Рішення № 74539719, 02.05.2018, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/553/18

№ 2/183/1515/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 травня 2018 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області, у складі:

головуючої судді Сороки О.В.,

секретаря Дем’яненка Р.К.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Перещепинської міської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, третя особа – Державний нотаріус Новомосковської державної нотаріальної контори ОСОБА_2, про визнання права власності в порядку спадкування за законом, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Перещепинської міської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, в якому просить визнати домоволодіння №84, яке розташоване за адресою: вул. ОСОБА_3 (колишня Комсомольська) в м. Перещепине Новомосковського району Дніпропетровської області, спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4, визнати за нею право власності на ? частину зазначеного домоволодіння, а також визнати за нею права власності на ? частину цього ж домоволодіння, в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_4, померлого 02 січня 1994 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що 20 листопада 1962 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_4. Під час перебування у шлюбі на виділеній під будівництво, їм як подружжю, земельній ділянці вони разом за сумісні кошти збудували житловий будинок, який розташований по вул. Ярослава Мудрого (колишня Комсомольська), буд. 84 в м. Перещепине Новомосковського району, в якому подружжя проживали разом, вели спільне господарство. Таким чином, у період з 1969 року по 1980 рік позивач сумісно зі своїм чоловіком збудували житловий будинок з надвірними побудовами.

02 січня 1994 року помер її чоловік ОСОБА_4. Спадкове майно, що залишилося на день смерті ОСОБА_4 прийняла дружина померлого ОСОБА_1, шляхом проживання зі спадкодавцем, діти померлого в період, відведений для прийняття спадщини, не виявили наміру її прийняти, заяв до нотаріуса про прийняття спадщини не пред’являли. Однак, звернувшись до Новомосковської районної державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на будинок №84, який розташований по вул. Ярослава Мудрого в м. Перещепине, після смерті ОСОБА_4 їй було відмовлено у видачі свідоцтва, оскільки спадкоємцем не представлений документ, що посвідчує право власності спадкодавця на спадковий будинок.

Між тим, позивач зазначає, що оригінал свідоцтва про право особистої власності на вищезазначений житловий будинок, яке було видане 19.03.1980 року ОСОБА_4, було втрачено, а отримати дублікат свідоцтва на даний час не можливо. Належність на праві спільної власності їй та її чоловікові будинку та споруд, що розташовані за адресою: вул. Ярослава Мудрого,буд.84, в м. Перещепине підтверджується багатьма документами, оригінали яких наявні у позивача, однак остання позбавлена можливості надати нотаріусу оригінал правовстановлюючого документу, тому звернулася до суду з зазначеним позовом.

Ухвалою суду від 05 лютого 2018 року відкрите провадження у справі.

Представник позивача ОСОБА_5 в судове засідання не з’явився, надавши суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позов підтримав.

Представник Перещепинської міської ради в судове засідання не з’явився, звернувшись до суду з заявою про проведення розгляду справи без його участі.

Представник третьої особи Новомосковської державної нотаріальної контори також в судове засідання не з’явився, був повідомлений належним чином.

На підставі ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, у зв’язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що 20 листопада 1962 року між ОСОБА_4та ОСОБА_6 укладено шлюб, який зареєстровано в виконкомі Грязинської сільської ради Грязинського району Липецької області за актовим записом № 32, про що свідчить копія свідоцтва про шлюб. Після реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище чоловіка – ОСОБА_4 (а.с.9).

Суду надано фотокопію свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок (домоволодіння), виданого 19 березня 1980 Перещепинської селищною Радою, на підставі рішення виконкому Перещепинської селищної Ради №4 від 29.02.1980 року, (а.с.11), у відповідності до якого ОСОБА_4 був переданий у приватну особисту власність житловий будинок №76а по вул. Комсомольській в смт. Перещепино Новомосковського району Дніпропетровської області. Зазначене свідоцтво зареєстровано у Новомосковському БТІ 19.03.1980 року за №2157-29.

В свою чергу, у відповідності до роз’яснень Перещепинської міської ради від 05.10.2017 року, після уточнень нумерації будинків у 1998 році, відбулася зміна адреси будинку № 76 «а» на будинок № 84 по вул. Комсомольській в м. Перещепине. Крім того, у 2016 році на підставі розпорядження Перещепинського міського голови «Про перейменування вулиць в населених пунктах Перещепинської міської ради» вулиця Комсомольська була перейменована на вулицю ОСОБА_3 (а.с.18).

02 січня 1994 року ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с.10), в зв’язку з чим припинилося його право власності.

Після смерті ОСОБА_4 державним нотаріусом Новомосковської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_2 заведено спадкову справу № 41/1996, у відповідності до якої ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4, як спадкоємець за законом, інших спадкоємців, що прийняли спадщину, судом не встановлено, що стверджується матеріалами спадкової справи. Однак, у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на будинок № 84, розташований в м. Перещепине Новомосковського району Дніпропетровської області, вул. Ярослава Мудрого (колишня назва вулиці - Комсомольська) належний ОСОБА_4, померлому 02.01.1994 року, ОСОБА_1 було відмовлено, оскільки нею не наданий документ, що підтверджує право власності спадкодавця на спадковий будинок (а.с.15).

У відповідності до ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України, що діяв на момент виникнення права власності, майно нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування та розпорядження цим майном.

Відповідно до ч.1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку.

Зазначеним вище свідоцтвом стверджується, що спірне нерухоме майно набуте чоловіком та дружиною в період шлюбу, а тому повинно бути визнане спільною сумісною власністю подружжя.

Згідно з ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У відповідності до ч.1 ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно зі ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до вимог ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, не заборонених законом.

У відповідності до ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності, а спадкоємець, який прийняв спадщину, в розумінні ч.1 ст. 1218 ЦК України, має право вимагати визнання за ним права власності на спадкове майно в судовому порядку.

Суду надано копію технічного паспортну на садибний (індивідуальний) житловий будинок № 84 по вул. Комсомольська в м. Перещепине, що був виготовлений 15 серпня 2013 року на ім’я ОСОБА_4, у відповідності до якого всі будівлі та споруди на території домоволодіння збудовані за життя його власником, всі побудови введені в експлуатацію, в порядку, передбаченому законодавством (а.с.12-14).

Відповідно до пункту 3 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності реєстрації таких прав, відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.

По об’єктах, що збудовані до 05 серпня 1992 року, тобто до прийняття постанови КМУ від 05.08.1992 року № 449, якою встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності одним із документів є висновок про технічний стан будинку, що складається БТІ.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу, яка втратила чинність 13 грудня 1995 року, та Тимчасовим положенням про порядок реєстрації права власності на нерухоме майно, затверджене Міністерством юстиції України 07.02.2002 року № 7/5, зареєстроване і Міністерстві юстиції України 18.02.2002 року за № 157/6445.

Відповідно до Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах та селищах міського типу, реєстрація будинків проводили органи БТІ виконкомів місцевих рад. Об’єктами реєстрації були будинки і домоволодіння з окремим порядковим номером в межах міст та сіл, що належали , в тому числі громадянам на праві особистої власності. Інструкція втратила чинність 13 грудня 1995 року.

В свою чергу, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справа у своєму листі № 24-753/04/4-13 від 16.05.2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», коли перші власники належним чином не оформили належне їм право власності та не зареєстрували його в органах БТІ, спадкоємець не може отримати у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину, його право має бути визнане в судовому порядку.

Аналізуючи викладе, суд приходить до висновку, що позов обґрунтований та має бути задоволений, в судовому засіданні не надано жодного доказу про існування між подружжям будь-якої домовленості щодо часток у спільному майні подружжя, як і не встановлена наявність шлюбного договору, а тому суд вважає, що даний об’єкт нерухомості є спільною сумісною власністю подружжя, частки подружжя у якому є рівними.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12,76,81,89, 263, 265 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_1, житловий будинок з надвірними побудовами та спорудами за № 84, по вул. Ярослава Мудрого (колишня назва Комсомольська) в м. Перещепине Новомосковську Дніпропетровської області.

Визнати за ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) право власності на ? частину житлового будинку з надвірними побудовами та спорудами за № 84 по вул. Ярослава Мудрого (колишня назва Комсомольська) в м. Перещепине Новомосковську Дніпропетровської області, який складається з: житловий будинок з житловою площею 20,8 кв.м., з прибудовами-а,а1,а2,а3 та надвірними побудовами: гараж – Б, сарай – В, літній душ – Д, вбиральня – Г, колодязь – к, зливна яма – я, я1, замощення – І, загорожа №2-9.

Визнати за ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) право власності на ? частину житлового будинку з надвірними побудовами та спорудами за № 84, по вул. Ярослава Мудрого (колишня назва Комсомольська) в м. Перещепине Новомосковську Дніпропетровської області, який складається з: житловий будинок з житловою площею 20,8 кв.м., з прибудовами-а,а1,а2,а3 та надвірними побудовами: гараж – Б, сарай – В, літній душ – Д, вбиральня – Г, колодязь – к, зливна яма – я, я1, замощення – І, загорожа №2-9, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, померлого 02.01.1994 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Сорока О.В.