Постанова № 74549060, 06.06.2018, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 127/16051/16-а

Головуючий у 1-й інстанції: Овсюк Є.М.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

06 червня 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сторчака В. Ю.

суддів: Ватаманюка Р.В. Мельник-Томенко Ж. М.

за участю:

секретаря судового засідання: Сербин І.І.,

позивача - ОСОБА_2

представника позивача - ОСОБА_3

представника відповідача - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 08 вересня 2016 року (суддя Овсюк Є.М.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації про зобов'язання нарахувати субсидію та відшкодування моральної шкоди та матеріальних витрат,

В С Т А Н О В И В :

В липні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до Вінницького міського суду Вінницької області з адміністративним позовом до управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації про зобов'язання нарахувати субсидію та відшкодування моральної шкоди у розмірі 500 000 грн. і матеріальних витрат у розмірі 300 грн.

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 08 вересня 2016 року позов задоволено частково, зобов'язано управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації нарахувати ОСОБА_2 житлову субсидію, починаючи з дня звернення 06.10.2015 року, в задоволенні позовних вимог про відшкодування матеріальних витрат та моральної шкоди відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в розмірі 500 000 грн., позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити в цій частині нову постанову про задоволення позовних вимог. В апеляційній скарзі апелянт посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного її вирішення.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 08 вересня 2016 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в розмірі 500 000 грн.. Прийнято в цій частині нову постанову. Позовні вимоги ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди в розмірі 500 000 грн. задовольнити частково. Стягнуто з управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 5000 грн. Встановлено судовий контроль за виконанням рішення суду та зобов'язано управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації надати суду звіт про виконання постанови суду в частині задоволених позовних вимог в строк до 22 грудня 2016 року.

Позивач, вважаючи постанову суду першої інстанції та постанову апеляційного адміністративного суду в частині відмовлених позовних вимог незаконними та необгрунтованими звернувся до суду касаційної інстанції зі скаргою, в якій просив скасувати постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 08 вересня 2016 року в частині відмови в задоволенні позову та скасувати постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року в частині часткової відмови в задоволенні позову щодо стягнення моральної шкоди та ухвалити в цій частині постанову про задоволення позовних вимог щодо стягнення на його користь з відповідача моральної шкоди в розмірі 500 000 гривень.

Постановою Верховного суду від 10 квітня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково. Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року скасовано повністю, а справу передано до суду апеляційної інстанції на новий розгляд. Мотивами прийнятого касаційною інстанцією рішення є те, що суд апеляційної інстанції не вказав, яким чином присуджена сума відшкодування співвідноситься з характером правопорушення, який ступінь вини відповідача, або на підставі якого закону суд дійшов висновку про відшкодування шкоди незалежно від вини.

Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2018 року справу призначено до апеляційного розгляду.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали вимоги апеляційної скарги та просили їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги, у зв’язку з чим просив залишити її без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а постанову суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в розмірі 500 000 грн., прийняти в цій частині нову постанову про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 06 жовтня 2015 року ОСОБА_2 звернулась до управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації з заявою та декларацією про доходи для призначення їй житлової субсидії, при цьому, у зв'язку з релігійними переконаннями, не надала згоду на обробку своїх персональних даних.

За наслідками розгляду заяви позивач отримала лист управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації про відмову у призначенні житлової субсидії без згоди на обробку персональних даних позивача.

Не погодившись з відмовою відповідача у призначенні житлової субсидії, ОСОБА_2 звернулася з даним адміністративним позовом до суду.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведена законність своїх вимог щодо нарахування житлової субсидії. Вирішуючи питання про наявність підстав для стягнення моральної шкоди, яку позивач оцінила в розмірі 500 000 гривень, суд дійшов висновку про відсутність ознак нанесення ОСОБА_2 моральної шкоди, а смерть чоловіка позивачки не пов'язана з відмовою відповідача надати житлову субсидію, а є причиною хронічної хвороби серця. Визначаючись щодо позовних вимог про відшкодування матеріальних витрат в розмірі 300 грн., суд зазначив про відсутність належних та допустимих доказів в їх обґрунтування.

У відповідності до вимог ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши доводи апеляційної скарги позивача, колегія суддів вважає їх частково обґрунтованими, а рішення суду першої інстанції в оскарженій частині таким, що не підтверджується встановленими під час апеляційного розгляду обставинами.

Мотивами апеляційної скарги позивача є протиправність рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в розмірі 500 000 грн.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів, враховуючи висновки Верховного суду, зазначені в постанові від 10 квітня 2018 року, вважає за необхідне дослідити та встановити, яким чином заявлена позивачем сума моральної шкоди в розмірі 500 000 гривень співвідноситься з характером правопорушення відповідача та ступенем його вини.

Судом встановлено, що в жовтні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до відповідача з заявою про призначення їй житлової субсидії, оскільки розмір пенсії позивача позбавляв її об'єктивної можливості сплачувати комунальні платежі. В заяві позивач заперечила надання згоди на обробку її персональних даних в електронному вигляді.

В березні 2015 року, на свою заяву, позивач отримав відмову в призначенні субсидії, в якій відповідач посилається на положення ч. 5 ст. 6 Закону України "Про захист персональних даних", відповідно до яких обробка персональних даних здійснюється за згодою суб'єкта персональних даних, проте, оскільки, позивач відмовився надати згоду на обробку його персональних даних в електронному вигляді, то управління праці та соціального захисту населення позбавлено можливості нарахувати йому житлову субсидію.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_2 вказує, що протягом строку, в який вирішувалось питання про призначення їй житлової субсидії, позивач знаходилася у важкому моральному стані у зв'язку з відмовою відповідача у призначенні належної їй за законом субсидії, що могло позбавити її можливості сплачувати комунальні платежі та утримувати житло. Крім того, увесь цей час чоловік позивача тяжко хворів та помер, що поглибило її страждання.

Положеннями статті 56 Конституції України, гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Слід також врахувати, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної шкоди суд повинен визначати залежно від характеру та обсягу страждань, немайнових витрат, які зазнав позивач.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно не перевірив та не надав оцінки доводам позивача про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди.

Слід врахувати, що суд апеляційної інстанції, вперше розглядаючи апеляційну скаргу, прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди. Суд апеляційної інстанції зазначив, що доводи позивача є обґрунтованими, оскільки, в даному випадку, з урахуванням розміру пенсії позивача, її побоювання позбавитися належних умов життя у похилому віці, неможливості виконання обов'язку зі сплати комунальних послуг є об'єктивними, а відмова у призначенні відповідачем ОСОБА_2 житлової субсидії та пов'язана з цим тяганина стали причиною душевних переживань.

Разом з тим, в обґрунтування розміру моральної шкоди, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що сума, в якій позивач оцінює завдану їй моральну шкоду (500 000 гривень), є необґрунтованим та зазначив, що задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000 грн. є обґрунтованою та належною компенсацією моральних страждань позивача з урахуванням її віку, стану здоров'я (позивач є інвалідом ІІ групи) і важливістю справи для неї.

За результатом апеляційного розгляду, колегія суддів приходить до висновку про наявність та доведенність під час розгляду справи підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача в частині відшкодування на його користь моральної шкоди.

Разом з тим, визначаючись щодо розміру моральної шкоди, яку слід відшкодувати на користь позивача слід врахувати наступне.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Для відшкодування шкоди обов"язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв"язку між шкодою і протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

В обґрунтування своїх вимог щодо відшкодування моральної шкоди позивач вказує, що протягом строку, в який вирішувалось питання про призначення їй житлової субсидії, вона перебувала у важкому моральному стані у зв'язку з відмовою відповідача у призначенні належної їй за законом субсидії, що могло позбавити її можливості сплачувати комунальні платежі та утримувати житло. Крім того, увесь цей час чоловік позивача тяжко хворів та помер, що поглибило її страждання.

Так позивач двічі звертався до відповідача по питанню призначення житлової субсидії. Проте призначення житлової субсидії не відбувалось, оскільки для здійснення її нарахування відповідачу необхідно було отримати та перевірити відомості заявника та членів його сім'ї, що передбачено Положенням про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 848 від 21.10.1995 року. Призначення житлової субсидії і її подальше ведення на паперових носіях не передбачено вищезазначеним Положенням. При цьому слід врахувати, що позивач в заявах про призначення субсидії не заперечувала про використання лише тих даних, що зазначені в поданій нею письмовій декларації.

Відповідно до Закону України «Про захист персональних даних», а саме ч.5 ст. 6 зазначено, що обробка персональних даних здійснюється за згодою суб'єкта персональних даних для конкретних і законних цілей. Згода на обробку персональних даних передбачена у заяві про призначення житлової субсидії, форма якої затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2015 року №106 «Про удосконалення порядку надання житлових субсидій».

Позивач посилається на ст. 32 Конституції України, де зазначено що не допускається збір, зберігання, використання та розповсюдження конфіденційної інформації про особистість без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічних благ та прав людини. Тобто вказана стаття доводить, що відповідач не мав законних підстав збирати, зберігати, використовувати інформацію про позивача для нарахування субсидії без її згоди.

Також апелянт зазначає, що її чоловік помер від серцево-судинної недостатності саме в період дії протиправної відмови відповідача у призначенні субсидії, що є в прямому причинному зв’язку з протиправною відмовою відповідача, душевними переживаннями позивача, розладу нормальних життєвих зав’язків, що потягнуло в кінцевому рахунку за собою смерть чоловіка ОСОБА_2.

Колегія суддів під час апеляційного розгляду прийшла до висновку, що позивачем не надано належних доказів, що саме протиправні дії відповідача спричинили смерть чоловіка ОСОБА_2. Не доведено також, чому саме позивач оцінив заподіяну йому моральну шкоду в розмірі 500 000 гривень. Посилання на те, що вказана сума співрозмірна з місячним окладом високопосадовця, також не підтверджено жодним доказом та не обгрунтовано позивачем та його представником під час розгляду справи.

Таким чином, за результатом апеляційного розгляду справи, дослідивши співвідношення заявленої позивачем суми моральної шкоди з характером правопорушення та ступенем вини відповідача, враховуючи похилий вік позивача, а також те, що відповідач міг передбачити настання негативних наслідків для позивача у разі відмови у призначенні субсидії, суд апеляційної інстанції не в повній мірі погоджується з висновком Вінницького міського суду Вінницької області відносно того, що відповідач діяв в межах своїх повноважень.

Разом з тим, встановлено, що Управління праці та соціального захисту населення нарахувало субсидію ОСОБА_2 на виконання рішення суду першої інстанції від 08.09.2016 р.. яким зобов’язано управління нарахувати ОСОБА_2 житлову субсидію з дня звернення 06.10.2015 року.

Крім того встановлено, що Вінницький апеляційний адміністративний суд своїм рішенням від 22.11.2016 року стягнув з відповідача моральну шкоду в розмірі 5000 тис. грн. та встановив судовий контроль за виконанням рішення, зобов’язав надати звіт про виконання постанови суду до 22.12.2016 року. Вказане рішення, зокрема в частині стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 5000 тис. грн. виконане, позивач отримав 5000 тис. грн. моральної шкоди.

З урахуванням наведеного, оцінивши доводи апеляційної скарги та пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 та стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 5000 грн.

На підставі викладених обставин та норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги обґрунтованими, а висновки суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в повному обсязі необґрунтованими.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення порушено норми матеріального права, а також враховано не всі, встановлені у справі, обставини, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в розмірі 500 000 грн., з прийняттям в цій частині нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно зі ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 08 вересня 2016 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в розмірі 500 000 гривень.

Ухвалити в цій частині нову постанову.

Позовні вимоги ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди в розмірі 500 000 гривень задовольнити частково.

Стягнути з управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 5000 гривень.

В решті постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 08 вересня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 07 червня 2018 року.

Головуючий ОСОБА_1 Судді ОСОБА_6 ОСОБА_7