Постанова № 74547548, 07.06.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/17976/17 Суддя першої інстанції: Амельохін В.В.

Суддя-доповідач - Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Ісаєнко Ю.А., Лічевецького І.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 березня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Генеральної прокуратури України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 звернулась з позовом до Генеральної прокуратури України про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акту - рішення заступника Генерального прокурора України від 27.06.2017р. щодо відмови позивачу у виплаті грошової допомоги у розмірі місячного заробітку, з якого обчислена пенсія, за кожен повний рік роботи прокурором у зв'язку з виходом на пенсію за вислугу років;

- зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу у зв'язку з виходом на пенсію за вислугу років у розмірі місячного заробітку, з якого обчислена пенсія, за кожен повний рік роботи прокурором за період роботи з 03.08.1992р. по 01.05.2014р., у тому числі до 01.01.2011р. без сплати податку.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до вимог ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ Печерським районним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві у липні 2008 року позивачу призначено пенсію за вислугою років з розміру на той час місячної заробітної плати на посаді начальника відділу Генеральної прокуратури України. Після призначення пенсії позивач продовжувала працювати і звільнена з органів прокуратури України наказом Генерального прокурора України від 22.07.2015 року №1161ц у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці на підставі п.1 ч. 1 статті 40 КЗпП України. У зв'язку з цим вважає, що розмір грошової допомоги при звільненні повинен обраховуватися в розмірі на момент звільнення, а не на момент виходу на пенсію.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 березня 2018 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до статей 22 ,64 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, а конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

29 травня 2018 року надійшов відзив на апеляційну скаргу від відповідача у якому зазначається, що виникнення права на отримання грошової допомоги фактично пов'язується з припиненням роботи. У 2008 році позивач права на отримання грошової допомоги не мала, а у 2015 році втратила таке право відповідно до змін в законодавстві.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справ матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_2 працювала в органах прокуратури з 03.08.1992 року по 22.07.2015 року та в липні 2008 року їй призначено пенсію за вислугою років.

Наказом Генерального прокурора України від 22.07.2015р. №1161-ц позивача звільнено з посади старшого прокурора відділу захисту прав громадян та інтересів держави при застосуванні законів про адміністративні правопорушення управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України).

21 червня 2017 року позивач звернулася до Генеральної прокуратури України з заявою щодо нарахування та виплати грошової допомоги і надання її розрахунку.

Генеральна прокуратура України листом від 27.06.2017р. №18-771вих-17 відмовила позивачу у виплаті грошової допомоги.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що виплаті грошової допомоги повинно передувати як набуття права на пенсію за вислугу років, так і звільнення з органів прокуратури у зв'язку з виходом на пенсію. Оскільки у 2008 році позивач набула лише право на пенсію, без звільнення з органів прокуратури, грошова допомога правомірно їй не виплачувалась. При цьому суд також зазначив, що при фактичному звільненні з органів прокуратури у 2015 році, позивач втратила своє право на отримання грошової допомоги, оскільки така грошова допомога вже не була передбачена законом.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обґрунтованим з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 16 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції до 01.04.2014), прокурорам і слідчим у разі виходу на пенсію за вислугою років чи по інвалідності виплачувалася грошова допомога у розмірі місячного заробітку, з якого обчислена пенсія, за кожен повний рік роботи прокурором, слідчим прокуратури чи на посадах у науково - навчальних закладах прокуратури.

Законом України від 27.03.2014 року № 1166-УІІ «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» внесено зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі, відповідно до абз. 3 п.п. 3 п. 3 розділу II виключено ч. 16 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру».

У п. 2 розділу IV Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» визначено, що зміни, передбачені розділами II, набирають чинності з 01.04.2014.

Позивача звільнено з посади на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з зміною в організації виробництва і праці 22.07.2015 року, тобто після втрати чинності ч. 16 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», яка передбачала виплату грошової допомоги при виході на пенсію.

Доводи апелянта про те, що вона з липня 2008 року отримує пенсію за вислугу років на підставі ст. 50-1 Закону, а тому право на отримання грошової допомоги вона також набула з липня 2008 року, безпідставні.

Позивач у 2008 році оформила пенсію без фактичного звільнення з органів прокуратури, тому права на отримання зазначеної допомоги у неї на той час не виникло.

Зазначене відповідає правовій позиції висловленій Верховним Судом України у постанові від 05 липня 2017 року (справа № 812/143/15).

Відтак, оскільки Законом України від 27 березня 2014 року №1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» частину 16 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789 з 01.04.2014 року виключено, то при звільненні позивача з органів прокуратури з 22.07.2015 року, позивач не мала права на отримання грошової допомоги у зв'язку з виходом на пенсію за вислугу років.

За таких підстав, колегія суддів вважає, що Генеральна прокуратура України, з урахуванням приписів Закону України «Про прокуратуру» в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, правомірно відмовила позивачу у виплаті грошової допомоги у зв'язку з виходом на пенсію за вислугу років.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 березня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Ю.А. Ісаєнко

І.О. Лічевецький