Вирок № 74551514, 07.06.2018, Рахівський районний суд Закарпатської області

Справа № 305/1872/16-к

Провадження по справі 1-кп/305/53/18

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.06.2018 року. Рахівський районний суд Закарпатської області

в особі головуючого судді - Ємчук В.Е.

за участю секретаря - Шемота М.І.

прокурора - Грапенюк В.М.

обвинуваченої - ОСОБА_1

адвоката - ОСОБА_2

потерпілої - ОСОБА_3

представника потерпілої - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Рахів, обвинувальний акт № 12016070140001274 від 08.10.2016 року у кримінальному провадженні про обвинувачення

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_2, мешканки ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянки України, українки, ІНФОРМАЦІЯ_4, не працюючу, одружену, невійськовозобов'язану, не судиму, -

у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, суд -

ВСТАНОВИВ:

В ході досудового розслідування ОСОБА_1, пред'явлено обвинувачення в тому, що 05 жовтня 2016 року біля 17 годин вона у м. Рахів по вул. Довженка, Закарпатської області з мотивів неприязних відносин з метою спричинення тілесних ушкоджень, умисно кілька разів кинула камінням у потерпілу ОСОБА_3, при цьому завдала 3 удари каменем по її тілу, чим спричинила їй тілесні ушкодження у вигляді синців зовнішньої поверхні правого стегна, передньої поверхні лівого плеча та передньої поверхні правого стегна, які згідно висновку судово-медичної експертизи № 356 від 11.10.20116 року на наказу МОЗ України № 6 від 17.05.1995 року відносяться до легких тілесних ушкоджень, що не спричинили короткочасного розладу здоров’я. Дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ч. 1 ст. 125 КК України.

Допитана в ході судового слідства ОСОБА_1 вину свою у пред’явленому їй обвинуваченні категорично заперечила, та надала суду слідуючі пояснення.

З ОСОБА_3 перебуває у родинних відносинах, поскільки вона є сестрою її чоловіка і тривалий час, більше 15 років перебуває з нею у неприязних відносинах із-зі земельного спору.

Їхні відносини були предметом неодноразових звернень до правоохоронних органів.

05 жовтня 2016 року вона біля 17 год. знаходилася на земельній ділянці у м. Рахів по вул. Довженка № 110, коли раптово на неї ОСОБА_3, стала сварити з тих підстав, що вона ніби-то незаконно збирає яблука на її частині земельної ділянки. З цих підстав між ними виникла сварка. Не маючи наміру сваритися з ОСОБА_3, яка була з своїм чоловіком, який зловживає алкоголем, вона відійшла у сторону. Пояснює, що в той день вона не кидала камінням у потерпілу, позаяк перебувала від неї більше ніж на 12-15 метрів між ними були 2 паркани, дорога та потічок, тому практично не могла би докинути камінням у потерпілу, а тим більше влучити з такої дистанції. ЇЇ вина є недоведеною з цих підстав, просить її виправдати з під обвинувачення. У задоволенні цивільного позову, просить відмовити в цілому.

Потерпіла ОСОБА_3 пояснила суду. Дійсно з ОСОБА_1 перебуває у неприязних відносинах.

05.10.2016 року з чоловіком біля 17 год. у м. Рахів по вул. Довженка, № 110, побачила ОСОБА_1, яка збирала яблука на її земельній ділянці, тому зробила їй зауваження. З цих підстав між ними завелася сварка. Під час сварки вона перебувала на відстані біля 10-12 метрів від обвинуваченої, яка раптово стала кидати в неї камінням вагою біля 1-3 кг. Всього ОСОБА_1 кинула в неї 5 разів з яких 3 каміння попали в передпліччя та передні частини лівої та правої ноги.

Свідками цього був її чоловік ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, одягнута вона була у спідницю та куртку, тому внаслідок ударів отримала тілесні ушкодження лівого плеча, та обох ніг.

Заявляє цивільний позов на суму 5 тисяч гривень, що становить моральну шкоду.

На примирення не згідна.

Свідок ОСОБА_5 пояснив суду, що 05.10.2016 року біля 17 год. був свідком коли його дружину ОСОБА_6, ОСОБА_1 закидала камінням. Всього дружина отримала 3 удари великими каміннями в плече та обидві ноги. Кидала каміння ОСОБА_1 з відстані ? 6 метрів. Дружина була вбрана в куртку і штани, тому отримала тілесні ушкодження.

Це не перший конфлікт між ними і винуватцем таких відносин вважає саме ОСОБА_1 Чому не заступився за дружину пояснити не може.

Свідок ОСОБА_8 пояснила суду, що 05.10.2016 року вона стояла з сусідкою ОСОБА_7 біля своєї хати у м. Рахів по вул. Довженка, коли біля 17 год. була свідком сварки між сусідками ОСОБА_1 та ОСОБА_5 про що саме була сварка, вона не чула, однак бачила, як ОСОБА_1, яка перебувала на відстані біля 15-20 метрів, чимось кидала у ОСОБА_5 чи влучила в неї вона не бачила, у руках ОСОБА_1 тримала мішок.

Свідок ОСОБА_7 пояснила, що дати не пам’ятає коли, йшла до корови на дачу і чала сварку між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, які щось кричали одна одній.

Не бачила, що хтось із них бився, крім того вони знаходилися одна від одної на відстані біля 15-20 метрів, і вона не бачила, щоб хтось чимось кидався.

Аналізуючи показання допитаних у судовому засіданні осіб, суд встановив, що вони підтверджують конфлікт між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, який передував події, що інкримінується обвинуваченій, водночас пред’явлене обвинуваченні ОСОБА_1 не містить конкретизації дій, які ставляться у вину їй за провину.

Всебічно вивчивши всі обставини кримінального провадження та оцінивши кожний наданий доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв’язку, суд прийшов до висновку про недоведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні вказаного вище кримінального правопорушення, виходячи з наступного.

Статтею 7 КПК України закріплені загальні засади кримінального провадження серед яких є верховенство права, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини.

Відповідно до вимог ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Згідно ч. ч. 1, 2, 5 ст. 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Прокурор – керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов’язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Як випливає із ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р., кожна людина звинувачена в скоєнні кримінального злочину, вважається невинуватою до тих пір, поки його провина не доведена відповідно до закону. Кожна людина при визначенні його громадських прав і обов’язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і неупередженим судом.

Обов’язок суду щодо забезпечення презумпції невинуватості і права на справедливий судовий розгляд, які передбачені ст.. 62 Конституції України, відповідно до якої особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчинені злочину, обвинуваченням не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь, поєднуються з такими ж положеннями ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, які відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України, ратифікована 17 липня 1997 року законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції».

Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачає, що при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «Барбера, Meccere і Хабардо проти Іспанії» від 06 грудня 1988 року Європейський суд з прав людини встановив, що «принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб виконуючи свої обов’язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину, обов’язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь обвинуваченого (підсудного).

Тягар доведення факту вчинення обвинуваченим (підсудним) злочину покладений на сторону обвинувачення і не може перекладатися на захист, чітко та недвозначно висловлено у низці рішень Європейського Суду з прав людини, зокрема у Рішенні по справі «Барбера, Meccere і Хабардо проти Іспанії № 10590/83 від 06 грудня 1988 року та § 39 Рішення Страз бурського суду «Капо проти Бельгії» від 13 січня 2005 року.

Згідно з положеннями ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексу, і встановлено обвинувальним вироком суд, що набрав законної сили. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах отриманих незаконним шляхом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на користь такої особи.

Судовий вирок, який проголошується ім’ям держави, має бути законним, обґрунтованим і справедливим.

У правовій державі при ухваленні рішення не допускається звинувачувальний ухил, по суті якого кожен, хто з’явився перед судом, має бути визнаним винуватим.

Відповідно до роз’яснень, що містяться в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01 листопада 1996 року «Про застосування Конституції при здійсненні правосуддя» визнання особи винуватою у вчиненні злочину можливо лише за умови доведеності її вини.

За змістом рішення Конституційного Суду України № 12 р/п2011 від 20 жовтня 2011 року визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

Відповідно до ст. 370 КПК України, вирок суду має бути законним і обґрунтованим тими доказами, які були досліджені під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Згідно ст. 373 КПК України, обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Стаття 125 частина 1 КК України передбачає кримінальну відповідальність за умисне заподіяння особі легких тілесних ушкоджень.

У кримінальному провадженні відповідно до положень ст. 91 КПК України підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення тощо.

Статтею 84 КПК України передбачено, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, суддя і суд встановлюють наявність або відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

На підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого їй злочину, сторона обвинувачення посилалася на безпосередньо досліджені в судовому засіданні докази, а саме показання потерпілої, свідків, висновку експерта, з яких суд встановив наступне:

Наявність встановленого факту агресивної поведінки потерпілої ОСОБА_3 відносно обвинуваченої ОСОБА_1 щодо того ніби-то вона збирала яблука, саме на земельній ділянці, яка належить потерпілій не доведено в судовому засіданні і не знайшла свого підтвердження, однак дає підстави стверджувати, що подальші дії обвинуваченої в певній мірі були спровоковані агресивною поведінкою потерпілої.

За змістом пред’явленого обвинувачення ОСОБА_1 інкримінується нанесення потерпілій умисного легкого тілесного ушкодження, які виникли від кількох кинутих каменів по її тілу.

Однак доказів вчинення обвинуваченою сукупності таких дій відносно потерпілої суду під час розгляду справи не надано.

Так, потерпіла вказала суду на те, що ОСОБА_1 кинула в неї 5 каменів вагою 1,5-3 кг., камені з яких 3 попали в руку.

ОСОБА_1 заперечила це, вказавши, що знаходилася від потерпілої на відстані 10-15 метрів і фізично не могла кинути камінням, та ще й влучити в неї.

Свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_7 достовірно не підтвердили в суді, що ОСОБА_1 кидала саме камінням у потерпілу.

Натомість свідок ОСОБА_5 чоловік потерпілої – єдиний хто вказав, що ОСОБА_1 кидала камінням у його дружину, однак сам в цей момент відійшов поза будинок звідки все це спостерігав, і не перешкоджав цьому конфлікту між його дружиною та обвинуваченою вказавши на різницю в одязі дружини.

Щодо показів свідка ОСОБА_5 суд виходить з того, що він як чоловік потерпілої має підстави обмовити ОСОБА_1, а його пояснення різняться з поясненнями інших свідків та самої потерпілої, тому є сумнівними.

Водночас, підстав ставити під сумнів показання свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не вбачається, оскільки вони перебувають у родинних чи дружинних відносинах з іншими учасниками кримінального провадження не маючи особистої зацікавленості у результатах розгляду справи, їх покази іншим доказам не протирічать.

Відтак, суд дійшов висновку, що з урахуванням показів свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_7, є недоведеним факт нанесення саме ОСОБА_1 потерпілій ОСОБА_3 легких тілесних ушкоджень 05.10.2061 року.

З об’єктивної сторони злочин, передбачений ч. 1 ст. 125 КК України, характеризується дією або бездіяльністю, спрямованими на заподіяння легкого тілесного ушкодження, наслідками у виді спричинення легкого тілесного ушкодження, причинним зв’язком між вказаними діянням та наслідками, тобто необхідною ознакою закінченого складу цього злочину є настання злочинного наслідку у виді шкоди здоров’ю людини визначеного ступеня тяжкості.

Як передбачено ст. 242 ч. 2 п. 2 КПК України, слідчий або прокурор зобов’язаний звернутися до експерта для проведення експертизи щодо встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень.

За визначенням ст. 1 Закону України «Про судову експертизу», судова експертиза – це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства.

Відповідно до висновку експерта № 356 від 10.10.2016 року у ОСОБА_3 виявлено синці зовнішньої поверхні лівого стегна, передньої поверхні правого стегна, зовнішньої поверхні лівого стегна, спричинення яких могло бути камінням.

З вказаної постанови слідує, що ОСОБА_1 била камінням по тулубу та кінцівках.

Дані обставини не знайшли своє підтвердження в ході судового слідства, поскільки жоден з учасників судового процесу в тому числі і сама потерпіла, не вказала, що її били камінням, по тулубу та кінцівках, а навпаки каміння кидали в неї з відстані.

Надані суду фото світлини на яких зображені кінцівки людини, не містять точної вказівки, що вони належать саме потерпілій ОСОБА_3, а не іншій особі.

Слідчий експеримент проведений з участю потерпілої ОСОБА_3 27.10.2016 року, однак чомусь її попереджено як свідка за ст. 66, ст. 67 КПК України, вказаний протокол підписано трьома особами, натомість ким саме не відомо, поскільки приймало участь четверо осіб, слідчий Жуківський М.М., потерпіла ОСОБА_3 та двоє понятих - Манілець та Кокіш.

Фотосвітлини до протоколу не завірено, та не відомо хто на них зображений, до якого кримінального провадження вони відносяться.

Протокол слідчого експерименту від 27.10.2016 року містить виправлення, ніким, не обумовлені, без зазначення ініціалів понятої Манівець, без відомостів про їх адреси.

Натомість суду не надано заяви потерпілої про скоєння щодо неї кримінального правопорушення, яке у відповідності до вимог ст. 477 ч. 1 КПК України відноситься до категорії приватного обвинувачення, згідно реєстру матеріалів досудового розслідування.

ОСОБА_3 звернулася до поліції через три дні після інциденту, а оглянута експертом була аж 10 жовтня 2016 року, тобто через 8 днів після інциденту.

В розділі 2 реєстру матеріалів досудового розслідування (проведені в ході досудового розслідування процесуальні дії) відсутні відомості про те, що під час проведення досудового розслідування даного кримінального провадження були проведені судові експертизи з оформленням висновків експертизи № 356 від 10.10.2016 року.

Як з’ясовано судом, що висновок експерта № 356 від 10.10.2016 року виданий на підставі постанови слідчого, медичної документації, а при проведенні експертизи фактично ОСОБА_3 присутня не була (у висновку це не обумовлено), тому суд вважає, що даний висновок неналежним доказом, крім того у ньому містяться неточності щодо ініціалів потерпілої та наявне припущення щодо спричинених тілесних ушкоджень камінням.

З огляду на вказані обставини, враховуючи засади презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини (п. 10 ч. 1 ст. 7, ст. 17 КПК України), що полягають у тому, що всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи (п. 4 ст. 17 КПК України), в ході оцінки допустимості наданих доказів – результатів проведення експертиз, суд зобов’язаний перевірити підстави та умови їх проведення, за результатами яких отримано фактичні дані, що є змістом наданих доказів.

Відтак, неналежна перевірка судом доказів на предмет їх допустимості є порушення вимог ч. 2 ст. 370 КПК України, якою закріплено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України.

Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку про відсутність належних допустимих доказів про спричинення потерпілій діями обвинуваченої при нанесенні трьох ударів, легких тілесних ушкоджень.

Частиною 1 статті 22 КПК України встановлено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами передбаченими цим Кодексом.

Суд, дослідивши в судовому засіданні всі надані докази по даному кримінальному провадженню в їх сукупності враховує, що практика Європейського суду з прав людини вказує на необхідність оцінювати докази керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.12.2012 року).

Також має враховуватися якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність (рішення у справі «Вєренцов проти України» від 11.07.2013 року).

Сумнівний характер вчинення обвинуваченою саме інкриміновано їй суспільно-небезпечного діяння по ч. 1 ст. 125 КК України не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», який знайшов своє втілення як в положеннях ч. 3 та ч. 4 ст. 17 КПК України, так і в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема рішенні у справі «Коробов проти України» від 21.10.2011 року, в якому зазначалось, що суд при оцінці доказів, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», про те, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неоспорюваних презумпцій факту.

Відповідно до ч. 3 ст. 373 КПК України, обвинувальний вирок ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, і не може ґрунтуватись на припущеннях.

Аналізуючи всебічно, повно й неупереджено досліджені у процесі судового розгляду всі фактичні обставини, надані на їх підтвердження докази, оцінені судом за своїм внутрішнім переконанням, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності і взаємозв’язку, враховуючи, що можливості для збору додаткових доказів вичерпано і не пропонується стороною обвинувачення, стороною обвинувачення залишилися нез’ясованими обставини, які мають суттєве значення для законного та обґрунтованого вирішення даного кримінального провадження та ухвалення обвинувального вироку, суд приходить до вмотивованого висновку, що стороною обвинувачення не здобуто і не надано достатніх переконливих доказів, оцінка яких була б позбавлена відповідних сумнівів, що у діях ОСОБА_1 наявний склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, ухвалюється виправдовувальний вирок.

Речові докази по кримінальному провадженню не долучались.

Судові витрати відсутні.

Цивільний позов заявлений потерпілою ОСОБА_3, слід залишити без розгляду.

Відносно обвинуваченої запобіжний захід не обирався.

На підставі ст. ст. 368, 373, 374, 392 КПК України, -

УХВАЛИВ:

Виправдати ОСОБА_1 по обвинуваченню в скоєнні злочину, передбаченого ст. 125 ч. 1 КК України, в зв’язку з недоведеністю її винуватості.

Цивільний позов заявлений потерпілою ОСОБА_3, слід залишити без розгляду.

Вирок може бути оскаржено до апеляційного суду Закарпатської області через Рахівський районний суд Закарпатської області, протягом 30 днів з дня його проголошення.

Суддя: Ємчук В.Е.

З оригіналом вірно:

Суддя Рахівського районного суду: Ємчук В.Е.