Постанова № 74555022, 06.06.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

єдиний унікальний номер: 320/4508/17

номер провадження: 22-ц/778/1903/18

головуючий у 1 інстанції: Редько О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 червня 2018 року місто Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого, судді-доповідачаОСОБА_1,суддів:ОСОБА_2, ОСОБА_3секретарОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області про забезпечення позову від 02 лютого 2018 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_6 звернувся до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області з позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості у загальній сумі 28 062 263,31 грн.

Від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову, згідно якої останній просив суд першої інстанції накласти арешт на належне на праві приватної власності майно відповідача, а також заборонити відповідачу та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії щодо відчуження майна, оскільки вважає, що відповідач може відчужити належне йому майно.

Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 02 лютого 2018 року заяву ОСОБА_6, про забезпечення позовних вимог – задоволено. Накладено арешт на майно, яке належить ОСОБА_5, на праві приватної власності, а саме:

-1/3 частина квартири №5 по пров. Київський 1, буд. 5 в м. Житомир, загальною площею 45,81 кв.м;

- будинку №7 по вул. Красний Хутір, у с. Орловець, Городищенський р-н Черкаської обл., загальною площею 61,0 кв.м;

- ? частина квартири № 63, по вул. Комунарській, буд. 5, м. Сміла, Черкаської області.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду ОСОБА_5, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати.

Доводами апеляційної скарги є: ненадання судом копії ухвали про забезпечення позову, ненадання судом можливості надання відзиву чи пояснень, відсутності доказів того, що арештоване майно належить відповідачу, про не співмірність заходів забезпечення позову, про наявність факту зловживання позивачем своїми процесуальними правами.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши апеляційну скаргу та матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що, невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, на даний час існує невирішений судом спір щодо стягнення значної суми заборгованості, а тому відсутні підстави для відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Апеляційний суд в складі колегії суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, по справі було встановлено, що ОСОБА_6 звернувся до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області з позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості у загальній сумі 28 062 263,31 грн.

Від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову, згідно якої останній просив суд першої інстанції накласти арешт на належне на праві приватної власності майно відповідача, а також заборонити відповідачу та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії щодо відчуження майна, оскільки вважає, що відповідач може відчужити належне йому майно.

Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 02 лютого 2018 року заяву ОСОБА_6, про забезпечення позовних вимог – задоволено. Накладено арешт на майно, яке належить ОСОБА_5, на праві приватної власності, а саме:

-1/3 частина квартири №5 по пров. Київський 1, буд. 5 в м. Житомир, загальною площею 45,81 кв.м;

- будинку №7 по вул. Красний Хутір, у с. Орловець, Городищенський р-н Черкаської обл., загальною площею 61,0 кв.м;

- ? частина квартири № 63, по вул. Комунарській, буд. 5, м. Сміла, Черкаської області.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом, яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

В силу ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюються для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовними вимогами.

Виходячи зі змісту ст.ст. 149-158 ЦПК України забезпечення позову слід розуміти як вжиття судом заходів для охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання можливого прийнятого за його позовом позитивного рішення.

Пунктом 1 частини 1 статті 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

За частиною 1 статті 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що предметом позову є стягнення заборгованості у загальній сумі 28 062 263,31 грн. Відсутність факту забезпечення позову щодо стягнення такої значної суми коштів, у разі можливого рішення суду про задоволення чи часткове задоволення позову, ускладнить його виконання.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками, оскільки арешт у справі накладено в межах предмету позову та є спів мірним з заявленими вимогами.

Доводи апеляційної скарги, щодо відсутності доказів того, що арештоване майно належить відповідачустосуються предмету доказування у цій справі по суті спору, при цьому рішення у якій ще не прийнято.

Доводи апеляційної скарги щодо ненадання судом копії ухвали про забезпечення позову, ненадання судом можливості надання відзиву чи пояснень, про наявність факту зловживання позивачем своїми процесуальними правами, ігнорування судом факту виклику сторін не є такими, що впливають на правильний висновок суду першої інстанції щодо забезпечення позову.

Довід апеляційної скарги про не співмірність заходів забезпечення позову є необґрунтованими, та не доведеним оскільки, особа, яка подала апеляційну скаргу не спростувала того, що арешт вказаного в оскаржуваній ухвалі майна є неспівмірним з загальною сумою заявленої в позові заборгованості у розмірі понад 28 мільйонів гривень.

Статтею 124 Конституції України визначено принцип обов’язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 14, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому, відповідно до частини третьої статті 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України від 22.12.2006 року № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", під забезпеченням позову слід розуміти сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі, з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

У відповідності до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема, і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Разом із тим, у постанові Верховного суду України від 25.05.2016 року зазначено, що забезпечення позову по суті – це обмеження суб’єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов’язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Метою забезпечення позову, згідно з вказаною постановою, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

З огляду на зазначене, апеляційний суд в складі колегії суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, який правомірно постановив оскаржувану ухвалу та забезпечив позов, оскільки вбачається, що судом вжито заходів забезпечення позову з дотриманням вимог ЦПК України, підстав для скасування таких заходів не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, а ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 02 лютого 2018 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 7 червня 2018 року.

Головуючий, суддя-доповідач

судді: