Постанова № 74542996, 31.05.2018, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/16785/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Івасюта Л.В. Провадження № 22-ц/773/485/18 Категорія: 48 Доповідач: Здрилюк О. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2018 року місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – судді Здрилюк О.І.,

суддів Осіпука В.В., Карпук А.К.,

секретар судового засідання – Галицька І.П.,

з участю відповідача – ОСОБА_1,

представника відповідача – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа – Служба у справах дітей Луцької міської ради, про визначення місця проживання дітей та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа – Служба у справах дітей Луцької міської ради, про визначення місця проживання дітей, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 лютого 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом про визначення місця проживання дітей, мотивуючи тим, що вони з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі з 24.11.2002 року по 11.11.2014 року, у якому у них народилося двоє дітей – ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.

До липня 2014 року вони сім’єю проживали у м.Києві. На початку липня 2014 року відповідач, нікому не повідомивши, зібрала усі свої речі та переїхала проживати до м.Луцька.

Через деякий час він разом із дітьми переїхав проживати також у м.Луцьк у квартиру своїх батьків по вул.Конякіна,37/40.

За час окремого проживання дітей від матері остання довгий час взагалі не цікавилася життям та здоров’ям своїх дітей, не навідувала їх, вихованням і доглядом за дітьми займався лише він сам та допомагали його батьки.

За весь період навчання дітей у школі відповідач навідувалася лише декілька разів, але такі відвідування негативно впливали на психіку дітей, оскільки закінчувалися сварками, їх розмови закінчувалися нервовими розладами та погіршенням стану здоров’я у дітей.

Навчальний процес дітей контролює він сам, відповідач цим не займається взагалі.

Причиною небажання дітей спілкуватися з матір’ю є її психологічна неврівноваженість у відношенні до нього та самих дітей.

Після розірвання шлюбу діти залишилися проживати з ним. Їм створені усі умови для нормального проживання та виховання, діти забезпечені усім необхідним.

Ураховуючи наведене, просив визначити місце проживання дітей із ним.

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом про визначення місця проживання дітей, мотивуючи тим, що перебуваючи у шлюбі та проживаючи у м.Києві, спільне життя з ОСОБА_4 стало нестерпним, останній влаштовував конфлікти, принижував її і вона змушена була без дітей виїхати у місто Луцьк, у власну квартиру №51 по просп.Грушевського,18.

Після цього чоловік самостійно, без погодження із нею відвіз синів для проживання до своїх батьків у квартиру АДРЕСА_1, після чого на деякий час передав їй для проживання сина ОСОБА_6, якого згодом повторно відібрав і відвіз до своїх батьків.

ОСОБА_4 та його батьки умисно, з метою позбавлення її батьківських прав чинять перешкоди у виконанні нею батьківських обов’язків. Така їх поведінка призвела до того, що діти не бажають із нею зустрічатись та спілкуватися, отримувати від неї матеріальну допомогу. Перешкодами у вихованні синів батько позбавляє дітей материнської турботи, а своєю грубістю нав’язує зневажливе ставлення до суспільства, що негативно впливає на їх соціальний і духовний розвиток.

Діти проживають тривалий період у м.Луцьку без реєстрації, чим позбавленні юридичного права захисту своїх житлових прав.

Вона у власності має квартиру, у якій забезпечені умови для проживання дітей та має першочергове право на проживання разом із дітьми.

Ураховуючи наведене, просила визначити місце проживання дітей із нею.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 лютого 2018 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Визначено місце проживання дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4 з батьком – ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 243,60 грн. судових витрат.

У зустрічному позові ОСОБА_1 до ОСОБА_4, третя особа – Служба у справах дітей Луцької міської ради, про визначення місця проживання неповнолітніх дітей – відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати це рішення, а справу повернути до суду першої інстанції на новий розгляд.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_7 від імені позивача ОСОБА_4, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду та безпідставність вимог апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

У судовому засіданні відповідач та її представник апеляційну скаргу підтримали із наведених у ній підстав та просять її задовольнити.

Будучи належним чином повідомлені про день та годину розгляду справи, інші учасники справи у судове засідання не з’явилися і їх неявка відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Крім того, представник позивача надіслав письмове клопотання, у якому зазначивши про причини неявки, висловився про можливість розгляду справи за відсутності як його, так і позивача (т.5 а.с.78).

Заслухавши відповідача та її представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а рішення суду підлягає до скасування із прийняттям нового судового рішення із таких підстав.

Задовольняючи позов батька та відмовляючи у зустрічному позові матері, суд першої інстанції виходив із того, що проживання дітей із батьком буде відповідати інтересам дітей, оскільки діти на даний час проживають з ним і роль батька у вихованні дітей займає значну частину. Він працевлаштований, отримує заробітну плату, а тому може забезпечити дітей усім необхідним. Відповідач не надала суду належних доказів про її можливість у достатній мірі забезпечувати дітей усім необхідним. Також судом взято до уваги висновок Служби у справах дітей щодо доцільності проживання дітей з батьком з урахуванням поведінки матері з дітьми, їх прихильності до проживання з батьком та небажання проживати з матір’ю.

Проте, такий висновок суду не відповідає обставинам справи, є помилковим, зробленим з неповним з’ясуванням обставин справи та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Частиною третьою статті 51 Конституції України встановлено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з ч.6 ст.7 СК України рівність прав і обов'язків жінки та чоловіка у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї є однією із загальних засад регулювання сімейних відносин. Це узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який неодноразово наголошував, що батьки повинні мати рівні права у спорах про опіку над дітьми, і жодні презумпції, які ґрунтуються на ознаці статі, не повинні братись до уваги. Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч.8 ст.7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Статтею 141 СК України передбачено, що батько і мати мають рівні права та обов'язки по відношенню до дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав по відношенню до дитини.

Згідно ч.ч.2, 3 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

За змістом ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

У силу ч.ч.1, 2 ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може бути вирішено органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Таким чином, дитина, яка не досягла 14 років, повинна проживати у встановленому місці проживання, яке не може бути змінене самочинно як волею сторонніх осіб, так і волею якогось одного з її батьків.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 24.11.2002 року, який розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11.11.2014 року (т.1 а.с.5, 6).

Від шлюбу у сторін народилося двоє синів: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1 а.с.7, 8).

До липня 2014 року сторони з дітьми проживали однією сім'єю у місті Києві, а з липня 2014 року ОСОБА_1 прибула проживати у власну квартиру № 51 на просп.Грушевського,18 в м.Луцьку, а ОСОБА_4 без погодження із ОСОБА_1 встановив місце проживання дітей у належній на праві власності його батькам квартирі № 40 на вул.Конякіна,37 у м.Луцьку.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Оскаржуваним рішенням визначено місце проживання обох дітей з батьком – ОСОБА_3.

Із матеріалів справи вбачається, що батько дітей ОСОБА_4 з моменту подання ним позовної заяви і по даний час з підстав своєї зайнятості по роботі в організаціях, які знаходяться у місті Києві, фактично у місті Луцьку постійно не проживає.

Так, із наявних у справі довідок вбачається, що з жовтня 2014 року ОСОБА_4 працює у ТОВ «Фіанор», яке знаходиться у м.Києві (т.1 а.с.13, т.4 а.с.163), на громадських засадах працює помічником-консультантом народного депутата України ОСОБА_8 (т.4 а.с.200), з серпня 2016 року працює на посаді помічника керівника ТОВ «Шляхове будівництво «Альтком», юридична адреса якого м.Маріуполь Донецької обл., а поштова адреса – м.Київ. Графік виходу на роботу згідно з штатним розписом з 8.00 до 17.00 (т.4 а.с.219-221).

Згідно даних Державної прикордонної служби України ОСОБА_4 протягом 2016-2018 років значний період перебував за межами України, а саме: з 12.08.2016 року по 16.11.2016 року, з 10.05.2017 року по 12.07.2017 року, з 14.09.2017 року по 01.10.2017 року, з 08.01.2018 року по 05.02.2018 року (т.4 а.с.238).

Жодних спростувань зазначених обставин позивач та його представник у відзиві на апеляційну скаргу не навели.

З урахуванням наведених обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції не дав належної оцінки зазначеним обставинам і фактично залишив дітей на проживанні не з батьком, а з його родиною.

Цим самим без будь-яких передбачених законом підстав, усупереч вимог про те, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей і що предметом основної турботи та основним обов'язком саме батьків є забезпечення інтересів своїх дітей, мати позбавлена права на проживання в сім'ї разом зі своїми дітьми та на їх піклування.

Покликання позивача на те, що відповідачка після переїзду у м.Луцьк фактично самоусунулася від виконання своїх обов’язків щодо дітей спростовуються наявними у матеріалах справи її заявами у різні інстанції щодо надання ними допомоги у вирішенні конфліктної ситуації, яка склалася у родині. Крім того, позивач не спростував належними та допустимими доказами тієї обставини, що перешкоди для належного виконання матір’ю своїх обов’язків щодо дітей чинилися ним особисто або його родиною при його відсутності у місті Луцьку.

Між сторонами існує тривалий особистий конфлікт, який негативним чином впливає на дітей і їх стосунки з матір’ю.

Відповідно до ч.1 ст.150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.

Із наявних у справі доказів вбачається, що батько, перебуваючи в особистих неприязних стосунках із відповідачем, фактично самоусунувся від виконання свого обов’язку виховувати дітей у дусі поваги та любові до своєї матері.

Посилання на психологічну неврівноваженість відповідача спростовується відповідними довідками та консультативним висновком медичних закладів, згідно яких у ОСОБА_1 психічних розладів не виявлено (т.4 а.с.100-102).

У дітей психрозладів також не виявлено (т.1 а.с.168, 169).

Бажання відповідачки та небажання позивача налагодити стосунки з дітьми за допомогою психолога стверджується її пропозицією, яка залишена без реалізації (т.4 а.с.53-зворот).

Посилання позивача на негативні наслідки для дітей після їх спілкування із відповідачкою в школі – відхиляються апеляційний судом, оскільки таке спілкування у школі є вимушеним у зв’язку із виконанням рішення органу опіки і піклування від 23.09.2016 року, згідно якого визначено матері спосіб участі у вихованні та спілкуванні з дітьми у тому числі щопонеділка з 13.00 до 17.00. Початок зустрічі – навчальний заклад, який відвідують діти (т.2 а.с.60).

За час проживання однією сім’єю ОСОБА_1 гідно виконувала свої обов’язки, що стверджується довідками Кременчуцьких навчальних закладів (т.1 а.с.82, 83).

Суд першої інстанції, визначивши місце проживання обох дітей спільно та не з матір’ю, взяв до уваги небажання сина ОСОБА_9 спілкуватися з нею.

Разом із тим, дана обставина не може бути підставою для позбавлення матері спілкуватися із ним та проживати із молодшим сином ОСОБА_6.

Суд взагалі залишив поза увагою зміст висновку Служби у справах дітей Луцької міської ради від 12.09.2017 року, у якому зазначено, що менший син ОСОБА_6 має більше прихильності до матері. Під час зустрічей, організованих службою у 2015-2016 роках він не уникав спілкування з матір’ю. Лише у 2017 році діти перестали бажати із нею зустрічатися (т.2 а.с.209).

Ураховуючи фактичне місце знаходження батька за межами міста Луцька та постійне проживання дітей із його родиною, Служба у справах дітей надала перевагу проживання дітей не з матір’ю, хоча акт обстеження умов проживання у належній їй квартирі не містить жодних застережень (т.1 а.с.85).

Судом встановлено та сторонами не оспорюється, що фактично діти проживають у місті Луцьку з липня 2014 року.

Разом із тим, діти до цього часу не зареєстровані у м.Луцьку, а зареєстровані з грудня 2008 року (коли батько почав проходити військову службу) при адміністративній будівлі підрозділу Служби безпеки України у м.Кременчук без фактичного проживання. Але батько з 01 липня 2014 року звільнений у запас та виключений зі списків особового складу (т.1 а.с.308, т.4 а.с.165).

Зазначена обставина стверджує про те, що у порушення вимог ст.6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», яка визначає зняття з попереднього місця проживання та реєстрацію свого та дітей місця проживання після прибуття до нового місця проживання, батько дітей самоусунувся від їх реєстрації за фактичним місцем проживання чи перебування, чим порушує право дітей на використання своїх прав, пов’язаних із обов’язковою реєстрацією місця проживання.

Оскільки суд прийшов до висновку про неможливість окремого проживання обох братів, не дивлячись на досягнення на час розгляду справи судом ОСОБА_4 14-річного віку, відносно чого позивач не заперечував та рішення суду у цій частині не оскаржував, апеляційний суд приходить до висновку, що з метою захисту прав ОСОБА_4, як неповнолітньої дитини щодо належної реєстрації свого місця проживання у місті Луцьку у квартирі своєї матері, обох дітей слід залишити на проживанні у матері.

Відповідач ОСОБА_1 має постійне місце роботи, на якому отримує доходи. По місцю роботи та проживання характеризується позитивно (т.2 а.с.58, 124, т.4 а.с.34, 155). Будь які психіатричні патології та наркологічні захворювання у неї відсутні. Зазначене є підтвердженням її можливості для самостійного виховання дітей.

З урахуванням наведених вимог закону та встановлених обставин справи щодо фактичного проживання позивача не з дітьми та неможливості такого проживання з урахуванням особливостей його роботи, наявності встановлених законом підстав для проживання дітей саме з матір’ю, апеляційний суд приходить до висновку, що зустрічний позов матері підлягає до задоволення, а в позові батька слід відмовити.

Разом із тим, вимоги апеляційної скарги щодо направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції не підлягають до задоволення, оскільки не ґрунтуються на вимогах процесуального закону.

Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки висновки суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_4 та відмови в зустрічному позові ОСОБА_1 не відповідають обставинам справи, зроблені з неповним з’ясуванням обставин справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для скасування рішення суду і ухвалення нового судового рішення.

У зв’язку із задоволенням зустрічного позову та апеляційної скарги, усі понесені відповідачем за час розгляду справи витрати по сплаті судового збору на загальну суму 2647 грн. 68 коп. (т.1 а.с.56, 249, т.2 а.с.2, т.4 а.с.134, 188) на підставі ст.141 ЦПК України підлягають відшкодуванню відповідачу позивачем.

Керуючись ст.ст.141, 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 лютого 2018 року в даній справі скасувати та прийняти нове судове рішення.

В позові ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа – Служба у справах дітей Луцької міської ради, про визначення місця проживання дітей – відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визначити місце проживання дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4 з матір’ю ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_6.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 2647 грн. 68 коп. (дві тисячі шістсот сорок сім грн. 68 коп.) – понесених судових витрат.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя: