Рішення № 74545714, 06.06.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Вн. №27/177

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 червня 2018 року 15:46 № 826/16636/17

За позовом ОСОБА_1

до Прокуратури міста Києва

про поновлення на роботі

Суддя О.В.Головань

Секретар І.В.Галаган

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_3 - адв. (дог. від 27.02.18 р.)

Від відповідача: Горіна Р.М. - п/к (дов. від 10.07.17 р.)

Обставини справи:

ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до прокуратури м. Києва з позовом про визнання наказу від 23.11.17 р. №2306к про звільнення молодшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади прокурора другого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури м. Києва у зв'язку з поданням заяви про звільнення за власним бажанням (п.7 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру") з 23.11.17 р. протиправним та його скасування, поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора другого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури м. Києва, стягнення грошового забезпечення, середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 23.11.17 р. до дня поновлення на роботі.

В судовому засіданні 06.06.18 р. оголошено резолютивну частину рішення про задоволення позовних вимог.

Ознайомившись з матеріалами справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, працювала в органах прокуратури з листопада 2006 р. - наказом прокурора Луганської області від 08.11.06 р. №1358 призначена на посаду помічника прокурора м. Рубіжне Луганської області.

Наказом прокурора м. Києва від 14.10.14 р. №3500к ОСОБА_1 призначена на посаду прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури м. Києва в порядку переведення з органів прокуратури Луганської області.

Наказом прокурора м. Києва від 31.08.16 р. №2156к ОСОБА_1 призначена на посаду прокурора другого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури м. Києва у зв'язку зі звільненням з посади прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури м. Києва.

23.11.17 р. ОСОБА_1 подано до відділу кадрів прокуратури м. Києва заяву про звільнення її з посади та з органів прокуратури за власним бажанням.

В той же день, 23.11.17 р. вказана заява була прийнята до виконання та за підписом прокурора м. Києва було видано наказ №2306к, згідно якого, керуючись ст. 11, ст. 58 Закону України "Про прокуратуру" звільнено молодшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади прокурора другого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури м. Києва у зв'язку з поданням заяви про звільнення за власним бажанням (п.7 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру") з 23.11.17 р.

В цей же день, 23.11.17 р., позивач розписалась в отриманні наказу, отримала трудову книжку, здала службове посвідчення та фактично покинула робоче місце.

Позивач - ОСОБА_1 - вважає вказаний наказ протиправним та просить його скасувати з таких підстав.

Позивач зазначає, що заява про звільнення за власним бажанням подавалася нею з метою працевлаштування в іншому місці, що вона розраховувала зробити протягом двох тижнів, передбачених ст. 38 КЗпП України для відпрацювання перед звільненням. Нею не зазначалися і з нею не погоджувалися строки звільнення, вона не повідомляла про обставини, що унеможливлюють тоді як прокуратурою м. Києва мав бути дотриманий передбачений двотижневий термін перед видачею наказу про звільнення, протягом якого вона мала можливість відкликати заяву.

Також позивач повідомила в судовому засіданні, що 23.11.17 р. в неї фактично вилучили службове посвідчення, вручили трудову книжку та не дозволили забрати особисті речі з робочого місця. Вона отримала трудову книжку, розписалася в отриманні наказу, розуміючи, що буде оскаржувати його в судовому порядку.

Крім загального положення ст. 38 КЗпП України, позивач посилається на Положення про організацію роботи з кадрами в органах прокуратури України, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 12.10.16 р. №357, яке прямо містить посилання на необхідність дотримання не лише Закону України "Про прокуратуру", а й вимог трудового законодавства, в тому числі, і під час звільнення працівників прокуратури, а також на наявність відповідної судової практики, яка вказує на застосування трудового законодавства у випадку відсутності правового регулювання спеціальним законом.

Відповідач - прокуратура м. Києва - проти задоволення позовних вимог заперечив з таких підстав.

Відповідач посилається на відсутність підстав для застосування положень трудового законодавства до правовідносин сторін, тоді як вони регулюються виключно спеціальним Законом України "Про прокуратуру", а саме - ст. 58 Закону, згідно якої заява про звільнення за власним бажанням може бути подана у будь-який час перебування прокурора на посаді, а прокурор продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

Законом України "Про прокуратуру" не передбачено будь-яких строків, що обраховуються місяцями, днями або числами, що відрізняє його від трудового законодавства.

У поданій заяві позивачем не вказано про бажання звільнитися через два тижні, тому її було звільнено датою подання заяви.

Також відповідач посилається на факт подання позивачем декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування у зв'язку зі звільненням.

У додаткових запереченнях відповідач також покликається на відповідну судову практику, згідно якої умови і підстави звільнення прокурора з посади є спеціальними по відношенню до інших нормативних актів, в тому числі, і КЗпП України.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення з таких підстав.

В даному випадку для вирішення спору по суті принциповим є визначення співвідношення загальних положень законодавства про працю щодо гарантій при звільненні працівника та спеціальних положень Закону України "Про прокуратуру" з вказаного питання.

Згідно загальних положень ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Вказане положення законодавства передбачає двотижневий строк між подачею письмової заяви про звільнення за власним бажанням та власне звільненням, який є гарантією прав як роботодавця щодо вирішення питання зайняття вакансії, так і працівника, якому надається час змінити власне рішення щодо звільнення.

Також аналогічні гарантії при звільненні передбачені ст.86 Закону України "Про державну службу" від 10.12.15 р. № 889-VIII, згідно якої державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.

Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом.

Суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.

Згідно ч. 2, 3 ст. 3 вказаного Закону він поширюється на державних службовців прокуратури, але не поширюється на прокурорів, проте, цей Закон, як і КЗпП України є загальними положеннями законодавства про працю по відношенню до спеціального законодавчого регулювання проходження служби прокурорами.

Згідно ст. 15 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.14 р. №1697-VII прокурором органу прокуратури є, в тому числі, прокурор місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої). Прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі.

Згідно ч. 1, 3 ст. 16 Закону незалежність прокурора забезпечується: 1) особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.

Згідно ч. 1 ст. 51 Закону прокурор звільняється з посади у разі: 7) подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням.

Згідно ст. 58 Закону прокурор незалежно від мотивів має право подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням у будь-який час свого перебування на посаді.

Заява про звільнення з посади за власним бажанням подається особі, уповноваженій цим Законом приймати рішення про звільнення прокурора.

Прокурор продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

Вказаний Закон не містить окремих положень щодо гарантій при звільненні прокурорів за власним бажанням і жодних строків між подачею заяви про звільнення та звільненням не встановлює.

Згідно п. 1 р. Х Положення про організацію роботи з кадрами в органах прокуратури України, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 12.10.16 р. №357 (чинного станом на 23.11.17 р.), звільнення прокурора з посади здійснюється відповідно до Кодексу законів про працю України та Закону України "Про прокуратуру".

Згідно п. 1 р. V чинного Положення про організацію кадрової роботи в органах прокуратури, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 18.12.17р. № 351, звільнення прокурора з посади здійснюється наказом керівника органу прокуратури, визначеного частиною другою статті 51 Закону, на підставах і в порядку, передбачених цим Законом, та з дотриманням встановлених законодавством про працю гарантій.

Положення вказаних підзаконних нормативно-правових актів, прийнятих на виконання Закону, свідчать про те, що навіть за відсутності прямого посилання в Законі Генеральною прокуратурою України передбачалося і передбачається застосування до процедури звільнення прокурорів передбачених законодавством про працю гарантій.

При вирішенні питання про застосування/незастосування загальних положень законодавства про працю до правовідносин сторін суд враховує правову позицію Верховного Суду щодо конкуренції вказаних положень, а саме.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 07.03.18 р. у справі №807/211/17, розглядаючи даний спір, колегія суддів враховує позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, яка полягає у тому, що під час вирішення справ щодо звільнення публічних службовців, пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Норми Закону № 1697-VII, які визначають умови і підстави звільнення прокурора з посади є спеціальними по відношенню до інших нормативних актів, у тому числі КЗпП. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/72717651

В даному випадку Закон №1697-VII жодних гарантій при звільненні прокурора за власним бажанням не містить, що відповідач вважає їх буквальною відсутністю, а позивач - підставою для застосування загальних положень законодавства про працю.

На думку суду, про намір законодавця позбавити прокурорів гарантій при поданні заяви про звільнення за власним бажанням може свідчити лише пряма і недвозначна норма Закону, яка на це вказує, а не просто відсутність відповідних загальноприйнятих гарантій у спеціальному Законі.

Вказана позиція співпадає з правовою позицією, викладеною у вказаній постанові Верховного Суду від 07.03.18 р. у справі №807/211/17, згідно якої також зроблено висновок про те, що при цьому, гарантії для працівників, які підлягають вивільненню, встановлені статтями 40, 49-2 КзпПУ і в тій мірі, у якій вони передбачені в КЗпП не забезпечені у Законі № 1697-VII. Тому ці норми КЗпП повинні застосовуватись при вирішенні даного спору, що стало підставою для залишення без змін рішення про задоволення позовних вимог, скасування відповідного наказу про звільнення та поновлення прокурора на посаді.

За таких обставин конкретна дата звільнення позивача мала бути погоджена з позивачем навіть за відсутності посилання на неї у заяві про звільнення, а за відсутності відповідного погодження мало застосовуватися положення про двотижневий термін між подачею заяви про звільнення та власне звільненням, що дотримано не було.

З врахуванням викладеного позовні вимоги в частині визнання наказу від 23.11.17 р. №2306к про звільнення протиправним та його скасування, поновлення ОСОБА_1 на посаді є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Згідно ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

До матеріалів справи додано довідку про заробітну плату ОСОБА_1 від 16.05.18 р. №18/95; розрахунку заявленої до стягнення суми позивачем не надано, він не був предметом обговорення в судовому засіданні, у зв'язку з чим у резолютивній частині рішення суд робить посилання на вказану довідку без вирахування конкретної суми, яка має бути визначена по дату поновлення на посаді.

Окремо суд зазначає, що з врахуванням правової позиції Верховного Суду України, висловленої у постанові від 25.05.16 р. у справі №6-511цс16, для присудження до стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не є необхідним з'ясування, чи отримувався позивачем за час вимушеного прогулу додатковий дохід, оскільки це не впливає на присуджену до стягнення суму. Відповідно, вказані обставини не з'ясовуються під час розгляду справи.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В даному випадку оскаржуваний наказ прийнято не у той спосіб, що визначений законами України, без дотримання передбачених законодавством гарантій особи щодо звільнення.

Згідно ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: 2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; 3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

На підставі вищевикладеного, ст. 241-246, 255, 293, 295, 371 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ прокуратури м. Києва від 23.11.17 р. №2306к про звільнення молодшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади.

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора другого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури м. Києва.

4. Присудити до стягнення на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23.11.17 р. до дня поновлення на посаді згідно довідки прокуратури м. Києва від 16.05.18 р. №18/95.

5. Рішення в частині поновлення на посаді та присудження виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

6. Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя О.В. Головань

Повний текст рішення

виготовлено і підписано 08.06.18 р.