Постанова № 74546046, 05.06.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2018 року місто Київ.

Справа № 752/7719/17

Апеляційне провадження №22-ц/796/190/2018

Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Желепи О.В.,

суддів: Іванченко М.М., Рубан С.М.,

секретар судового засідання Задерей І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги Управління поліції охорони в Київській області та Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16 серпня 2017 року, у складі судді Колдіної О.О. ухваленого в приміщенні суду в місті Києві (інформація про час ухвалення рішення та дату складання повного тексту рішення відсутня)

в справі за позовом ОСОБА_1 до Управління поліції охорони в Київській області, треті особи без самостійних вимог: Приватне акціонерне товариство «Українська охоронно-страхова компанія», ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

ВСТАНОВИВ:

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду Апеляційним судом міста Києва.

В квітня 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління поліції охорони в Київській області, треті особи без самостійних вимог: Приватне акціонерне товариство «Українська охоронно-страхова компанія», ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 120208 гривень 67 копійок та судових витрат у справі.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що 13.11.2016 р. о 18 год. 06 хв. неподалік с. Плюти Обухівського району на 4 км + 100 м автодороги м. Українка-Р-01 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Деу» д.н. НОМЕР_5 під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля НОМЕР_1, під керування ОСОБА_1

Відповідно до постанови Обухівського районного суду Київської області від 29.11.2016 року ОСОБА_2 був визнаний винним у настанні даної дорожньо-транспортної пригоди.

На час настання дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 був працівником Обухівського районного відділу Управління поліції охорони в Київській області, в зв'язку з чим зазначена установа на підставі положень ст.1172 ЦК України повинна нести відповідальність за завдані збитки.

Позивач посилався на те, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди він зазнав матеріальної шкоди, яка відповідно до Звіту № 4313 становить 137646,84 гривні і складає вартість транспортного засобу на момент настання дорожньо-транспортної пригоди, утилізаційна вартість пошкодженого автомобіля складає 17438,17 гривень.

Страхова компанія «УОСК», де була застрахована цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «Деу» повідомила про неможливість виплати страхового відшкодування в зв'язку з тяжким фінансовим становищем.

В ході судового розгляду представник позивача підтримав позовні вимоги і обґрунтування позову в повному обсязі та просив суд його задовольнити, посилаючись на те, що з вини працівника відповідача, позивачу завдана шкода в розмірі вартості транспортного засобу, який був майже повністю знищений.

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги позивача визнала частково в розмірі 20208 гривень 67 копійок, що становить різницю між лімітом відповідальності страховика, де була застрахована цивільно-правова відповідальність водія, та розміром завданої шкоди, а також надала суду докази сплати зазначеної суми на рахунок позивача, в зв'язку з чим у задоволенні позову просила відмовити.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 16 серпня 2017 року позов ОСОБА_1 до Управління поліції охорони в Київській області, треті особи без самостійних вимог: Приватне акціонерне товариство «Українська охоронно-страхова компанія», ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задоволено частково.

Стягнуто з Управління поліції охорони в Київській області на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 100 000 гривень, судовий збір в сумі 1000 гривень.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду, Управління поліції охорони в Київській області та Приватне акціонерне товариство «Українська охоронно-страхова компанія» подали апеляційні скарги.

В поданій апеляційній скарзі представник Управління поліції охорони в Київській області просив скасувати рішення суду та постановити нове рішення, яким задовольнити позов частково, а саме, стягнути з відповідача матеріальну шкоду у розмірі 50 000,00 грн.

В скарзі посилався на те, що судом під час розгляду справи не враховано наступні обставини:

Загальна сума матеріальної шкоди становить 120 208,67 грн. Платіжним дорученням № 12886 від 24.04.2017 року відповідач перерахував на рахунок позивача 20 208,67 грн. матеріальної шкоди відповідно до заяви позивача від 21.03.2017 року. Відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/3578722 сума страхової відповідальності за шкоду, заподіяну майну становить 50 000,00 грн. ПрАТ «УОСК» 21.04.2017 перерахував позивачеві 36 361,73 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 451 від 21.04.2017, про що в судовому засіданні було також вказано позивачем. Таким чином, станом на день винесення рішення, розмір матеріальної шкоди становив 100 000,00 грн. - 36 361,73 грн. = 63 638,27 грн. Із даної суми ПрАТ «УОСК» повинна сплатити ще 13 638,27 грн., а решту в розмірі 50000,00 грн. відповідач.

В поданій апеляційній скарзі представник ПрАТ «УОСК» просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В скарзі посилався на те, що судом не було досліджено фактичні розрахунки, які відбулись до винесення відповідного рішення між позивачем та третьою особою, яка страхувала цивільно-правову відповідальність відповідача, згідно полісу № АЕ/3578722. Судом при визначенні суми яка підлягає стягненню з відповідача, було враховано лише, платіж який було здійснено самим відповідачем, згідно платіжного доручення № 12886 від 24.04.2017 року, в сумі 20208, 67 грн. (абз. 9 стор. З рішення). Судом було, на цю суму зменшено суму вимог яка підлягала стягненню (1200208,67 грн. - 20208,67 грн.). Проте, позивачем в порушення положень ЦПК України, не було надано до суду письмових доказів, того факту що ним, до винесення рішення у справі, в якості страхового відшкодування за заподіяну матеріальну шкоду, було отримано від страхової компанії (третьої особи) суму 37 186, 58 гривень. Відповідну суму було перераховано позивачу: 21.04.2017 року - 36361, 73 гривень; 02.06.2017 року - 824, 85 гривень. Також скарга містить доводи про незгоду зі звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки останній на думку представника страхової компанії одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Крім того, в сказі містяться посилання на те, що позивач фактично погодився з виплатою, яка була здійснена страховою компанією, оскільки не оскаржив рішення страховика в частині визначення суми виплати.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача доводи скарги підтримав.

Представник позивача проти задоволення скарги заперечував.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення в цій частині, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного:

Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Вказаним вимогам рішення суду не відповідає.

Згідно зі ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до частин першої та другої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Правовідносини сторін урегульовані статтею 1188 ЦК України, пунктом 1 частини першої якої передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно ст. 1172 ЦК України юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх службових обов'язків.

До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV).

Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону № 1961-IV).

Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV).

Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

За змістом статей 9, 22-31, 35, 36 Закону № 1961-IV настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

З огляду на вищенаведене сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі відповідає відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника (в договірному зобов'язанні ним є страховик).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 13.11.2016 року о 18 год. 06 хв. на неподалік с. Плюти Обухівського району на 4 км + 100 м авто дороги м. Українка-Р-01 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Деу» д.н. НОМЕР_5 під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля НОМЕР_1, під керування ОСОБА_1

Відповідно до постанови Обухівського районного суду Київської області від 29.11.2016 року ОСОБА_2 був визнаний винним у настанні даної дорожньо-транспортної пригоди.

Обставини щодо наявності вини в діях ОСОБА_2 не підлягають доказуванню у даній цивільній справі, оскільки вони встановлені судовим рішенням у справі про адміністративне правопорушення.

Як вбачається з матеріалів цивільної справи власником пошкодженого транспортного засобу «Шевроле Авео» д.н. НОМЕР_1 є ОСОБА_1

Як встановлено судом, і не оспорювалось сторонами в ході судового розгляду, ОСОБА_2 на момент настання дорожньо-транспортної пригоди був працівником Управління поліції охорони в Київській області.

В ході судового розгляду також встановлено, що цивільно-правова відповідальність особи, яка була визнана винною у настанні дорожньо-транспортної пригоди, була застрахована ПрАТ «Українська охоронно-страхова компанія» на підставі Полісу № АЕ/3578722.

Відповідно до наданого позивачем, Звіту № 4313, складеного оцінювачем ОСОБА_3, ринкова вартість досліджуваного пошкодженого транспортного засобу «Шевроле» становить 137646,84 гривні, вартість відновлювального ремонту становить 212367,56 гривень, у зв'язку з чим оцінювач прийшов до висновку про недоцільність з економічної точки зору проведення відновлювального ремонту і визначив утилізаційну вартість транспортного засобу в розмірі 17438,17 гривень.

Представником відповідача в ході судового розгляду надано платіжне доручення № 12886 від 24.04.2017 року про сплату на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди в розмірі 20208,67 гривень.

Звертаючись до суду, позивач просив стягнути з відповідача матеріальну шкоду в розмірі 120208,67 гривень, що становить різницю між вартістю матеріального збитку, визначеного відповідно до звіту № 4313, та утилізаційною вартістю пошкодженого транспортного засобу (вартість залишків), який залишається у нього.

Задовольняючи позов частково, місцевий суд виходив з того, що відповідачем частково сплачено позивачу суму в розмірі 20208 грн. 67 коп., а тому сума збитків, що підлягає відшкодуванню позивачу з боку відповідача, в зв'язку з пошкодженням транспортного засобу, який належить йому на праві власності, становить 100000 гривень. При цьому суд не погодився з посиланням відповідача про відсутність в управління обв'язку сплачувати матеріальну шкоду в повному розмірі в зв'язку з наявністю Полісу цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та наявністю у Страховика відповідного обов'язку відшкодувати шкоду в межах ліміту відповідальності, оскільки право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювана шкоди застрахована. У разі задоволення такого позову заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред'явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою ним укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині визначення суми відшкодування, яка було стягнута з відповідача, виходячи з наступних обставин:

Згідно п. 9, ч. 2, ст. 7 ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»: «Проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках: визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом».

Згідно звіту № 4313, наданого позивачем, вартість відновлюваного ремонту становить 212 367,56 грн., а ринкова вартість до дорожньо-транспортної пригоди становить 137 646,84 грн., утилізаційна вартість 17 438,17 грн., у зв'язку з чим транспортний засіб вважається фізично знищеним, а отже розрахунок страхового відшкодування проводиться згідно ст. 30 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Згідно п. 30.1., ст. 30 «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»: «Транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим та власник транспортного засобу згоден з визнанням його фізично знищеним. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з експертизою, проведеною відповідно до законодавства, витрати на ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди».

Відповідно до п.15 Постанови Пленуму № 4 ВССУ від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», порядок відшкодування шкоди, пов'язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано ст. 30 вищенаведеного Закону, який згідно ст. 8 ЦК (аналогія закону) може застосовуватись не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду. Тобто, транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є економічно необґрунтованим,- витрати на ремонт перевищують вартість транспортного засобу до ДТП.

В апеляційній скарзі представник ПрАТ «УОСК» не погоджувався з наданим позивачем висновком та вказував, що останній проведений без застосування оцінювачем Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, Затвердженої Наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України № 142/5/2092 від 24.11.2003 року, а вартість робіт за звітом є значно завищеною. Тобто, звіт одержаний з порушення вимог законодавства.

До апеляційної скарги представник ПрАТ «УОСК» подав звіт оцінювача № 3147 від 21.11.2016 року, відповідно до якого вартість матеріального збитку автомобіля становить 52 484, 56 грн., а вартість відновлювального ремонту 90 770,22 грн. (а.с. 102).

Також за клопотанням представника ПрАТ «УОСК» ухвалою апеляційного суду від 17.10.2017 року призначалась судова авто-товарознавча експертиза.

Згідно з висновком експертів № 21814/17-54 від 06.04.2018 року комісійної судової автотоварознавчої експертизи, які попереджені про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку, вартість матеріального збитку завдана власнику транспортного засобу «Chevrolet Aveo TC58U» д.н.з. НОМЕР_1, у зв'язку з ДТП, яка відбулася 13.11.2016 року, складав 65132,60 грн. При цьому, вартість відновлювального ремонту становить 112569, 75 грн. (а.с. 162-168).

Згідно зі ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 року № 6, при визначенні розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну, незалежно від форм власності, судам слід враховувати, що відшкодування шкоди шляхом покладення на відповідальну за неї особу обов'язку надати річ того ж роду та якості, полагодити пошкоджену річ, іншим шляхом відновити попереднє становище в натурі застосовується, якщо за обставинами справи цей спосіб відшкодування шкоди можливий. У разі коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб полагодити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювана шкоди як при відшкодуванні в натурі, так і при відшкодуванні заподіяних збитків грішми, потерпілому на його вимогу відшкодовуються неодержані доходи у зв'язку із заподіянням шкоди майну.

Таким чином, шкода повинна відшкодовуватись відповідно до її вартості, яка підтверджена належним чином.

За змістом ч.4 ст. 12, ч.1 ст.13 ЦПК України, обов'язок доказування покладається на сторін у справі.

Положеннями ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Так, під час розгляду справи ПрАТ «УОСК» не погодився зі звітом № 4313, складеним оцінювачем ОСОБА_5 та надав свій звіт оцінювача № 3147 від 21.11.2016 року.

Вказані звіти мають суттєві розбірності щодо визначення розміру шкоди, а тому апеляційний суд в даному випадку бере за основу висновок експертів № 21814/17-54 від 06.04.2018 року комісійної судової автотоварознавчої експертизи, оскільки в даній експертизі були враховані доводи сторін, а також експерти попереджені про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку суду.

Відповідно до вищевказаного висновку, вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля становить 112569, 75 грн. При цьому, вказаний висновок не містить даних про те, що пошкоджений автомобіль є фізично знищеним.

При цьому, представник позивача заперечував проти висновку експертів, зокрема вказував, що в останньому не відображено вартість коробки передач.

У відповідності до ч. 4 ст. 72, ч. 5 ст. 102 ЦПК України, в судове засідання апеляційного суду викликались експерти для дачі пояснення з приводу складеного ними висновку за результатами проведення комісійної судової автотоварознавчої експертизи № 21814/17-54 від 06.04.2018 року.

В судовому засіданні експерти ОСОБА_6 та ОСОБА_4 пояснили, що у висновку відображено вартість ремонту коробки передач та її демонтажу/монтажу. При цьому вказували, що з матеріалів справи ними не було встановлено, що коробка передач потребувала повної заміни. З кольорових фотокарток ними було встановлено, що корпус коробки передач не пошкоджений, а тому були відсутні підстави включати до вартості матеріального збитку вартість нової коробки передач. У висновку було зазначено, що коробка передач потребувала лиши заміни певних деталей кришки КПП, а не її корпусу.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_5, який складав звіт № 3147 від 21.11.2016 року та оглядав пошкоджений автомобіль , пояснив що у звіті вказав про необхідність заміни каталізатора, однак визнав, що каталізатор він не оглядав, останній не знімався з автомобіля для встановлення ступеню його пошкоджень, так як він з огляду на характер пошкоджень автомобіля припустив, що каталізатор мав би бути пошкоджений.

На що експерти КНДІСЕ пояснили, що без демонтажу каталізатора та перевірки останнього на спеціальному обладнанні встановити чи останній потребує заміни неможливо. Зазначили, що відповідно до досліджених фотографій не вбачається, що каталізатор був пошкоджений.

Оскільки позивач відчужив пошкоджений автомобіль, не зберіг його в тому стані, який мав місце після його пошкодження, а з наявних письмових доказів достовірно не встановлено повне пошкодження коробки передач та каталізатору, а суд не може ґрунтувати своє рішення на припущеннях, апеляційний суд приходить до висновку, що в основу рішення необхідно покласти висновок судової експертизи, а не оцінювача, що був наданий позивачем, який не в повній мірі відповідає методиці, а саме: не проводилось знімання каталізатора з метою достовірного встановлення його пошкодження.

У п.п. 14, 24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» судам роз'яснено, що відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

При визначенні розміру та способу відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, судам слід враховувати положення ст. 1192 ЦК України. Наприклад, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоду майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ, тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), було використано нові вузли, деталі, комплектуючі частини, у тому числі іншої модифікації, що випускаються в обмін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не має права вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого вартості такого майна (у разі відшкодування збитків).

Оскільки з урахуванням проведеної судової експертизи не підтвердився факт тотального знищення автомобіля, винна особа має відшкодувати позивачу саме ту суму, яка була необхідна для повного відновлення пошкодженого майна , тобто - вартості відновлювального ремонту.

З матеріалів справи вбачається, що 24.04.2017 року відповідачем на користь ОСОБА_1 у відшкодування матеріальної шкоди було сплачено суму в розмірі 20208,67 гривень.

Також, під час апеляційного розгляду встановлено, що позивачем було приховано той факт, що в якості страхового відшкодування за заподіяну матеріальну шкоду, страховою компанією позивачу було перераховано суму в загальному розмірі 37 186, 58 гривень., а саме 21.04.2017 року - 36361, 73 гривень страхового відшкодування та 02.06.2017 року - 824, 85 гривень пені (а.с. 90, 91).

При цьому, апеляційний суд не бере до уваги суму сплачену ПрАТ «Українська охоронно-страхова компанія» ОСОБА_1 в розмірі 824, 85 гривень, оскільки вказані кошти є пенею, а не страховим відшкодуванням.

Таким чином, сума завданої позивачу матеріальної шкоди з врахуванням виплачених відповідачем та третьою особою становить 55 999,35 грн. (112569,75-36361,73-20208,67), та підлягає стягненню на користь позивача.

Отже, доводи апеляційних скарг в частині невірного визначення розміру матеріального збитку, який підлягає стягненню на користь позивача знайшли своє підтвердження в судовому засіданні апеляційного суду.

Апеляційний суд не приймає доводи представника відповідача про те, що останній повинен відповідати в межах суми в розмірі 50000,00 грн., оскільки право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем в повному обсязі ґрунтується на вимогах закону, при цьому заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред'явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою ним укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Доводи скарги страхової компанії про незгоду зі звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки останній на думку представника страхової компанії одержаний з порушенням порядку, встановленого законом, враховані апеляційним судом.

При цьому, апеляційний суд вважає безпідставними посилання представника позивача щодо невірного визначення розміру шкоди експертами КНДІСЕ, які надали чіткі пояснення з приводу складеного ними висновку в судовому засіданні апеляційного суду, та підтвердили його відповідність , як існуючій методиці так і фактичним обставинам справи, доведеним позивачем, щодо обсягу пошкоджень на його автомобілі, пов'язаних з ДТП.

Також, апеляційний суд враховує, що висновок комісійної судової авто-товарознавчої експертизи № 21814/17-54 від 06.04.2018 року, який проведений на підставі ухвали суду, складався експертами попередженими про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку.

Положеннями п. 2 ч. 2 ст. 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи ці положення процесуального закону, а також те, що суд не повно встановив обставини справи, які мали правове значення для її вирішення, порушив норми матеріального права , - рішення місцевого суду підлягає зміні.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки, рішенням апеляційного суду позов задовольняється частково то судовий збір підлягає розподілу між сторонами пропорційно до задоволеної частини вимог (ч. 2 ст. 141 ЦПК України).

Так, як апеляційним судом стягнута на користь позивача сума в розмірі 55 999,35 грн., то судові витрати пов'язані з розглядом справи в суді першої інстанції підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в розмірі 559,99 грн.

При подачі апеляційних скарг, відповідач та третя особа сплатили судовий зір по 1322,30 коп.

При пред'явлені позову позивач просив стягнути суму в загальному розмірі 120208,67 грн., а апеляційним судом задоволено позов на суму 55 999,35 грн. що у відсотковому співвідношенні від заявлених вимог, становить 46,58 %.

Таким чином, з позивача на користь відповідача та третьої особи підлягає стягненню судовий збір сплачений за подачу апеляційних скарг в розмірі по 706,37 грн. - кожному (53,42% від 1322,30).

Сторонами процесу не заявлено до відшкодування інших судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у апеляційному суді.

В зв'язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 141, 268, 367, 374, 376, 382-384, 389 ЦПК України, Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Управління поліції охорони в Київській області та Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16 серпня 2017 року змінити та стягнути з Управління поліції охорони в Київській області на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 55 999 гривень 35 копійок та судовий збір в розмірі 559 гривень 35 копійок.

В іншій частині рішення залишити без мін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Управління поліції охорони в Київській області судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 706 грн. 37 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 706 грн. 37 коп.

(Дані учасників процесу:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКППНОМЕР_4, АДРЕСА_1.

Управління поліції охорони в Київській області, ідентифікаційний код 40109063, 01033 м. Київ, вул. Гайдара, 8.

Приватне акціонерне товариство «Українська охоронно-страхова компанія», код ЄДРПОУ 23734213, 03056, м. Київ, вул. Борщагівська, 145.)

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повна постанова складена 08 червня 2018 року.

Головуючий Желепа О.В.

Судді: Рубан С.М.

Іванченко М.М.