Рішення № 74546626, 29.05.2018, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" травня 2018 р.

м. Київ

Справа № 911/420/18

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф.,

при секретарі Бразі Л.К.,

розглянув в порядку загального позовного провадження

позов Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії “Одеська залізниця” Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” (65012, Одеська обл., м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, буд. 19 код ЄДРПОУ 40081200)

до Державного підприємства “Макарівське лісове господарство” (08000, Київська обл., Макарівський район, смт. Макарів, вул. Леніна, буд. 17/1 код ЄДРПОУ 00992160)

про стягнення плати за користування вагонами, збору за зберігання вантажу, збору за маневрену роботу та телеграфного збору

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1 (дов. № 1615 від 31.10.2017);

відповідача: ОСОБА_2 (довіреність №01-21/4 від 03.01.2018);

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява №НЮ-14/2324 від 23.02.2018 Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі Регіональної філії “Одеська залізниця” Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” до Державного підприємства “Макарівське лісове господарство” про стягнення 560750,40 грн плати за користування вагонами, 502182,24 грн збору за зберігання вантажу, 1616,64 грн збору за маневрену роботу, 146,40 грн телеграфного збору.

Ухвалою від 06.03.2018 відкрито провадження у справі, розгляд справи здійснювався за правилами загального позовного провадження. Вказаною ухвалою проведення підготовчого засідання призначено на 03.04.2018, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення ухвали.

29.03.2018 через канцелярію господарського суду Київської області надійшов відзив відповідача на позовну заяву.

Крім того, 29.03.2018 відповідачем було подано клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – СЧ «Пролісок».

В судовому засіданні 03.04.2018 суд заслухав пояснення представника відповідача, відклав розгляд клопотання відповідача про залучення третьої особи, зобов’язав відповідача надіслати копію клопотання про залучення третьої особи на адресу позивача та надати докази надсилання суду, оголосив перерву в підготовчому засіданні до 23.04.2018.

19.04.2018 через канцелярію господарського суду Київської області надійшли пояснення відповідача по суті справи. Крім того відповідачем подано докази надсилання клопотання про залучення третьої особи позивачу.

23.04.2018 відповідачем подано заяву про розподіл судових витрат після вирішення спору по суті.

Також, 23.04.2018 позивачем подано заперечення на клопотання відповідача про залучення третьої особи та відповідь на відзив відповідача.

В судовому засіданні 23.04.2018 суд заслухав пояснення представників позивача та відповідача, відмовив в задоволенні клопотання відповідача про залучення третьої особи, оголосив прокольну ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначення справи до розгляду по суті на 07.05.2018.

В судовому засіданні 07.05.2018 суд заслухав пояснення представників сторін та оголосив перерву в судовому засіданні до 29.05.2018.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги (з урахуванням усіх поданих пояснень) наступним:

- 27.12.2016 - 28.12.2016 відповідно до накладних № 455154, № 454181, № 455162, № 455147, № 454199, № 454215, № 454207 Державним підприємством “Макарівське лісове господарство” зі станції Спартак було відправлено вантаж (деревина паливна у вигляді колод, полін, сучків, в’язанок, хмизу або в аналогічних видах) на станцію ОСОБА_3 Румунської залізниці для вантажоотримувача – СЧ «Пролісок»;

- З протоколу обшуку від 05.01.2017, складеного слідчим СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_4, вбачається, що у вагонах № 54832092, № 54832019, № 54831920, № 54832126, №54824008, № 54821459, № 54832597 міститься від 0 до 30% ділової деревини хвойних порід об’ємом понад 66 куб. м. довжиною по 3 м., експорт якої з 01.01.2017 заборонений;

- ухвалою від 06.01.2016 Приморського районного суду м. Одеси у справі № 522/312/17-к на майно, вилучене в ході обшуку, було накладено арешт;

- 06.06.2017 вагони були переадресовані на адресу ТОВ «Віматекс», що підтверджується наказом на переадресування вагонів № 411 від 06.06.2017;

- за час простою вагонів з вини Державного підприємства “Макарівське лісове господарство” на станційних коліях відповідачу було нараховано 560750,40 грн плати за користування вагонами, 502182,24 грн збору за зберігання вантажу, 1616,64 грн збору за маневрену роботу, 146,40 грн телеграфного збору.

Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає наступне:

- затримка вагонів сталася не з вини відповідача, оскільки відбулась не з метою проведення митних формальностей, а за вказівкою органів досудового розслідування, підтвердження цього є той факт, що не було складено акту огляду (переогляду), який є обов’язковим для складення у випадку проведення митних формальностей відповідно до ст. 338 Митного кодексу України;

- позивачем не доведено факту перевезення відповідачем забороненої до експорту деревини;

- в кримінальному провадженні № 42016230000000238 посадовим особам відповідача не було вручено повідомлення про підозру та не було винесено вироку у кримінальній справі, відтак вина відповідача не встановлена, відповідно, позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними;

- позивачем пропущено строки позовної давності для звернення до суду з даним позовом.

29.05.2018 у судовому засіданні суд заслухав пояснення представників сторін.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб’єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

27.12.2016 - 28.12.2016 відповідно до накладних № 455154, № 454181, № 455162, № 455147, № 454199, № 454215, № 454207 Державним підприємством “Макарівське лісове господарство” зі станції Спартак було відправлено вантаж (деревина паливна у вигляді колод, полін, сучків, в’язанок, хмизу або в аналогічних видах) на станцію ОСОБА_3 Румунської залізниці для вантажоотримувача – СЧ «Пролісок» С.Р.Л. Вантаж перевозився у вагонах № 54832092, № 54832019, № 54831920, № 54832126, №54824008, № 54821459, № 54832597. Вказані обставини відображені в накладних, копії яких містяться в матеріалах справи.

За клопотаннями слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_4 у рамках кримінального провадження № 42016230000000238 від 15.09.2016 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 364 та ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України Приморським районним судом м. Одеси було винесено ухвалу у справі № 522/312/17-к від 05.01.17, якою надано дозвіл на проведення обшуку залізничних вагонів № 54832092, № 54832019, № 54831920, № 54832126, №54824008, № 54821459, № 54832597.

З протоколу обшуку від 05.01.2017, складеного слідчим СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_4, вбачається, що у вагонах № 54832092, № 54832019, № 54831920, № 54832126, №54824008, № 54821459, № 54832597 міститься від 0 до 30% ділової деревини хвойних порід об’ємом понад 66 куб. м. довжиною по 3 м., експорт якої з 01.01.2017 заборонений. Деревина у вказаних вагонах була вилучена та передана на відповідальне зберігання начальнику залізничної станції Кучурган Одеської залізниці.

Частиною 1 ст. 26 Закону України «Про залізничний транспорт» передбачено, що обставини, які можуть служити підставою для майнової відповідальності перевізників, відправників та одержувачів вантажу, багажу, вантажобагажу, пасажирів, засвідчуються актами.

Ухвалою від 06.01.2016 Приморського районного суду м. Одеси у справі № 522/312/17-к на майно, вилучене в ході обшуку, було накладено арешт.

Так, для засвідчення факту простою вагонів працівниками станції Кучурган було складено акт загальної форми № 5к1 від 05.01.2017.

Про факт затримки вагонів, ст. Кучурган направила на адресу станції відправлення Спартак телеграму № 3 від 06.01.17 (копія телеграми міститься в матеріалах справи).

На адресу філії «Одеська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» надійшов лист від Слідчого управління ГУ Національної поліції в Одеській області вих. № 4/6177 від 04.05.2017, яким старший слідчий в ОВС СУ ГУ НП в Одеській області підполковник поліції ОСОБА_5 повідомляла, що слідчим управлінням здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42016230000000238 , в рамках якого було проведено обшук, зокрема, вагонів № 54832092, № 54832019, № 54831920, № 54832126, №54824008, № 54821459, № 54832597. Вказаним листом старший слідчий в ОВС СУ ГУ НП в Одеській області просив направити зазначені вагони на ст. Застава-1 Одеської залізниці одержувачу ТОВ «Віматекс» на відповідальне зберігання (копія листа міститься в матеріалах справи).

Листом ТОВ «Віматекс» вих. № 54-17 від 31.05.17 повідомив філію «Одеська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» про свою готовність прийняти зазначені вагони.

06.06.2017 вагони були переадресовані на адресу ТОВ «Віматекс», що підтверджується наказом на переадресування вагонів № 411 від 06.06.2017.

За час простою вагонів з вини Державного підприємства “Макарівське лісове господарство” на станційних коліях відповідачу було нараховано 560750,40 грн плати за користування вагонами, 502182,24 грн збору за зберігання вантажу, 1616,64 грн збору за маневрену роботу, 146,40 грн телеграфного збору.

Листом № 25 від 26.07.2017 позивач повідомив відповідача про суму нарахувань, що належать до сплати.

Відповідач, у відповідь на зазначений лист, повідомив позивача листом № 07-09/341 від 11.09.2017 про те, що оскільки посадовим особам відповідача не було вручено повідомлення про підозру та не було винесено вироку у кримінальній справі, відтак вина відповідача не встановлена, відповідно, позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними;

З огляду на наведене, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив суд стягнути з відповідача вищезазначені нарахування.

Відносини з перевезення та переміщенням продукції залізницями регулюються Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, Митним кодексом України, Статутом залізниць України, Правилами користування вагонам і контейнерами, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113, Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення та іншими законодавчими актами.

Перевезенням вантажів, відповідно до ст. 306 Господарського кодексу України, визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій і громадян, які користуються залізничним транспортом визначаються Статутом залізниць України.

Згідно ч.ч. 1, 2, 4 ст. 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.

В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.

За змістом ч. 1 ст. 26 Закону України "Про залізничний транспорт", ст. 129 Статуту залізниць України, обставини, які можуть служити підставою для майнової відповідальності перевізників, відправників та одержувачів вантажу, багажу, вантажобагажу, пасажирів, засвідчуються актами.

Відповідно до § 6 ст. 28 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, якщо перешкода для перевезення для вантажу або його видачі виникла з причин, що не залежать від перевізника, перевізнику мають бути оплачені додаткові провізні платежі та видатки, що понесені ним у зв’язку з перешкодою, а також неустойки, якщо вони передбачені національним законодавством.

Відповідно до § 1 ст. 32 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення перевізнику мають бути відшкодовані всі видатки, пов’язані з перевезенням вантажу, не передбачені застосовуваними тарифами та зумовлені причинами, що не залежать від перевізника. Вказані видатки встановлюються на дату їх виникнення окремо для кожного відправлення та підтверджуються відповідними документами.

Згідно з ст. 119 Статуту, п. 2, 15 Правил користування вагонами та контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113, за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. За час перебування на під'їзних коліях та інших місцях незагального користування вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, плата не вноситься. Якщо такі вагони затримані на станції призначення чи на підходах до неї або на станції відправлення з причин, що залежать від вантажовласника, то плата за користування сплачується в розмірі 50 відсотків.

Пунктом 8 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, передбачено, що збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо).

Згідно з ст. 46 Статуту залізниць України, вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.

Положеннями Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги (ОСОБА_1 керівництво № 1), затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009 за №317, встановлені розміри зборів за зберігання вантажів, тобто збір за зберігання вантажів є регульованим тарифом і не потребує додаткового погодження сторонами.

За приписами п. п. 10, 12, 13 Правил користування вагонам і контейнерами станція призначення інформує вантажовласника про затримку вагонів з його вини, передаючи йому копію Повідомлення про затримку вагонів не пізніше двох годин після його отримання (телефонограмою, телеграфом, поштовим зв'язком, через посильних, факсом або іншим способом, установленим начальником станції за погодженням з вантажовласником). Загальний час, за який вноситься вантажовласником плата залізниці за користування вагонами, включає час затримки вагонів з його вини та час перебування їх у безпосередньому розпорядженні вантажовласника. Час до 30 хвилин не враховується, час 30 хвилин і більше враховується як повна година.

Плата за користування стягується з вантажовласника також у разі затримки вагонів (контейнерів) під час перевезення в усіх випадках, крім тих, які залежать від залізниці.

Внесення плати за користування вагонами і контейнерами здійснюється в порядку, установленому Правилами розрахунків за перевезення вантажів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 .

Пунктом 1.10 Правил розрахунків за перевезення вантажів, затверджених наказом Мінтрансу України від 21.11.00 № 644, передбачено, що платежі, збори, які виникли через затримку вагонів (контейнерів) з вантажами під час перевезення з вини відправника, оформляються станцією затримки відповідними документами, які надсилаються на станцію відправлення для стягнення цих платежів, зборів з відправника.

Пунктом 8 Правил зберігання вантажу, затверджених наказом Мінтрансу України від 21.11.00 № 644, передбачено, що збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо).

Пунктом 1.8. розділу III Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.09 № 317, за маневрову роботу, що виконується локомотивом залізниці не одночасно з подачею або забиранням вагонів на вимогу власника під'їзної колії, вантажовласника або порту, яка оформлена пам'яткою про подавання/забирання вагонів (форми ГУ-45), із зазначенням у ній часу, протягом якого виконувалась маневрова робота, нараховується збір у розмірі 292,6 грн. за кожні півгодини роботи локомотива, рахуючи неповні півгодини за повні. До такої роботи належать: переставляння вагонів з одного вантажного фронту на інший, переміщення вагонів на фронті; подача вагонів на ваги і для дозування; прибирання вагонів після зважування та дозування;у випадках, коли навантаження або вивантаження виконується в присутності локомотива залізниці (подача стисненого повітря від локомотива тощо); інша маневрова робота з вагонами на станціях, під'їзних коліях та інших місцях незагального користування.

Пунктом 10 Таблиця 3 (п.2) розділу III Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги, затверджений наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.09 № 317, за виконання залізницями послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів справляються збори згідно з табл. 3. За видачу довідок, пов'язаних з перевезенням вантажів та проведенням розрахунків за них телеграфом справляється збір у розмірі 53,0 грн.

Відповідно наказу Міністерства інфраструктури України від 26.04.16 № 161, починаючи з 30.04.16, розрахунок плати за вантажні перевезення проводиться за тарифами Збірника тарифів із застосуванням коефіцієнтів для тарифів, плат та зборів, що вказані в розділах II і II Збірника; плати за користування вагонами і контейнерами, що вказані в розділі V Збірника тарифів - 2,302.

З наявних в матеріалах документів судом встановлено, що по ст. Кучурган було складено акт загальної форми про затримку вагонів № 5к1 від 05.01.2017. В доповнення до акту загальної форми складений акт загальної форми № 61К1 від 06.06.2017 про закінчення затримки даних вагонів.

Згідно Збірника тарифів ставка плати на 1 вагон з урахуванням коефіцієнту згідно телеграми № 00018/ЦМ від 29.04.2016 складає: [206,20 грн. * 2,302]. Плата за користування затриманих вагонів складає 560750,40 грн (з ПДВ).

Згідно пункту 8 розділу 7 частини 1 Правил, пункту 2 розділу III Збірника тарифів був нарахований збір за зберігання вантажу у вагонах у розмірі 502182,24 грн (з ПДВ).

Згідно пункту 1.8 розділу III Збірника тарифів з даними вагонами проводилась маневрова робота по переставлянню вагонів локомотивом залізниці, за маневрову роботу нараховується збір у розмірі 292,60 грн за кожні півгодини роботи локомотива з урахуванням коефіцієнту згідно телеграми №00018/ЦМ від 29.04.2016 та складає: [292,60 грн. х 2,302]. Плата за виконання маневрової роботи склала 1616,64 грн (з ПДВ).

Згідно пункту 10 таблиці 3 розділу III Збірника тарифів працівниками станції надавалась довідка пов'язана з перевезенням вантажу та проведенням розрахунків, дана інформація була надана телеграфом вартістю 53,00 грн за відправку, з урахуванням коефіцієнту згідно телеграми №00018/ЦМ [53,00 грн. х 2,302], плата за телеграфний збір склала 146,40 грн (з ПДВ).

З огляду на наведене вбачається, що позивачем обґрунтовано нараховано відповідачу 560750,40 грн плати за користування вагонами, 502182,24 грн збору за зберігання вантажу, 1616,64 грн збору за маневрену роботу, 146,40 грн телеграфного збору.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначав наступне: затримка вагонів сталася не з вини відповідача, оскільки відбулась не з метою проведення митних формальностей, а за вказівкою органів досудового розслідування, підтвердження цього є той факт, що не було складено акту огляду (переогляду), який є обов’язковим для складення у випадку проведення митних формальностей відповідно до ст. 338 Митного кодексу України; позивачем не доведено факту перевезення відповідачем забороненої до експорту деревини та в кримінальному провадженні № 42016230000000238 посадовим особам відповідача не було вручено повідомлення про підозру та не було винесено вироку у кримінальній справі, відтак вина відповідача не встановлена, відповідно, позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними.

Суд не погоджується з запереченнями відповідача, виходячи з наступного. Так, акт огляду (переогляду), який є обов’язковим для складення у випадку проведення митних формальностей відповідно до ст. 338 Митного кодексу України, дійсно не складався, оскільки вагони були затримані у зв’язку із здійсненням обшуку в рамках кримінального провадження, про що було складено протокол обшуку, копія якого міститься в матеріалах справи. Водночас, згідно п. 5.15 роз'яснення Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею» плата за користування вагонами як належності України, так і належності інших держав не є заходом відповідальності, яка може застосовуватись лише за наявності вини сторони у зобов'язанні. Таким чином, зобов'язання з внесення плати за користування вагонами і контейнерами (у разі затримки не з вини залізниці), виникає у відповідача безпосередньо у зв'язку з наявністю факту затримки вагонів. Зазначений обов'язок оплати не залежить від наявності чи відсутності вини відповідача у затримці вагонів.

Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач заперечує проти позову посилаючись на відсутність вироку в кримінальному провадженні або факту пред'явлення підозр у вчиненні кримінального правопорушення посадовими особами відповідача, як на підтвердження відсутності вини у затриманні вагонів. Водночас, сам лише факт відсутності вироку у кримінальній справи не може свідчити про відсутність вини відповідача, крім того, встановлення вини відправника не є визначальним для розгляду даної справи, позаяк законодавство, що регулює спірні правовідносини, не ставить обов’язок відправника сплатити всі обов’язкові платежі перевізнику у випадку затримки вантажу з наявністю його вини у затримці.

Так, відповідно до п. 16 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113, вантажовласник звільняється від плати за користування вагонами і контейнерами: а) якщо затримка вагонів або контейнерів виникла через стихійне лихо, що спричинило припинення руху на залізничних під'їзних коліях, а також через стихійне лихо або аварію на підприємстві, внаслідок яких згідно з чинними положеннями заборонено виконувати вантажні роботи; б) у разі подання локомотивом залізниці вагонів і контейнерів на фронти навантаження (вивантаження) у кількості, що перевищує їх максимальну переробну спроможність. Вказана максимальна переробна спроможність визначається за договором між залізницею і вантажовласником; в) у разі затримки прийняття залізницею вагонів, які пред'явлено їй до здачі, з причин, що залежать від залізниці. Час такої затримки зазначається у графі "Примітки" Пам'ятки про подавання/забирання вагонів, цей час виключається із загального часу користування вагонами (контейнерами).

Відтак, суд не приймає заперечення відповідача щодо безпідставності нарахування 560750,40 грн плати за користування вагонами, 502182,24 грн збору за зберігання вантажу, 1616,64 грн збору за маневрену роботу, 146,40 грн.

Водночас, відповідач просив суд застосувати строки позовної давності.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (рішення від 20.09.2011 у справі “Нафтова компанія “Юкос” проти Росії”; рішення від 22.10.1996 у справі “Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства”).

Відповідно до ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

При цьому згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 5 ст. 315 Господарського кодексу України для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Щодо спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (ч. 6 ст. 315 Господарського кодексу України).

Відповідач зазначає, що ст. 137 Статуту залізниць України визначено, що позови залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, що випливають із цього Статуту, можуть бути подані відповідно до установленої підвідомчості чи підсудності до суду за місцем знаходження відповідача протягом 6 місяців. Водночас, Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) строків позовної давності зі позовами до вантажовідправника не передбачено.

Відтак, відповідач зазначає, що на підставі викладеного, до вимог позивача у даній справі застосовується позовна давність у 6 місяців, як то передбачено ст. 137 Статуту залізниць України, а відтак у позові належить відмовити, позаяк затримка вагонів закінчилась 06.06.2017, відтак саме від цієї дати слід обраховувати строк позовної давності, враховуючи що позивач звернувся до суду лише в лютому 2018 року.

Заперечуючи проти вказаної заяви, позивач зазначав, що спірних правовідносин має застосовуватися дев'ятимісячний строк позовної давності за правилами ст. 31 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, а не шестимісячний, передбачений ст. 137 Статуту залізниць України та ч. 5 ст. 315 Господарського кодексу України. На підтвердження своїх заперечень позивач надав копію ОСОБА_6 Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 911/4080/16, в якій відображена аналогічна правова позиція.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Водночас, суд вважає за можливе відступити від висновків Верховного Суду, викладених у наданій позивачем ОСОБА_6 Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 911/4080/16, виходячи з наступного.

Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, не передбачено положень щодо строків давності за позовами залізниць до відправників.

Відповідно до статті 5 Угоди (в редакції Змін і доповнень від 06.06.2014) за відсутності відповідних положень в даній Угоді застосовується національне законодавство тієї Сторони, в якій правомочна особа реалізує свої права.

У наданій постанові Верховний Суд послався на ст. 31 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951, до якої Україна приєдналася 05.06.1992, відповідно до якої претензії та позови відправника або одержувача до залізниць по договору перевезення, а також вимоги та позови залізниць до відправників та одержувачів про сплату провізних платежів, штрафів та про відшкодування шкоди можуть бути заявлені протягом 9 місяців.

Проте 06.06.2014 до Угоди було внесено зміни та викладено її статті в новій редакції. Дата набрання чинності даних змін для України - 01.07.2015. Остаточна редакція Угоди викладена з урахуванням Змін та доповнень до Угоди від 16.10.2015 (дата набрання чинності для України 01.07.2016).

Водночас питання строків давності в Угоді (в редакції, яка діє для України з 01.07.2015) врегульовано у статті 48, якою передбачено строки давності за позовами лише до перевізника (залізниці). Строків давності за вимогами і позовами залізниць до відправників чи одержувачів Угода не містить, оскільки редакція статті 31 Угоди, якою було врегульовано це питання, припинила чинність для України з 01.07.2015.

Отже, до спірних правовідносин (у спорі за позовом перевізника до відправника) має застосовуватись шестимісячний строк позовної давності, передбачений ст. 137 Статуту залізниць України та ч. 5 ст. 315 Господарського кодексу України.

Крім того, суд зазначає, що Ухвалою Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 906/429/17 постановлено прийняти справу № 906/429/17 до розгляду об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на підставі ст. 302 Господарського процесуального кодексу України, з мотиву необхідності відступити від висновку Верховного Суду, що викладений у ОСОБА_6 від 03.04.2018 у справі № 911/4080/16 щодо застосування Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення у подібних правовідносинах щодо строків давності пред'явлення позовів залізницею до відправника, оскільки у даній справі слід застосовувати шестимісячний строк для пред'явлення позову залізницею до вантажовідправника згідно зі ст. 137 Статуту залізниць України, у зв’язку із набранням чинності змінами до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення.

Отже, суд погоджується з твердженням відповідача про те, що до спірних правовідносин належить застосовувати строк позовної давності, встановлений ст. 137 Статуту залізниць України та ч. 5 ст. 315 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відтак, оскільки затримка вагонів закінчилась 06.06.2017, відтак саме від цієї дати позивач дізнався про порушення свого права та від неї слід обраховувати строк позовної давності, та враховуючи що позивач звернувся з позовом лише в лютому 2018 року, тобто з пропуском строку позовної давності, суд вважає за необхідне застосувати, заявлену позивачем позовну давність до вимог позивача, у зв’язку із чим відмовляє у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця”.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 81 Господарського процесуального кодексу України сторонами доказів.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на позивача.

Питання розподілу судових витрат, пов’язаних з витратами відповідача на професійну правничу допомогу буде розглянуто в порядку ст. 221 Господарського процесуального кодексу України, у зв’язку із поданням відповідачем відповідної заяви.

На підставі викладеного, керуючись ст. 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 08.06.2018.

Суддя А.Ф. Черногуз