Рішення № 74544473, 29.05.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2018 р. справа №820/1346/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Котеньова О.Г., за участі секретаря судового засідання Блудової А.І.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові адміністративну справу за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (вул.Січових Стрільців, буд.60, м.Київ 50, 04050, код ЄДРПОУ 09807856) до Головного управління ДФС України у Харківській області (вул. Пушкінська, буд.46, м.Харків, 61057, код ЄДРПОУ 39599198) про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернулось Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області №0053391209 від 25.09.2017.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що застосування до АТ «Банк «Фінанси та Кредит» штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у сумі 340,00 грн. суперечить вимогам статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та пункту 2.4 глави 5 Положення про виведення неплатоспроможних банків з ринку. АТ «Банк «Фінанси та Кредит» надано докази перебування Банку в процедурі ліквідації, у зв'язку із чим позивач вважає, що податкове повідомлення-рішення №0053391209 від 25.09.2017 щодо застосування до АТ «Банк «Фінанси та Кредит» штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у сумі 340,00 грн. є таким, що суперечить чинному законодавству України та підлягає скасуванню.

Відповідачем надано відзив на позов, в якому вказано, що чинним законодавством не передбачено звільнення ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в процедурі ліквідації від обов'язків подання звітності в строки, визначені Податковим кодексом України, а тому відповідач вважає оскаржуване рішення правомірним.

У відповіді на відзив представником позивача повторно зазначено з посиланням на приписи статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та пункту 2.4 глави 5 Положення про виведення неплатоспроможних банків з ринку, що твердження відповідача, що контролюючий орган має право застосовувати штрафні санкції в процедурі ліквідації банку, не знаходять свого підтвердження.

Відповідач не скористався процесуальним правом надати заперечення на відповідь на відзив.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити адміністративний позов з підстав та мотивів, викладених в ньому.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, підтримав правову позицію, викладену у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив, та просив суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що Постановою Правління Національного банку України від 17 вересня 2015 року №612 відповідно до статті 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» визнано неплатоспроможним.

На підставі рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17.09.2015 №171 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» було запроваджено тимчасову адміністрацію.

Постановою Правління Національного банку України від 17 грудня 2015 року №898 відповідно до статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківську ліцензію публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» відкликано та прийнято рішення про ліквідацію банку.

Відповідно до Постанови виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про початок процедури ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку» від 18 грудня 2015 року № 230 розпочато процедуру ліквідації банку строком з 18.12.2015 по 17.12.2017.

Згідно з Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про продовження строків здійснення процедури ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень ліквідатора» від 28 грудня 2017 року № 5175 продовжено строки здійснення процедури ліквідації АТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ» на два роки по 17.12.2019 включно.

06 вересня 2017 року головним державним ревізором-інспектором відділу адміністрування податків і зборів юридичних осіб території обслуговування Південної ОДПІ управління податків і зборів з юридичних осіб Головного управління ДФС у Харківській області ОСОБА_3 проведено камеральну перевірку АТ «Банк «Фінанси та Кредит» з питання своєчасності подання податкових декларацій з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016, 2017 роки, за результатами якої складено Акт перевірки №11776/20-40-12-09-20/09807856 (далі - Акт).

У висновках Акту перевірки контролюючим органом зазначено, що АТ «Банк «Фінанси та Кредит» несвоєчасно подано податкові декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (код бюджетної класифікації 18010400) за 2016 рік (від 15.06.2017р. №9271003096), 2017 рік (від 07.06.2017р. №9105003452), чим порушено пп.266.7.5 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу, у зв’язку із чим відповідальність АТ «Банк «Фінанси та Кредит», як платника, передбачена п. 120.1 ст.120 Податкового кодексу.

На підставі висновків, викладених в Акті, контролюючим органом винесено податкове повідомлення - рішення №0053391209 від 25.09.2017, що отримано позивачем 02 жовтня 2017 року.

Позивач скористався процедурою адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення №0053391209 від 25.09.2017 та 11 жовтня 2017 року звернувся до Державної фіскальної служби України зі скаргою.

Рішенням Державної Фіскальної Служби України від 14.12.2017 №30036/6/99-99-11-03-01-25 скарга позивача залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - без змін.

Зі змісту позовної заяви та відзиву, пояснень представників сторін у судовому засіданні судом встановлено, що між сторонами відсутній спір щодо фактичних обставин справи.

Причиною виникнення спору є різне тлумачення сторонами приписів ст.120 ПК України в частині її застосування до позивача, який перебуває у процесі ліквідації.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними приписами норм чинного законодавства.

Відповідно до ч.3 ст.49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов’язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов’язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

Вимоги за зобов’язаннями банку із сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред’являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону.

Зазначена норма продубльована у п.2.4 глави 5 Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 № 2 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 вересня 2012 року за № 1581/21893).

Відповідно до приписів ст.36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором.

Податковий обов'язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом.

Виконання податкового обов'язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента.

Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Зокрема, п.п.16.1.3 п.16.1 ст.16 ПК України платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Стаття 37 ПК України визначає, що підстави для виникнення, зміни і припинення податкового обов'язку, порядок і умови його виконання встановлюються цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Податковий обов'язок виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими цей Кодекс та закони з питань митної справи пов'язує сплату ним податку.

Підставами для припинення податкового обов'язку, крім його виконання, є: ліквідація юридичної особи; смерть фізичної особи, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою; втрата особою ознак платника податку, які визначені цим Кодексом; скасування податкового обов'язку у передбачений законодавством спосіб.

Відповідно до п.1.3 ст.1 ПК України цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", з банків, на які поширюються норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зборів на обов’язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.

Тобто, стягнення податкового боргу за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням відбувається у порядку, визначеному Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

При цьому суд зазначає, що перебування позивача в процедурі ліквідації не звільняє його від обов'язку своєчасно подавати податкову звітність, оскільки відповідно до п.47.1 ст.47 ПК України відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органам, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах, несуть юридичні особи, постійні представництва нерезидентів, які відповідно до цього Кодексу визначені платниками податків, а також їх посадові особи.

Оскільки доказів припинення діяльності позивача у встановленому законом порядку до суду не надано, позивачем не заперечується факт перебування у його власності нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, суд приходить до висновку про наявність у позивача обов'язку своєчасно подавати податкову звітність за зазначеним видом податку, не зважаючи на те, що приписами ст.46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обов'язку сплати такого податку у банку не виникає.

Щодо посилань представника позивача на винесення рішення про продовження строку розгляду скарги з порушенням процедури, а саме його підписання не керівником, суд зазначає наступне.

Відповідно п.56.10 ст.56 ПК України рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку

Тобто, порушення процедури адміністративного оскарження, яке, на думку позивача, наявне у межах спірних правовідносин, є окремим предметом судового розгляду, а тому суд не може надавати правову оцінку будь-яким актам індивідуальної дії або процедурі їх прийняття у межах даної справи.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб’єктом владних повноважень в основу спірного правового акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 вказаної статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень довів правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення про застосування до позивача штрафних санкцій, а тому позовні вимоги про скасування зазначеного вище податкового повідомлення-рішення є необґрунтованими.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 5-10, 19, 77, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (вул.Січових Стрільців, буд.60, м.Київ 50, 04050, код ЄДРПОУ 09807856) до Головного управління ДФС України у Харківській області (вул. Пушкінська, буд.46, м.Харків, 61057, код ЄДРПОУ 39599198) про скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності редакцією Кодексу адміністративного судочинства України від 15.12.2017.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення у повному обсязі складено 08 червня 2018 року.

Суддя Котеньов О.Г.