Рішення № 745536, 11.06.2007, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2007 р. Справа № 02-16/4975

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Пащенко А.Д., із секретарем судового засідання Давиденко В.Г., за участю представників:

ПП "Хладсервіс": не з'явився, підприємця: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 - за довіреностями, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу

за позовом приватного підприємства "Хладсервіс"

до  приватного підприємця ОСОБА_4

про стягнення 4 400 грн.

та за зустрічним позовом приватного підприємця ОСОБА_4

до приватного підприємства "Хладсервіс"

про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2005 року позивач -приватне підприємство “Хладсервіс” -звернулося до господарського суду із позовом про стягнення з відповідача - підприємця ОСОБА_4 4 400 грн. заборгованості за надані послуги по технічному обслуговуванню обладнання магазину “ІНФОРМАЦІЯ_1” за адресою АДРЕСА_1, за травень - серпень 2005 року на підставі договору НОМЕР_1, укладеного сторонами між собою.

В лютому 2006 року підприємець ОСОБА_4 (далі по тексту підприємець) подав зустрічний позов до приватного підприємства “Хладсервіс” (далі - підприємство) про визнання повністю недійсним договору НОМЕР_1 на технічне обслуговування обладнання магазину “ІНФОРМАЦІЯ_1” за адресою АДРЕСА_1, укладеного 01.12.2003 року у м. Черкаси підприємцем ОСОБА_4 та приватним підприємством “Хладсервіс”.

До прийняття рішення у даній справі представник підприємця подав заяву про зміну позовних вимог за зустрічним позовом, у якій просить стягнути із приватного підприємства “Хладсервіс” 8612,04 грн. матеріальної шкоди, завданої внаслідок некваліфікованих дій механіків підприємства, які виконували роботи по технічному обслуговуванню та ремонту холодильного обладнання та у кваліфікації яких підприємець сумнівається, оскільки після проведеного ними техогляду холодильного обладнання двічі виходив з ладу ПЦО2 (вартістю по 4306,02 грн.), який був замінений за рахунок підприємця спочатку спеціалістами підприємства, а вдруге - без за діяння механіків підприємства.

Представники підприємця у відзиві на позов та у судовому засіданні заперечили проти первісного позову підприємства з мотивів його необгрунтованості і невідповідності умовам договору та пояснили, що в період з травня по серпень 2005 року підприємством не проводилися роботи по обслуговуванню холодильного обладнання і не були надані підприємцю акти виконаних робіт, що є порушенням умов договору, тому, коли підприємство 10.08.2005 року надіслало підприємцю акти виконаних робіт за всі ці місяці, підприємець надіслав підприємству мотивовану відмову від підписання актів у порядку та в строк, встановлений договором. Представники підприємця підтримали зустрічний позов у зміненій редакції, просили задовольнити зустрічний позов, стягнути із підприємства нанесені підприємцю збитки в сумі 8612,04 грн. та просили прийняти рішення у даному судовому засіданні, оскільки підприємство не подало витребуваних судом документів та не пояснило причини їх неподання, представник підприємства не повідомив поважних причин неявки у судове засідання.

Представник ПП "Хладсервіс" належним чином повідомлений про час і місце розгляд справи, а також про докази, які необхідно подати у справу, про що надав суду відповідну розписку, у судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив. Стороною у даному спорі є підприємство -юридична особа, представником підприємства може бути будь-яка особа, визначена керівником, чи керівник особисто, а направляти свого представника у судове засідання чи заперечувати проти позову є правом сторони, а не обов'язком. Суд вважає, що неявка представника підприємства у судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті і вважає можливим розглянути справу за відсутності його представника.

Оцінивши докази у справі в їх сукупності, заслухавши пояснення та доводи представників сторін у судових засіданнях, суд приходить до висновку, що первісний та зустрічний позови не підлягають задоволенню, виходячи із наступного.

01.12.2003 року підприємець ОСОБА_4 та приватне підприємство "Хладсервіс" уклали договір НОМЕР_1 на технічне обслуговування магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" за адресою АДРЕСА_1, за умовами якого позивач доручив, а відповідач взяв на технічне обслуговування і ремонт холодильне обладнання магазину відповідно до списку, що в Додатку № 1, протягом 2004 року. Відповідно до пункту 7.1. договору та виходячи із того, що жодна із сторін не повідомила про припинення його дії, договір був продовжений на 2005 рік. З 01.09.2005 року за згодою сторін договір НОМЕР_1 було розірвано.

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України (далі ГК України) та пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, прийнятого 16.01.2003р. (далі ЦК України) до прав і обов'язків сторін по даних господарських відносинах застосовуються відповідні положення вказаних Кодексів.

Суд вважає, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором підряду і на нього поширюються положення параграфу 1 глави 61 ЦК України.

Згідно статті 837 ЦК України за договором підряду підрядник зобов'язаний виконати на свій ризик певну роботу за завданням замовника, а замовник зобов'язаний прийняти та оплатити виконану роботу.

В пункті 3.1. договору вказано, що вартість технічного обслуговування та дрібного ремонту обладнання складає 1100 грн. за місяць обслуговування.

Відповідно до пункту 3.3. договору НОМЕР_1 підприємство (як виконавець за договором) зобов'язалося щомісячно, до 10 числа місяця надсилати підприємцю (замовнику за договором) Акт виконаних робіт (наряд-замовлення) за попередній місяць на суму, обчислену згідно п. 3.1. договору. Замовник на протязі 7 днів повинен направити виконавцю підписаний акт або мотивовану відмову від прийняття виконаних робіт. Якщо у вказаний термін замовник не направив виконавцю мотивовану відмову, то виконані роботи вважаються прийнятими.

Підприємством заявлено вимогу про стягнення із підприємця 4400 грн. за виконану роботу за травень, червень, липень, серпень 2005 року. Суду подано лише Акти здачі-приймання робіт (надання послуг) від 31.05.2005 р., 30.06.2005 р., 30.07.2005 р. Вказані акти були отримані представником підприємця ОСОБА_2 10.08.2005 року, що підтверджується відміткою на них та самим представником у судовому засіданні.

Підприємець листом від 15 серпня 2005 року (а.с. 43) обгрунтував відмову від підписання актів приймання робіт та вказав свої претензії до підприємства, тобто підприємець виконав умову пункту 3.3. договору в установлений договором строк, отже, роботи підприємцем (як замовником) не прийняті. Вказаний лист підприємством було отримано 16.08.2005 року. Оскільки підприємець не прийняв роботи і вказав підстави для цього в установленому договором порядку, тому підрядник повинен довести фактичне виконання роботи (технічне обслуговування) як підстави для стягнення із замовника коштів, оскільки чинним законодавством передбачається оплата за виконану роботу.

Підприємство не подало суду Акт за серпень 2005 року, не подало також доказів надіслання чи вручення підприємцю актів за травень, червень 2005 року в установлені договором строки,  тобто до 10 числа наступного місяця за попередній, незважаючи на вимоги суду в ухвалах від 23.03.2007 року, 17.04.2007 року, 08.05.2007 року. Підприємством не вказані причини надання підприємцю зазначених актів лише 10.08.2005 року. Про необхідність доведення підприємством цих обставин вказував Вищий господарський суд України у постанові від 13.02.2007 року, якою скасував рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного суду у даній справі та направив справу на новий розгляд.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд вважає, що підприємством не доведено фактичного виконання ним роботи у травні-серпні 2005 року, отже вимога підприємства про стягнення коштів із підприємця не підлягає задоволенню.

Вимога підприємця у зустрічному позові в зміненій редакції про стягнення із підприємства збитків (матеріальної шкоди) в сумі 8612,04 грн. також не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Згідно статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання, повинен відшкодувати завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Відповідно до статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Тобто, господарсько-правова відповідальність сторони за невиконання зобов'язань по договору у вигляді відшкодування збитків настає за умови доведення одночасно таких умов: вчинення боржником правопорушення, наявності збитків для кредитора та їх реальність, безпосереднього причинного зв'язку між збитками і протиправними діями боржника та вини.

Отже, підприємець повинен довести протиправність дій підприємства, наявність та розмір збитків, наявність причинного зв'язку.

Суд прийшов до висновку, що підприємець не довів і належними доказами не підтвердив наявність причинного зв'язку між протиправними діями підприємства (наявність яких необхідно довести) та збитками підприємця, оскільки останнім не доведено, що саме в результаті конкретних протиправних дій (чи бездіяльності) працівників підприємства підприємець поніс збитки. Не довів також підприємець реальність суми збитків, вказаної ним у зустрічному позові. Суд приходить до висновку, що зустрічна позовна вимога підприємця ґрунтується на його припущеннях щодо сумнівів у достатності кваліфікації спеціалістів підприємства. Разом з тим, у матеріалах справи знаходяться дипломи, сертифікати на працівників підприємства, докази проходження ними навчання по роботі із імпортним обладнанням. Доводи представників підприємця про те, що працівники підприємства, які працювали із холодильним обладнанням у магазині підприємця, повинні мати лише певну спеціальність, суд вважає необґрунтованими і такими, що не підтверджені належними доказами.

Наявність рішення суду у справі № 02/496 від 21.02.2006 року, яким було відмовлено підприємцю ОСОБА_4 в позові до ПП "Хладсервіс" про стягнення збитків від псування продуктів та стягнення вартості заміненого підприємцем за власний рахунок пристрою ПЦО2, не може бути підставою для припинення провадження у цій справі, оскільки позовна заява у даній справі заявлена з інших підстав та про інший предмет.

На підставі статті 49 ГПК України понесені сторонами судові витрати повністю покладаються на них і їм не відшкодовуються. Однак, із підприємця ОСОБА_4 необхідно стягнути до Державного бюджету України державне мито в сумі 15 грн. 88 коп. в зв'язку з його недоплатою при поданні заяви про зміну позовних вимог за зустрічним позовом.

Виходячи з викладеного, керуючись статтями 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні первісного позову відмовити повністю.

2. У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

3. Стягнути із приватного підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) в доход Державного бюджету України для зарахування на реєстраційний рахунок відділення державного казначейства у м. Черкаси № 31117095700002 банк - Управління державного казначейства в Черкаській області, МФО 854018, код 22809222, код бюджетної класифікації 22090200, символ звітності банку 095, через державну податкову інспекцію - 15 грн. 88 коп. державного мита.

Рішення може бути оскаржене до Київського міжобласного апеляційного господарського суду.

Суддя А.Д. Пащенко

Рішення підписане суддею 21.06.2007 року