Постанова № 74550509, 06.06.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/195/2018(м)

221/3677/17

22-ц/775/195/2018(м)

221/3677/17

Головуючий в 1 інстанції Овчиннікова О.С.

Доповідач: Биліна Т.І.

Категорія: 53

ПОСТАНОВА

І м е н е м У к р а ї н и

06 червня 2018 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючої Биліни Т.І.,

суддів Лопатіної М.Ю., Принцевської В.П.,

при секретарі Зал Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Волноваського районного суду Донецької області від 10 січня 2018 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК «ОСОБА_3 Донбасу» про стягнення компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги при звільненні, -

в с т а н о в и л а :

21 липня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК «ОСОБА_3 Донбасу»(надалі ПАТ «ДТЕК «ОСОБА_3 Донбасу») про стягнення компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги при звільненні. Позов вмотивовано тим, що з 18.05.2004 року по 15 березня 2017 року він перебував у трудових відносинах з відповідачем в якості гірничого робочого з ремонту гірничих виробок, підземним, 4 розряду. Наказом № 1210к від 15.03.2017 року його було звільнено з посади за власним бажанням у зв’язку із виходом на пенсію. На день звільнення відповідач не здійснив виплату грошової компенсації за невикористану відпустку терміном 47 днів, а також вихідну допомогу при звільненні у зв’язку із виходом на пенсію, у розмірі тримісячного середнього заробітку, як передбачено колективним договором. Враховуючи, що обчислена ним середньомісячна заробітна плата дорівнює 9231,00 гривень, сума грошової компенсації за 47 днів відпустки дорівнює 21692,85 гривні, а вихідна допомога при звільненні дорівнює 27693 гривні. Обчислені ним суми просить стягнути з ПАТ «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу».

Рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 10 січня 2018 року, повний текст якого складено 15 січня 2018 року, у складі судді Овчиннікової О.С., в задоволенні зазначених позовних вимог відмовлено.

З рішенням суду не погодився представник позивача ОСОБА_2 -ОСОБА_1 та подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права просив скасувати вказане рішення, ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги його довірителя в повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтував тим, що позивач не позбавлений гарантованого Законом права на отримання компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги при звільненні. Твердження відповідача, що він не має доступу до первинної документації нічим не підтверджено. Висновок торгової палати про форс-мажорні обставини не є достатньою підставою для звільнення відповідача від вказаних виплат, а є лише підставою для звільнення від відповідальності за порушення строків їх виплати.

У судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_1 підтримали доводи апеляційної скарги, просили їх задовольнити.

У судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача ОСОБА_4 просив апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю – доповідача, пояснення позивача та представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованими. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Проте, вказаним вимогам рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає з наступних підстав.

Згідно ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідачем не спростовується, що компенсація невикористаної відпустки та вихідна допомога при звільненні позивачу не нараховувалась та не була виплачена.

Пояснення представника відповідача, що підприємство не має в своєму розпорядженні первинної документації та доступу до неї в зв’язку із захопленням 13 березня 2017 року виробничих потужностей, розташованих у м.Кіровське(нині Хрестівка) третіми особами, відносно яких порушено кримінальне провадження за ознаками злочину передбаченого ст.206 КК України, що підтверджено витягом з ЄДРД №12017100000000152, колегія суддів не може прийняти до уваги.

Згідно заперечень відповідача, які мають місце в матеріалах справи виробничі потужності відповідача знаходяться у м.Хрестівка, яке було взяте під контроль незаконним збройним формуванням в 2014 році, і хоча відповідач здійснював свою господарську діяльність на фактично непідконтрольній державній владі території до початку 2017 року, реєстрацію підприємства було змінено та здійснено у м.Добропілля Донецької області.

З наведеного вбачається, що у відповідача було достатньо часу для обрання та забезпечення безпечних заходів зберігання первинної документації.

Згідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частинами першою та другою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Частиною третьою статті 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» визначено, що у структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 цього Закону).

Зазначене свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення.

Такий правовий висновок висловлений у постановах Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1395 цс 16 та від 6 грудня 2017 року у справі №6-331 цс 17.

Підстав відступити від таких висновків щодо застосування норм права колегією суддів апеляційної інстанції не вбачається.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність заборгованості відповідача перед ним.

Вказаний висновок суду першої інстанції обґрунтовано тим, що позивачем в якості доказів надані розрахункові листи(табуляграми) з яких неможливо встановити яке підприємство їх видало, так як вони не містять підпису та прізвища особи, яка засвідчила їх видачу. Крім того з моменту захоплення ПАТ «ДТЕК «ОСОБА_3 Донбасу» в м. Кіровськ (м.Хрестівка) будь які видані підприємством документи не можуть бути належним доказом з огляду на те, що підприємство вийшло з під контролю керівництва, а відповідач з об’єктивних причин позбавлений можливості підтвердити або спростувати розмір заборгованості перед позивачем.

Проте, в повній мірі з вказаними висновками не можна погодитися, так як суд першої інстанції не дотримався положень п.п 3, 4 ч.5 ст.12 ЦПК України, яка передбачає, що суд зберігаючи об’єктивність та неупередженість роз’яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов’язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Не роз’яснив сторонам, що відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією працедавця.

Відповідно до підпункту 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або не грошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18та розділом IV цього Кодексу.

Згідно з пунктом 51.1 статті 51 ПК України платники податків, в тому числі податкові агенти, зобов'язані подавати контролюючим органам у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків.

Підпункт «б» пункту 176.2 статті 176 ПК України визначає, що особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування.

Крім того, відповідно до пункту 2 розділу ІІІ Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року №10-1, індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб надаються страхувальникам та/або застрахованій особі на паперових носіях за формою згідно з додатком 1 (ОК-5) або додатком 2 (ОК-7) до цього Положення.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо вихідної допомоги, суд першої інстанції послався, що позивачем не надано доказів того, що він має стаж роботи у вугільній галузі 20 років та більше.

Проте, суд не позбавлений дискреційних повноважень відповідно яких він може діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Позивач звертаючись до суду надав трудову книжку, з якої вбачається, що він у вугільній галузі відпрацював 17 років 8 місяців 10 днів.(а.с.7-16)

З положень розділу 7 Колективного договору, укладеного між власником та трудовим колективом ПАТ «ОСОБА_3 Донбасу» вбачається, що при першому звільненні працівника з підприємства у зв’язку з виходом на пенсію виплачується за рахунок засобів підприємства одноразова допомога, розмір якої залежить від стажу праці у галузі, а саме для чоловіків при наявності стажу 15 років виплачується два середніх заробітку, а при наявності 20 років і більше виплачується три середніх заробітка.(а.с.99-113)

З наведеного вбачається, що висновки суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо виплати вихідної допомоги при звільненні не ґрунтуються на законі, так як позивач набув право на виплату вихідної допомоги в розмірі двох середніх заробітків.

Приймаючи до уваги індивідуальні відомості про застраховану особу видані Пенсійним фондом України Волноваського району Донецької області позивач в січні 2017 року мав нарахування в розмірі 9613,19грн, а в лютому 8308,12грн.(а.с.219-222)

За змістом абзацу 3 пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок) середньомісячна заробітна плата працівникові обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Тобто позивач набув право на виплату вихідної допомоги в розмірі - 17921,31грн. (9613,19+8308,12):2х2.

Невизнання позовних вимог представником відповідача через наявність поважних причин, а саме наявності форс мажорних обставин колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вказані обставини не звільняють відповідача від виплати обов’язкових платежів, а лише звільняють від відповідальності за їх несвоєчасну виплату, передбачену ст.117 КЗпП.

Настання обставин непереборної сили, які встановлені висновком торгово-промислової палати, свідчить про відсутність вини підприємства у затримці виплат позивачу належних при звільненні сум у строки, визначені ст.116 КЗпП України.

Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі «Ковач проти України», п.59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п.50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).

У зв’язку з цим суд відхиляє посилання відповідача на втрату первинних документів, які знаходилися на підприємстві, як підставу для відмови у нарахуванні та виплаті позивачу вихідної допомоги. Обов'язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо лежить на працедавцеві, а не на працівникові. За цих обставин втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов'язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, тим більше, що відповідачем не надано суду жодних доказів того, що він у будь-який спосіб намагався виправити цю ситуацію.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації за невикористану відпустку, оскільки позивач не навів належних та переконливих доказів, що він не використав 47 днів відпустки.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У справах про дискримінацію позивач зобов’язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація мала місце. У разі наведення таких даних доказування їх відсутності покладається на відповідача. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до положень ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з’ясування обставин справи, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає необхідним скасувати рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо виплати вихідної допомоги при звільненні та постановити в цій частині нове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 17921,31грн. Рішення в частині відмови у виплаті компенсації за невикористану відпустку необхідно залишити без змін.

Згідно ч.1, ч. 6 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позивач згідно Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору при зверненні до суду з позовом, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 255,76грн.

Повний текст постанови складено 07.06.2018 року.

Керуючись ст.ст.374, 376, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів –

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Рішення Волноваського районного суду Донецької області від 10 січня 2018 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення на користь ОСОБА_2 вихідної допомоги при звільненні скасувати та ухвалити в цій частині нове.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК «ОСОБА_3 Донбасу» про стягнення вихідної допомоги при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК «ОСОБА_3 Донбасу» на користь ОСОБА_2 вихідну допомогу при звільненні в сумі 17921(сімнадцять тисяч дев’ятсот двадцять одну) гривню 31 копійку з відрахуванням усіх обов’язкових платежів.

В решті рішення залишити без змін.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК «ОСОБА_3 Донбасу» на користь держави судовий збір в сумі 255(двісті п’ятдесят п’ять)гривень 76 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: Т.І. Биліна

Судді: М.Ю. Лопатіна

ОСОБА_5