Постанова № 74542915, 30.05.2018, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 167/1031/17 Головуючий у 1 інстанції: Сіліч І.І. Провадження № 22-ц/773/574/18 Категорія: 39 Доповідач: Бовчалюк З. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2018 року місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – судді Бовчалюк З.А.,

суддів Карпук А.К., Киці С.І.,

з участю секретаря судового засідання Галицької І.П.,

позивача ОСОБА_1,

представника третьої особи ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Рожищенської міської ради, ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно, за зустрічним позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання права власності за набувальною давністю за апеляційною скаргою третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_4, подану в його інтересах представником ОСОБА_5, на рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 07 березня 2018 року,

В С Т А Н О В И В:

17 серпня 2017 року позивач звернувся в суд з позовом до Рожищенської міської ради, ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове нерухоме майно.

Вказує, що він є спадкоємцем за заповітом 1/4 частини житлового будинку з господарськими і побутовими будівлями, спорудами та земельної ділянки, площею 0.07 га. для будівництва та обслуговування житлового будинку, які знаходяться в м. Рожище по вул. Наталії Ужвій, 28, Волинської області. 1/2 частина даного будинковолодіння належала його батькові ОСОБА_6, вказана частина будинку була спільною власністю подружжя, так як була побудована в шлюбі. друга частина будинку належала його дядькові ОСОБА_7, який помер 26.12.1993 року, а на даний час - його дочці ОСОБА_8, яка прийняла її як спадщину після смерті батька. Відповідно до архівного витягу від 13.03.2017 року № 888/01 20, рішенням виконкому Рожищенської міської ради від 20.08.1996 року № 108 його матері було передано у приватну власність земельну ділянку, площею 0.07 га. по вул. Н.Ужвій, 28 в м. Рожище. Батько позивача заповів 1/4 частину даного будинковолодіння його сестрі – відповідачу ОСОБА_3, яка належну частину спадкового майна після смерті батька прийняла та оформила відповідні правовстановлюючі документи. Мати позивача ОСОБА_9 померла 01.04.1998 року, після її смерті відкрилася спадщина на 1/4 частину даного будинковолодіння та земельну ділянку, площею 0.07 га. для будівництва та обслуговування житлового будинку, які знаходяться в м. Рожище по вул. Наталії Ужвій, 28, Волинської області. Позивач є спадкоємцем за заповітом та прийняв спадщину шляхом подачі заяви про прийняття спадщини, однак постановою державного нотаріуса відмовлено у вчинені нотаріальної дії у зв’язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове нерухоме майно.

Просить визнати за ним право власності на 1/4 частину житлового будинку з господарськими та побутовими спорудами та будівлями, земельну ділянку, площею 0.07 га. для будівництва і обслуговування житлового будинку, що знаходяться в м. Рожище по вул. Наталії Ужвій, 28, Рожищенського району, Волинської області, як на спадкове майно за заповітом після смерті його матері – ОСОБА_9, яка померла 01.04.1998 року.

09 жовтня 2017 року до суду надійшла позовна заява третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання права власності за набувальною давністю.

Ухвалою суду від 29 листопада 2017 року допущено ОСОБА_4 до участі в справі, як третю особу, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

ОСОБА_4 покликається на те, що він разом із своєю сім’єю проживає в житловому будинку, розташованому по вул. Н.Ужвій, 28 в м. Рожище з 1985 року по даний час. Фактично, він проживає в тій частині житлового будинку, на яку просить позивач ОСОБА_1 визнати право власності. З огляду на безперервний строк проживання в будинку та, відповідно, володіння ним, дату реєстрації місця проживання та відкритого ведення господарства, вважає, що має правові підстави для набуття права власності на 1/4 частину будинку за набувальною давністю.

Просить суд визнати за ним право власності на 1/4 житлового будинку № 28 по вул. Н.Ужвій в м. Рожище, загальною площею 65,2 кв.м., житловою площею 34.0 кв.м., допоміжною 31.2 кв.м. за набувальною давністю.

Рішенням Рожищенського міського суду Волинської області від 07 березня 2018 року позов ОСОБА_1 до Рожищенської міської ради, ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове нерухоме майно задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІНН НОМЕР_1, право власності на 1/4 частину житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями та спорудами, що знаходиться в м. Рожище по вул. Н.Ужвій, 28, Рожищенського району Волинської області в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_9, яка померла 01 квітня 1998 року.

В решті позовних вимог відмовлено.

В позові третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання права власності за набувальною давністю відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_4 через свого представника подав апеляційну скаргу в якій, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову ОСОБА_1 відмовити, а його позов - задовольнити повністю.

В письмовому відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції –без змін.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання право власності на земельну ділянку в порядку спадкування, жодною із сторін не оскаржується, а тому апеляційним судом правильність рішення суду в цій частині не переглядається.

Заслухавши позивача та представника третьої особи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до свідоцтва про одруження серії ЯУ № 120036 від 19.10.1953 року був зареєстрований шлюб 19 жовтня 1953 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 ( а.с. 11).

Свідоцтвом про право особистої власності на домоволодіння від 28 жовтня 1962 року ( а.с.14-17) та витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с.74-75), стверджується, що 1/2 частина будинковолодіння в м. Рожище по вул. Наталії Ужвій (раніше вул. Тельмана), 28, Рожищенського району, Волинської області, рік забудови - 1962 рік належить ОСОБА_6.

Відповідно до ст. 125 Кодексу Закону «Про сім’ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану Української РСР» від 31.05.1926 року( в редакції станом на день набуття права власності на будинок) майно, набуте подружжям роботою в період зареєстрованого шлюбу, вважається таким, що належить обом членам подружжя на засадах спільної власності. Розмір частин, яка належить кожному з подружжя, в разі спору визначається судом.

Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності. При цьому, тягар доказування, що майно не належить до спільної сумісної власності, покладається на особу, яка заперечує факт набуття майна у спільну сумісну власність.

Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що 1/2 частина будинковолодіння в м. Рожище по вул. Наталії Ужвій (раніше вул. Тельмана), 28, Рожищенського району, Волинської області належала ОСОБА_6 та ОСОБА_9 на праві спільної сумісної власності, як майно подружжя.

У разі відкриття спадщини до 01 січня 2004 року, до вирішення спірних правовідносин, пов'язаних зі спадкуванням такої спадщини застосовується законодавство чинне на час відкриття спадщини, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР, у тому числі щодо обсягу спадкової маси та кола спадкоємців за законом.

До спадкових відносин, у тому числі щодо прийняття спадщини та кола спадкоємців за законом застосовуються норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини. У даному випадку застосуванню підлягають норми ЦК УРСР в редакції 1963 року.

Спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом ( ч. 1 ст. 524 ЦК УРСР)

Статтями 525 ЦК України УРСР передбачено, що часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.

Кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям (ч. 1 ст. 534 ЦК УРСР)

Згідно з положеннями статей 548, 549, 554 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Отже, прийняття спадщини є правом спадкоємця й залежить виключно від його власного волевиявлення. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.

Відповідно до свідоцтва про смерть І-ЕГ № 003767 від 18.12.1995 року ОСОБА_6 помер 16 грудня 1995 року (а.с.10).

Оскільки спадкодавцем ОСОБА_6 складався заповіт, то спадкоємцем за заповітом 1/4 частини житлового будинку з господарськими і побутовими будівлями і спорудами, який знаходиться в м. Рожище по вул. Н.Ужвій, 28, Рожищенського району Волинської області після його смерті була відповідач ОСОБА_3, що стверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом на 1/4 частку житлового будинку від 25.03.2011 року (а.с.20), технічним паспортом на об’єкт нерухомого майна від 05.04.2011 року (а.с.76-82).

Іншу 1/4 частину даного будинковолодінння, що залишилося не заповіданим, належала ОСОБА_9, як частка в спільній сумісній власності подружжя, однак за життя ОСОБА_9 не зареєструвала своє право на дану частку.

Відповідно до повторного свідоцтва про смерть від 04.03.1999 року ОСОБА_9 померла 01 квітня 1998 року (а.с.6).

ОСОБА_9 02.06.1997 року був складаний заповіт, за змістом якого вона усе належне їй майно в тому числі і будинковолодіння за адресою: м. Рожище по вул. Н.Ужвій, 28, Рожищенського району заповіла своєму синові ОСОБА_1О.( а.с. 12)

Спадкоємець ОСОБА_1 у встановленому законом порядку прийняв спадщину, шляхом постійного проживання разом з спадкодавцем та шляхом звернення з заявою до нотаріальної контори. Факт прийняття ОСОБА_1 спадщини підтверджується письмовими матеріалами справи та жодним учасником справи не заперечувався та не спростовувався.( а.с. 19)

Постановою № 326/02-31 від 27.06.2017 року Рожищенської державної нотаріальної контори позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв’язку з відсутністю правовстановлюючих документів на ім’я спадкодавця ОСОБА_9 на спадкове нерухоме майно: 1/4 частку житлового будинку № 28, що знаходиться по вул. Н.Ужвій (раніше вул. Тельмана), що в м. Рожище Волинської області (а.с.22).

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК).

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що 1/4 частина будинковолодіння належала спадкодавцю ОСОБА_9, як частка у спільній сумісній власності подружжя та яку остання заповіла позивачу по справі, а тому правомірно задовольнив позов в цій частині та визнав право власності на 1/4 спірного будинковолодіння.

Покликання апелянта на те, що 1/4 частина будинковолодіння повинна спадкуватись на загальних підставах, оскільки належала лише ОСОБА_6, адже саме він зазначений у свідоцтві про право особистої власності на домоволодіння не заслуговує на увагу та спростовується матеріалами справи та нормами матеріального права, з яких вбачається, що спірне будинковолодіння було набуте подружжям ОСОБА_6 та ОСОБА_9.

На підтвердження вказаних доводів апеляційної скарги апелянт не надав жодних доказів, які б свідчили про те, що будучи в зареєстрованому шлюбі ОСОБА_6 набув в особисту власність об’єкт нерухомого майна.

За життя між подружжям спору щодо часток у спільному майні не виникало. Фактично, як вбачається з матеріалів справи так і беручи до уваги пояснення позивача в судовому засіданні, подружжя вважало, що частки кожного з них у нерухомому майні є рівними, оскільки розпорядились ними склавши кожен заповіт на належну йому частку майна в користь двох дітей.

Фактично після смерті ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право на спадщину саме на 1/4 частку житлового будинку № 28, що знаходиться по вул. Н.Ужвій (раніше вул. Тельмана), що в м. Рожище Волинської області, чим фактично підтверджено наявність спільності майна подружжя. Дане свідоцтво спадкоємцем ОСОБА_3 не оспорювалось.

Відмовляючи в задоволені зустрічного позову, про визнання права власності за набувальною давністю, суд першої інстанції правильно виходив з того, що у відповідності до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідач ОСОБА_3 набула права власності на 1/4 частину житлового будинку з господарськими і побутовими будівлями і спорудами, який знаходиться в м. Рожище по вул. Н.Ужвій, 28, Рожищенського району Волинської області на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Рожищенською держконторою 25.03.2011, реєстр № 356 (а.с.77, 87, 80).

З ксерокопії паспорта громадянина України ОСОБА_4 вбачається, що останній зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_2 з 10 жовтня 2001 року (а.с.62-68). Дана обставина стверджується і будинковою книгою (а.с.97-98)

Інша 1/4 частина будинковолодіння належала матері ОСОБА_3, яка в свою чергу дану частку заповіла синові - позивачу по справі ОСОБА_1, а тому ОСОБА_4 недобросовісно заволодів 1/4 частиною спірного будинковолодіння, що в свою чергу виключає можливості задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 разом зі своєю сім’єю проживав за спірною адресою, як на день смерті спадкодавця ОСОБА_9 так і на даний час, а тому є таким що прийняв спадщину.

За містом приписів цивільного законодавства, спадщина належить спадкоємцю з часу відкриття спадщини.

В судовому засіданні встановлено, що позивач ніколи не втрачав інтересу до частини житлового будинку № 28, що знаходиться по вул. Н.Ужвій (раніше вул. Тельмана), в м. Рожище Волинської області, однак в силу об’єктивних обставин ( відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно) не отримав свідоцтва про право на спадщину. Крім того, як пояснив, в судовому засіданні позивач, у зв’язку з напруженими стосунками з сестрою ОСОБА_3 та її сім’єю в тому числі з ОСОБА_4, за його мовчазної згоди дана сім’я зайняла всю частину спірного будинковолодіння, попри те, він вважав себе повноправним власником його 1/4 частини.

Фактично задоволення вимог ОСОБА_1 є взаємовиключним можливості задоволення вимог ОСОБА_4

Твердження ОСОБА_4 про незаконність визнання за позивачем права власності на частину господарських будівель та споруд по вул. по вул. Н.Ужвій, 28 в м. Рожище, є безпідставними, оскільки побутові та господарські будівлі є підсобними будівлями і складають з будинком одне ціле. А тому при переході права власності на частину будинку до нового власника переходить відповідна частина погосподарських будівель та споруд, у даному випадку у тій частині та в тому обсязі, які були зареєстровані на день смерті ОСОБА_9.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухваленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 375, 382,384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_4 подану в його інтересах представником ОСОБА_5 залишити без задоволення, а рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 07 березня 2018 року – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Головуючий:

Судді: