Постанова № 74548443, 05.06.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 1019/1996/12 Головуючий у І інстанції Рева О. І.Провадження № 22-ц/780/2265/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 58 05.06.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 червня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Сержанюка А.С., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря Богдан І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Переяслав-Хмельниького міськрайонного суду Київської області у складі судді Реви О.І., постановлену у м. Переяслав-Хмельницький 21 березня 2018 року за скаргою ОСОБА_2 на дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Переяслав-Хмельницького міськрайонного управління юстиції ОСОБА_3, заінтересована особи Приватне акціонерне товариство «ВФ Україна»,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -

в с т а н о в и в :

В грудні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із скаргою на дії державного виконавця, просив зняти арешт з усього майна ОСОБА_2 та зняти заборону на його відчуження.

Скаргу мотивував тим, що в провадженні державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Переяслав-Хмельницького міськрайонного управління юстиції ОСОБА_3 знаходиться на виконанні виконавчий лист № 2-н-56/12, виданий Солом’янським районним судом м. Києва 16 липня 2013 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «МТС Україна» боргу в сумі 967,15 грн. На підставі цього документу 07 квітня 2014 року були видані постанови про відкриття виконавчого провадження відносно ОСОБА_2 та про арешт майна, що належить ОСОБА_2, та заборону на його відчуження для забезпечення майна боржника.

Вказував, що відповідно до строків виконавчого провадження, встановлених Законом України «Про виконавче провадження» в чинній на момент відкриття виконавчого провадження редакції, кінцевий строк виконання даного провадження сплив 07 жовтня 2014 року. З огляду на те, що на момент подання даної скарги стягнення боргу не проведено, просив суд зняти арешт з майна, що належить ОСОБА_2, та зняти заборону з його відчуження.

Ухвалою Переяслав-Хмельниького міськрайонного суду Київської області від 21 березня 2018 року в задоволенні скарги ОСОБА_2 на дії державного виконавця відмовлено.

Заявник ОСОБА_2, не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Переяслав-Хмельниького міськрайонного суду Київської області від 21 березня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його скаргу на дії державного виконавця.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказував, що судом першої інстанції не було враховано той факт, що відповідно до строків виконання, встановлених ч. 2 ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження», який діяв на момент винесення постанови про арешт майна апелянта, державний виконавець зобов’язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру – у двомісячний строк, відтак кінцевий строк виконання даного провадження сплив 23 вересня 2011 року. Отже на підставі вищевикладеного арешт на майно та заборона на відчуження майна, що належить ОСОБА_2, повинні були зняті.

Крім того, звертає увагу суду на невідповідність у сумі розміру заборгованості, зазначеної в постанові про відкриття виконавчого провадження, та у сумі заборгованості, передбаченої у судовому наказі від 13 серпня 2012 року, а саме сума заборгованості в судовому наказі становить 859,85 грн., а виконавче провадження відкрито на суму 967,15 грн.

Також вказує, що у постанові про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 07 квітня 2014 року зазначено, що арешт та заборона на відчуження накладаються на будь-яке майно ОСОБА_2, що суперечить нормам чинного законодавства, оскільки в даній постанові відсутній чіткий перелік майна, на який накладено арешт, не описано те майно, на яке стягнення не може бути звернене за виконавчими документами або може бути звернено лише в передбачених законодавством випадках, не перелічено в акті опису інше майно, у тому числі те, що знаходиться у спільній власності боржника з іншими особами.

Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Залишаючи без задоволення скаргу ОСОБА_2 на дії державного виконавця, суд першої інстанції виходив із того, що вимоги скарги про визнання дій державного виконавця щодо накладення арешту на майно ОСОБА_2 та оголошення заборони на його відчуження є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, оскільки вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Із матеріалів справи вбачається, що 13 серпня 2012 року Переяслав-Хмельницьким міськрайонним судом Київської області видано судовий наказ у справі № 2-н-56/12 за заявою ПАТ «МТС Україна» до ОСОБА_2 про стягнення 859,85 грн. Даним наказом стягнуто із ОСОБА_2 на користь заявника заборгованість в сумі 859,85 грн. та судовий збір в сумі 107,30 грн. (а. с. 23).

Ухвалою Переяслав-Хмельниького міськрайонного суду Київської області від 04 жовтня 2013 року задоволено заяву ПАТ «МТС Україна» про поновлення строку для пред’явлення виконавчого документу до виконання, поновлено ПАТ «МТС Україна» строк для пред’явлення до виконання судового наказу № 2-н-56/12 від 13 серпня 2012 року, оскільки він пропущений із причин, що не залежали від волі стягувача (а. с. 46).

07 квітня 2014 року ПАТ «МТС Україна» подано заяву про примусове виконання даного виконавчого документу.

07 квітня 2014 року постановою головного державного виконавця Рашевої Н.І. відкрито виконавче провадження ВП № 42870276 з виконання судового наказу № 2-н-56/12 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «МТС Україна» боргу в розмірі 967,15 грн. (а. с. 53).

Також 07 квітня 2014 року постановою головного державного виконавця Рашевої Н.І. накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_2, у межах суми звернення стягнення 967,15 грн., та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна лише в межах суми боргу (а. с. 54).

Стягувачем ПАТ «ВФ Україна», яке є правонаступником ПАТ «МТС Україна», було направлено відзив на скаргу (а. с. 68), за змістом якого 07 квітня 2014 року черговий раз було відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення та винесено постанову про арешт майна боржника. 21 жовтня 2014 року на адресу стягувача надійшла постанова про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження». Посилався на те, що арешт на майно скаржника було накладено без порушень законодавства з боку державного виконавця. Відповідно до ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження, зняття арешту з майна боржника є наслідком закінчення виконавчого провадження, а не повернення виконавчого документа стягувачу. В даному ж випадку виконавче провадження закінчено не було, оскільки скаржник заборгованості перед стягувачем не погасив та були відсутні інші підстави для закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до ст. 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов’язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції станом на день відкриття виконавчого провадження державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції станом на день відкриття виконавчого провадження арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов’язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети.

Виходячи із наведених вимог закону, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про дотримання державним виконавцем вимог закону щодо відкриття виконавчого провадження та правомірного накладення арешту на майно ОСОБА_2 та оголошення заборони на його відчуження.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом строків проведення виконавчих дій, закінчення яких є підставою для зняття арешту на майно та заборони на відчуження майна, апеляційний суд виходить із наступного.

Відповідно до ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції від 21 квітня 1999 року, у разі закінчення виконавчого провадження арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні в зв’язку із завершенням виконавчого провадження.

Ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» в зазначеній редакції встановлені підстави, за яких виконавче провадження підлягає закінченню.

При цьому у вказаній нормі не зазначено випадку, якщо виконавчий лист повернуто у зв’язку з відсутністю майна у боржника, або якщо закінчилися строк, встановлений законом для примусового виконання судового рішення.

Таким чином, у разі повернення виконавчого документа стягувачу виконавче провадження не є закінченим, а тому правові наслідки, передбачені ч. 2 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження», не настають.

Також апеляційний суд враховує, що заявником під час розгляду справи в суді першої інстанції та в апеляційній скарзі взагалі не висувалося будь-яких вимог щодо визнання рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця неправомірними, а заявлено безпосередньо до суду скаргу про зняття арешту з усього майна ОСОБА_2, накладеного в межах виконавчого провадження.

Виходячи із наступного, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про недоведеність обставин, на які посилається заявник.

Апеляційний суд не приймає доводи апеляційної скарги щодо неможливості накладення арешту на все майно боржника та невідповідності зазначеної у постанові про відкриття виконавчого провадження сум, які підлягають стягненню, сумам, зазначеним в судовому наказі, оскільки дані доводи не були заявлені ОСОБА_2 в скарзі на дії державного виконавця та не були предметом розгляду суду першої інстанції.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що можливість накладення арешту на все майно боржника в межах сум, що підлягають стягненню, передбачена ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» в попередній редакції, що і було зроблено державним виконавцем, а судовим наказом від 13 серпня 2012 року із боржника на користь ПАТ «МТС Україна» стягнуто не лише заборгованість в розмірі 859,85 грн., а й судовий збір в розмірі 107,30 грн., що сумарно становить якраз 967,15 грн., як і вказано в постанові про відкриття виконавчого провадження від 07 квітня 2014 року.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування ухвали суду.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена із додержанням вимог закону і не може бути скасована з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Переяслав-Хмельниького міськрайонного суду Київської області від 21 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено 06 червня 2018 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Сержанюк А.С.

ОСОБА_4