Постанова № 74542583, 29.05.2018, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 159/4803/17 Головуючий у 1 інстанції: Лесик В. Провадження № 22-ц/773/422/18 Категорія: 27 Доповідач: Бовчалюк З. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2018 року місто ОСОБА_1

Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – судді Бовчалюк З.А.,

суддів Здрилюк О.І., Карпук А.К.,

з участю секретаря судового засідання Галицької І.П.,

представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_5 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 05 лютого 2018 року,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про стягнення коштів за договором позики.

Покликався на те, що 22 березня 2016 року відповідач ОСОБА_3 отримала від нього у борг кошти в сумі 38700 доларів США з терміном повернення суми позики 25 квітня 2016 року. Факт отримання від позивача у позику коштів позичальник підтвердила шляхом складення відповідної розписки. Незважаючи на взяті на себе зобов'язання по поверненню боргу до дати, зазначеної у борговій розписці, відповідач боргу не повернула і прострочила виконання боргового зобов'язання. Оскільки відповідач ухиляється від виконання боргових зобов'язань позивач, просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача суму коштів, переданих у позику в розмірі 38700 доларів США, що еквівалентно до національної валюти України 1049516,91 грн.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 05 лютого 2018 року в задоволені позову в даній справі відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу в якій, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В письмовому відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_3 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження реальної передачі коштів в сумі 38700 доларів США відповідачу ОСОБА_3, а відповідачем в судовому засіданні фактично оспорено договір позики з підстав його безгрошовості.

Однак такі висновки суду зроблені з порушенням норм матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення.

Правовідносини між фізичними особами щодо договорів позики регулюються нормами ст.ст.1046-1053 ЦК України.

З матеріалів справи вбачається, що 22 березня 2016 року відповідно до розписки ОСОБА_3 взяла кошти у ОСОБА_5 для роботи на фондовій біржі в сумі 38700 доларів США, які зобов’язувалась повернути до 25 квітня 2016 року ( а.с.19). Дана розписка написана та підписана відповідачем, про що не заперечувалось нею в судовому засіданні.

Текст боргової розписки містить безумовне та однозначне зобов’язання стосовно певної грошової суми на користь позивача від імені відповідача. Аналіз змісту розписки дає підстави стверджувати, що сторона відповідача визнала наявність боргу в певному розмірі станом на визначену дату, що свідчить про природу правових відносин між сторонами спору.

Відповідно до вимог статті 545 ЦК України кредитор, прийнявши виконання зобов’язання, повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов’язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов’язку.

Оригінал боргової розписки, приєднаний саме позивачем до матеріалів справи. Текст оригіналу розписки не містить надпису позивача щодо повернення суми боргу, а так само у суду першої та апеляційної інстанції не було підстав для висновку про новацію, припинення зобов’язання, а так само про зміну правовідносин між сторонами.

Не заслуговують на увагу покликання відповідача та її представника на відсутність в даній справі доказів, які б свідчили про факт передачі та отримання коштів вказаних у договорі позики, що на їх думку розумінні ст. 1046 ЦК свідчить про безгрошовість договору, а відтак про неукладеність такого договору.

Згідно із ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (ч. 1 ст. 1047 ЦК України).

Частина 2 ст. 1047 ЦК України допускає пред'явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.

Позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором (ч.1 ст. 1051 ЦК України).

При цьому, за змістом ч. 2 ст. 1051 ЦК України при укладенні договору позики в письмовій формі (крім випадків укладення його під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини) безгрошовість такого договору не може ґрунтуватись на поясненнях свідків, а може бути підтверджена лише належними і допустимими доказами (ч. 2 ст. 58, ст. 59 ЦПК України).

Відповідач не заперечуючи факту підписання нею договору позики покликалась на безгрошовість такого договору.

Згідно із ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 76-81 ЦПК України, чого відповідачем не було зроблено.

Беручи до уваги проголошену ст. 204 ЦК України презумпцію правомірності правочину, ОСОБА_3 вважаючи, що кошти за договором їй не передавались не позбавлена була можливості ставити питання про оспорення даного договору позики, шляхом подання відповідного позову до суду.

Обґрунтування судом першої інстанції відмови у позові оспоренням відповідачем ОСОБА_3 в судовому засіданні договору позики, з підстав його безгрошовості, які виразилось у заперечені нею вимог позовної заяви, зроблені з порушенням ст. 204, 215 та ст.1051 ЦК України.

Виходячи з наведеного, правочин, укладений 22 березня 2016 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3. є оспорюваним, і про його недійсність можна вказувати лише у разі постановлення судом рішення про визнання правочину недійсним.

Доводи ОСОБА_3 про те, що кошти отримувались її співмешканцем ОСОБА_6 є бездоказовими та спростовуються текстом розписка, про написання та підписання якої не заперечувала сама позивач.

Матеріали справи не містять доказів про те, що ОСОБА_3 писала дану розписку під тиском чи не розуміючи значення своїх дій.

В матеріалах справи відсутні відомості про те, що відповідач зверталась з відповідним клопотанням до позивача про повернення їй боргової розписки, з підстав не отримання вказаних у договорі коштів, а також ОСОБА_3 не зверталась в правоохоронні органи з приводу шахрайських дій позивача ОСОБА_5, щодо примушування написання її даної боргової розписки.

А тому висновки суду, що за даною борговою розпискою відповідач не отримувала кошти є безпідставними та передчасними, оскільки ґрунтувались лише на усних заперечення відповідача ОСОБА_3

Покликання ОСОБА_3 на ту обставину, що між позивачем та її співмешканцем ОСОБА_6 були домовленості, щодо спільної участі у діяльності щодо купівлі –продажу цінних паперів на фондовій біржі та отримання прибутку за наслідками чого було укладено договір про спільну діяльність на виконання якого отримувались кошти, що зазначені у борговій розписці є безпідставними.

Як вбачається з тексту договору про співробітництво(партнерство)( а.с 24-25) 22 грудня 2015 року між ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_3 був укладений договір про співпрацю № 37 відповідно до умов якого сторони зобов’язались здійснювати спільні дії у сфері купівлі та продажу цінних паперів з метою реалізації загальних інтересів і до досягнення спільних цілей. ОСОБА_5 інвестував кошти шляхом внесення на картковий рахунок ОСОБА_3 в АК «ПриватБанк» суму в розмірі 20000 доларів США.

Аналізуючи зміст боргової розписки та договору про спільну діяльність, колегія суддів приходить до висновку, що правовідносини за даними договорами є відмінними за своїм предметом та регулюються різними нормами права. Так у борговій розписці зазначена сума в 38700 доларів США, яку відповідач отримала з метою роботи на фондовій і біржі та зобов’язувалась саме цю суму повернути позивачу у визначені строки. В свою чергу у договорі про спільну діяльність вказано про надання позивачем 2000 доларів на спільне співробітництво у сфері купівлі-продажу цінних паперів з метою отримання прибутку, без зобов’язання повернення переданих коштів.

В суді апеляційної інстанції представника позивача стверджував, що сума коштів що зазначена у борговій розписці та кошти, які зазначені у договорі про спільну діяльність є відмінними. Такі твердження відповідачем не спростовані.

Як вбачається з протоколів допиту як свідка позивача, в ході кримінального провадження розпочатого за ознаками кримінального правопорушення , передбаченого ч. 1 ст. 190, ч.3 ст. 190 КК України ОСОБА_5М також стверджував, що стороною договору позики була ОСОБА_3, яка власноручно написала боргову розписку та була присутньою при передачі грошових коштів, що обумовлені даним договором в сумі 38700 доларів США. Крім того, сама відповідач ОСОБА_3 не заперечувала наявності боргу, вказуючи про неможливість його повернення у зв’язку з відсутністю коштів. ( а.с. 148- 150)

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушений, невизнаних або оспорюваних прав, свобод, чи інтересів ( ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що за борговою розпискою відповідач ОСОБА_3 підтвердила отримання 38 700 тисяч доларів та обов’язок по їх поверненню до 25 квітня 2016 року. Даний договір позики у формі розписки є чинним та у передбачений законом порядок не дійсним не визнавався.

ОСОБА_3 достовірно знаючи про наявність такого документу, як боргової розписки, не скористалась своїм правом на її оспорення та доведення безгрошовості даного договору.

А тому до стягнення підлягає сума в розмірі 38700 тисяч доларів США, оскільки саме ці гроші визначені родовими ознаками були передані відповідачу, про що не заперечувала відповідач та підтверджено протоколами допиту.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України.

Зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті (ст. 524 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Оскільки днем платежу в розумінні ст. 533 ЦК України в даному випадку є дата ухвалення постанови (29 травня 2018 року), станом на 29 травня 2018 року курс Національного Банку України долара США становить 2614,9490 гривень - 100 доларів США, отже 1 долар США – 26,14949 гривень, а тому 38700 долара США* 26,14949 гривень =1011985,26 гривень.

Стягуючи еквівалент боргу в національній валюті - гривні суд також керується принципом диспозитивності цивільного процесу, оскільки саме відповідач заявив вимогу про стягнення боргу у валюті відмінній від валюти зобов’язання.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права (п. 2 Постанов, Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009, № 14 "Про судове рішення у цивільній справі")

Оскільки висновки суду першої інстанції зроблені з порушенням норм матеріального права, та при не повному з’ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, що згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову.

Згідно з положеннями ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Право на правову допомогу в Україні гарантовано статтею 59 Конституції України та статтею 15 ЦПК України.

За приписами статті 133 ЦПК України, витрати на правничу допомогу відносяться до судових витрат.

Витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави ( ч. 1 ст. 137 ЦПК України

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження); докази щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт ( акт наданих послуг акт виконаних робіт).

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.

З матеріалів справи вбачається, що 08 грудня 2017 року між ОСОБА_5 та адвокатом ОСОБА_1 було укладено угоду про правову допомогу № 295, відповідно до умов якою ОСОБА_1 зобов’язалась підготувати позовну заяву для ОСОБА_5 за відповідну плату, яка складає 1500 гривень ( а.с. 8).

Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордеру № 295 від 08 грудня 2017 року ОСОБА_5 було сплачено 1500 гривень ( а.с. 10).

В Додатку до Договору № 295 про надання правової допомоги зазначено, що розрахунок вартості однієї години надання послуг з професійної правничої допомоги становить 40% від розміру однієї заробітної плати ( а.с. 81).

Акт приймання – передачі наданих послуг від 26 січня 2018 року стверджує, що адвокат передав а клієнт прийняв наступні послуги: ознайомлення з документами 1година – вартість 1489,20 гривень, вивчення практики, правової позиції: 2 години - вартість 2978,40 гривень; підготовка проекту позовної заяви : 2 година-вартість 2978, 40 гривень, участь в судових засіданнях: 1 5 години - 2233, 80 гривень.

Згідно з квитанцією до прибуткового касового ордеру № 8 без зазначення числа ОСОБА_5 сплатив відповідно до договору № 295 від 28 грудня 2017 року 96679, 80 гривень ( а.с.81).

Адвокат надає правову допомогу відповідно до законодавства України про адвокатуру та адвокатську діяльність на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги – договір, за яким одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об’єднання) зобов’язується надавати правову допомогу іншій стороні договору (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов’язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору, у випадку, якщо така оплата передбачена договором. До договору про надання правової допомоги також застосовуються загальні положення цивільного законодавства про договір ( ст.14 ЗУ «Про адвокатську етику»).

По-перше, істотною умовою договору про надання правої допомоги (правової послуги) є умова про предмет. Предметом договору про надання правої допомоги (правової послуги) є, відповідно, правова допомога, яка виражається у наданні однієї або кількох правових послуг, чітко визначених договором. Так, правовою послугою, відповідно до п. 4 ст. 1 Закону України "Про безоплатну правову допомогу" є надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; здійснення представництва інтересів особи в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; забезпечення захисту особи від обвинувачення; надання особі допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації. При цьому, обов'язком виконавця є надання саме тих правових послуг, які передбачені договором про надання правової допомоги (правової послуги).

Крім того, істотними умовами оплатних договорів про надання послуг є також умови про розмір, строки та порядок оплати послуги (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Підсумовуючи зазначене слід звернути увагу, що договір на правову допомогу № 295 від 8 грудня 2017 року був складений лише на виготовлення проекту позовної заяви, в матеріалах справи відсутні відомості про те, що укладались додаткові угоди, щодо предмету договору, тобто щодо інших послуг, які надає адвокат своєму довірителю.

Слід також зазначити, що в Додатку та акту прийому-передачі зазначено, що вартість однієї години надання послуг з професійної правничої допомоги складає 40% від розміру однієї мінімальної заробітної плати та становить 1489, 20 гривень.

Однак на момент укладання договору та сплату ОСОБА_5 1500 гривень був чинний ЗУ від 20 грудня 2011 року «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» ( який втратив чинність 15 грудня 2017 року згідно із Законом України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII).

Стаття 1 зазначеного Закону передбачала, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні ( ст.1 ЗУ.

Прожитковий мінімум на 1 січня 2017 року ставив 1600 гривень, отже 40%= 640 гривень.

Оскільки договір №295 від 08 грудня 2017 року про правову допомогу був укладений саме на виготовлення позовної заяви, акт прийому-передачі стверджує, що виготовлення позовної заяви зайняло 2 години та керуючись ст. 1 ЗУ «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» слід дійти висновку, що розмір винагороди адвоката за виготовлення позовної заяви складає 1280 гривень = 2 години*640 гривень.

А тому з відповідача ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 слід стягнути 1280 гривень на витрат на професійну правничу допомогу.

Крім того на підставі ч.1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути 8000 гривень судового збору за подання позовної заяви та 12000 тисяч гривень((8000 грн. * 150% ) судового збору, за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 372, 376, 382,384 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 05 лютого 2018 року в даній справі скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 (паспорт серії АЮ № 149895, виданий Ковельським МВ УМВС України у Волинській області від 04 липня 2011 року, яка проживає: ІНФОРМАЦІЯ_1) в користь ОСОБА_5 (паспорт серії АС № 831610, виданий Турійським РВ УМВС України у Волинській області від 30 серпня 2002 року, який проживає: ІНФОРМАЦІЯ_2) заборгованість за договором позики від 22 березня 2016 року в розмірі 1011985 (один мільйон одинадцять тисяч дев’ятсот вісімдесят п’ять) гривень 26 копійок .

Стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_5 1280 гривень на витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_5 8000 гривень судового збору за подання позовної заяви та 12000 гривень за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Головуючий:

Судді: