Постанова № 74544539, 05.06.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/27438/16-ц

Провадження № 22-ц/772/100/2018

Категорія: 27

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач:ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2018 рокуСправа № 127/27438/16-цм. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі:

головуючого Якименко М.М.,

суддів: Ковальчука О.В., Войтка Ю.Б.,

за участю секретаря Кирилюк Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Апеляційного суду Вінницької області апеляційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 09 жовтня 2017 року, постановлене суддею Вінницького районного суду Вінницької області Саєнко О.Б.,

ПОСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року позивач ПАТ «Сбербанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 30.04.2015 року між ПАТ «ОСОБА_4 Сбербанку Росії», правонаступником якого є ПАТ «Сбербанк», та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, відповідно до якого, останній отримав кредитні кошти в сумі 73322,30 гривень на погашення заборгованості за іншим кредитом, з фіксованою процентною ставкою у розмірі 33% річних та кінцевим терміном повернення до 29.04.2020 року. Проте ОСОБА_3 взяті на себе зобов’язання за кредитним договором належним чином не виконує, останній платіж здійснив в листопаді 2015 року, в зв’язку з чим утворилась заборгованість.

ОСОБА_5 обставини вимусили банк звернутись з письмовою вимогою до позичальника про погашення заборгованості по кредиту, яка була залишена без задоволення, що стало підставою для звернення до суду з позовом.

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 березня 2017 року позов ПАТ «Сбербанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором було задоволено.

В свою чергу відповідач ОСОБА_3 звернувся до суду першої інстанції з заявою про перегляд заочного рішення. Обґрунтовуючи причини перегляду заочного рішення, відповідач посилався на необґрунтований розмір пені, яка на його думка підлягає стягненню лише в межах річного терміну.

Ухвалою суду від 15.05.2017 року заочне рішення було скасовано, проведено розгляд справи в загальному порядку.

Заочним рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 09 жовтня 2017 року ПАТ «Сбербанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Сбербанк» заборгованість за кредитним договором №45617-фо/2015/71 від 30.04.2015 року, яка утворилася станом на 05.12.2016 року в загальній сумі: 166528,11 гривень, з яких: 72342,32 гривень - заборгованості за кредитом; 29831,67 гривень - проценти за користування кредитом; 120,00 гривень - штраф за факт прострочення сплати основної суми кредиту; 52840,18 гривень - пеня за прострочення повернення загальної заборгованості за кредитом; 11393,94 гривень - пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитом.

Вирішено питання про судові витрати.

ОСОБА_5 рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 09 жовтня 2017 року було оскаржене ОСОБА_3 в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі відповідач вказує, що судом першої інстанції були порушені норми процесуального та матеріального права, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В свою чергу відповідачем були подані як письмові заперечення, так і відзив на апеляційну скаргу, в яких він заперечив проти її задоволення, просив рішення залишити без змін.

Відповідно до п.8 ч.1 Перехідних положень ЦПК України Апеляційний суд Вінницької області здійснює повноваження до утворення апеляційних судів в апеляційних округах.

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, дослідивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, прийшов до наступного висновку.

За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам рішення суду відповідає частково.

Судом встановлено, що 30.04.2015 року між ПАТ «ОСОБА_4 Сбербанку Росії» (правонаступником якого, згідно зі змінами до статуту (т.1,а.с.21-22), що погоджені Національним Банком України від 19.11.2015 року, є ПАТ «Сбербанк») та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №45617-ФО/2015/71 (далі – Договір).

Окрім того, 30.04.2015 року сторони підписали Додаток №1 до Договору, яким затвердили графік повернення кредиту та визнання сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки (т.1,а.с.10-12).

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до умов Договору ОСОБА_3 були надані кредитні кошти у розмірі 73322,30 гривень, на цілі зазначені в пункті 1.3 Договору, а саме на погашення заборгованості за іншим кредитним договором, зі строком повернення до 29.04.2020 року, а позичальник зобов’язався повернути кредит та сплатити проценти в розмірі 33% річних, дотримуючись інших встановлених договором вимог (т.1,а.с.7-10).

Судова колегія не приймає до уваги доводи ОСОБА_3, викладені в апеляційній скарзі, про те, що він не отримував грошових коштів від банку, оскільки вони спростовуються виписками по особовим рахункам відповідача з 30.04.2015 року по 04.12.2016 року, від 05.12.2016 року з якої вбачається, що 30.04.2015 року на рахунок №22036027357181, який належить відповідачу ОСОБА_3, банком був здійснений переказ грошової сумі в розмірі 73322,30 гривень, тобто всієї суми визначеної кредитним Договором (т.1,а.с.5). ОСОБА_5 кошти були перераховані на вказаний рахунок на підставі заяви самого ОСОБА_3 згідно п.4.1 Договору (т.1,а.с.5,6).

Відповідно до п.2.5 Договору позичальник повинен застрахувати своє життя, здоров’я та працездатність в страховій компанії.

Частиною 1 ст.627, ч.1 ст.628, 629 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи становлено, що 30.04.2015 року між ПрАТ «Страхова Компанія «Арсенал Страхування» та ОСОБА_3 був укладений договір добровільного страхування від нещасного випадку позичальника банку №821/15-НС/СБР/Ц3 (т.1,а.с.19-20).

Відповідно до графіку внесення страхових платежів другий період страхування сплив 30.04.2016 року, проте вказаний страховий договір поновлений ОСОБА_3 не був, у зв’язку з несплатою страхової суми на наступний період страхування.

Пунктом 6.9 Договору встановлено, що у випадку порушення позичальником своїх зобов’язань по страхуванню свого життя, здоров’я та працездатності в страховій компанії, розмір процентної ставки за користування кредитними коштами автоматично збільшується на 2% річних.

В зв’язку з наведеним ОСОБА_4 з 01.05.2016 року збільшив розмір процентної ставки за користування кредитними коштами до 35% річних.

Відповідно до п.8.4, 8.5 Договору передбачено право вимоги Банку на дострокове повернення повної суми заборгованості та розірвання Договору. ОСОБА_5 вимога у письмовій формі направляється на адресу позичальника, з зазначенням повної суми заборгованості, станом на дату відправлення вимоги, а позичальник зобов’язується здійснити усі платежі на користь Банку в строк не пізніше 30 календарних днів з дня отримання повідомлення про таку вимогу.

Матеріалами справи встановлено, що 02.11.2016 року ПАТ «Сбербанк» направило на адресу ОСОБА_3 рекомендоване письмо з повідомленням-вимогою за вих.№12645/7/28-3 (т.1,а.с.17-18).

Пунктом 11.9 Договору визначено, що будь-які повідомлення, попередження та інший обмін інформацією між Банком і Позичальником, що стосуються Договору, незалежно від того, передбачені вони цим Договором або ні, мають юридичну силу, якщо вони викладені письмово і доведені до відома іншої сторони, в тому числі, рекомендованим листом на адресу Сторони отримувача.

Матеріали справи містять заяву ОСОБА_3 до Банку про рефінансування кредитної заборгованості від 20.05.2016 року (т.1,а.с.188), з якої вбачається, що відповідач був повідомлений і усвідомлював існування в нього заборгованості перед банкам за кредитним договором.

Крім того, отримавши 07.04.2107 року копію заочного рішення суду від 10.03.2017 року, відповідач був обізнаний про вимоги банку про повернення заборгованості за кредитом, однак, як того вимагають умови договору, обов’язок свій не виконав.

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Пунктом 2.2 Договору визначено, що належне виконання позичальником зобов'язань за цим договору забезпечується пенею та санкції, яка передбачена цим договором, і всім належним Позичальнику майном, майновими правами та грошовими коштами, на які може бути звернено стягнення у порядку, встановленому законодавством України.

Пунктом 10.1 Договору визначено, що за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань та цим Договором, окрім зобов'язань, значених у п.10.2 цього Договору, Позичальник зобов'язаний сплачувати у відповідності до вимог чинного законодавства України Банку пеню у розмірі 0,2 відсотка від простроченої суми за кожний день прострочення будь-якого платежу, передбаченого цим Договором.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 вказує, що оспорюваним рішенням районного суду, розмір стягнутої з нього на користь Банку пені за прострочення повернення загальної заборгованості за кредитом та пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом перевищує максимально встановлений розмір, визначений ЗУ «Про споживче кредитування», однак судова колегія вказаний довід до уваги не приймає, у зв’язку з наступним.

Відповідно до п.11 ч.1 ст.1 ЗУ «Про споживче кредитування» споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов’язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника.

Разом з тим, як вже було встановлено, відповідно до п.1.3 Договору, кредитні кошти надавались ОСОБА_3 з метою погашення заборгованості по іншому кредиту, а тому відповідно до п.11 ч.1 ст.1 ЗУ «Про споживче кредитування» вказаний тип кредитування не можна відносити до споживчого, оскільки його не було надано для придбання товарів.

Окрім того, відповідно до п.2 Розділу IV Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про споживче кредитування» дія цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені після дня набрання чинності цим Законом.

ОСОБА_5 набрав чинності 10.06.2017 року, в той час як кредитний договір був укладений між сторонами 30.04.2015 року, а тому норми передбачені ЗУ «Про споживче кредитування» на вказаний кредитний договір не розповсюджуються.

Відповідач, обґрунтовуючи скаргу, вказував на несправедливість умов договору щодо розміру штрафних санкцій, що на його думку є підставою для їх зміни або визнанню угоди недійсною в цілому.

Однак з зустрічним позовом у цій справі відповідач не звертався і це питання не було предметом дослідження в суді першої інстанції.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 19.12.2017 року за клопотанням ОСОБА_3 у справі було призначено судову бухгалтерсько-економічну експертизу для визначення фактичного розміру заборгованості.

Однак, вказана експертиза проведена не була, у зв’язку з тим, що ОСОБА_3 не оплатив її проведення, що підтверджується повідомлення про неможливість проведення судової експертизи (т.2,а.с.34-43).

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В супереч вказаній нормі закону відповідач не спростував висновків суду першої інстанції щодо розміру наявної заборгованості його перед банком.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі суд першої інстанції виходив з розрахунку заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором №45617-фо/2015/71 від 30.04.2015 року, яка була надана позивачем, відповідно до якої станом на 05.12.2016 року відповідач допустив заборгованість перед Банком на загальну суму 166528,11 гривень з яких: 72342,32 гривень - заборгованості за кредитом; 29831,67 гривень - проценти за користування кредитом; 120,00 гривень - штраф за факт прострочення сплати основної суми кредиту; 52840,18 гривень - пеня за прострочення повернення загальної заборгованості за кредитом; 11393,94 гривень - пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитом (а.с.4).

Однак суд апеляційної інстанції з висновком районного суду, стосовно стягнення зі ОСОБА_3 на користь ПАТ «Сбербанка» штрафу за прострочення сплати основної суми кредиту, погодитись не може, у зв’язку з наступним.

За положеннями ст.61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Відповідно до правового висновку ВСУ у справі за №6-1374цс17, штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст.61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Тобто у кредитному договорі за одне порушення встановлено два види відповідальності: штраф та пеня, що є порушенням ст.61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. За цих обставин суд вважає, що вказана Банком сума штрафу стягненню з відповідача не підлягає.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального права в частині задоволення позовних вимог про стягнення зі ОСОБА_3 на користь ПАТ «Сбербанка» штрафу за прострочення сплати основної суми кредиту, а тому прийшов до неправильного висновку про задоволення позовних вимог в цій частині. За таких обставин рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні вимоги про стягнення штрафу за прострочення сплати основної суми кредиту.

В решті рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим, постановленим судом з дотриманням норм процесуального та матеріального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, є крім іншого суперечливими один одному, а тому до уваги колегією суддів не приймаються.

В ході апеляційного розгляду відповідач звернувся з заявою в якій просив суд, в тому разі, якщо він прийде до висновку про обґрунтованість позовних вимог, зменшити розмір неустойки.

Однак колегія суддів звертає увагу, що з таким клопотання відповідач до суду першої інстанції не звертався, в апеляційній скарзі також на цьому не наполягав, підстав для застосування апеляційним судом ст.551 ЦК України також не вбачає, оскільки розмір неустойки не перевищує розмір збитків, які заявлені позивачем, інші підстави для застосування цієї норми відсутні.

Щодо посилання в апеляційній скарзі на відсутність доказів про правонаступництво позивача, апеляційний суд звертає увагу, що до позовної заяви було надано витяг змін до статуту ПАТ « ОСОБА_4 Сбербанку Росії», що в свою чергу вказує на безпідставність доводів апеляційної скарги, які не приймаються до уваги апеляційного суду.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України апеляційний суд вважає за необхідне провести розподіл судового збору, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, стягнувши зі ОСОБА_3 на користь АТ «Сбербанк» 2496,20 гривень, у якості відшкодування по сплаті судового збору, за звернення з позовом та стягнувши з АТ «Сбербанк» на користь ОСОБА_3 1,98 гривню, у якості відшкодування по сплаті судового збору, за звернення з апеляційною скаргою.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.525, 526, 530, 549, 1049, 1054 ЦК України, ст.ст.141, 376, 382-384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Заочне рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 09 жовтня 2017 року, в частині стягнення зі ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Сбербанк» 120 гривень штрафу за прострочення сплати основної суми кредиту та розподілу судових витрат, скасувати.

У задоволенні позовних вимог, про стягнення зі ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Сбербанк» 120 гривень штрафу за прострочення сплати основної суми кредиту, відмовити.

Стягнути зі ОСОБА_3 на користь акціонерного товариства «Сбербанк» 2496,20 гривень, у якості відшкодування по сплаті судового збору, за звернення з позовом.

Стягнути з акціонерного товариства «Сбербанк» на користь ОСОБА_3 1,98 гривню, у якості відшкодування по сплаті судового збору, за звернення з апеляційною скаргою.

В решті заочне рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 09 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий М.М. Якименко

Судді: О.В. Ковальчук

ОСОБА_6