Постанова № 74544783, 07.06.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/27880/16-ц

Провадження № 22-ц/772/1252/2018

Категорія: 24

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач:ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2018 рокуСправа № 127/27880/16-цм. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Шемети Т. М.,

суддів: Панасюка О. С., Зайцева А. Ю.

учасники справи:

позивач комунальне підприємство Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго»,

відповідач (особа яка подала апеляційну скаргу) ОСОБА_3,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 квітня 2018 року у складі судді Федчишена С. А., постановлене в м. Вінниці о 11 год. 33 хв., повне судове рішення складено 18 квітня 2018 року,-

в с т а н о в и в :

28.12.2016 року комунальне підприємство Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за спожиті послуги з централізованого теплопостачання, та висувало вимогу стягнути з відповідача на користь позивача кошти за період з листопада 2013 року по листопад 2016 року включно в сумі 10 448, 28 грн, з яких: 6 387, 99 грн – борг за спожиті послуги централізованого теплопостачання, 3 574, 17 інфляційних, 486, 12 – 3% річних.

Позов мотивовано тим, що підприємство надає послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання відповідачу ОСОБА_3, яка проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1, однак за отримані послуги відповідач сплачує не в повній мірі, в зв’язку з чим утворилась заборгованість, яка підтверджується оборотною відомістю по особовому рахунку.

23 лютого 2017 року у справі було постановлено заочне рішення про задоволення позовних вимог (т.1 а.с. 28 – 29), яке за заявою ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 36 – 45) було скасовано ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 21 грудня 2017 року (т. 1 а.с. 54).

За результатами розгляду справи в порядку загального позовного провадження Вінницьким міським судом Вінницької області 13 квітня 2018 року ухвалено рішення, яким позовні вимоги задоволено: стягнуто з ОСОБА_3 на користь комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» борг в сумі 10 448, 28грн., з яких: 6 387,99 грн. - заборгованість за спожиті послуги централізованого теплопостачання, 3 574,17 грн. – інфляційні втрати, 486, 12 грн. – 3% річних, вирішено питання про судові витрати.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач як споживач комунальних послуг в порушення вищевказаних норм діючого законодавства належним чином не виконувала свої зобов’язання щодо оплати спожитих послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, у зв’язку з чим утворилась заборгованість за період з листопада 2013 року по листопад 2016 року.

11 травня 2018 року на таке рішення суду відповідач ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що з січня 2012 року її помешкання обладнано індивідуальним водонагрівачем, що вона неодноразово зверталась до позивача з вимогою не включати до рахунків за житлово – комунальні послуги послугу з гарячого водопостачання. Не погоджується з нарахуванням, вказує, що позивач не надав жодного доказу щодо фактичного надання ним відповідачу послуг, зокрема, те що саме він, а не хто інший є виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води у помешкання відповідача, не погоджується з розрахунком з урахуванням 3% річних та суми витрат від інфляційних процесів, заперечує свою заборгованість перед позивачем.

28.05.2018 року КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» подало відзив на апеляційну скаргу, у якому посилаючись на безпідставність та необґрунтованість апеляційної скарги, просить відмовити у її задоволенні, а рішення суду залишити без змін. Зазначає, що до 19.04.2016 року відповідачу надавались послуги централізованого опалення та гарячого водопостачання, і лише на підставі акту опломбування вентиля подачі ГВП, помешкання відповідача було відключено від ГВП, до цього часу вона користувалась наданими послугами. Щодо надання відповідачем доказів – додатків до апеляційної скарги, позивач вказує, що в порушення вимог ч. 3 ст. 83 ЦПК України, відповідачем пропущений строк їх подання, а отже вони не можуть бути прийняті судом до розгляду. Зазначає, що посилання апелянта на те, що при складанні розрахунку суми заборгованості з листопада 2013 по листопад 2016 КП ВМР «ВМТЕ» було враховано строк позовної давності, а оплати не враховано – є помилковими: всі внесені кошти були зараховані, про що зазначено в оборотній відомості.

Відповідно до п. 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Згідно з п. 8 розділу XIII «Перехідних положень» ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується. Тому справа підлягає розгляду Апеляційним судом Вінницької області.

Згідно п. 9 Розділу XIII «Перехідних положень» ЦПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, Апеляційний суд Вінницької області дійшов до наступних висновків.

Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

По справі встановлено наступні обставини, що не оспорюються:

- згідно витягу з реєстру особових рахунків житлового фонду КП ОЦ Житлово – комунального господарства м. Вінниця від 31.10.2016 року в квартирі АДРЕСА_1 зареєстрована та проживає ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 4).

ОСОБА_3 є споживачем житлово-комунальних послуг в розумінні ч. 1 ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Відповідно до умов визначених «Правилами надання послуг населенню з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених Постановою КМУ від 21.07.2005року № 630, ЗУ «Про житлово - комунальні послуги» від 24.06.2004 року за №1875 КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» є організацією, що надає населенню послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання.

З приводу надання послуг з централізованого опалення між КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» та ОСОБА_3 письмового договору не було укладено, але встановилися фактичні договірні відносини. На ім'я ОСОБА_3 відкрито особовий рахунок № 133772, згідно якого проводилися нарахування.

Як вбачається з оборотної відомості по особовому рахунку № 01133772 відповідач у період з листопада 2013 року по листопад 2016 року проживала та була зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, та забезпечувалась послугами централізованого теплопостачання, що надаються КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» (а.с.5-6).

Суд першої інстанції вірно встановив, що між сторонами виникли правовідносини з приводу постачання теплової енергії та гарячої води, які регулюються Цивільним Кодексом України та спеціальним законодавством: Законом України "Про теплопостачання", Законом України "Про житлово-комунальні послуги" та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року N 630.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, в даному випадку Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою КМУ від 21.07.2005 року №630, та Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

За правилами ст. 19 Закону України "Про теплопостачання", споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати не лише з договору, а безпосередньо з актів цивільного законодавства, між сторонами у даному випадку виникли взаємні права та обов'язки по наданню житлово-комунальних послуг та їх належної оплати.

Згідно п. 8 «Правил надання населенню послуг по водо-теплопостачанню і водовідводу», послуги надаються відповідно до умов договору. Але це не означає, що під час відсутності такого договору, відповідач має право користуватись послугами, що фактично надаються і не оплачувати їх.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у справі № 6-2951 цс 15.

Отже, доводи апеляційної скарги про відсутність підстав сплачувати кошти за отримані послуги в зв’язку з відсутністю укладеного між споживачем та постачальником договору, - є безпідставними.

Пунктом 20 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водопостачання, затверджених постановою КМУ від 21.07.2005року № 630 визначено, що плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункові книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку.

Доказом надання послуг з опалення будинку № 42 по вул. Матроса Кошки є надані позивачем належним чином завірені копії з Журналу показників теплового лічильника (а.с.69-70) та ОСОБА_4 про відпуск теплової енергії (а.с.71-92).

Доводи апеляційної скарги про те, що вказані ОСОБА_4 складені постачальником з будинком № 42 по вул. Матроса Кошки, який не є ні юридичною, ні фізичною собою, - не заслуговують на увагу, так як це є абсурдне твердження, акти підписані представником постачальної організації та старшим по будинку № 42 по вул. Матроса Кошки.

Відповідно до п. 18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 р. № 630, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлений інший строк.

Згідно виписки з особового рахунку № 01133772, заведеного на квартиру відповідача ОСОБА_3, за період з листопада 2013 року по листопад 2016 року, нарахована плата за послуги централізованого опалення та постачання гарячої води на загальну суму 9 547,30 грн. (в тому числі за опалення 5 019,59 грн та за гаряче водопостачання 4 527,71 грн.), сплачено 2 128,08 грн., субсидія 777,96 грн., перерахунок – 257 грн. (розрахунок суми заборгованості на а.с.с7). Отже, виходячи з правил проведення математичних розрахунків, розмір заборгованості, розрахований позивачем, є вірним: 9 547,30 – 2 128,08 – 777,96 -257 = 6 387,99грн.

Щодо аргументів апеляційної скарги про відсутність, на момент подачі позовної заяви, заборгованості за послугу централізованого опалення, що підтверджується наданими відповідачем квитанціями, суд вважає за необхідне зазначити наступне: звіривши надані позивачем квитанції про сплату рахунків за житлово – комунальні послуги (а.с. 133 – 153, т.1) з розрахунком суми заборгованості за період з листопада 2013 року по листопад 2016 року за особовим рахунком № 01133772, суд апеляційної інстанції встановив, що при здійсненні позивачем розрахунку суми заборгованості було враховано платежі, здійснені ОСОБА_3, що підтверджується Оборотною відомістю за період з 10. 2007 року по 11. 2016 року (а.с. 5-6).

Отже, висновок суду першої інстанції про доведеність факту наявності заборгованості за спожиті послуги та розміру цієї заборгованості є вірним.

Згідно ст. 67 ЖК України, плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, електричну, теплову енергію та інші послуги) стягується крім квартирної плати по затвердженим у встановленому порядку тарифам.

Доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом тієї обставини, що з січня 2012 року помешкання відповідача обладнано індивідуальним водонагрівачем, що вона неодноразово зверталась до позивача з вимогою не включати до рахунків за житлово – комунальні послуги послугу з гарячого водопостачання спростовуються наступним: з матеріалів справи слідує, що 19.04.2016 року ОСОБА_3 звернулась до позивача із заявою про те, що гарячим водопостачанням вона не користується так як її помешкання з січня 2012 року обладнано індивідуальним водонагрівачем, а тому, просить не включати до рахунків за надані житлово – комунальні послуги вартість послуг з гарячого водопостачання (а.с. 113). На підставі акту опломбування вентиля подачі ГВП від 19.04.2016 року (а.с. 114), помешкання відповідача було відключено від ГВП та припинено нарахування, до цього часу відповідачу надавались послуги гарячого водопостачання, якими вона фактично користувалась. Доказів звернення ОСОБА_3 до постачальника послуг з приводу опломбування каналів подачі гарячої води до квітня 2016 року відповідачем не надано.

Стосовно стягнення інфляційних втрат та 3 % річних слід зазначити таке:

Згідно ст. 526 ЦК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання не допускається.

Згідно ст. 625 ЦК України - боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Закріплена в пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України). Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов’язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами, що підлягають сплаті кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов’язання.

За відсутності оформлених договірних відносин, але в разі прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати отриманих житлово-комунальних послуг на боржника покладається відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України.

Крім того, застосування положень частини другої статті 625 ЦК України до спірних правовідносин також узгоджується із закріпленими в пункті 3 частини першої статті 96 Цивільного процесуального кодексу України нормами, відповідно до яких однією з вимог, за якими може бути видано судовий наказ, є вимога про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості.

Така правова позиція викладена в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року № 6-2023цс15

Рахунок розміру інфляційний нарахувань здійснюється наступним чином: (інфляційні нарахування за попередній місяць + сальдо на початок місяця заборгованість за попередній місяць) х індекс інфляції / 100 (інфляційні нарахування за попередній місяць + сальдо на початок місяця - заборгованість за попередній місяць). Якщо індекс інфляції за місяць менше 100%, показник інфляційних витрат за даний місяць не нараховується.

3 % річних нараховуються наступним чином: (сальдо на початок місяця заборгованість за попередній місяць) х 3 х (кількість прострочених днів) 365 днів / 100.

Отже, позивачем у зв’язку з не виконанням боржником обов’язків щодо сплати спожитих послуг вірно здійснено розрахунок втрат від інфляції у сумі 3 574,17 грн., та 3% річних у сумі 486,12грн., що підтверджується Розрахунком на а.с 8, т.1 та, відповідно, висновок суду першої інстанції про їх стягнення на користь позивача є вірним.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення ( Seryavin and otherth v. Ukraine, № 4909/04, параграф 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване рішення постановлене без додержання норм матеріального і процесуального права. Відтак апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення суду першої інстанції без змін (ст. 374 ЦПК України) як такого що постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 375 ЦПК України).

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 14 травня 2018 року ОСОБА_3 відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 квітня 2018 року до ухвалення судового рішення у справі судом апеляційної інстанції (а.с. 38).

Згідно ч. 2 ст. 136 ЦПК України, якщо у встановлений судом строк судові витрати не будуть сплачені, заява відповідно до статті 257 цього Кодексу залишається без розгляду, або витрати стягуються за судовим рішенням у справі, коли сплата судових витрат була відстрочена або розстрочена до ухвалення цього рішення.

Таким чином, оскільки судовий збір за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 квітня 2018 року відстрочено до ухвалення судового рішення у справі судом апеляційної інстанції, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, тому з неї слід стягнути 2 067, 00 грн (1 378, 00 х 150 % = 2 067, 00) судового збору на користь держави.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах. За правилом пункту 1 частини другої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено у 2018 році прожитковий мінімум для працездатної особи в розрахунку на місяць з 1 січня 2018 року встановлений у розмірі 1 762, 00 гривень.

Враховуючи, що положення статті 19 ЦПК України в структурі законодавчого акту розташовані серед Загальних положень цього Кодексу, суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом правилами пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України справи, зазначені в цьому положенні, є малозначними в силу властивостей, притаманних такій справі, виходячи з ціни пред'явленого позову та його предмета, без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначеної справи до відповідної категорії.

З огляду на те, що апеляційна скарга подана на рішення суду у справі про стягнення заборгованості за спожиті послуги, ціна позову у якій становить менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то відповідно до положень п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому не підлягає касаційному оскарженню (п. 2 ч. 3 с. 389 ЦПК України).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 квітня 2018 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1) на користь держави 2 067, 00 грн (дві тисячі шістдесят сім гривень 00 к.) судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуюча підпис ОСОБА_2

Судді: підпис ОСОБА_5

підпис ОСОБА_4

Згідно з оригіналом

головуючий суддя Т. М. Шемета