Рішення № 74555591, 29.05.2018, Золочівський районний суд Львівської області

Справа № 445/2070/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2018 року Золочівський районний суд Львівської області

в складі судді Сивак В.М.

з участю секретаря Захарчук Н.Я.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Авто Лайф» про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вимогою визнати договір №1170 фінансового лізингу, укладений 06.10.2016 року між ТОВ «Лізингова компанія «Авто Лайф» та ОСОБА_1 недійсним; стягнути з ТОВ «Лізингова компанія «Авто Лайф» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 49 000,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 06.10.2016 року між сторонами було укладено Договір фінансового лізингу №1170. На виконання даного договору позивачем було сплачено 49 000,00 грн. – половина вартості трактора, який за домовленістю сторін відповідач зобов’язувався передати позивачу протягом трьох днів з моменту оплати цієї суми. Однак, як згодом з’ясувалося, під час підписання оскаржуваного договору представник відповідача умисно ввела в оману ОСОБА_1 щодо вартості трактора, умов його отримання, оплати першого внеску та інших платежів, у зв’язку з чим договір №1170 фінансового лізингу, укладений між сторонами, має бути визнаний недійсним.

Позивач та представник позивача ОСОБА_2, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з’явилися, подали суду заяву про розгляд справи без їхньої участі, позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з’явився.

Дослідивши докази, наявні у матеріалах справи, суд приходить до наступних висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 806 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингові платежі можуть включати: суму, що відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винаг ороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Судом встановлено, що 06 жовтня 2016 року між позивачем та відповідачем укладено оспорюваний договір №1170 фінансового лізингу.

Позивач посилається на те, що договір №1170 фінансового лізингу від 06.10.2016 року є нікчемним, оскільки він нотаріально не посвідчений. Відповідно до ч.2 ст.806 ЦК України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей встановлених цим параграфом та законом. Відносини, що виникають у зв’язку з договором лізингу регулюються положеннями ч.2 ст.806 ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку та ч.1 ст.2 Законом України «Про фінансовий лізинг». Відповідно до ч.2 ст.799 ЦК України, договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Окрім того, позивач вважає, що його права порушені, оскільки він не підписував договір №1170 фінансового лізингу від 06.10.2017 року в такій редакції, яка була передана йому представником відповідача.

Також судом встановлено, що вищенаведений Договір є недійсним на підставі ч.6 ст19 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки вчинений з використанням нечесної підприємницької практики. Договір №1170 фінансового лізингу від 06.10.2016 року підписаний позивачем на вкрай невигідних для споживача умовах, внаслідок нечесних та недобросовісних дій відповідача, а позивач за умови його обізнаності щодо наявності відповідних умов та обставин цей Договір не уклав би. Також потрібно врахувати надмірне завищення ціни предмету лізингу порівняно з ринковою вартістю з потенційною метою отримання надприбутків та відзначає відсутність необхідності лізингодавцю взагалі розміщувати власні кошти для виконання Договору, що суперечить правовій природі лізингу.

Відповідно до ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Відповідно до ч.2 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими , якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача.

Згідно ч.5 та ч.6 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача : 1) такі положення також підлягають заміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним в цілому.

Умови договору передбачені п.8.2., 9.1., 9.2., 9.6., 9.7., 12.11., 12.13. є несправедливими по відношенню до Лізингоодержувача, так як обмежують його права. Вбачається невідповідність положень договору фінансового лізингу принципам добросовісності, розумності, справедливості, рівності сторін у договорі; умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін та завдають шкоди споживачеві. Відповідно, враховуючи, що ознаки, які вказають на несправедливість відносно споживача, наявні у договорі, а тому договір підлягає визнанню недійсним відповідно до ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Верховним судом України винесено правову позицію у справі № 6-330 цс16 відповідно до якої умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживачу і якщо вони, по-перше, порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 Закону України "Про захист прав споживачів", частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.

Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» якщо положення договору визнано несправедливими, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі, коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Судом встановлено, що договір фінансового лізингу № 1170 від 06.10.2016 року, укладений між сторонами, одна з яких є фізичною особою, нотаріально посвідчено не було.

Відповідно до п. 7 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9, роз’яснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Стаття 216 ЦК України визначає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У цьому разі кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. На виконання договору, позивачем було сплачено на користь відповідача 39 000,00 грн., що підтверджується Квитанцією №0605010601 від 11.10.2016 року та 10 000,00 грн., що підтверджується Квитанцією №0818255801 від 06.10.2016 року та в сумі становить 49 000,00 гривень.

За таких обставин, з огляду на вищевикладене, позовні вимоги позивача в частині визнання недійсним договору фінансового лізингу №1170 від 06.10.2016 року, укладений між позивачем та відповідачем та стягнення з відповідача сплачені по договору грошові кошти в сумі 49 000 (сорок дев’ять тисяч, 00 коп.) грн. 00 коп. слід задоволити.

Також, згідно ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. А тому, оскільки позивача звільнено від обов’язку сплатити судовий збір, то з відповідача в дохід держави слід стягнути судовий збір в розмірі 551,20 грн.

Керуючись ст.ст.4,6,7,12,76,77,81,258-259,263,264,265,268,280-284,354,355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задоволити.

Визнати договір №1170 фінансового лізингу від 06 жовтня 2016 рок, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Авто Лайф» та ОСОБА_1 недійсним.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Авто Лайф» (код ЄДРПОУ 40352937, юридична адреса: 03038, м. Київ, вул. Лінійна, 17 оф.107) на користь ОСОБА_1 (паспорт серії КС №478631, виданий Золочівським РВ УМВС України у Львівській області 13 квітня 2006 року, ІПН НОМЕР_1) грошові кошти у сумі 49 000,00 (сорок дев’ять тисяч грн., 00 коп.) гривень та судовий збір у розмірі 551,20 ( п'ятсот п'ятдесят одна) грн. 20 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення до апеляційного суду Львівської області.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя В. М. Сивак