Постанова № 74538776, 06.06.2018, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2018 року м. ОдесаСправа № 915/1504/14Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Головея В.М.

Суддів: Богатиря К.В., Ярош А.І.,

секретар судового засідання Селиверстова М.В.,

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1 (за довіреністю),

від відповідача – ОСОБА_2 (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Стивідорна компанія «Нікмет-Термінал»

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.02.2018

у справі № 915/1504/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стивідорна компанія «Нікмет-Термінал»

до Приватного підприємства «Жадор»

про стягнення 75 116,25 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

В вересні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Стивідорна компанія «Нікмет-Термінал» (далі – Товариство, позивач) звернулось до Господарського суду Миколаївської області із позовом до Приватного підприємства «Жадор» (далі – Підприємство, відповідач) про стягнення 55 945,64 грн. (з врахуванням заяви про зміну розміру позовних вимог від 15.10.2014).

Позов обґрунтований тим, що за умовами договору поставки Товариство поставило відповідачу металобрухт, проте останній за отриманий товар розрахувався частково та станом на дату подання позову до господарського суду, заборгованість в повному обсязі не погашена.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 28.02.2018 (суддя Фролов В.Д.) у задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що позивачем не надано доказів підтверджуючих одержання повноважним представником Підприємства товару за договором на спірну суму. Крім того, судом зазначено, що із висновку почеркознавчої експертизи вбачається, що підписи від імені ОСОБА_3 (директора ПП «ЖАДОР») на видаткових накладних та актах приймання металів чорних (вторинних) виконані не самим ОСОБА_3, а іншою особою.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Товариство звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило рішення скасувати, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Позивач вважає, що судом першої інстанції допущено неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи.

Ухвалами суду апеляційної інстанції від 12.04.2018 відкрито апеляційне провадження та розгляд справи призначено до розгляду на 08.05.2018.

25.05.2018 до Одеського апеляційного господарського суду від Підприємства надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останнє зазначає, що матеріалами справи повністю підтверджено той факт, що в результаті виконання господарських зобов’язань за Договором №70/10-Р від 13.07.2010 року на поставку списаного обладнання та металоконструкцій, укладеного між позивачем та відповідачем, має місце заборгованість з боку Товариства, а не навпаки. Крім цього, на думку відповідача, не заслуговують на увагу посилання позивача в апеляційній скарзі на банківські виписки, які не є належним доказом вручення рахунків та не стосуються видаткових накладних та актів приймання металів чорних (вторинних).

В судовому засіданні 08.05.2018 у зв’язку з неявкою представника відповідача оголошено перерву до 06.06.2018, у зв’язку з чим прийнято відповідну ухвалу.

Представник позивача в судовому засіданні 06.06.2018 надав пояснення, в яких підтримав доводи апеляційної скарги та просив задовольнити останню.

В судовому засіданні 06.06.2018 представник відповідача надав пояснення, в яких просив суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обґрунтована та підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 4 ст. 269 ГПК України апеляційний господарський суд не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи, 13 липня 2010 року між Товариством (постачальник) та Підприємством (покупець) було укладено договір поставки №70/10-Р умовами якого позивач зобов’язується поставити, а відповідач прийняти та оплати продукцію (списане обладнання та металоконструкції) в відповідності з ДСТУ 4121-2002 та технічними вимогами, в порядку, передбаченому даним договором. Поставка продукції на протязі терміну дії договору здійснюється окремими партіями. Асортимент, кількість, строки по кожній партії визначаються в специфікації, ціна продукції погоджується сторонами та вказується в протоколах погодження договірних цін, які додаються до договору та є його невід’ємною частиною (п.п. 1.1., 1.2. договору).

Поставка металобрухту здійснюється автомобільним транспортом покупця (п.2.1).

Пунктом 2.4 договору передбачено, що документом, підтверджуючим передачу продукції документом є товарно-транспортна накладна, акт приймання-передачі по формі 19, підписані повноваженими представниками сторін.

Оплата здійснюється шляхом перерахування відповідачем грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача на протязі 5 банківських днів з дня підписання сторонами актів приймання-передачі на підставі виставлених рахунків. Рахунок виставляється позивачем на підставі акта форма19, який і є підставою для розрахунків. Датою оплати є дата надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача (п.п. 3.3, 3.4 договору).

Постачальник має право застосувати до покупця санкції за несвоєчасну оплату поставленого покупцеві продукції у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за поставлену продукцію за кожен день прострочення (п. 5.2. договору).

Згідно п. 8.1 договору договір вступає в силу з моменту підписання і діє до 31.12.2014 року, а по розрахункам до повного їх виконання (відповідно до додаткової угоди № 4 від 01.01.2014 до Договору №70/10-Р від 13.07.2010).

На виконання умов договору поставки позивач передав у власність відповідача відходи брухту чорних металів, а відповідачем вказаний товар прийнято без заперечень та зауважень, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними та актами приймання металів чорних (вторинних), а саме:

№ РН-0000003 від 18.04.2013 на суму 13 473,00 грн., акт від 18.04.2013 № 23,

№ РН -0000038 від 02.10.2013 на суму 13 527,00 грн., акти від 02.10.2013 № 304-306,

№ РН-0000039 від 18.10.2013 на суму 9 477,00 грн., акт від 18.10.2013, б/н,

№ РН-0000002 від 11.02.2014 на суму 12 285,00 грн., акт від 11.02.2017, б/н,

№ РН-0000003 від 21.02.2014 на суму 10 960,00 грн., акти від 21.02.2014, б/н (т. 1, а.с. 22-47, т. 2, а.с. 125, 127, 148, 158-161, 163, 168, 169, 170, 174, 175).

Оскільки вищевказані видаткові накладні були підписані без зауважень та претензій позивачем та відповідачем, колегія суддів дійшла висновку, що позивач дійсно поставив відповідачу товар, а відповідач отримав цей товар.

Зазначені первісні бухгалтерські документи безумовно підтверджують факт поставки і приймання товару позивачем покупцю (відповідачу).

Жодних зауважень або претензій щодо якості та кількості від відповідача не надходило. Відповідач оплатив поставлений товар частково, в розмірі 1 887,00 грн., отже станом на дату подання позовної заяви до господарського суду, сума заборгованості відповідача за отриманий товар становила 57 835,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи висновками судової-економічної експертизи №2611/2612 (т. 3, а.с.94-100).

Після порушення провадження судом першої інстанції, відповідач 01.10.2014 перерахував позивачу частину боргу в сумі 15 000,00 (що підтверджується копією банківської виписки т. 1, а.с. 78), у зв’язку з чим, сума боргу зменшилась та становить 47 835, 00 грн.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.193 ГК України, ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи викладене колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку що місцевий суд безпідставно відмовив позивачу у задоволенні позову, оскільки дана сума є обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та не спростованою відповідачем.

Стосовно висновку судово-почеркознавчої експертизи №2986 від 09.10.2017, яку прийняв до уваги суд першої інстанції та відмовив у задоволенні позову, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ст. 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України ).

Так, з висновку судово-почеркознавчої експертизи №2986 від 09.10.2017 вбачається, що підписи від імені ОСОБА_3 у наданих на експертизу актах приймання металів чорних (вторинних) № 238 від 19.07.2011, № 23 від 18.05.2012, № 22 від 27.07.2012, № 458 від 16.10.2012, № 1/о від 04.03.2013 розміщені в графах «Прийняв»; видаткових накладних № РН-0000011 від 19.07.2011, № РН-0000003 від 18.05.2012, №РН-0000029 від 11.09.2012, № РН-0000030 від 16.10.2012, № РН-0000003 від 18.04.2013 виконанні не самим ОСОБА_3, а іншою особою (т.3 а.с.184-187).

Проте, судова колегія не приймає до уваги даний висновок експертизи, оскільки вказані видаткові накладні та акти приймання металів чорних (вторинних) не є предметом даного спору стосовно яких було проведено експертизу, крім видаткової накладної № РН-0000003 від 18.04.2013. Окрім того, як з Договору, так із матеріалів справи не вбачається, що саме директор ОСОБА_3 повинен підписувати видаткові накладні і ОСОБА_4 приймання товару.

Призначаючи експертизу по документам, які не є предметом даного спору, суд вийшов за межі позовних вимог.

Пунктом 2 статті 83 Господарського процесуального кодексу України (який діяв на момент призначення та проведення експертизи №2986) передбачено, право господарського суду при прийнятті рішення виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Господарському суду при прийнятті рішення надано право виходити за межі позовних вимог.

Господарський суд може реалізувати це право за наявності таких умов:

- це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору;

- про це є клопотання заінтересованої сторони.

Необхідною є наявність двох зазначених умов одночасно.

Клопотання заінтересованої сторони повинно бути викладене письмово та мотивовано з посиланням на докази.

Проте, в матеріалах справи відсутні будь-які клопотання заінтересованих сторін про вихід за межі позовних вимог.

За таких обставин, у колегії суддів відсутні підстави визнати висновок №2986 судово-почеркознавчої експертизи від 09.10.2017 такими, що повністю відповідає вимогам процесуального законодавства.

Стосовно видаткової накладної № РН-0000003 від 18.04.2013 судова колегія зазначає, що дана накладна містить лише підпис уповноваженої особи відповідача та печатку контрагента, на накладній відсутні прізвище ім’я та по-батькові особи, яка її підписала, умовами договору поставки укладеного між сторонами не зазначено, особу яка має право підпису на видаткових накладних. Відповідач в судовому засіданні 06.06.2018 стверджував, що видаткові накладні має право підписувати лише директор підприємства ОСОБА_3, проте матеріалами справи доводи відповідача не підтверджені.

Отже, видаткова накладна № РН-0000003 від 18.04.2013 підписана особою, яку неможливо ідентифікувати та стверджувати, що це саме директор відповідача. Крім того по даній видатковій накладній відповідач частково сплатив вартість товару в розмірі 1887,00 грн., тобто відповідач сам визнав поставку товару по спірній накладній.

При цьому, колегія суддів зазначає, що видаткова накладна № РН-0000003 від 18.04.2013 містить печатку відповідача, в матеріалах справи відсутні докази з приводу звернення Підприємства до правоохоронних органів з заявою про втрату чи викрадення печатки, у зв’язку з чим, судова колегія дійшла висновку, що видаткова накладна № РН-0000003 від 18.04.2013 підписана повноважною особою відповідача.

Крім цього, по даній видатковій накладній відповідач частково здійснив оплату за поставлений товар, що підтвердилось висновком судової-економічної експертизи №2611/2612, а отже судова колегія вважає, що такими конклюдентними діями відповідач (схвалив) визнав поставку за вказаною видатковою накладною.

Отже, сума основного боргу в розмірі 47 835,00 грн., є доведеною та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо стягнення суми пені, інфляційних втрат та 3% річних, судова колегія зазначає наступне.

Пунктом 5.2. Договору сторони узгодили, що Постачальник має право застосувати до покупця санкції за несвоєчасну оплату поставленого покупцеві продукції у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за поставлену продукцію за кожен день прострочення.

Згідно з ч.2 ст. 615 та ч.2 ст. 625 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судова колегія погоджується з розрахованими позивачем сумами пені, 3% річних та інфляційних втрат, оскільки при їх перерахунку судовою колегією, суми співпали, а отже розрахунки позивачем зроблено методологічно та арифметично правильно (т. 1, а.с. 75-77).

Враховуючи викладені обставини та приписи ст. 625 ЦК України колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд необґрунтовано відмовив Товариству у задоволенні позовної вимоги в частині стягнення з відповідача пені, трьох відсотків річних та суми інфляційних втрат.

Апеляційний суд встановив, що неповне з'ясування та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав установленими, пов'язані з порушеннями процесу доказування, які допущені місцевим господарським судом. Тобто, рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, адже обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Необґрунтованим є рішення, в якому неправильно встановлено або взагалі не встановлено фактичних обставин справи. Неповне з'ясування обставин справи свідчить про те, що господарський суд не поставив на свій розгляд і не дослідив усіх передбачених нормою матеріального права юридичних чи доказових фактів, наявність або відсутність яких впливає на вирішення справи.

Недоведеність обставин, які мають значення для справи, що їх місцевий господарський суд визнав установленими, має місце в тих випадках, коли істотні для справи обставини не підтверджено доказами або підтверджено недопустимими чи недостовірними, суперечливими доказами, а також доказами, отриманими судом із порушенням норм процесуального права. Причиною недоведеності обставин, що мають значення для справи, є порушення судом правил дослідження й оцінки доказів.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає, що господарським судом не надано належної оцінки всім зазначеним вище обставинам, що призвело до прийняття необґрунтованого рішення, у зв’язку з цим, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задовольню, на підставі п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 277 ГПК України рішення господарського суду - скасуванню, позовні вимоги Товариства такими, що підлягають задоволенню, у зв’язку з їх доведеністю.

Господарські витрати розподілені з врахуванням приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 277, 282 ГПК України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Стивідорна компанія «Нікмет-Термінал» - задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.02.2018 – скасувати.

3. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Стивідорна компанія «Нікмет-Термінал» – задовольнити.

4. Стягнути з Приватного підприємства «Жадор» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Стивідорна компанія «Нікмет-Термінал»

42 835,00 грн. – боргу,

7 354,24 грн. – інфляційних втрат,

1 507,75 грн. – 3% річних,

4 248,65 грн. – пені,

1 827,00 грн. – відшкодування витрат по сплаті судового збору за розгляд позовної заяви.

Стягнути з Приватного підприємства «Жадор» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Стивідорна компанія «Нікмет-Термінал» 2 643,00 грн. відшкодування витрат по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Миколаївської області видати накази із зазначенням всіх необхідних реквізитів сторін.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя: Головей В.М.

Судді: Богатир К.В.

ОСОБА_4