Рішення № 74545475, 06.06.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 червня 2018 року № 826/3533/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 доНаціонального агентства з питань запобігання корупції про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі також - позивач або ОСОБА_1) з позовною заявою до Національного агентства з питань запобігання корупції (далі також - відповідач або Нацагентство), в якій просив:

1. Визнати протиправною бездіяльність Національного агентства з питань запобігання корупції щодо неприйняття виправленої декларації ОСОБА_1 за 2015 рік.

2. Зобов'язати Національне агентство з питань запобігання корупції надати ОСОБА_1 доступ до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та забезпечити можливість внести до нього відповідних змін, прийнявши виправлену декларацію ОСОБА_1 за 2015 рік.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем протиправно не було вирішено питання надання позивачу, за його зверненнями, дозволу на подання виправленої декларації за 2015 рік, чим порушено права та законні інтереси позивача.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву проти позовної заяви заперечив, просив суд відмовити в її задоволенні вважаючи, що Нацагентство діяло відповідно до норм чинного антикорупційного законодавства та жодним чином не порушило законні права та інтереси позивача щодо ненадання можливості подати уточнюючу декларацію, оскільки позивач самостійно не скористався наданим йому правом подати виправлену декларацію протягом семи днів.

Керуючись частиною третьою статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши в порядку письмового провадження подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивач є суддею Господарського суду м. Києва, отже є суб'єктом, на якого поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції» та на виконання вимог якого позивачем 30.10.2016 подавалась декларація за 2015 рік.

Як зазначає позивач, що відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами, оскільки після подання вказаної декларації за 2015 рік виникла необхідність внесення змін до відображеної інформації, в строк, визначений частиною четвертою статті 45 Закону України Закону України «Про запобігання корупції», а саме упродовж семи днів після подання декларації - 06.11.2016 року, позивачем за власною ініціативою, на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції вносились зміни в первинну декларацію шляхом подання виправленої декларації за 2015 рік. При цьому, при заповненні виправленої декларації за 2015 рік, зокрема, розділу 3 «Об'єкти нерухомості» щодо об'єктів нерухомості, відбулося неодноразове несанкціоноване видалення всіх даних із вказаного розділу, що, в результаті, зумовило необхідність повторного введення інформації та неможливість подання вчасно такої виправленої декларації за 2015 рік в строк до 00 год. 00 хв. 06 листопада 2016 року.

З огляду на зазначене, з викладенням відповідної ситуації, 07.11.2016 позивач звернувся до Нацагентства із зверненням про надання дозволу на внесення змін до поданої ним декларації за 2015 рік. Про необхідність подання виправленої декларації за 2015 рік після спливання 7-денного строку для подання відповідної декларації позивачем також було повідомлено через персональний електронний кабінет (повідомлення 220692).

За результатами розгляду вищевказаних листів Нацагентством листом № 52-03/5443 від 22.11.2016 повідомлено, що про прийняте рішення щодо можливості подання виправленої декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, позивача як суб'єкта декларування буде проінформовано додатково.

В подальшому, рішенням Нацагентства від 13.01.2017 № 26 позивачу було визначено термін подання виправленої декларації за 2015 рік, а саме: з 00 год. 00 хв. 06 лютого 2017 року по 23 год. 59 хв. 13 лютого 2017 року, про що позивача повідомлено листом № 51-08725/17 від 17.01.2017.

Разом з тим, рішенням Нацагентства № 54 від 09.02.2017 «Про визначення терміну виправленої декларації суб'єктам декларування, які звернулись до Національного агентства з питань запобігання корупції з відповідним запитом», позивачу було визначено термін подання виправленої декларації з 13 лютого 2017 року по 19 лютого 2017 року, про що проінформовано повідомленням від 10.02.2017, направленим на електронну адресу.

Згідно з доводами позивача, подати виправлену декларацію за 2015 рік у визначений Нацагентством строк, йому не виявилось за можливе через невідомі причини, оскільки при виборі продовження роботи з виправленою декларацією з'являлось повідомлення «Помилка. Документ не можна редагувати», про що було повідомлено системного адміністратора технічної підтримки через персональний електронний кабінет (повідомлення 428413).

З огляду на зазначене, з викладенням вказаних обставин, 20.02.2017 позивачем електронною поштою направлено лист до Нацагентства з проханням з'ясувати причини зазначених обставин та надати можливість подання відповідної виправленої декларації за 2015 рік, у відповідь на який Нацагентством направлено лист від 17.03.2017 вих. № 51-08/6980/17, в якому зазначено, що інформацію щодо технічних проблем, які виникли при поданні виправленої декларації, буде проаналізовано. Про прийняте рішення буде проінформовано додатково.

Не отримавши відповіді, позивач вкотре звернувся 28.12.2017 до Нацагентства з проханням повторно розглянути його звернення від 20.02.2017 щодо надання можливості подання відповідної виправленої декларації за 2015 рік в строк, визначений уповноваженою особою Нацагентства.

Листом від 23.01.2018 № 51-08/2989/18 Нацагентство повідомило позивача про те, що зважаючи на системний зв'язок між абзацом другим частини четвертої статті 45 Закону із частиною другою статті 50 Закону України «Про запобігання корупції», можливість подання суб'єктом декларування виправленої декларації в будь-який час після спливу семиденного строку після подання декларації нівелювала б закріплений Законом антикорупційний механізм фінансового контролю за статками. Враховуючи зазначене позивача також було повідомлено, що його звернення буде враховане у разі проведення повної перевірки його декларації та у разі необхідності Нацагентство звернеться до нього з метою отримання додаткової інформації для надання можливості подати виправлену декларацію за результатами здійснення повної перевірки декларації.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача по не вирішенню питання надання позивачу як суб'єкту декларування дозволу подати виправлену декларацію за 2015 рік протиправною, останній звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.

Частиною другою статті 2 Кодекс адміністративного судочинства України закріплено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуваннях усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначає Закон України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 № 1700-VII (далі також - Закон).

За приписами частини першої статті 4, частини першої статті 11 Закону, центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику є Національне агентство з питань запобігання корупції, до повноважень якого належать, зокрема, здійснення в порядку, визначеному цим Законом, контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Відповідно до положень статті 1 Закону, суб'єкти декларування - це особи, зазначені у пункті 1, підпунктах «а» і «в» пункту 2, пунктах 4 і 5 частини першої статті 3 цього Закону, інші особи, які зобов'язані подавати декларацію відповідно до цього Закону.

Згідно з підпунктом «ґ» пункту 1 частини першої статті 3 Закону суб'єктами, на яких поширюються дія цього Закону, є, зокрема, судді.

Відповідно до частини першої, четвертої статті 45 Закону особи, зазначені у пункті 1, підпунктах «а» і «в» пункту 2, пункті 5 частини першої статті 3 цього Закону, зобов'язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.

Упродовж семи днів після подання декларації суб'єкт декларування має право подати виправлену декларацію.

У разі притягнення суб'єкта декларування до відповідальності за неподання, несвоєчасне подання декларації або в разі виявлення у ній недостовірних відомостей суб'єкт декларування зобов'язаний подати відповідну декларацію з достовірними відомостями.

Аналіз наведеної норми Закону дає суду підстави для висновку, що виявлення у декларації недостовірних відомостей зумовлює у суб'єкта декларування обов'язок подати відповідну декларацію з достовірними відомостями.

Разом з тим, наявному обов'язку суб'єкта декларування подати відповідну декларацію з достовірними відомостями відповідає обов'язок НАЗК її прийняти, оскільки Закон не передбачає право останнього не приймати таку декларацію.

При цьому, суд звертає увагу на те, що абзацом другим частини 4 статті 45 Закону не обмежується строк подання декларації з достовірними відомостями.

Окрім того, станом на момент звернення позивача до відповідача з відповідними повідомленнями про надання можливості виправити декларацію за 2015 рік і до 02.12.2016 пунктом 7 розділу ІІ Порядку формування, ведення та оприлюднення (надання) інформації Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого Рішення Національного агентства з питань запобігання корупції від 10.06.2016 № 3 (далі також - Порядок), також закріплювалось, що, якщо після спливання семиденного строку на подання виправленої декларації суб'єкт декларування виявить неповні чи неправильні відомості в поданій ним декларації (або у виправленій декларації), він повідомляє про це Національне агентство через персональний електронний кабінет та подає виправлену декларацію згідно з рішенням уповноваженої особи Національного агентства.

У разі притягнення суб'єкта декларування до відповідальності за неподання, несвоєчасне подання декларації або в разі виявлення у ній недостовірних відомостей суб'єкт декларування зобов'язаний подати відповідну декларацію або виправлену декларацію з достовірними відомостями у строк, визначений уповноваженою особою Національного агентства.

При цьому, згідно з пунктом 4 Розділу ІІ Порядку, зареєстровані в Реєстрі суб'єкти декларування мають право, зокрема, доступу до власного персонального електронного кабінету після автентифікації суб'єкта декларування із використанням його особистого ЕЦП фізичної особи; створювати, змінювати та видаляти чернетки документів у персональному електронному кабінеті; подавати документи у разі їх відповідності технічним вимогам до форми і проходження логічних перевірок, переглядати подані ними документи; подавати виправлені документи у строки та в порядку, визначені в пункті 7 цього розділу; отримувати в персональному електронному кабінеті та на адресу електронної пошти електронні повідомлення про підтвердження подання документів, попередження про необхідність подання документів до Реєстру; направляти в персональному електронному кабінеті електронні звернення до Національного агентства про надання роз'яснень, допомоги в користуванні Реєстром, повідомлення про відкриття суб'єктом декларування або членом його сім'ї валютного рахунка в установі банку-нерезидента.

В силу положень пункту 1 та пункту 2 Розділу ІІ Порядку, до Реєстру включаються такі електронні документи (далі - документи), зокрема: декларації, що подаються відповідно до статті 45 Закону; виправлені декларації, що подаються відповідно до частини четвертої статті 45 Закону.

Суб'єкти декларування подають до Реєстру зазначені в пункті 1 цього розділу документи шляхом заповнення електронних форм відповідних документів на веб-сайті Реєстру відповідно до технічних вимог до форм. Порядок проведення видів контролю, а також повної перевірки декларації визначаються Національним агентством відповідно до статті 48 Закону. Суб'єкти декларування подають зазначені документи через мережу Інтернет з використанням програмних засобів Реєстру у власному персональному електронному кабінеті після реєстрації в Реєстрі.

Аналіз наведених норм чинного законодавства дає суду підстави для висновку, що самостійне виявлення у декларації недостовірних відомостей зумовлює у суб'єкта декларування обов'язок подати відповідну декларацію з достовірними відомостями.

Окрім того, з аналізу норм Положення, суд приходить до переконання, що виконання такого обов'язку суб'єкта декларування залежить від функціонування електронного ресурсу - офіційного веб-сайту Національного агентства з питань запобігання корупції, відкритість Реєстру та наявності доступу, зокрема, позивача до персонального електронного кабінету з технічною можливістю подавати документи.

Суд також зауважує, що наявність визначених Законом строків подання щорічної та виправленої декларацій суб'єктом декларування та відповідальність за порушення таких не надає повноважень Нацагентству права обмежувати технічну можливість суб'єкта декларування подати щорічну або виправлену декларацію у будь-який час, а лише встановлює компетенцію щодо контролю строків подання декларацій та порядок притягнення винної особи до відповідальності у разі їх порушення.

Водночас, ненадання відповідачем можливості позивачу подати виправлену декларацію за 2015 рік, позбавляє його можливості належним чином виконати обов'язок декларування достовірних відомостей.

Згідно з приписами статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з обов'язкових елементів якого, згідно практики Європейського суду з прав людини, є вимога щодо дотримання принципу юридичної (правової) визначеності.

Відповідно до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Вимоги вказаної норми були проаналізовані в численних рішеннях Європейського суду з прав людини.

Так, зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини № 37801/97 від 01.07.2003 по справі «Суомінен проти Фінляндії» Європейський суд вказав, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. У рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» Європейський суд зазначив, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Сутність наведеного вище принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Лелас проти Хорватії» і «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах («Онер'їлдіз проти Туреччини»).

Крім того, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 25.03.1998 у справі «Копп проти Швейцарії» вислів «згідно із законом» вимагає, по-перше, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя у національному законодавстві; він також стосується якості закону, про який йдеться, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе, та відповідав принципові верховенства права.

Водночас, у порушення наведених вимог Конституції України, Закону та Конвенції, бездіяльність відповідача щодо ненадання позивачу можливості подати виправлену декларацію за 2015 рік, не обґрунтована жодними фактичними даними (доказами), допущена без урахування та оцінки всіх обставин, наслідком чого є виникнення ситуації, за якої позивач, як суб'єкт декларування, позбавляється можливості правомірно виконати законодавчо покладений на нього обов'язок подати виправлену декларацію в разі виявлення у ній недостовірних відомостей.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За приписами частини першої, пункту 4 частини другої та частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача-суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Аналогічна правова позиція вже втілена в судовому рішенні у справі № 826/14137/17, яка набрали законної сили.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не виконав обов'язок щодо доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Національного агентства з питань запобігання корупції щодо неприйняття виправленої декларації ОСОБА_1 за 2015 рік.

3. Зобов'язати Національне агентство з питань запобігання корупції надати ОСОБА_1 доступ до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та забезпечити можливість внести до нього відповідні зміни, прийнявши виправлену декларацію ОСОБА_1 за 2015 рік.

4. Стягнути судові витрати в сумі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 копійок) на користь ОСОБА_1 шляхом їх безспірного списання з рахунків Національного агентства з питань запобігання корупції за рахунок бюджетних асигнувань.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя П.О. Григорович