Рішення № 74539289, 23.05.2018, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/2360/18

2/212/1622/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2018 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого-судді: Козлова Ю.В.,

за участю секретаря: Мариненко І.О.,

представника позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті ОСОБА_3 цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю працівника на виробництві, -

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2018 року позивач ОСОБА_4 звернувся до суду з вказаним позовом, просив стягнути на свою користь в рахунок компенсації відшкодування моральної шкоди, завданої йому смертю батька на виробництві в сумі 176 000 гривень без утримання податку на доходи фізичних осіб з відповідача ОСОБА_5 акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (надалі - ПАТ «КЗРК»).

В обґрунтування вимог посилається на наступні обставини. 21.04.1999 року під час виконання трудових обов'язків чергового електрослюсаря шахти «імені Леніна» на дільниці №17 Криворізького державного залізорудного комбінату, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», загинув внаслідок ураження технічним електричним струмом його батько - ОСОБА_6. В позовній заяві зазначив, що зазначена подія дуже змінила його життя, він втратив рідну людину, яку дуже сильно любив. Смерть батька спричинила йому сильне нервове потрясіння і думки про ту подію досі негативно впливають на його життя. На момент смерті батька позивачу ОСОБА_4 виповнилось лише 10 років і з того часу він залишився без батьківського піклування та без матеріальної підтримки. Отже позивач ОСОБА_4 вважає, що смертю батька з вини підприємства йому дійсно завдано значної моральної шкоди яку просить відшкодувати.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав в повному обсязі посилаючись на підстави викладені в позовній заяві. Просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача ПАТ «КЗРК» ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав, просив відмовити в їх задоволенні. Зазначив, що не погоджується із думкою позивача, щодо відсутності матеріального утримання, оскільки підприємством було сплачено сім’ї загиблого матеріальну допомогу, допомогу на утриманця, а також витрати на поховання загиблого працівника. Також зазначив, що дружині загиблого працівника – матері позивача здійснювались виплати до досягнення сином ОСОБА_4 повноліття. Також не погодився із розрахунком суми моральної шкоди вважаючи її завищеною. ПАТ «КЗРК» не заперечує, що на підприємстві 21.04.1999 року стався нещасний випадок але зазначені акти, що фіксують факт нещасного виападку, не можуть бути взяті як доказ заподіяння моральних страждань, оскільки вони встановлюють лише причини настання нещасного випадку, а не наявність у позивача моральних страждань. Повні свої доводи виклав в письмових запереченнях на позов, які долучені до матеріалів справи.

Вивчивши матеріали справи, доводи сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено, що позивач ОСОБА_4, який народився 10.10.1989 року, є рідним сином ОСОБА_6, про що свідчить свідоцтво про його народження, видане Жовтневим відділом ЗАГС 18.11.1989 року (актовий запис № 1738).

Батько позивача ОСОБА_4 – ОСОБА_6, помер 21.04.1999 року, у віці 31 рік, про що свідчить свідоцтво про смерть, видане Відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Жовтневої районної ради м. Кривого Рогу Дніпропетровської області 22.04.1999 року (актовий запис № 728). В свідоцтві про смерть також зазначено причину смерті ОСОБА_6 – ураження технічним електрострумом.

21 квітня 1999 року о 09 годині 30 хвилин на дільниці № 17 шахти імені Леніна Криворізького державного залізорудного комбінату, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», стався нещасний випадок - під час виконання трудових обов'язків черговий електрослюсар ОСОБА_6 загинув.

За фактом нещасного випадку було складено акт №7 про нещасний випадок на підприємстві від 30 квітня 1999 року, відповідно до висновку якого нещасний випадок стався 21 квітня 1999 року о 09 годині 30 хвилин, смерть ОСОБА_6 сталася внаслідок ураження електричним струмом.

У відповідності до ст.4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в області охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.

Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини - є головним обов'язком держави.

Згідно частин 1,3 ст.13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Статтею 153 КЗпП України встановлено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України суд, під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.5 Постанови «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, оскільки питання про відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодуванню моральної шкоди у цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Відповідно до ч.1 ст.440-1 ЦК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), шкода, заподіяна особі або майну громадянина, а також шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному обсязі, за винятком випадків, передбачених законодавством Союзу РСР.

Водночас, на час виникнення спірних правовідносин відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням ним трудових обов'язків, за рахунок роботодавця передбачалось п.11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472 (далі Правила).

Згідно до ст.456 ЦК України, в редакції 1963 року, передбачено право на відшкодування шкоди певному колу осіб у разі смерті громадянина, пов'язаного з виконанням ним трудових обов'язків.

Саме застосування цих Правил і переліку осіб, що мають право на відшкодування шкоди після смерті потерпілого, зазначені у ст.456 ЦК України в редакції 1963 року дозволяють зробити висновок про можливість відшкодування шкоди позивачем у даному випадку. Перелік осіб, які мають право на відшкодування шкоди перелічений у п.8 Правил.

Згідно п.8 Правил у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди (одержання частини втраченого заробітку) мають особи: один із батьків або дружина (чоловік) померлого чи інший член сім'ї, якщо він не працює і доглядає дітей, братів, сестер або онуків померлого, які не досягли 8 років.

Враховуючи, що на момент смерті позивач ОСОБА_4 був ще неповнолітньою дитиною, можна зробити висновок, що останній перебував на утриманні батька –загиблого, ОСОБА_6

Частиною 1 ст. 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, передбачено, що моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди.

Отже, моральна шкода, завдана смертю працівника відшкодовується роботодавцем у разі невиконання ним вимог нормативних документів з охорони праці в частині створення на робочих місцях безпечних умов праці.

Згідно з ч.3 ст.23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або у інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливостей їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.95 р № 4 розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступень зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Отже, чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством, зокрема ст. 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди - не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, який не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил).

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, слід враховувати встановлені законодавством обмеження максимального розміру відшкодування моральної шкоди, які були передбачені Правилами на день встановлення потерпілому працездатності.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про оплату праці», мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Вище зазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи і це цілком узгоджується з положенням ст.83 ЦК України в редакції 1963 року, про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом.

Факт спричинення моральної шкоди позивачу у зв'язку із смертю батька встановлений в судовому засіданні, підтверджується матеріалами справи. Позивач переносить моральні страждання, у зв'язку з цією подією, яка змінила все його подальше життя – він фактично виріс без батька. Суд глибоко переконаний, що не потрібно доводити, що дитина, яка росте без батька, при цьому зазнає перманентного стресу довжиною в її життя.

Таким чином, факт моральних страждань у зв'язку зі смертю батька, навряд чи потрібно доводити за допомогою якихось спеціальних засобів доказування. Доведення наявності цих страждань, саме по собі, полягає у засадничих поняттях людяності та розумінні основ людського життя, яке державою Україна визнається найвищою соціальною цінністю.

Так, згідно положень ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» розмір мінімальної заробітної плати у місячному розмірі становить - 3723,00 грн.

Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд виходить з конкретних обставин справи, характеру та ступеню моральних страждань, а також з того, що з часу смерті батька позивача минуло майже 20 років і, хоча цей факт не позбавляє права звернення позивача до суду, суд не може не врахувати досить істотну відстань у часі між подією та зверненням позивача за правовою сатисфакцією. Отже, застосовуючи принцип розумності і справедливості, з урахуванням неможливості безпомилкового, математично виваженого підрахунку розміру компенсації моральної шкоди, суд вважає, що двадцять мінімальних заробітних плат, тобто 74 460 грн., - буде тією мірою матеріальної компенсації в даному випадку, яка підлягає задоволенню. В задоволенні ж іншої частини позову, слід відмовити.

Крім цього, відповідно до ст.141 ЦПК України, суд вважає необхідним стягнути з відповідача в дохід держави судовий збір в сумі 704,80 грн., оскільки позивач на підставі ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від вказаних витрат при подачі позову до суду.

Враховуючи вищевикладене, керуючись Конституцією України, ст.ст.440-1, 456 ЦК України в редакції від 18 липня 1963 року, Постановою Пленуму Верховного Суду від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», ст.ст. 4, 12, 81, 247, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди завданої смертю працівника на виробництві - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_5 акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_4 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої смертю його батька на виробництві, в сумі 74 460 ( сімдесят чотири тисячі чотириста шістдесят) гривень, без утримання податку на доходи фізичних осіб. Стягнути з ОСОБА_5 акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь держави судовий збір 704,80 гривень.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а в разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м.Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Повне судове рішення складено та підписано 01 червня 2018 року.

Суддя: Ю. В. Козлов