Постанова № 74540452, 29.05.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2352/18 Справа № 180/370/17 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Куценко Т.Р.

Категорія 30

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2018 року м. Дніпро 29 травня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого – судді Куценко Т.Р.

суддів – Демченко Е.Л., Максюти Ж.І.

при секретарі – Синенко Є.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2,

на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа Виконавчий комітет Марганецької міської ради про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованих споруд, -

в с т а н о в и л а:

У березні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовною заявою до ОСОБА_3, третя особа Виконавчий комітет Марганецької міської ради про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованих споруд /а.с. 3-5/.

Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2017 року в задоволенні позовних вимог /а.с. 121-124/.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі /а.с. 128-129/.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції проігноровано факт порушення вимог містобудівництва, з огляду на що, зробив висновки, що не відповідають обставинам справи.

Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу сторони не скористались.

У відповідності до п.8 ч.1 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року та ч.2 ст.147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції в яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв’язку з цим справа підлягає розгляду Апеляційним судом Дніпропетровської області в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду – залишенню без змін, виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Лузан Лідії Сергіївні на підставі договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві приватної власності від 10 лютого 1981 року відведено земельну ділянку площею 600 кв.м., яка знаходиться за адресою м.Марганець , вул..Комарова, 58.

Відповідно до договору дарування земельної ділянки від 25 січня 2005 року ОСОБА_3 є власником земельної ділянки, розташованої в м. Марганець, вул. Комарова 60 площею 1347 кв.м.

ОСОБА_4 Виконавчого комітету Марганецької міської ради Дніпропетровської області від 15 листопада 2016 року № Л-947, за результатами перевірки встановлено, що ОСОБА_5 на земельній ділянці № 60 по вул. Комарова в м. Марганці, збудував сарай на відстані близько 10-30 см. від межі та йому направлено лист щодо перенесення сараю на нормативну відстань.

Судом встановлено, що одна із суміжних ділянок - № 58, є не приватизованою.

Відмовляючи у задоволенні позову суд вважав позовні вимоги не доведеними належними та допустимими доказами.

Апеляційний суд повністю погоджується із висновками суду першої інстанції, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів підтвердження своїх вимог, в тому числі і того, що діями відповідача їй завдано матеріальної та моральної шкоди.

Відповідно до ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч.2, 4, 5 ст.373 ЦК України право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.

Відповідно до ч.3 ст.373 ЦК України право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (ґрунтовий) шар у межах цієї ділянки, на водні об'єкти, ліси, багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що є над і під поверхнею ділянки, висотою та глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до вимог ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. Під істотним порушенням будівельних норм і правил слід розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, спороди, що впливає на їх міцність і безпечність. Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), можливе лише за умови, що неможлива перебудова нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

Відхилення від проекту забудови об'єкта нерухомості або від вимог будівельних норм і правил, які не є істотними, не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства, не суперечать санітарно-технічним вимогам і правилам експлуатації, не впливають на міцність і безпечність цього об'єкта (зокрема, відхилення у житловому будинку від внутрішнього планування зі збереженням чи не значним відхиленням від установленого проектом розміру житлової площі, незначна зміна його зовнішніх габаритів, місця розташування тощо), не можуть бути підставою для задоволення вимог про перебудову чи про знесення об'єкта нерухомості.

ОСОБА_4 з ч.1 ст.103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затіненні, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За загальним правилом ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Захист цивільних прав – це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Обраний спосіб захисту має бути пропорційним порушеному (оспорюваному) праву.

В п. 22 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року, роз’яснено, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_2 просила зобов’язати ОСОБА_3, зокрема, знести самочинну будівлю та дві вигрібні каналізаційні ями, що є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Крім того, позивачем не доведено, що зазначені об’єкти знаходяться впритул до її паркану, оскільки на сьогоднішній день розмір та конфігурація суміжних земельних ділянок позивача та відповідача є невизначеними в натурі, тому не можна вважати, що будівництво сараю відбулося з порушенням прав ОСОБА_2

Саме по собі недотримання відповідачем при будівництві відстані між будинком та суміжною ділянкою, без доведення позивачем факту порушення її прав, не дає підстав для ухвалення рішення про знесення самочинної будівлі.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що при розгляді даної справи, судом першої інстанції належним чином враховані доводи сторін, досліджено надані сторонами та здобуті судом докази, та обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову.

Оскільки судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими й правильність висновків суду не спростовують, а тому рішення суду скасуванню не підлягає.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2017 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Т.Р. Куценко

Судді: Е.Л.Демченко

ОСОБА_6