське лісове господарство».

Розпорядження спірною ділянкою з таким статусом віднесено до повноважень державної адміністрації (стаття 31 ЛК України та стаття 21 Закону «Про місцеві державні адміністрації»).

Встановивши наведене, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку, про те, що Миколаївська міська рада, приймаючи рішення № 17/40 від 08 листопада 2007 року та № 22/57 від 14 березня 2008 року в оскаржуваній частині, діяла поза межами своїх повноважень.

Крім того, порядок вилучення земельних ділянок визначено статтею 149 ЗК України, якою передбачено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою названої статті (частина 6).

Відповідно до правил частин 2 та 4 статті 20 ЗК зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

За приписами частини 3 статті 57 ЛК України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

Відповідно до статті 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою, зокрема, для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.

З матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка, яка перебувала у державній власності та мала лісогосподарське призначення, у постійного землекористувача - ДП «Миколаївське лісове господарство» у встановленому порядку (статті 149-151 ЗК України) повноважним органом не вилучалась та зміна цільового призначення щодо неї не здійснювалась.

Оскільки рішення Миколаївської міської ради № 17/40 від 08 листопада 2007 року та № 22/57 від 14 березня 2008 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки та передачу її у власність ОСОБА_6 прийнято міською радою всупереч діючому законодавству та з перевищенням повноважень, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, про їх незаконність в цій частині та скасував в оскаржуваних пунктах.

Згідно із ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч.1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу.

У ч.1 ст.203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до підпункту «б» ст. 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

Згідно положеннями ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання угоди недійсною.

Із урахуванням наведеного, суд першої інстанції вірно вважав, що оскільки підставою для видачі ОСОБА_6 державного акту про право власності на землю були зазначені рішення Миколаївської міської ради, які прийняті нею з порушенням вимог земельного та лісового законодавства, а також з перевищенням повноважень, то є підстави, передбачені ч. 1 ст. 203, ч.1 ст. 215 ЦК України для визнання цього акту недійсним.

Також, суд вірно дійшов висновку, що договір купівлі –продажу спірної земельної ділянки від 05 червня 2014 року, який було укладено між ОСОБА_6 та ОСОБА_3, слід визнати недійсним, як такий, що суперечить вимогам закону, оскільки правоустановчий документ на землю на ім'я продавця земельної ділянки, у свою чергу, визнано недійсним, з підстав передбачених ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203 ЦК України.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Встановивши, наведені обставини, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що спірна земельна ділянка належить до земель державного лісового фонду, її вилучення (викуп) у ДП «Миколаївське лісове господарство» з метою передачі її у власність ОСОБА_6 в порядку, передбаченому ст. 31 ЛК України, не проводилось, Миколаївська міська рада не мала повноважень на розпорядження цим майном, у зв'язку з чим це майно вибуло із володіння ДП «Миколаївське лісове господарство» та Миколаївської обласної державної адміністрації поза їх волею. А тому спірна земельна ділянка підлягає поверненню у власність держави шляхом її витребування у ОСОБА_3 за статтями 153 ЗК України та 388 ЦК України, що відповідає положенням чинного законодавства та судовій практиці Верховного Суду.

Доводи апеляційної скарги про недоведеність належності спірної земельної ділянки до земель лісового фонду, а саме ДП «Миколаївське лісове господарство», спростовуються наявними у матеріалах справи та в проекті землеустрою земельно-кадастровою документацією, кадастровим планом земельної ділянки, висновком Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Миколаївській області, інформацією Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства.

Не можна погодитись й з доводами апеляційної скарги щодо пропуску позивачами позовної давності.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України 01 липня 2015 року у справі № 6-178 цс15 за змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Статтею 361 Закону України "Про прокуратуру" та частиною другою статті 45 ЦПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у статті 46 ЦПК України.

Згідно із частиною першою статті 46 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Прокурор, який бере участь у справі, має обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Як видно із змісту заявленого прокурором позову, його пред'явлено в інтересах Миколаївської обласної державної адміністрації.

Обгрунтовуючи дотримання строку позовної давності при зверненні до суду у листопаді 2016 року, прокурор та представник Миколаївської обласної державної адміністрації посилались на те, що про факт порушення права державної власності розпоряднику цієї власності - Миколаївській обласній державній адміністрації та порушення права постійного користування стало відомо лише у лютому 2016 року з часу виявлення прокурором порушень земельного законодавства.

За результатами такого порушення закону при передачі у власність земельної ділянки лісового фонду, за фактом порушення вимог земельного законодавства під час передачі у власність громадян земельних ділянок державного лісового фонду урочища «Жовтневого» 05 серпня 2014 року розпочато кримінальне провадження № 42014150020000074 за ч. 2 ст. 364 КК України.

Будь-яких відомостей про те, що розпорядник земель державної власності, тобто Миколаївська обласна державна адміністрація дізналася про порушення вимог земельного законодавства раніше, матеріали справи не містять, оскільки вперше такий факт встановлено саме за результатами прокурорської перевірки. Оскільки Миколаївська обласна державна адміністрація не наділена наглядовими чи контрольними функціями з перевірки законності рішень Миколаївської міської ради, відсутні підстави вважати, що державна адміністрація могла довідатись про порушення права державної власності до проведення відповідної перевірки прокурором.

Cама по собі присутність працівників прокуратури м. Миколаєва на сесії Миколаївської міської ради 08 листопада 2007 року теж не може впливати на перебіг позовної давності у вказаній справі, оскільки з самого тексту рішення прийнятого Миколаївською міською радою не вбачається порушення законодавства. До того ж, відповідно до положень статті 19 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) перевірка відповідності актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам є предметом прокурорського нагляду. Перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагаються прокурорського реагування, а за наявності приводів - також з власної ініціативи прокурора.

Положення зазначеного Закону не зобов'язували прокурора здійснювати перевірку додержання законів при винесені будь-якого рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, а лише за наявності для цього відповідних підстав.

Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги щодо можливості прокурора довідатись про порушене право державної власності на спірну земельну ділянку в момент винесення оскаржуваного рішення Миколаївською міською радою, чи при проведенні перевірки прокуратурою за власною ініціативою до 2014 року, грунтуються виключно на припущеннях.

Тому не можна вважати, що звернення прокурора з позовом за захистом порушених прав держави, здійснено поза межами строків позовної давності, передбачених статтею 256 ЦК України.

Доводи в апеляційній скарзі про неможливість витребування земельної ділянки у ОСОБА_3 як добросовісного набувача є безпідставними.

Так, Верховний Суд України на спільному засіданні Судових палат у цивільних, адміністративних та господарських справах 16 грудня 2015 року розглянув справу № 6 - 2510 цс 15, предметом якої був спір про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування щодо земельної ділянки та витребування цієї земельної ділянки з чужого незаконного володіння, та зробив наступний правовий висновок про підстави для витребування в добросовісного набувача майна, яке вибуло з володіння держави в незаконний спосіб.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод слід оцінювати три критерії на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону, нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу.

Принцип «пропорційності» передбачає дотримання справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності протиправно, через прийняття незаконних рішень органом місцевого самоврядування.

З огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_3 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном.

Так, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу земель державної власності в комунальну власність, а також земельної ділянки в приватну власність із земель відповідно державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

За таких обставин у справі, яка переглядається, «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора Корабельного району м. Миколаєва до суду з вимогою витребування спірної земельної ділянки з володіння ОСОБА_3 є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально - значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державної та комунальної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та ліси, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі та лісів, що незаконно вибули з такої власності.

Як вже було зазначено, законно набути право приватної власності на спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 1000 кв.м із земель державної чи комунальної власності не могла жодна юридична чи фізична особа, але відповідачі набули такого права власності у спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності відповідача на землю стало можливим у результаті прийняття органом місцевого самоврядування низки незаконних рішень.

Відповідачі в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих, характерних для лісу (стаття 1 ЛК України) природних ознак (наявності лісової (деревної) рослинності), змісту оформленої нею землевпорядної документації, знали або, проявивши розумну обачність, могли знати про те, що ліс і ділянка вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить їх добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.

Обізнаність відповідачів про належність спірної земельної ділянки до земель лісу не викликає сумнівів у суду виходячи й з того, що за її відведення у власність ОСОБА_6, останнім проводилося відшкодування збитків ДП «Миколаївське лісове господарство» від неодержаного доходу.

Крім того, витребування спірної земельної ділянки з володіння ОСОБА_3 на користь держави відповідає критерію законності: витребування з його власності земельної ділянки здійснюється на підставі норм статті 153 ЗК України, статті 388 ЦК України в зв'язку з порушенням органом місцевого самоврядування вимог ЛК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними. Сумніви суб'єктів звернення в правильності тлумачення та застосування цих норм судами не можуть свідчити про незаконність втручання в право власності.

За таких обставин результат розгляду судом даного позову прокурора по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Посилання в апеляційній скарзі на висновок експерта №17-846/847 від 07 грудня 2017 року, яким експерт не зміг встановити входження земельної ділянки до земель кварталу 43 урочища «Жовтневого», теж не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вирішення питання щодо належності спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, яка перебувала у користуванні ДП «Миколаївське лісове господарство», повинно бути вирішено судом з урахуванням положень пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України та на підставі оцінки доказів, які підтверджують право державної власності та право користування ДП «Миколаївське лісове господарство», а не шляхом проведення експертизи.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки суду з огляду на те, що земля, віднесена оскаржуваним рішенням Миколаївської міської ради до земель житлової та громадської забудови, мала лісогосподарське призначення (лісового фонду), у зв'язку із чим фактично відбулась незаконна зміна цільового призначення землі.

За наведених обставин, колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 – ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 12 березня 2018 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий

Судді :

______

Повний текст судового рішення виготовлено 08.06.2018 р.