Рішення № 74543694, 08.06.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №813/1920/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2018 року

ОСОБА_1 окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гулика А.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 обласний військовий комісаріат про визнання протиправним рішення, зобов’язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 обласний військовий комісаріат, в якому просить суд:

- визнати протиправним рішення відповідача щодо відмови позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги як особі, інвалідність якої встановлено внаслідок поранення, отриманого під час виконання обов’язку військової служби, оформленого листом від 27.03.2018 №2895 (п.3 протоколу Міністерства оборони України №16 від 09.02.2018);

- зобов’язати відповідача відповідно до ст.16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» виплатити позивачу одноразову грошову допомогу як особі, інвалідність якої встановлено внаслідок поранення, отриманого під час виконання обов’язку військової служби у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності 1 групи (п.п.4 п.2 ст.16 вказаного Закону).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до ч.2 ст.16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» він має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності внаслідок захворювання, яке мало місце в період виконання обов'язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов’язку. Проте, в призначенні та отриманні такої йому протиправно відмовив відповідач.

Ухвалою суду від 10.05.2018 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

Сторони належним чином повідомлялися про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, підтвердженням чого є наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.

Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково, виходячи з наступних підстав.

ОСОБА_2 у період з 22.09.1983 по 04.11.1985 проходив службу у Збройних Силах СРСР, що підтверджується військовим білетом НК №4504849.

04.11.1985 сержанта запасу ОСОБА_2 звільнено зі строкової служби в запас у зв’язку закінченням терміну служби та 22.02.2002 під час первинного огляду органами МСЕК визнано інвалідом ІІІ групи внаслідок травми, пов’язаної з виконанням обов’язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов’язку, що підтверджується довідкою МСЕК серії ЛВА-1№047551 від 24.02.2002.

Відповідно до довідки МСЕК серії 10 ААВ №667210 від 23.09.2013 ОСОБА_2 під час повторного огляду органами МСЕК 11.09.2013 визнано інвалідом ІІ групи внаслідок травми, пов’язаної з виконанням обов’язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов’язку.

16.01.2017 згідно з довідкою МСЕК №3 серії 12ААА №352832 під час повторного огляду органами МСЕК позивачу встановлена група інвалідності І «б» по зору внаслідок травми, пов’язаної з виконанням обов’язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов’язку.

ОСОБА_1 обласного військового комісаріату від 27.03.2018 №2895 повідомлено позивача, що протокольним рішенням від 09.02.2018 №16 комісії Міністерства оборони України ОСОБА_2 відмовлено у призначенні йому грошової допомоги, оскільки на час первинного встановлення інвалідності в 2002 році не існувало правової допомоги щодо виплати одноразової грошової допомоги. Окрім цього у 2013 році також не було права на одержання допомоги, оскільки відповідно до п.6 ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», у редакції, яка діяла на час встановлення позивачу інвалідності у 2013 році, та пп.4 п.2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 №499, було передбачено, що одноразова грошова допомога призначається особам, звільненим із строкової військової служби, у разі якщо інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мало місце в період проходження служби, настала не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Міністерства оборони України щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, позивач звернулася до суду з відповідним позовом.

При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначаються Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до ст. 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.

Підпунктом «б» п. 1 ст.16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи.

Відповідно до п.4 ч.2 ст 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Відповідно до ч. 2,6,9 ст.16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов'язаним або резервістам.

З аналізу наведених норм Закону вбачається, що право на отримання вказаної допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби незалежно від часу настання інвалідності та часу звільнення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 затверджено порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців , військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі – Порядок №975).

Відповідно до п.3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є, у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності – дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 звертався до відповідача з заявою та усіма належними додатками стосовно призначення виплати одноразової грошової допомоги у зв’язку з встановлення йому 1 групи інвалідності з 16.01.2017, що підтверджується довідкою МСЕК №352835 від 16.01.2017.

Таким чином, суд приходить висновку щодо протиправності рішення щодо відмови, позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги як особі, інвалідність якої встановлено внаслідок поранення, отриманого під час виконання обов’язку військової служби, оформленого листом від 27.03.2018 №2895, оскільки позивач має право на вказану виплату.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.11.2014 у справі №21-446а14 та 21.04.2015 у справі №21-135а15 та у постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №822/6118/15.

Відповідно до ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

З огляду на протиправність рішення щодо відмови, позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги як особі, інвалідність якої встановлено внаслідок поранення, отриманого під час виконання обов’язку військової служби, оформленого листом від 27.03.2018 №2895, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов’язати Міністерство оборони України розглянути питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_2 як особі, інвалідність якої встановлено внаслідок поранення, отриманого під час виконання обов’язку військової служби у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності 1, та прийти відповідне рішення про призначення чи відмову в призначенні одноразової грошової допомоги.

Щодо позовної вимоги про зобов’язання відповідача відповідно до ст.16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» виплатити позивачу одноразову грошову допомогу як особі, інвалідність якої встановлено внаслідок поранення, отриманого під час виконання обов’язку військової служби у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності 1 групи, то така задоволенню не підлягає. Суд зазначає, що він не вправі вручатися в дискреційні повноваження суб’єкта владних повноважень та давати йому вказівки щодо прийняття конкретного рішення в межах таких повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст.78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Відповідно до ст.139 КАС України судові витрати стягненню зі сторін не підлягають, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 73-76, 242, 244, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

позов задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення відповідача щодо відмови позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги як особі, інвалідність якої встановлено внаслідок поранення, отриманого під час виконання обов’язку військової служби, оформленого листом від 27.03.2018 №2895 (п.3 протоколу Міністерства оборони України №16 від 09.02.2018).

Зобов’язати Міністерство оборони України розглянути питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_2 як особі, інвалідність якої встановлено внаслідок поранення, отриманого під час виконання обов’язку військової служби у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності 1, та прийти відповідне рішення про призначення чи відмову в призначенні одноразової грошової допомоги.

В задоволенні позовної вимоги про зобов’язання відповідача відповідно до ст.16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» виплатити позивачу одноразову грошову допомогу як особі, інвалідність якої встановлено внаслідок поранення, отриманого під час виконання обов’язку військової служби у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності 1 групи відмовити.

Судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається через ОСОБА_1 окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.Г.Гулик