Рішення № 74555027, 31.05.2018, Млинівський районний суд Рівненської області

справа № 566/1544/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2018 року с.м.т. Млинів Рівненської області

Млинівський районний суд Рівненської області

у складі:

одноособово - головуючого судді Лободзінського А.С.,

при секретарі Драган Л.М.,

з участю представника позивача - ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2 та її представника - адвоката ОСОБА_3,

розглянувши за правилами загального позовного провадження в судовому засіданні в смт. Млинів Рівненської області цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулось в суд з позовною заявою до ОСОБА_2, в якій просить стягнути з відповідача борг згідно кредитного договору № б/н від 17 травня 2007 року в розмірі 18574 гривні 41 копійку та судові витрати по справі.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 17 травня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № б/н, за яким остання отримала кредит у сумі 9600 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі, зазначеному в Тарифах, що діють на дату нарахування та викладені на банківському сайті http://privatbank/ua/kredity/.

Однак, взяті на себе зобов'язання за договором відповідач не виконала, що призвело до утворення простроченої заборгованості, яка станом на 15 листопада 2017 року становить 18574 гривні 41 копійка та складається з наступного:

- 8266,08 грн.- заборгованість по процентам за користування кредитом;

- 9772,13 грн. - заборгованість за пенею та комісією;

- а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг:

- 500,00 грн.- штраф фіксована частина;

- 860,69 грн. - штраф процентна складова.

Оскільки заборгованості по кредитному договору відповідачем не сплачено, Банк просить стягнути з відповідача борг в судовому порядку, посилаючись на розрахунок заборгованості від 15 листопада 2017 року; "Умови та правила надання банківських послуг", "Правила користування платіжною карткою"; та витяг з тарифів обслуговування кредитних карт.

В судовому засіданні представник позивача - ОСОБА_1 позов підтримав з підстав, наведених в позовній заяві, просив задоволити позовні вимоги, однак правомірності та обгрунтованості розрахунку заборгованості пояснити не зміг, зазначивши, що наданий разом з позовною заявою розрахунок не вважається доказом по справі, а лише відображає суму боргу.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник – адвокат ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнали, надали суду пояснення про те, що дійсно в ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_2 отримувала платіжну картку, використовувала наданий їй кредитний ліміт, проте заборгованість по кредиту погашала. Відповідач не погоджується з розміром нарахованої заборгованості, виходячи із зазначеної в розрахунку процентної ставки – 3,6 на місяць, оскільки не погоджувалась зі зміною Банком в односторонному порядку процентної ставки. При цьому, відповідач не визнає факту ознайомлення з «Умовами та правилами надання банківських послуг», які позивачем надані в якості доказу з позовною заявою, так-як в справі відсутні будь-які докази підписання ОСОБА_2 зазначених умов, а також «довідки про умови кредитування» та «прикладів використання кредитних коштів».

Сторона відповідача не погоджується із доводами позивача про право банку в односторонньому порядку вносити зміни до «Умов та Правил надання банківських послуг» і «Тарифів». Зокрема, позивач посилається на п.2,1,1,12,1 , в якому вказується, що у разі прострочення зобов’язань за кредитом клієнт сплачує банку проценти в подвійному розмірі від зазначених в Тарифах, але, як стверджує відповідач, позивачем до суду не надано доказів про те, що п.2,1,1,12,1 існував в такій редакції, як зазчено у позовній заяві на час укладення кредитного договору, а також відсутні докази про те, що Банк будь-яким чином повідомляв відповідача про внесення змін і відповідачка підписала додаткову угоду, якою б висловилазгоду з подвійним нарахуванням відсотків.

Також сторона відповідача посилається на те, що позивач з 2007 року по час звернення до суду неодноразово вносив зміни до Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифів, що видно із розрахунку заборгованості за період з 2015 року по листопад 2017 року , а сам розрахунок є необгрунтованим. Так, в наданому в якості доказу розрахунку заборгованості за період з 01.06.2015року по 15.11.2017 року, в колонках 11,12, 13, 17 ( які відповідають нарахуванню пені, загальне сальдо за нарахованою пенею) на час звернення позивача до суду містяться суми 39,33 та 598,91, які не відповідають заявленій позовній вимозі про стягнення нарахованої пені в сумі 9772,13 грн. Також розрахунок не містить інформації про нараховані відсотки відповідно до заявленої позовної вимоги в сумі 8266,08 грн. З розрахунку не зрозуміло коли банк почав застосовувати до відповідача штрафи за несвоєчасність погашення кредиту і порядок нарахування штрафів, адже позовної вимоги про стягнення штрафу застосовується спеціальна позовна давність в один рік.

Щодо позовних вимог, заявлених банком про стягнення пені на суму 9772,13 грн., вважають, що позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» про стягнення з ОСОБА_2 пені та штрафу не підлягаюгать задоволенню, оскільки є одним із видів юридичної відповідальності за одне і те ж саме порушення.

З наведених вище підстав просять суд у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 відмовити.

Дослідивши матеріали справи суд прийшов до наступних висновків.

Відповідно до частини 1, 2 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Параграфом першим глави 71 ЦК України регулюються правовідносини позики.

Статтею 1046 Кодексу передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За правилом ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Судом встановлено, що відповідно до укладеного між Банком та відповідачем ОСОБА_2 17 травня 2007 року кредитного договору № б/н, за яким банк взяв на себе зобов'язання видати відповідачу кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжній картці, ОСОБА_2 отримала кредитні кошти на загальну суму 9600 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом ( а.с. 11)

Отже, як видно з наявного у справі кредитного договору, який підписаний відповідачем та складається з ОСОБА_3 позичальника, "Умов і правил надання банківських послуг", "Правил користування платіжною карткою" та "Тарифів Банку", а також з розрахунку заборгованості, Банк свої зобов'язання виконав, встановивши ОСОБА_2 кредитний ліміт на кредитній картці, про що свідчить рух коштів по рахунку. Водночас впродовж дії договору вбачається і погашення кредиту, зокрема востаннє 08.11.2017 року, що свідчить про виконання відповідачем своїх зобов'язаннь за кредитним договором. ( а.с. 8-10)

Разом з цим, позивачем ПАТ КБ «ПриватБанк» нараховано заборгованість, яка відображена у розрахунку та складається з наступного:

- 8266,08 грн.- заборгованість по процентам за користування кредитом;

- 9772,13 грн. - заборгованість за пенею та комісією;

- а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг:

- 500,00 грн.- штраф фіксована частина;

- 860,69 грн. - штраф процентна складова. ( а.с. 8-10).

Розглядаючи вказаний розрахунок на предмет обгрунтованості та відповідності умовам кредитного договору суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Однак, з наданого позивачем розрахунку видно, що заборгованість ОСОБА_2 перед ПАТ КБ «ПриватБанк» по тілу кредиту відсутня. У зв’язку з цим, неможливо встановити з якої суми тіла кредиту нараховано заборгованісь за відсотками та пенею, а також неможливо встановити розмір застосованого для нарахування такої заборгованості відсотку.

Таким чином, розрахунок заборгованості, наданий позивачем, фактично містить лише певні показники, але не наданий алгоритм (формула), за яким можливо встановити, як з наведених показників утворився результат (відсотки; з яких сум розраховані пеня, комісія, штрафи тощо; за який період). А тому, наданий розрахунок не відповідає вимогам належності та допустимості доказів, які закріплені в ст.ст. 77-79 Цивільно-процесуального кодексу України, у зв»язку з чим судом відхиляється.

В ході судового розгляду, з метою повного, об»єктивного і всебічного з»ясування обставин у справі, судом від позивача було витребувано докази обґрунтованості розрахунку за договором №б/н від 17 травня 2007 року. На вимогу суду на момент розгляду справи будь-яких документів, які б обґрунтовували вказаний розрахунок, суду надано не було. Натомість представником ПАТ КБ «ПриватБанк» було надано суду виписку з карткового рахунку ОСОБА_2 №4149605338966641 за період з 01 січня 1999 року по 20 травня 2018 року.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Таким чином, копії будь-яких документів мають засвідчувати їх дійсність, оскільки мають бути виготовлені виключно з оригіналів цих документів.

Копії, подані юридичною особою, мають відповідати порядку засвідчення копій документів, визначеному пунктами 5.23, 5.26, 5.27 Національного стандарту України Державної уніфікованої системи документації, Уніфікованої системи організаційно - розпорядчої документації Вимоги до оформлювання документів (ДСТУ 4163-2003, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07 квітня 2003 року № 55).

Всупереч наведених вимог закону, надана представником позивача виписка з карткового рахунку ОСОБА_2 №4149605338966641 за період з 01 січня 1999 року по 20 травня 2018 року не завірена у відповідності до вимог закону та не містить будь-яких реквізитів юридичної особи – ПАТ КБ «ПриватБанк», які є необхідними для визнання цього документа належним і допустимим доказом по справі. Крім цього, форма і зміст наданої виписки також не відображає алгоритму нарахованої суми боргу і його складових ОСОБА_2 перед ПАТ КБ «ПриватБанк» на момент пред»явлення позову.

Крім цього, в порушення вимог ст. 83 ЦПК України вказаний доказ не направлений стороні відповідача, що у відповідності до ч. 9 ст. 83 ЦПК України, є підставою для неприйняття вказаного доказу судом.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22 листопада 1996 року дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Цей висновок узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН „Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 9 квітня 1985 року № 39/248, в якій наголошено: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених „Керівних принципах для захисту інтересів споживачів" визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

З наведених вище підстав виписка з карткового рахунку ОСОБА_2 №4149605338966641 є неналежним і недопустими доказом, у зв'язку з чим, судом відхиляється. Також суд вважає, що наданий Банком розрахунок заборгованості процентів за користування кредитом, процентної складової штрафів та загальної заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача, є необгрунтованим, а відтак безпідставним.

Крім цього, суд погоджується із твердженням представника відповідача про безпідставність зміни в односторонньому порядку процентної ставки по кредиту.

Так, відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, розмір яких встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно ч. 3 ст. 1056 ЦК України, фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Крім цього, відповідно до правового висновку Верховного Суду України у справі № 6-2320цс16 кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України). Якщо сторонами укладено кредитний договір шляхом підписання заяви позичальника, у якій указано, що вона разом з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам і тарифами складає між сторонами кредитний договір, то зазначені Умови і тарифи повинні містити підпис позичальника, про ознайомлення з ними.

Як видно із наданого розрахунку початкова відсоткова ставка при укладенні кредитного договору станом на 17 травня 2007 року була встановлена на рівні 36% на рік (або 3% на місяць). Проте в подальшому відсоткову ставку було збільшено до 43,2 % на рік.

При цьому надані суду Умови, якими Банк обгрунтовує розмір нарахованої заборгованості відповідачу у збільшеному розмірі відсоткової ставки, а саме в 43,20% на рік, не містять підпису позичальника ОСОБА_2, а інших належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, а не ті, які були чинними на момент підписання кредитного договору (заяви) 17 травня 2007 року та відповідно, чи брала на себе зобов’язання відповідач зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов’язання з повернення кредиту, ПАТ КБ "ПриватБанк" не надав.

Таким чином, Банком не доведено, що відповідач підписав також і зміни до умов кредитування, а тому одностороння зміна відсоткової ставки кредитором з 36% на рік до 43,2% на рік є нікчемною.

Згідно з ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, проаналізувавши досліджені у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позивачем не доведено наявності заборгованості ОСОБА_2 перед ПАТ КБ «ПриватБанк» в сумі 18574,41 грн., а відтак наявності підстав для задоволення позовних вимог. Відтак, в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" слід відмовити за недоведеністю обставин, які слугували підставою позовних вимог.

На підставі наведенного, керуючись статтями 12, 13, 19, 89, 141, 209 - 210, 258 - 259, 265 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене до судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області через Млинівський районний суд шляхом подання в тридцятиденний строк з дня її проголошення апеляційної скарги.

Повний текст судового рішення складено : 08 червня 2018 року.

С У Д Д Я :