Постанова № 74538774, 30.05.2018, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" травня 2018 р. Справа № 926/3515/17

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд, у складі колегії суддів:

головуючого (судді – доповідача): Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

ОСОБА_1,

секретар судового засідання Процевич Р.Б.,

явка учасників справи:

від позивача – не з’явився;

від відповідача – не з’явився;

розглянув апеляційну скаргу приватного підприємства «Будмонтаж-2001» №97/1 від 21.02.2018,

на рішення господарського суду Чернівецької області від 29.01.2018, суддя: Проскурняк О.Г., м. Чернівці, повний текст рішення – 02.02.2018,

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фарт Буд», м. Київ,

до відповідача приватного підприємства «Будмонтаж-2001», м. Чернівці,

про стягнення 458 739,78 грн.,

ВСТАНОВИВ:

товариство з обмеженою відповідальністю «Фарт Буд» звернулось до господарського суду Чернівецької області з позовом про стягнення з приватного підприємства «Будмонтаж-2001» 458 739,78 грн. вартості виконаних позивачем робіт за договором підряду № 25/12-16 від 25.12.2016, з тих підстав, що відповідачем згідно з актами приймання-передачі прийнято виконані позивачем роботи, проте не здійснено оплати за них. Правовими підставами позову зазначає ст.ст. 525, 526, 530, 625, 629, 837 ЦК України.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 29.01.2018 вищезазначений позов задоволено повністю з тих підстав, що відповідач порушив свої зобов’язання за договором підряду № 25/12-16 від 25.12.2016, вартість виконаних робіт в розмірі 458 739,78 грн. не оплатив.

За коротким змістом вимог апеляційної скарги ПП «Будмонтаж-2001» просить скасувати рішення господарського суду Чернівецької області від 29.01.2018 в частині стягнення 79 834,80 грн. та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову, в цій частині, в зв’язку з неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Відповідно до узагальнених доводів апеляційної скарги зазначає, що у відповідача не виник обов’язок щодо оплати вартості виконаних робіт, оскільки згідно з п. 12.2 договору підряду № 25/12-16 від 25.12.2016 оплата проводиться протягом десяти робочих днів з моменту отримання коштів від замовника будівництва, яких відповідачем отримано не було, що не враховано місцевим господарським судом.

Апелянт вважає, що підписані акти приймання-передачі виконаних робіт не є безумовною підставою для проведення оплати за договором підряду № 25/12-16 від 25.12.2016.

Згідно з узагальненими доводами та запереченнями на апеляційну скаргу, які викладені у відзиві, позивач покликається на те, що обов’язок відповідача щодо оплати вартості робіт кореспондує обов’язку позивача виконати їх, та виникає з моменту їх здачі відповідачу, а тому не може ставитись в залежність до виконання третіми особами, які не є стороною договору, зобов’язань перед відповідачем.

В судове засідання 30.05.2018 представники сторін не з’явились, причин неявки не повідомили, а тому у відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України суд розглядає справу за їх відсутності.

Розглянувши наявні в справі докази, давши оцінку доводам апелянта та запереченням позивача, апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги приватного підприємства «Будмонтаж-2001» №97/1 від 21.02.2018 без задоволення, а рішення господарського суду Чернівецької області від 29.01.2018 – без змін, з огляду на наступне.

За встановленими судом першої інстанції та неоспорених обставин: між приватним підприємством «Будмонтаж-2001» та товариством з обмеженою відповідальністю «Фарт Буд» укладено договір підряду №25/12-16 від 25.12.2016, згідно з пунктом 1.1., якого відповідач доручає, а позивач зобов’язується на свій ризик, власними і залученими силами та засобами виконати комплекс будівельно-монтажних робіт на об’єкті, що знаходиться на вулиці Онуфрія Трутенка, 3 у Голосіївському районі міста Києва.

Відповідно до п. 19.1. договору, цей договір набирає чинності з дати його підписання і діє до грудня 2017 року, але до повного виконання сторонами зобов’язань за ним.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України унормовано, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ч. 1, 2 ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Отже, набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов’язки по договору, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) стає правовідносинами, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.

Таким чином, досягнувши згоди щодо всіх істотних умов сторони уклали договір, внаслідок чого між ними виникли взаємні права та обов’язки, а відповідний договір набрав чинності. Зазначене свідчить про те, що сторони встановили межі здійснення своїх прав та обов’язків за договором.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (частина перша статті 837 ЦК України).

Отже, судом першої інстанції правильно встановлено, що правовідносини сторін у справі, яка розглядається, виникли з договору підряду.

Пунктом 1.2. договору встановлено, що субпідрядник (позивач) зобов’язаний виконати роботи, передбачені пунктом 1.1. даного договору згідно розробленої та затвердженої у встановленому порядку проектно-кошторисної документації.

Відповідно до пункту 4.1. договору визначено, що договірна ціна будівельно-монтажних робіт, вказаних в пункті 2.1. договору, визначається на підставі додаткових угод.

Згідно Додатку № 1 до договору підряду №25/12-16 від 25.12.2016 договірна ціна на будівництво житлового будинку по вулиці Онуфрія Трутенка,3 у Голосіївському районі міста Києва складає 1 626 015,71 грн.

Як вбачається із Довідки про вартість виконаних будівельних робіт по формі КБ-3 за березень 2017 року на суму 1 362 115,20 грн., Актів прийому-передачі виконаних будівельних робіт по формі КБ-2в за березень 2017 року на загальну суму 1 362 115,20 грн., а також Довідки про вартість виконаних будівельних робіт по формі КБ-3 за травень 2017 року на суму 198 192,00 грн., Актів прийому-передачі виконаних будівельних робіт по формі КБ-2в за травень 2017 року на суму 198 192,00 грн., позивач виконав будівельні роботи за договором підряду на загальну суму 1 560 307,20 грн.

Згідно із виписки по рахунку №2600067114, що міститься в матеріалах справи, відповідач перерахував позивачу у грудні 2016 року та травні 2017 року за виконання будівельних робіт кошти на загальну суму 1 101 567.42 грн.

18.08.2017 та 06.09.2017 позивач направив рекомендованою кореспонденцією відповідачу претензії про погашення боргу за договором в сумі 458 739,78 грн., які залишені останнім без відповіді.

Відтак, станом на момент вирішення спору заборгованість відповідача за виконані позивачем будівельні роботи за договором підряду №25/12-16 від 25.12.2016 становить 458 739,78 грн.

Згідно з ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, предметом апеляційного оскарження є рішення господарського суду Чернівецької області від 29.01.2018 в частині стягнення 79 834,80 грн.

Частиною першою статті 843 Цивільного кодексу України унормовано, що у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Пунктом 4 статті 882 Цивільного кодексу України встановлено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Частиною першою статті 853 Цивільного кодексу України передбачено обов'язок замовника прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач виконав, а замовник прийняв роботи, що підтверджується актом приймання виконаних підрядних робіт та Довідкою про вартість виконаних підрядних робіт на загальну суму 1 626 015,71 грн.

Частиною 1 статті 845 Цивільного кодексу України унормовано, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Сума заборгованості відповідача перед відповідачем в розмірі 458 739,78 грн., що правильно встановлена судом першої інстанції та перевірена апеляційним судом.

Відповідно до частини першої статті 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту, або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України також передбачено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1, 2 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Пунктом 12.2. договору встановлено, що після отримання коштів від замовника за фактично виконані роботи підрядник протягом 10-ти робочих днів повинен провести оплату робіт, виконаних субпідрядником згідно підписаних актів (ф. КБ 2в), довідок (ф. КБ- 3).

Частиною 2 статті 617 ЦК України унормовано, що не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

З аналізу зазначених норм матеріального права суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов’язання. З цих підстав спростовуються й доводи апеляційної скарги в цій частині.

Крім того, рішенням Європейського суду з прав людини у справі “Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України” від 18.10.2005, зазначено, що порушення національними судами пункту 1 статті 6 “Право на справедливий суд” Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 1 Першого протоколу №1 до Конвенції, відсутність бюджетних коштів у відповідача на вищезазначені цілі не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання.

Враховуючи викладене, а також те, що саме відповідач відповідає за зобов'язаннями, які виникли безпосередньо із договору і така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що доводи апелянта щодо відсутності фінансування робіт за договором, що здійснюється за рахунок бюджетних коштів, які підрядник повинен отримати від замовника є безпідставними та такими, що не можуть звільняти відповідача від виконання своїх обов’язків.

Окрім того, судом першої інстанції правильно встановлено, а апеляційним судом перевірено, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили, що роботи на суму 79 834,80 грн. не були виконані позивачем, а тому безпідставними є доводи апелянта про те, що підписані акти приймання-передачі виконаних робіт не є безумовною підставою для проведення оплати за договором підряду № 25/12-16 від 25.12.2016.

За таких умов, суд першої інстанції, правильно з’ясував характер спірних правовідносин, які склались між сторонами та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Відповідно до ч. 1, 2, 3, 5 ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України дотримуючись принципу змагальності, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За змістом ч. 1, 2 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до ч. 1-3 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вищенаведені доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків місцевого господарського суду, а тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням вищенаведеного, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про залишення судового збору за подання апеляційної скарги за апелянтом.

Керуючись ст. ст. 236, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

рішення господарського суду Чернівецької області від 29.01.2018 у справі №926/3515/17 – залишити без змін.

Апеляційну скаргу приватного підприємства “Будмонтаж-2001” №97/1 від 21.02.2018 – залишити без задоволення.

Судовий збір в розмірі 2643,00 грн. залишити за апелянтом.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий суддя: С.М. Бойко

Судді: Т.Б. Бонк

ОСОБА_1

Повний текст постанови підписано 05.06.2018.