Постанова № 74548191, 05.06.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2018 рокуЛьвів№ 876/2664/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Кузьмича С. М.,

суддів Бруновської Н.В., Запотічного І.І.,

за участю секретаря Мельничук Б.Б.

позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2018 року (ухвалене головуючим – суддею Гавдик З.В., у м. Львові, о 17 год 50 хв повний текст складено 01 березня 2018 року) у справі № 813/3107/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області, Голови Залізничного районного суду м.Львова ОСОБА_3, Залізничного районного суду м.Львова про визнання неправомріними і скасування наказів, стягнення суддівської винагороди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом (із врахуванням заяв про уточнення позовних вимог) до відповідачів в якому просить:

визнати протиправним та скасувати наказ голови Залізничного районного суду м. Львова №2-к від 05.01.2012 «Про припинення виплати щомісячного грошового утримання ОСОБА_1М.»;

визнати протиправним та скасувати наказ голови Залізничного районного суду м. Львова № 15/к від 30.03.2015 «Про виплату суддівської винагороди судді Ганичу І.М.»;

стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області в користь ОСОБА_1 - 563150, 88 грн. з яких:

суддівська винагорода за період з 08.06.2011 по 04.03.2012 - у розмірі 60059, 26 грн.;

суддівська винагорода за період з 28.03.2015 по 20.12.2017 - у розмірі 503091, 62 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказує на те, що спірні накази та невиплата позивачу суддівської винагороди у повному обсязі та з врахування його права на додаткові виплати, є неправомірними, оскільки після внесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення позивачем, Вищою кваліфікаційною комісією суддів України не приймалось відповідне рішення про відсторонення позивача від посади судді.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19.02.2018 адміністративний позов задоволено частково. Зобов’язано Територіальне управління державної судової адміністрації України у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (79057, м. Львів, вул. Гіпсова, 38-а, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) суддівську винагороду за період часу з 08.06.2011 по 04.03.2012. В іншій частині позову відмовлено.

Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що судом частково враховуються аргументи наведені позивачем щодо стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області в користь позивача суддівської винагороди за період з 08.06.2011 по 04.03.2012 - у розмірі 60059,26 грн., та не враховуються запереченні відповідачів, оскільки згідно ст. 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції на час вказаних правовідносин суддівська винагорода регулювалась цим же Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не могла визначатися іншими нормативно-правовими актами. Цим же законом не передбачено підстав невиплати судді суддівської винагороди у випадку відсторонення від посади судді.

Разом з цим суд вказав, що згідно п. 3 ч. 4 ст. 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції від 12.02.2015 № 192-VIII, суддя на час відсторонення від посади позбавляється права на отримання доплат до посадового окладу судді, згідно ч. 10 ст. 133 цього ж Закону, суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу. Саме на виконання вказаних норм Закону та, керуючись рішенням ВККС України від 29.03.2011 р. № 740/4-Г «Про відсторонення судді Ганича І.М.», яким останнього відсторонено від посади судді до вирішення кримінальної справи у встановленому законом порядку та, згідно ч. 2 ст. 24 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України від 12.02.2015 № 192-VIII), головою суду було правомірно винесено наказ від 30.03.2015 № 15/К, а саме: про здійснення виплати суддівської винагороди судді Ганичу І.М. у розмірі посадового окладу без врахування доплат за вислугу років.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив позивач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови в задоволенні позову, визнати протиправним та скасувати наказ голови Залізничного районного суду м. Львова № 15/к від 30.03.2015 «Про виплату суддівської винагороди судді Ганичу І.М.», стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області в користь ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду за період з 28.03.2015 по 20.12.2017 у розмірі 586545, 74 грн., із врахуванням інфляції, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.02.2018 про стягнення в користь ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 08.06.2011 по 04.03.2012 доповнити – «у розмірі 140939, 94 грн., із врахуванням інфляції».

Зокрема в апеляційні скарзі зазначає, що суд залишив поза увагою, що рішення Вищої кваліфікаційної комісії судців України від 29.03.2011р. про відсторонення ОСОБА_1 від посади судді у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності і виданий на підставі такого наказ голови Залізничного районного суду м. Львова від 22.04.2011 за № 33/1-к «Про відсторонення судці Ганича І.М.» було прийнято згідно Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції від 07.07.2010 та за вимогами Кримінально-процесуального кодексу України в редакції 1960 року. На момент видачі спірного наказу від 30.03.2015 «Про виплату суддівської винагороди судді Ганичу І.М.» вже вступив в силу новий закон «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції від 12.02.2015 № 192-VIII). У відповідності до п.п.1-2 ч.4 ст.49 закону «Про судоустрій і статус суддів» у новій редакції, суддя міг бути відсторонений від посади у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності на підставі вмотивованого клопотання Генерального прокурора України виключно в порядку, встановленому цим Законом. Таке відсторонення здійснювалося ВККС України на строк не більше двох місяців. Продовження строку відсторонення судді від посади у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності здійснювалося в тому ж порядку на строк не більше одного місяця. І лише, якщо суддя у визначеному законом порядку відсторонений від посади, тоді на час відсторонення він позбавляється права на отримання доплат до посадового окладу судді (п. 3 ч. 4 ст. 49 названого Закону). Проте голова суду в наказі № 15/к від 30.03.2015 та суд в оскаржуваному рішенні врахували лише п. 3 ч. 4 наведеної статті 49 закону «Про судоустрій і статус суддів». Однак не врахували, що п. 3 ч. 4 є похідним від п.п.1-2 ч.4 ст.49 та що тільки при застосуванні спочатку перших двох частин наступають наслідки передбаченні частиною третьою, що і призвело до прийняття ними хибного висновку.

В апеляційному порядку рішення суду першої інстанції також оскаржив відповідач, Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Львівській області.

В апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині зобов’язання Територіального управління державної судової адміністрації України у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період часу з 08.06.2011 по 04.03.2012. Ухвалити в зазначеній частині нове рішення, яким в задоволенні позовної вимоги позивача про стягнення суддівської винагороди за період часу з 08.06.2011 по 04.03.2012 відмовити повністю. В іншій частині судове рішення залишити без змін.

Так в апеляційні скарзі покликається на те, що обов’язковою умовою нарахування та виплати суддівської винагороди є належно заповнений табель обліку використання робочого часу, форма якого затверджена наказом Державного комітету статистики України від 05.12.2008 № 489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації по статистиці праці», що зумовлює необхідність перебування судді на робочому місці. Підставою для внесення до зазначеного табеля будь- яких позначень, зокрема, щодо причин неявок на роботу є підтвердні документи: накази, розпорядження, листи непрацездатності, медичні довідки. Облік використання робочого часу відстороненого судді від посади здійснюється у такому ж порядку, як для інших суддів, відповідно оплата суддівської винагороди Позивачу здійснювалася територіальним управлінням на підставі наданих Залізничним районним судом м. Львова табелів обліку робочого часу позивача. Згідно табелю обліку робочого часу Залізничного районного суду міста Львова, у зв'язку із відсутністю на роботі через відсторонення у період з 08.06.2011 року по 04.03.2012 позивачу проставлялась відмітка «ін», тобто інші причини неявок. Враховуючи наведене вважають, що позивачу правомірно не нараховувалась та не виплачувалась заробітна плата за вказаний період роботи.

Позивач в судовому засіданні підтримав свою апеляційну скаргу та надав пояснення, просить вказану апеляційну скаргу задовольнити, а апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області залишити без задоволення. Просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови задоволення позовних вимог.

В судовому засіданні представник Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області заперечив щодо задоволення апеляційної скарги позивача та надав пояснення. Просить апеляційну скаргу останнього залишити без задоволення, апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволення позовних вимог та відмовити в задоволенні позову повністю. В решті судове рішення просить залишити без змін.

Відповідач, Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Львівській області на апеляційну скаргу ОСОБА_1 подало відзив, в якому покликається на те, що з часу винесення рішення ВККС України від 29.03.2011 № 740/4-Г щодо відсторонення судді Ганича І.М. від посади судді, позивач не звертався до Вищого адміністративного суду України, як суду першої інстанції, із адміністративним позовом про визнання незаконним та скасування такого рішення, а таке не втратило своєї юридичної сили та є чинним. А тому вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови позовних вимог законним, обгрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права та підлягає залишенню без змін.

Інші особи які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з’явилися, що не перешкоджає розгляду справи в їх відсутності згідно з ч. 2 ст. 313 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача та представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, суд приходить до висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін, з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що 19.02.2011 відносно судді Ганича І.М. порушено кримінальну справу за ч. 3 ст. 368 КК України.

29.03.2011 Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на підставі вмотивованого клопотання Генерального прокурора України прийнято рішення № 740/4-Г про відсторонення судді Ганича І.М. від посади судді, у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності.

22.04.2011 наказом голови Залізничного районного суду м. Львова №33/1-к «Про відсторонення судді Ганича І.М.», відповідно до рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України за № 740/4-Г, позивача відсторонено від посади судді у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності.

05.01.2012 наказом голови Залізничного районного суду м. Львова №2-к «Про припинення виплати щомісячного грошового утримання ОСОБА_1М.», позивачу припинено з 01.01.2012 виплату щомісячного грошового утримання.

30.03.2015 наказом голови Залізничного районного суду м. Львова №15/к «Про виплату суддівської винагороди судді Ганичу І.М.», відповідно до рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України за № 740/4-Г, ч. 4 ст. 49, ч. 10 ст. 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону України від 12.02.2015 № 192 VIII) у зв’язку з прийняттям рішення про відсторонення від посади позивача, наказано здійснювати виплату суддівської винагороди позивачу у розмірі посадового окладу без врахування доплат за вислугу років з 28.03.2015.

Вважаючи такі накази відповідача протиправними позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.

Проаналізувавши матеріали справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про правильне застосування норм матеріального та процесуального права та повне з’ясування обставин справи судом першої інстанції з огляду на наступне.

Так ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі зазначає, що оскільки рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС України) від 29.03.2011 № 740/4-Г про відсторонення ОСОБА_1 від посади судді та наказ голови Залізничного районного суду м. Львова від 22.04.2011 № 33/1-к «Про відсторонення судді Ганича І.М.», якими керувався суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог, прийняті відповідно до вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції від 07.07.2010 та відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України в редакції 1960 року, то на момент видачі наказу Залізничного районного суду м. Львова від 30.03.2015 № 15/к «Про виплату суддівської винагороди судді Ганичу І.М.» вони були неактуальними.

Однак на переконання колегії суддів таке твердження ОСОБА_1 не відповідає дійсним обставинам справи.

Так, 19.02.2011 відносно позивача було порушено кримінальну справу за ч. 3 ст. 368 КК України, у зв’язку з чим, відповідно до ч. 4 ст.147 КПК України 1960 року, ч. 1 п. 7 ст. 91, ст. 97 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції від 07.07.2010 та на підставі вмотивованого клопотання Генерального прокурора України, 29.03.2011 ВККС України було прийнято рішення № 740/4-Г про відсторонення судді Ганича І.М. від посади судді, у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності.

На підставі зазначеного вище рішення ВККС України, головою Залізничного районного суду м. Львова 22.04.2011 видано наказ № 33/1-К «Про відсторонення судді Ганича І.М. від посади судді».

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції від 07.07.2010, суддя на час відсторонення від посади позбавляється права на отримання доплат до посадового окладу судді.

Відтак, позивача було відсторонено від посади судді та останнім не здійснювалось відправлення правосуддя.

12.02.2015 Верховною Радою України прийнятий Закон «Про забезпечення права на справедливий суд» № 192-VІІІ, яким в новій редакції викладений Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VІ. Вказаний закон набрав чинності 28.03.2015.

На виконання положень нової редакції Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо виплати суддям доплат за вислугу років та керуючись рішенням ВККС України від 29.03.2011 № 740/4-Г щодо відсторонення ОСОБА_1 від посади судді, головою Залізничного районного суду м. Львова винесено наказ від 30.03.2015 № 15/к «Про виплату суддівської винагороди судді Ганичу І.М.».

Щодо актуальності рішення ВККС України від 29.03.2011 № 740/4-Г про відсторонення ОСОБА_1 від посади судді, у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності, то слід зазначити, що станом на сьогодні воно є чинним і ніким не скасовувалося у визначеному законом порядку.

Так, пунктом 12 розділу XI «Перехідні положення» КПК України від 13.04.2012 № 4652-VІ, який набув чинності 19.11.2012, визначено, що розслідування кримінальних справ, які до дня набрання чинності цим Кодексом надійшли до суду від прокурорів з обвинувальним висновком, постановою про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, постановою про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, у разі їх повернення судом прокурору для проведення додаткового розслідування, проводиться у порядку, передбаченому цим Кодексом.

Водночас, відповідно до п. 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК України запобіжні заходи, арешт майна, відсторонення від посади, застосовані під час дізнання та досудового слідства до набрання чинності цим Кодексом, продовжують свою дію до моменту їх зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно частини 5 статті 147 КПК України від 28.12.1960 № 1001-05 (зі змінами) відсторонення від посади скасовується постановою слідчого (прокурора), коли в подальшому застосуванні цього заходу відпадає потреба.

Враховуючи наведене та зважаючи, що у ВККС України відсутні повноваження щодо вирішення питання про скасування відсторонення судді від посади, застосованого відповідно до норм КПК України від 28.12.1960 № 1001-05 (зі змінами), рішення комісії від 29.03.2011 №740/4- Г не втратило своєї юридичної сили.

Чинність вказаного вище рішення ВККС України було підтверджено і самою комісією відповідно до листа від 10.08.2017 № 19-4361/17 (а.с.56).

Крім цього, необхідно зазначити те, що з часу винесення рішення ВККС України від 29.03.2011 р. № 740/4-Г щодо відсторонення судді Ганича І.М. від посади судді, останній не звертався до суду із відповідним позовом про визнання незаконним та скасування такого рішення.

Керуючись наведеним вище суд вважає обгрунтованим висновки суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позову в частині визнання протиправним та скасування наказу голови Залізничного районного суду м. Львова № 15/к від 30.03.2015 «Про виплату суддівської винагороди судді Ганичу І.М.». Разом з цим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що законних підстав для стягнення доплати за вислугу років в сумі 503091, 62 грн., за період з 28.03.2015 по 20.12.2017, в суду не має, оскільки встановлено факт не здійснення правосуддя позивачем за період з 28.03.2015 по 20.12.2017, що останнім підтверджено в судовому засіданні.

Щодо задоволення частини позовних вимог, а саме зобов’язання Територіального управління державної судової адміністрації України у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період часу з 08.06.2011 по 04.03.2012 то суд вважає їх обгрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Однак цим Законом не передбачено підстав для невиплати судді суддівської винагороди у випадку відсторонення від посади судді.

Відтак суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що за вказаний період не було законних підстав для не нарахування та невиплати суддівської винагороди ОСОБА_1, оскільки на час спірних правовідносин законодавством не було передбачено, що не виконання позивачем посадових обов’язків судді у зв’язку із відстороненням від посади, має наслідком невиплати судді суддівської винагороди.

У п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 Справа «Руїз Торіха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Аналізуючи фактичні обставини справи та наведені норми суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку задовольняючи позовні вимоги частково, шляхом зобов’язання Територіального управління державної судової адміністрації України у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період часу з 08.06.2011 по 04.03.2012.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційні скарги належить залишити без задоволення, а рішення суду — без змін. Доводи апеляційних скарг не спростовують рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2018 року у справі № 813/3107/17 – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення, у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_4 судді ОСОБА_5 ОСОБА_6 Повне судове рішення складено 08 червня 2018 року