Постанова № 74544300, 07.06.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/7370/17

Провадження № 22-ц/772/1228/2018

Категорія: 34

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач:ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2018 рокуСправа № 127/7370/17м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчука О.В.,

суддів: Якименко М.М., Шемети Т.М.

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Приватного акціонерного товариства страхової компанії «ПЗУ Україна», про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

за апеляційною скаргою ОСОБА_4, поданою її представником адвокатом ОСОБА_5, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 29 березня 2018 року у м. Вінниці під головуванням судді цього суду Прокопчук А.В. зі складанням повного тексту рішення 10 квітня 2018 року,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, мотивуючи його, враховуючи збільшені ним у грудні 2017 року позовні вимоги, таким.

10 жовтня 2016 року о 09 год. 00 хв. по вул. 600-річчя, 27 у м. Вінниці за участю автомобілів «Volkswagen Golf» (державний реєстраційний номер НОМЕР_1), яким керував ОСОБА_3, та «Mitsubishi Outlander» (державний реєстраційний номер НОМЕР_2), яким керувала ОСОБА_4, сталась дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої було пошкоджено автомобіль позивача.

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 25 січня 2017 року, прийнятою у справі № 127/22044/16-п, скасовано постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 26 грудня 2016 року про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в сумі 340 грн., а провадження у справі закрито на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП за відсутності в діях ОСОБА_3 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Цією ж постановою апеляційного суду встановлено, що при вказаній дорожньо-транспортній пригоді в діях водія автомобіля «Mitsubishi Outlander» ОСОБА_4 вбачається невідповідність вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху України, а в діях водія автомобіля «Volkswagen Golf» ОСОБА_3 може вбачатись невідповідність дій вимогам п.п. 10.1, 10.4 Правил дорожнього руху України.

За результатом проведеної судової автотоварознавчої експертизи, майновий збиток, завданий позивачу внаслідок пошкодження його автомобіля, складає 27 336 грн. 01 коп.

Позивач вважає, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди відповідачем йому було завдано також моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав внаслідок пошкодження автомобіля, та у порушенні його звичного способу життя, у зв’язку з неможливістю використовувати свій автомобіль через завдані йому пошкодження.

Пославшись на викладені обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь завдану майнову шкоду у розмірі 27 336 грн. 01 коп. та моральну шкоду, яку він оцінив у розмірі 10 000 грн.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29 березня 2018 року, в якому ухвалою цього суду від 11 квітня 2018 року було виправлено описку, позов задоволено частково, зокрема, стягнуто з відповідача на користь позивача майнову шкоду у розмірі 27 336 грн. 01 коп. та моральну шкоду у розмірі 2 000 грн., вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Фактично не погодившись із ухваленим рішенням у частині задоволених позовних вимог, відповідач, посилаючись неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, в апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення скасувати, а провадження у справі закрити.

У частині щодо відмови у задоволенні позовних вимог рішення ніким не оскаржується, а тому відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України у цій частині апеляційним судом не перевіряється щодо його законності та обґрунтованості.

Відповідно до п. 3 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Указу Президента України № 452/2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» Апеляційний суд Вінницької області діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Вінницького апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Вінницьку область, з місцезнаходженням у м. Вінниці.

Враховуючи ціну пред’явленого ОСОБА_3 позову та те, що цей позов не віднесено до категорії позовів, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, тому відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Колегія суддів відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно з положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов’язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено постанову, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою (ч. ч. 4, 6 ст. 82 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, в також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, окрім іншого, полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Частиною 1 ст. 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України).

Згідно з положеннями ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 є власником автомобіля «Volkswagen Golf» (державний реєстраційний номер НОМЕР_1), що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії СХО 246312 (а.с. 164 том 1).

Власником автомобіля «Mitsubishi Outlander» (державний реєстраційний номер НОМЕР_2) з 03 серпня 2016 року є ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії СХО 423447 (а.с. 39 том 1). Цей автомобіль 03 серпня 2016 року було їй продано ОСОБА_7, про що складено договір купівлі-продажу (а.с. 38 том 1).

Цивільна-правова відповідальність власника транспортного «Mitsubishi Outlander» застрахована ПрАТ СК «ПЗУ Україна», про що 03 квітня 2016 року було виписано поліс № АЕ 7820899 строком дії з 05 квітня 2016 року по 04 квітня 2017 року (а.с. 37 том 1).

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 25 січня 2017 року, прийнятою у справі № 127/22044/16-п, скасовано постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 26 грудня 2016 року про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в сумі 340 грн., а провадження у справі закрито на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП за відсутності в діях ОСОБА_3 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП (а.с. 7-8 том 1).

Цим судовим рішення апеляційного суду, яке набрало законної сили, а тому встановлені у ньому обставини відповідно до положень ч. ч. 4, 6 ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню, а тому були взяті судом до уваги, встановлено, що 10 жовтня 2016 року близько 09 год. 00 хв. в м. Вінниці по вул. 600-річчя, 27, водій ОСОБА_3 керував автомобілем «Volkswagen Golf», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, виконуючи поворот ліворуч не дав дорогу автомобілю «Mitsubishi Outlander», державний реєстраційний номер НОМЕР_3, який рухався в зустрічному напрямку, внаслідок чого відбулося зіткнення, що призвело до пошкодження транспортних засобів.

При апеляційному розгляді вказаної справи № 127/22044/16-п було досліджено висновок експерта ВНДЕКЦ від 09 грудня 2016 року № 829а, згідно якого в досліджуваній дорожній обстановці, дії водія автомобіля «Volkswagen Golf» ОСОБА_8 з технічної точки зору регламентувались вимогами п.п. 10.1, 10.4 ПДР, а водія автомобіля «Mitsubishi Outlander» ОСОБА_4 регламентувались вимогами п.12.3 ПДР. В ситуації, яка склалась, при технічних параметрах, які містяться в матеріалах справи та при умові, що автомобіль під керуванням ОСОБА_8 «Volkswagen Golf» з моменту перетину осьової лінії до моменту контактування рухався зі швидкістю 5-10 км/год і при цьому подолав відстань біля 9 м, в діях водія автомобіля «Mitsubishi Outlander» ОСОБА_4 вбачається невідповідність вимогам п. 12.3 ПДР, а в діях водія автомобіля «Volkswagen Golf» ОСОБА_8 може вбачатись невідповідність дій вимогам п.п. 10.1, 10.4 ПДР. Враховуючи відстань, яку подолав автомобіль під керуванням ОСОБА_8 «Volkswagen Golf», виконуючи маневр повороту від осьової лінії до місця зіткнення (9 м), швидкість його руху під час виконання даного маневру (ОСОБА_8 як в первинних показах, які давав на місці ДТП, так і в подальшому в ході судового розгляду зазначав про швидкість руху його авто під час виконання даного маневру 5 км/год), з врахуванням наявних пошкоджень, які отримали транспортні засоби внаслідок зіткнення, розташування транспортних засобів після зіткнення, наявність технічної можливості у водія автомобіля «Mitsubishi Outlander» ОСОБА_4 попередити зіткнення шляхом виконання вимог п.12.3 ПДР, апеляційний суд прийшов до висновку про відсутність в діях ОСОБА_8 порушень п.п. 10.1, 10.4 ПДР, що в свою чергу виключає підстави для притягнення останнього до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП.

Згідно з висновком експерта від 04 грудня 2017 року № 6091/17-21 матеріальний збиток, завданий власнику автомобіля «Volkswagen Golf» внаслідок пошкодження при дорожньо-транспортній пригоді, згідно розрахунків на день проведення експертизи складає: 27 336 грон. 01 коп. (а.с. 147-166 том 1).

Встановивши вказані обставини, суд першої інстанції, керуючись наведеними нормами права та врахувавши відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 26 жовтня 2016 року (справа № 756/12292/14-ц), дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог щодо відшкодування майнової шкоди з таких підстав.

З огляду на положення ст. 1187, п. 1 ч. 1 ст. 1188, 1192 ЦК України та ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, факт завдання шкоди майну потерпілого джерелом підвищеної небезпеки, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов’язане з виконанням цими особами обов’язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов’язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка її завдала. Сторонами деліктного зобов’язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник – особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки – особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

При цьому правила регулювання деліктних зобов’язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов’язок.

Згідно зі ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов’язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі – Закон).

Відповідно до ст. 3 Закону обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Об’єктом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов’язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров’ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 Закону).

Статтею 6 Закону визначено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю та/або майну потерпілого.

Виходячи із положень ст. ст. 9, 22–31, 35, 36 Закону № 1961-IV, настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров’ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов’язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на його отримання, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинне відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

З огляду на зазначене, сторонами договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому внаслідок дорожньо-транспортної пригоди шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов’язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується з відповідним обов’язком боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов’язання згідно з договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника – в договірному зобов’язанні ним є страховик.

Разом з тим зазначені зобов’язання не виключають одне одного. Деліктне зобов’язання – первісне, основне зобов’язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування – виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, внаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок.

Неодержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов’язково припиняє деліктне зобов’язання, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов’язаною.

При цьому потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов’язаний виконати обов’язок зі здійснення страхового відшкодування.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (ч. 1 ст. 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї (ч. 2 ст. 14 цього Кодексу).

Згідно зі ст. 511 ЦК України, зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 4 ст. 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

Право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов’язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов’язанні.

Потерпілому, як кредитору, належить право вимоги в обох видах зобов’язань – деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права: а) шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди; б) шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування; в) шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених ст. 1192 ЦК України підстав.

Потерпілий має право відмовитись від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в межах деліктного зобов’язання незалежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. У такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором з відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов’язками страховика як сторони договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Таким чином, позивач, вважаючи свої права порушеними, звернувся до відповідача з вимогою про відшкодування завданої йому майнової шкоди у розмірі 27 336 грн. 01 коп. На виконання вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України ці свої вимоги він довів належними та допустими доказами, натомість ОСОБА_4, заперечуючи проти позову, не довела тих обставин, на які посилалась як на підставу своїх заперечень, зокрема, що позивачем обрано невірний спосіб захисту своїх прав та що шкоду було завдано не з її вини.

Задовольняючи частково позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов вірних висновків про те, що, оскільки позивачем доведено факт пошкодження відповідачем його майна, тому, з огляду на положення ст. ст. 23, 1167 ЦК України, є підстави для відшкодування йому такої шкоди. Однак, оцінена ОСОБА_3 моральна шкода саме у заявленому ним розмірі 10 000 грн. – ним не доведена, тому суд дійшов вірного висновку про достатність відшкодування цієї шкоди у розмірі 2 000 грн., враховуючи душевні стражданнях позивача у результаті пошкодження його майна та порушення його звичного способу життя через неможливість використовувати автомобіль у зв’язку з його пошкодженням внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, які зводяться до посилань на порушення судом норм процесуального права (невідповідність позовної заяви ОСОБА_3, яка була прийнята судом до розгляду без залишення її без руху, за формою та змістом вимогам цивільного процесуального законодавства; прийняття судом поданих позивачем копій документів, відповідність яких оригіналу не засвідчена; прийняття судом заяви позивача про уточнення позовних вимог, яка за своїм змістом не відповідає положенням ст. 175 ЦПК України, та до якої не додано документи на підтвердження сплати судового збору; призначення розгляду справи у спрощеному провадженні; недотримання вимог наказу Державної судової адміністрації від 20 вересня 2012 року «Про затвердження Інструкції про порядок роботи із технічними засобами фіксування судового процесу (судового засідання)), оскільки вони не містять посилань на такі порушення, що призвели до неправильного вирішення спору по суті.

Фактично всі інші доводи апеляційної скарги зводяться до того, що вказаною постановою апеляційного суду від 25 січня 2017 року ОСОБА_4 не було визнано винною у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди і тому ця постанова не може підтверджувати її винуватість та доводити факт завдання шкоди ОСОБА_3 шляхом пошкодження його автомобіля.

Ці доводи скарги не дають підстав вважати незаконними чи необґрунтованими висновки суду, оскільки, хоча цією постановою відповідача і не було визнано винною у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди із застосуванням до неї адміністративного стягнення, але встановлено обстави того, що ця дорожньо-транспортна пригода сталась внаслідок порушення нею Правил дорожнього руху України, тому суд вірно взяв до уваги встановлені цим судовим рішенням обставини, чим дотримався вимог ч. ч. 4, 6 ст. 82 ЦПК України.

Зазначаючи про свою невинуватість у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_4 не довела належними та допустимими доказами, що вона звільняється від відшкодування завданої позивачу шкоди, оскільки ця шкода завдана не з її вини. Клопотань, спрямованих на з’ясування цих обставин ні нею, ні її представником у суді першої інстанції не заявлялось.

Натомість, із клопотанням про витребування матеріалів справи № 127/22044/16-п та призначення у справі судової автотехнічної експертизи, які були взаємопов’язані між собою, відповідач звернулась лише при подачі цієї апеляційної скарги. З огляду на положення ст. ст. 81 – 83, 367 ЦПК України щодо обов’язку доказування і подання доказів, меж розгляду справи судом апеляційної інстанції, ухвалою апеляційного суду від 01 червня 2018 року у задоволенні цих клопотань було відмовлено.

Непогоджуючись із висновками суду щодо задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, апелянт посилається на недоведеність цих вимог, однак із такими твердженнями погодитьсь не можна, оскільки позивачем було доведено факт пошкодження його майна, що призвело до завдання йому моральної шкоди, і визначений судом першої інстанції її розмір у 2000 грн. є достатнім та обґрунтованим.

Заявляючи вимогу про скасування оскаржуваного рішення, апелянт просив провадження у справі закрити, однак для вчинення такої процесуальної дії не навів жодних правових підстав.

Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

З огляду на положення ст. 141 ЦПК України щодо покладення судового збору на сторони в залежності від пропорційності розміру задоволених вимог, сплачений ОСОБА_4 за подачу апеляційної скарги судовий збір та понесені нею витрати на професійну правничу допомогу слід покласти лише на неї, оскільки внаслідок перегляду оскаржуваного рішення воно залишено без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 375, 382 – 384, 389 ЦПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4, подану її представником адвокатом ОСОБА_5, залишити без задоволення, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий О.В. Ковальчук

Судді : М.М. Якименко

ОСОБА_9

Повний текст постанови виготовлено 07 червня 2018 року.