Постанова № 74547191, 24.05.2018, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

24 травня 2018 року м.Дніпро справа № 804/925/18

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Уханенка С.А.,

суддів: Божко Л.А. Дадим Ю.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 березня 2018 р. (суддя Боженко Наталія Василівна, рішення складено у повному обсязі 21.03.2018 року) по справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, третя особа: Держава Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії ,-

в с т а н о в и в:

У лютому 2018 р. ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до суду, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо не здійснення нарахування та виплати йому, судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області, суддівської винагороди виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України “Про державний бюджет України на 2017 рік”;

- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на його користь недоплачену суддівську винагороду: за липень 2017 в сумі 16000,00 грн., за серпень 2017 в сумі 16000,00 грн., за вересень 2017 в сумі 16000,00 грн., за жовтень 2017 в сумі 16000,00 грн., за листопад 2017 в сумі 16000,00 грн., за грудень 2017 в сумі 16000,00 грн. та недоплачену допомогу на оздоровлення за 2017 рік в сумі 16000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю виплати суддівської винагороди в розмірі меншому ніж передбачено Законом України “Про судоустрій і статус суддів” № 2453- VI.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 березня 2018 р. в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що Указом Президента України від 12.03.2012 року № 193/2012 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Совєтського районного суду м. Макіївки Донецької області.

На підставі Указу Президента України "Про переведення суддів" № 83/2015 від 14.02.2015 року ОСОБА_1 переведено на роботу на посаду судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

Наказом голови Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25.02.2015 року № 10-К позивача зараховано до штату Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

Не погоджуючись із сумою нарахованої ОСОБА_1 суддівської винагороди, за спірний період, останній звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Правові засади регулювання суддівської винагороди встановлені наступними нормативними актами, що діяли на час виникнення спірних відносин.

Частиною 2 статті 130 Конституції України визначено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до ч.1 ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016 № 1402-VIIІ (далі - Закон 1402-VIIІ) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 1 частини 3 статті 135 Закону №1402-VIIІ, в редакції чинній на час виникнення спірних відносин, встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Абзацом 1 статті 22 розділу ХІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №1402-VIIІ обумовлено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Натомість пунктом 23 розділу ХІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №1402-VIIІ визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України “Про судоустрій і статус суддів” (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№41 - 45, ст.529; 2015 р., №№18 - 20, ст.132 із наступними змінами).

Згідно з ч.1 ст.133 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 07.07.2010 р. №2453-VI (далі - Закон №2453-VI) суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом “ Про Конституційний суд України , та не може визначатися іншими нормативно – правовими актами, а ч.3 зазначеної норми передбачає, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Підпунктом 1 пункту 24 розділу ХІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №1402-VIIІ розмір посадового окладу судді з 01.01.2017 року становить 15 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Доданий до матеріалів справи табуляграм свідчить, що позивач у липні - грудні 2017 року отримував суддівську винагороду, яка вираховувалась з посадового окладу в розмірі 16000,00 грн.

На час спірних відносин позивач знаходиться в статусі судді без повноважень.

Вирішуючи питання правомірності виплати відповідачем посадового окладу судді в розмірі 16000 грн. та невиплати надбавки за вислугу років суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Як вже зазначалося судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 3 ст.133 Закону № 2453-VI посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Частина 3 ст. 135 Закону №1402-VIIІ на час прийняття Закону визначала базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду 30 мінімальних заробітних плат.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06.12.2016 року були внесені зміни до ч. 3 ст. 135 Закону №1402-VIIІ в частині розрахункової величини та відповідно розрахункова величина мінімальна заробітна плата змінена на прожитковий мінімум.

Аналогічні зміни відбулися і у пункті 24 розділу ХІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №1402-VIIІ.

Також, п. 3 прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VIII встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Таким чином, з 01.01.2017 року розмір посадового окладу суддів, як тих що пройшли кваліфікаційне оцінювання, так і тих, що не пройшли його визначається відповідачем з розрахункової величини 1600 грн.

Відповідно до положень законів № 2453-VI та №1402-VIIІ суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

До 01.01.2017 року обидва закони визначали розмір посадового окладу судді у мінімальних заробітних платах, що дає можливість зробити висновок, що мінімальна заробітна плата застосовувалася законодавцем як розрахункова величина.

Ця ж розрахункова величина застосовувалася для розрахунку заробітної плати іншим особам, що працювали в державній сфері управління, а також для визначення розміру обов’язкових платежів для доступу до публічних послуг держави та місцевого самоврядування (державне мито, судовий збір), санкцій (штрафів) і т.і.

Досліджуючи мету прийняття Закону № 1774-VIII слід наголосити, що він був направлений на підвищення мінімальних стандартів, запроваджених в Україні, в тому числі і заробітної плати. Та з огляду на положення Закону України «Про бюджет України на 2017 рік» розмір заробітної плати зріс вдвічі.

Наслідком таких змін Законом № 1774-VIII стала зміна розрахункової величини з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися до розрахунку всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також до розрахунку інших платежів та санкцій.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з прийняттям Закону № 1774-VIII зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, у формулі розрахунку якої як розрахункова величина була закладена мінімальна заробітна плата, а лише розрахункова величина.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на вже вказаний алгоритм розрахунку суддівської винагороди, який за законами № 2453-VI та №1402-VIIІ є однаковим, тому і розрахункова величина повинна бути однаковою. Інший підхід буде мати ознаки дискримінації та не буде відповідати меті, закладеній в Законі № №1402-VIIІ – збільшення суддівської винагороди суддям, що пройшли кваліфікаційне оцінювання.

Тому, з огляду на предмет спору (виплата суддівської винагороди (окладу) в меншому розмірі) суд апеляційної інстанції вважає за необхідне визначити, чи відбулася зміна (зменшення) розміру суддівської винагороди (окладу) позивача з 01.07.2017 року.

Відповідно до ст. 7, 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2016 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи з 01.12.2016 року становить 1600 грн., а розмір мінімальної заробітної плати також становить 1600 грн.

Відповідно до ст. 7, 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи з 01.01.2017 року становить 1600 грн., а розмір мінімальної заробітної плати становить 3200 грн.

Так, до 01.01.2017 року розмір посадового окладу судді становив 16000 грн. (10 х 1600 грн. мінімальної заробітної плати), з 01.01.2017 року розмір посадового окладу судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання також становить 16000 грн. (10 х 1600 грн.).

Отже, вказаний розрахунок свідчить про незмінність розміру посадового окладу судді після зміни розрахункової величини.

Щодо аргументів недотримання гарантії незалежності суддів в частині їх матеріального забезпечення, суд апеляційної інстанції наголошує, що загроза незалежності суддів виникає у разі зменшення виплати суддівської винагороди до такої міри, що судді не в змозі виконувати покладену на них конституційну функцію – відправлення правосуддя.

В той же час, наведені судом розрахунки свідчать про стабільність розміру суддівської винагороди позивача.

Обґрунтовано суд першої інстанції відмовив і в задоволенні вимоги про стягнення допомоги на оздоровлення в розмірі 16000 грн., оскільки розмір останньої залежить від розміру посадового окладу.

Не змінюючи власних висновків, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне перевірити вплив законодавчої зміни розрахункової величини, застосованої при визначенні посадового окладу позивача на його права, закріплені в ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції, яка відповідно до Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства.

Вирішуючи застосовність ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції до прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду колегія суддів бере до уваги предмет спору, яким є розрахунок та несплата йому належної суддівської винагороди, яка складає 96000 грн. за період липень - грудень 2017 року.

В статті 1 Першого протоколу зазначено: “Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.”

ЄСПЛ розробляючи висновки по справах завжди спирається на вироблену власну практику, в якій закладені принципи, які стосовно ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягають у тому, що будь-яке втручання державного органу у мирне володіння майном має бути законним і переслідувати легітимну мету (вчинене в інтересах суспільства) та бути пропорційним меті, яка реалізується (досягнення справедливого балансу між вимогами загального інтересу громади та вимогами захисту основних прав особи). Необхідний баланс не буде знайдено, якщо особі або особам довелося нести індивідуальний та надмірний тягар.

Безперечно, що суддівська винагорода позивача підпадає під дію ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції.

Проте, необхідно з’ясувати, чи може вважатися майном твердження позивача, що він має право на суддівську винагороду в розмірі, визначеному Законом № 1402-VIIІ на дату його прийняття (оклад 32000 грн.).

Так, у справі Panfile проти Руминії заява 13902/11, рішення від 20 березня 2012 р., п. 18 ЄСПЛ визнав, що стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції не може тлумачитися як така, що дає особі право на заробітну плату певного розміру.

Крім того, у справі Суханов та Ільченко проти України заяви № 68385/10 та 71378/10, рішення від 26 червня 2014 року, п. 35 Суд нагадав, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов’язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя. Проте, не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами.

У справі ОСОБА_2 проти України, заява № 43331/12, ухвала від 03.06.2014 року, п. 25, 26 Суд, спираючись на власні принципи зробив висновок, що стаття 1 Першого протоколу не гарантує як таке право на будь-які соціальні виплати у певному розмірі. «Вимога» може становити «майно» у розумінні статті 1 Першого протоколу, лише якщо достатньою мірою встановлено, що вона підлягає виконанню. Отже, зменшення або припинення достатньою мірою встановлених пільг може становити втручання у мирне володіння майном. У цій справі, з огляду на те, що до відповідного законодавства було внесено зміни та доповнення, не можна вважати, що надання заявниці права на пільгу у певному розмірі було встановлено достатньою мірою.

Накладаючи ці принципи на обставини справи, суд апеляційної інстанції констатує, що

суддівська винагорода в розмірі визначеному Законом № 1402-VIIІ на дату його прийняття не може становити майно у значенні практики ЄСПЛ, оскільки вимога позивача стосується конкретної суми та національне законодавство не містить достатнього підгрунття для її виплати, з огляду на положення Закону № 1774-VIII, прийняті легітимним Парламентом.

Зміна розрахункової величини Законом № 1774-VIII, яка не призвела до фактичного зменшення суддівської винагороди, а лише не виправдала очікування позивача отримувати з 01.07.2017 року суддівську винагороду у двічі більшому розмірі мала під собою «суспільний інтерес», пов’язаний з підвищенням соціальних стандартів.

Розглядаючи питання балансу інтересів позивача та суспільства, суд апеляційної інстанції визначає вирішальним зміну розрахункової величини щодо усіх осіб, працюючих в сфері державного управління без виділення осіб, працюючих в судовій гілці влади. Інший підхід призвів би до несправедливого розподілу коштів на утримання всього державного апарату.

Також суд апеляційної інстанції звертає увагу на тимчасовість цих заходів, які полягають у виплаті суддівської винагороди у розмірі, визначеному Законом №2453-VI до проходження кваліфікаційного оцінювання.

Крім того, не можна залишити без уваги і розмір середньої заробітної плати по Україні, який у липні-грудні 2017 року складав: у липні 7339 грн., серпні 7114 грн., вересні 7351 грн., жовтні 7377 грн., листопаді 7479 грн., грудні 8777 грн., що вдвічі менше щомісячного посадового окладу позивача.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що не підвищення позивачу суддівської винагороди з 01.07.2017 року не становить загрози для суддівської незалежності, не порушує принципу пропорційності, а позивач не зазнав надмірного тягаря. Тому, стаття 1 Першого протоколу не порушена у правовідносинах, що є предметом розгляду судом.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та їм надана правильна оцінка, норми матеріального права до спірних відносин застосовано вірно. Доводи апеляційної скарги, свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи не знайшли, у зв’язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст. ст. 315, 316, 321, 322, КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 березня 2018 р. – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя: С.А. Уханенко

Суддя: Л.А. Божко

Суддя: Ю.М. Дадим