Рішення № 74555794, 29.05.2018, Золочівський районний суд Львівської області

Справа № 445/1777/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2018 року Золочівський районний суд Львівської області

в складі судді Сивак В. М.

при секретарі Захарчук Н.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Золочів Львівської області цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

в с т а н о в и в:

В вересні 2016 року Публічне акціонерне товариство КБ «Приват-банк» звернулося до Золочівського районного суду Львівської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту від 29.02.2008р.

В обґрунтування своєї позиції позивач зазначає, що 29.02.2008р. між сторонами було укладено договір кредиту, згідно якого відповідачка отримала кредит у розмірі 8 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Позивач позовні вимоги обґрунтував тим, що відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана нею Заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Договором передбачено нарахування відсотків, з розрахунку 360 календарних днів на рік, згідно тарифів банку, згідно п.5.5 «Правил користування платіжною карткою». Одночасно «Умовами та правилами надання банківських послуг» передбачена можливість односторонньої зміни лімітів та тарифів невід'ємних частин договору. Таким чином, розмір відсоткової ставки за кредитом може змінюватися банком за умови інформування позичальника шляхом надання виписок по картковому рахунку на умовах, зазначених в п.4.9. «Умов та правил надання банківських послуг» та п.5.8 «Правил користування платіжною карткою».

ПАТ КБ «Приватбанк» свої зобов’язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме: надав відповідачу кредит у розмірі, передбаченому умовами договору. Разом з тим, відповідачка своєчасно не погашала кредит, не сплачувала відсотки за користування кредитними коштами, не виконувала зобов’язань за кредитним договором належним чином, у зв’язку з чим у неї склалася заборгованість, станом на 31.07.2016 року виникла заборгованість на загальну суму 80 549грн. 08 коп., з яких: 12 815,30грн. заборгованість за кредитом, 60 173,60грн. заборгованість по процентах за користування кредитом; 3 248,32 грн. заборгованість за пенею та комісією за користування кредитом, а також штрафи відповідно до п.8.6 Умов та правил надання банківських послуг 500,00 грн. штраф (фіксована частина), 3 811,86 грн. штраф (процентна складова). Дану заборгованість позивач просить стягнути в судовому порядку та судові витрати.

16.01.2017р. відповідач подав заперечення проти позову. В обґрунтування позиції відповідача зазначає, що 29.02.2008р. між сторонами був укладений договір кредиту шляхом підписання анкети-заяви. Згідно цієї ж анкети – строк дії картки до кінця 02.2012р. Зазначає, що строк дії картки закінчився в останній день лютого 2012 року. Вказує, що банк пред'явив позов в жовтні 2016 року тому вказаний позов пред'явлений з пропуском такого строку. Просить застосувати до даних відносин строк давності та відмовити в задоволенні позову. Посилається на правову позицію ВСУ висловлену в постановах №6-20цс14 від 19.03.2014р., №6-61цс14 від 18.06.2014р., №6-16цс15 від 11.03.2015р., №6-31цс15 від 03.06.2015р.,

Додатково зазначає, що не підписувала жодних «Умов та правил надання банківських послуг», «Правил користування платіжною карткою», «Тарифів банку» тому такі не можуть бути частиною договору згідно ч.2 ст. 207 ЦК України. Посилається на правові позиції висловлені Верховним Судом України №6-16цс15 від11.03.2015р., №6-14цс14 від 19.03.2014р., №712/918/14-ц від 14.12.2016р.

Суд встановив такі фактичні обставини:

29.02.2008р. шляхом підписання заяви-анкети між сторонами було укладено договір кредиту, згідно якого відповідачка отримала кредит у розмірі 8 000грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Вказане підтверджується копією заяви-анкети від 29.02.2008р., згідно змісту якої 29.02.2018р. відповідачка отримала банківську карту: тип-414966537; валюта-гривня; строк дії -02.12; тип кредитного ліміту-фінансовий; сума кредитного ліміту-250грн.; базова процентна ставка-36 процентів з розрахунку 360 днів в році; строк дії кредитного ліміту-відповідно строку дії картки, порядок погашення заборгованості – щомісячними платежами. Таким чином між сторонами виникли кредитні правовідносини.

Строк дії кредитної карти видано згідно вищевказаної анкети-заявки №4149605371315474, з 29.02.2008 року по 29.02. 2012 року включно. Анкету-заяву як доказ суд приймає.

Сума заборгованості по даному кредитному договору вбачається з розрахунку заборгованості за договором: 80 549грн. 08 коп., з яких: 12 815,30грн. заборгованість за кредитом, 60 173,60грн. заборгованість по процентах за користування кредитом; 3 248,32 грн. заборгованість за пенею та комісією за користування кредитом, а також штрафи відповідно 500,00 грн. штраф (фіксована частина), 3 811,86 грн. штраф (процентна складова). Вказаний доказ суд приймає.

До позову також додані «Условия и правила предоставления банковских услуг» (далі Умови) та «Правила користування платіжною карткою» (далі Правила).

Вказані докази суд відхиляє оскільки «Умови і правила надання банківських послуг» та «Правила користування платіжною карткою» не містять дати прийняття чи затвердження, а також порядкового номера та підпису позичальника. При цьому жодного доказу в сукупності не додано з якого б вбачалося, протилежне, або інших належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови і Правила є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови та Правила мав на увазі відповідач, саме в такій редакції підписуючи заяву позичальника, та відповідно, чи брав на себе зобов'язання відповідач згідно саме цих Умов та Правил.

Заява-анкета, яку відповідачка підписала 29.02. 2008 року, не містить посилання про те, що вона була ознайомлена з Умовами та Правилами, та їй були надані саме Умови такого змісту, які надані як додаток до позову, тобто дійсні (чинні) станом на 29.02.2008р. Тим більше додані до позову не містять дати їх прийняття чи затвердження.

Саме такий висновок міститься у ряді постанов Верховного Суду України, зокрема: від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15; від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16; від 22 березня 2017 року у справі № 6-2320цс16, в яких вбачається, що Умови та правила надання банківських послуг, які не містять підпису позичальника, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору.

Підстав відступу від такої уставленої практики суд не вбачає.

Оцінюючи аргументи, наведені учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, при цьому суд застосовує наступні норми права:

Правовідносини між сторонами врегульовані параграфом 2 глави 71 ЦК України «Кредит».

Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов’язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

З того, відповідачка отримавши кредитні кошти, користувалася отриманими кредитними коштами і не повернула їх в повному обсязі, то суд згідно вимог закону стягує із відповідачки на користь банку заборгованість за кредитом (тіло кредиту) у розмірі 12 815,30 грн., який виник станом на 31.07.2016року.

Суд не знаходить підстав для застосування строку позовної давності до вимог банку про стягнення заборгованості, застосувати який просила відповідачка у запереченні на позов від 16.01.2017р., оскільки остання проплата по договору була згідно розрахунку здійснена 28.10.2013р., з позовом банк звернувся до суду 19.09.2016 (вх.4982). Числові розрахунки відповідачка не оспорювала. Щодо їх неправильності чи підробки чи проведення відповідного перерахунку суду не заявлялось.

Вимоги банку про стягнення із відповідачки процентів підлягають до часткового задоволення з наступних підстав.

Згідно ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами (ч.1). Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ч.2).

Відповідно до ч.2 ст.1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1, які регулюють договір позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Отже, користування грошовими коштами згідно законодавства оплачуване у вигляді процентів. Щодо розміру процентів, то за загальним правилом на рівні облікової ставки НБУ, або за домовленістю сторін в договорі.

Судом встановлено, що у анкеті-заяві, на підставі якої відповідачка отримала грошові кошти, зазначено розмір процентів за користування коштами – 36% з розрахунку 360 днів в році. Також в анкеті-заяві зазначено строк дії банківської карти – 02.12р. (тобто до кінця лютого 2012р.)

У свою чергу вказане свідчить про неможливість застосування вказаного банком у розрахунку розміру процентів за користування коштами - 36 % чи іншого, в період після 29.02.2012р., оскільки такі не обумовлені договором, а стягнення відсотків на рівні облікової ставки НБУ в позові не заявлялося.

За таких обставин у зв'язку із відсутністю між сторонами домовленості про належний до сплати розмір процентів за користування коштами, а також враховуючи, що користування банківськими кредитом не може бути безпроцентним, суд стягує на користь позивача 36% за користування кредитними коштами станом на 29.02.2012р. в сумі 31,9 грн. згідно поданого позивачем розрахунку.

Аргументи позивача, зазначені в позові, щодо змісту договору кредиту, який включає анкету-заяву позичальника, «Умови та правила надання банківських послуг» та «Правила користування платіжною карткою», суд до уваги не бере як такі, що не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону, зокрема:

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Анкета-заява від 29.02.2008р., на підставі якої відповідачка отримала грошові кошти на банківську карту не містить відомостей про розмір процентів після закінчення строку дії карти (29.02.2012р.), що підтверджує відсутність між сторонами домовленості про належний до сплати розмір процентів за користування кредитними коштами.

Доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мала на увазі відповідачка, підписуючи анкету-заяву, банком не надано, а відтак підстави брати їх до уваги відсутні, а тому їх не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору.

Саме такий висновок міститься у ряді постанов Верховного Суду України, зокрема: від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15; від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16; від 22 березня 2017 року у справі № 6-2320цс16.

Оцінюючи аргументи, щодо вимог банку про стягнення пені та штрафу, то суд вважає, що такі не підлягають до задоволення з врахуванням такого:

В анкеті-заяві, яку підписала відповідачка 29.02.2008р. відсутні дані про умови застосування та розмір комісії, неустойки (штраф, пеня). Навіть позовна заява не містить правового обґрунтування комісії.

Згідно ч.1 ст.547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

За змістом ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Суд вже вказував, що Умови та Правила не містять підпису позичальниці, а відтак їх не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору та відповідною письмовою угодою сторін про встановлення такого виду забезпечення виконання зобов'язання як неустойка (штраф, пеня), що відповідає наведеним вище правовим позиціям Верховного Суду України.

Крім того, позивач виконуючи розрахунок ціни позову об’єднав пеню і комісію в одну суму, хоча дані поняття за своєю природою є різними: Пеня – вид неустойки, штрафна санкція. Комісія - плата за додаткові (супутні) послуги.

За положеннями абзацу 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

З позовної заяви та доданих до неї доказів не вбачається розрахунку додаткових (супутніх) послуг наданих відповідачеві по вказаному договору.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року по справі № 6-2071цс16, і є незмінний, зокрема застосований до тотожних відносин Верховним Судом в справах №212/5014/16-ц від 03.05.2018р. та №315/353/17 від 08.05.2018р.

Відповідно до приписів ст.141 ЦПК України суд покладає на відповідачку судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст. 3, 12, 13, 19, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 280-284, 352, 354 ЦПК України, ст.ст. 251, 252, 525-527, 530, 612, 623, 625, 1048, 1050, 1052, 1054 ЦК України

в и р і ш и в:

позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк»

12 847,20 грн. заборгованості за кредитним договором, з якої: 12 815,30 грн. заборгованість за кредитом; 31.90 грн. заборгованість за відсотками.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк»

220,48 грн. судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення до апеляційного суду Львівської області.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя В. М. Сивак